Рішення

від 11.12.2019 по справі 200/10057/19-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2019 р. Справа№200/10057/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Голошивця І.О., при секретарі судового засідання - Шташаліс О.О., за участю представника позивача - Питель М.В., представника відповідача - Діденко Т.А., розглянув в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АБЗ ПРОМБУД» до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АБЗ ПРОМБУД» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0005871411 від 26.07.2019 року про збільшення сум грошового зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «АБЗ ПРОМБУД» з податку на додану вартість на загальну суму 728356,25 грн., прийняте Головним управлінням ДФС у Донецькій області відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «АБЗ ПРОМБУД» .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача, з питання дотримання ним вимог податкового законодавства України. За результатами перевірки Податковим органом складено Акт перевірки від 24.06.2019 № 643/05-99-14-11/36652075. На підставі акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення № 0005871411 від 26.07.2019 про збільшення сум грошового зобов`язання позивача за платежем ПДВ з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 728356,25 грн. з яких: за податковими зобов`язаннями - 582685,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 145671,25 грн. Зазначене податкове повідомлення-рішення отримано позивачем 30.07.2019. Позивач дійсно отримав від ТОВ УКРТОПСНАБ товари і використовує їх у своїй діяльності, правомірно відніс до сум власного податкового кредиту за грудень 2018 року суму нарахованого ПДВ за товари у розмірі 582685,00 грн., зобов`язання зі сплати ПДВ за цей період не занижував. Враховуючи, що позивач не занижував власні податкові зобов`язання зі сплати ПДВ за грудень 2018 року, відповідачем безпідставно прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення 0005871411 від 26.07.2019 про збільшення податкових зобов`язання позивача за платежем ПДВ і застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій (штрафу).

Представник відповідача надав до суду заперечення, в яких зазначив, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства. Враховуючи викладене, приймаючи до уваги той факт, що відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19.08.2019 відкрито провадження по справі та розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.10.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження та відкладено розгляд справи.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «АБЗ ПРОМБУД» (далі - ТОВ «АБЗ ПРОМБУД» ) - є юридичною особою, код ЄДРПОУ № 36652075, юридична адреса: 84206, Донецька область, м. Дружківка, вул. Енгельса Ф., буд. 83, прим. 80, про свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (Т. 1 а.с. 210-216).

Відповідач - Головне управління ДФС у Донецькій області є юридичною особою, органом державної влади. Статус державної фіскальної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

Матеріалами справи встановлено, що посадовими особами Головного управління ДФС у Донецькій області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю АБЗ ПРОМБУД (далі - позивач) за період діяльності з 01.10.2018 по 31.12.2018 з метою контролю за дотриманням повноти декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ТОВ УКРТОПСНАБ (ЄДРПОУ: 37670467) за жовтень 2018 року з урахуванням віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту у грудні 2018 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт перевірки від 24.06.2019 № 643/05-99-14-11/36652075 ( далі - акт перевірки (Т.1 а.с. 16-44).

Відповідно до висновків акту перевірки встановлено порушення:

- ст. 1,4, п. 1,2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні, від 16.07.1999 № 996-ХІV зі змінами і доповненнями в результаті документального оформлення відносин щодо придбання товарів, по яких не підтверджується реальність здійснення приймання-передачі права власності в місці, розташованому на митній території України та відсутні об`єкти оподаткування, що підпадають під визначення пп. 14.1.36, пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 а) п. 185.1 ст.185, пп. а), в) п.186.1 ст.186 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ із змінами та доповненнями, з контрагентом ТОВ УКРТОПСНАБ ЄДРПОУ: 37670467) за жовтень 2018 року.

- пп. а п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, ст.. 198 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ із змінами та доповненнями, ТОВ АБЗ ПРОМБУД завищено податковий кредит у рядках 10.1 та 17 всього у сумі 582685,00 грн., у т.ч. за грудень 2018 року у сумі 582685,00 грн,. в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевіряється, на загальну суму 582685,00 грн. у т.ч. за грудень 2018 року у сумі 582685,00 грн.

На підставі акту перевірки, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0005871411 від 26.07.2019 про збільшення сум грошового зобов`язання позивача за платежем ПДВ з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 728356,25 грн. з яких: за податковими зобов`язаннями - 582685,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 145671,25 грн. (Т. 1 а.с. 48-49)

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Вирішуючи питання щодо реальності господарських операцій ТОВ «АБЗ ПРОМБУД» з контрагентом ТОВ УКРТОПСНАБ , суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що між ТОВ «АБЗ ПРОМБУД» (Покупець) та ТОВ УКРТОПСНАБ (Постачальник) укладено договір на поставку нафтопродуктів № УТС-1610 від 16.10.2018, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах договору прийняти та оплатити, бітум нафтовий дорожній БНД 60/90, найменування, кількість, ціна яких вказана в накладних документах та цей товар, які оформленні на кожну окрему партію товару. (Т.1 а.с.52-54).

Між ТОВ «АБЗ ПРОМБУД» (Покупець) та ТОВ УКРТОПСНАБ (Постачальник) укладено договір на поставку нафтопродуктів № УТС-2610-ДТ від 26.10.2018, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах договору прийняти та оплатити, паливо дизельне ЕN590, найменування, кількість, ціна яких вказана в накладних документах та цей товар, які оформленні на кожну окрему партію товару. (Т.1 а.с.55-57).

В матеріалах справи містяться сертифікати відповідності на бітум нафтовий дорожній БНД 60/90 та на паливо дизельне ЕN590, в яких зазначено виробника та характеристики товару (Т. 1 а.с. 95,96).

Обставини реальності виконання господарських зобов`язань за правочином в частині виконання зобов`язань підтверджуються складеними та підписаними між ТОВ «АБЗ ПРОМБУД» (Покупець) та ТОВ УКРТОПСНАБ (Постачальник) видатковими накладними № УТС - 16101 від 16.10.2018, № УТС - 1710 від 17.10.2018, № УТС - 2210 від 22.10.2018, № УТС - 2310 від 23.10.2018, № УТС - 2410 від 24.10.2018, № УТС - 3126 від 25.10.2018, № УТС - 26101 від 26.10.2018, № УТС - 29101 від 29.10.2018, № УТС - 3010 від 30.10.2018, № УТС - 3110 від 31.10.2018; № УТС- 2610 від 26.10.2018; товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів від 16.10.2018 № 101618/1, від 17.10.2018 № 101718/1, від 22.10.2018 № 102218/1, від 23.10.2018 № 102318/1, від 24.10.2018 № 102418/1, від 25.10.2018 № 102518/1, від 26.10.2018 № 102618/1, від 29.10.2018 № 102918/1, від 30.10.2018 № 103018/1, від 31.10.2018 № 103118/1; від 26.10.2018 № 102618/1. (Т. 1 а.с. 58-79)

Зобов`язання по оплаті вартості придбаних товарів були виконані позивачем на підставі платіжних доручень №443 та №444 від 14.12.2018, банківської виписки від 29.11.2018. (Т.2 а.с.29-31)

На підставі дослідження встановлених по справі обставин та наданих сторонами документів, судом встановлено, що укладені позивачем договори (правочини) відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, а факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними та податковими документами, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.п. 14.1.56 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Підпунктом 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 135.1 ст.135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно п.п. 135.5.4 п.135.5 ст. 135 Податкового кодексу України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

Відповідно до п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та у ст. 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Тобто, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використанням придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити.

За п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, податкового кредиту з податку на додану вартість суд повинен з`ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; встановлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно із п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом - є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст.9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) визначено, що первинні документи (на паперових і машино зчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форма), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складення первинного документа.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 «Щодо підтвердження даних податкового обліку» документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

У інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 28.03.2014 № 375/11/14-14 зазначено універсальний принцип розгляду податкових спорів, а саме: перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою. Подібні правила судам варто застосовувати не лише щодо спірних рішень контролюючих органів, а також і при здійсненні оцінки належності первинних документів, податкових накладних, документів податкової звітності, що подається платниками податків.

Враховуючи наведені норми, у ході розгляду справи судом повинні оцінюватися документи, надані платником податків на підтвердження свого права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.

Факт виконання укладених позивачем договорів, фактичне транспортування, передання, прийняття, оплата товару підтверджується відповідними договорами, актами приймання-передачі, податковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, якими позивач підтверджує факт отримання придбаних товарів, які долучені позивачем до матеріалів справи і досліджені судом.

Суд зазначає, що відповідачем не заперечується наявність в ході перевірки зазначених документів.

З огляду на наведене, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем надано всі необхідні документи, які у повному обсязі підтверджують як придбання позивачем товарів та їх подальше використання для здійснення господарської діяльності, так і виконання позивачем умов укладених договорів підряду і отримання результатів виконаних робіт, що є належним підтвердженням реальності проведених позивачем господарських операцій та свідчить про обґрунтованість формування ним податкового кредиту та валових витрат за даними взаємовідносинами з контрагентами.

Виходячи зі змісту вказаних вище документів в їх сукупності, судом вбачається, що вони містять всі обов`язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , і в розумінні цього Закону є первинними, тобто такими, що підтверджують здійснення господарських операцій з постачання товарів та виконання робіт, фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача.

Суд зазначає, що принцип індивідуальної відповідальності платників податків, вказує на те, що відповідальність за можливі порушення податкового законодавства повинна нести особа, що їх вчинила, в свою чергу добросовісний контрагент не повинен відповідати за правопорушення, яке він не здійснював.

Як вбачається з матеріалів справи, дії позивача та його контрагентів, вчинені на виконання укладених договорів, направлені саме на створення наслідків, які обумовлені правовою природою правочинів відповідного виду.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» ).

Підтвердженням того, що платника ПДВ не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, а також того, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати, слугує Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 р., заява №6689/03).

Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Тому, суд в даному випадку враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.03.2018 у справі №804/8834/16, в якій зокрема зазначено, що за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Частиною 1 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов`язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа була внесена в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, не знаходились в стані припинення та були зареєстровані у якості платників податку на додану вартість.

Належні докази, які б свідчили про порушення з боку контрагента позивача, які б позбавляли позивача права на віднесення відповідних сум до витрат та податкового кредиту відповідачем не надані, в матеріалах справи такі докази відсутні.

При цьому суд зазначає, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість рівно як і формування витрат по господарських операціях, порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку через те, що, якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету - це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В матеріалах справи відсутні і докази того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності та обережності, рівно як і про те, що йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вищевказаними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди. Навпаки, представником позивача у ході судового розгляду справи надано ґрунтовні пояснення про укладення позивачем договорів з контрагентом.

Зазначені обставини залишились не спростованими відповідачем в ході судового розгляду справи.

Суд наголошує і на тому, що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов`язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на відображення відповідних сум в податковому обліку.

У відповідності до роз`яснень Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

До матеріалів справи відповідачем не надано доказів про причетність позивача, із посиланням на його первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, до ланцюгів постачання.

Крім того, податковий орган не навів жодних доказів на підтвердження того, що під час перевірки ним встановлено обставини, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з контрагентом (та його умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені укладеними договорами. Навпаки, позивачем документально доведено належне виконання зобов`язань щодо отримання від контрагента товарів.

За п. 3 ч. 1 ст. 3 та ст. 6 Цивільного кодексу України, суб`єкти господарювання мають право укладати будь-які договори, які не заборонені законодавством, у тому числі і залучати фізичних осіб до виконання робіт, надання послуг на підставі цивільно-правових договорів. При цьому діючим законодавством України не встановлено обов`язку суб`єктів господарювання мати у власності необхідні для постачання продукції матеріальні ресурси, так, як і не встановлено кількісний склад працівників, необхідний для виконання робіт з реконструкції покрівлі.

Відповідно до п. 2.6. Наказу державного комітету статистики № 286 від 28.09.2005 «Про затвердження Інструкції із статистики кількості працівників» , не включаються до облікового складу працівники, які не перебувають у штаті даного підприємства. До них належать такі працівники: залучені до виконання робіт за договорами цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду; прийняті для виконання разових спеціальних робіт: наприклад, консультації лікарів у медичних закладах, ремонтні роботи тощо; прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств; та ін.

Крім того, відсутність у контрагентів платника податків офіційно залучених достатніх матеріальних, трудових чи будь - яких інших ресурсів не має своїм наслідком недійсність укладених платником податків із таким контрагентом правочинів чи слугувати належним доказом наявності у вказаних суб`єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування, адже не спростовує можливості залучення працівників та обладнання на договірній основі, а тому і не впливає на дійсність господарських операцій.

Відповідачем не надано жодних доказів, якими б була підтверджена відсутність у контрагента позивача договорів, укладених з іншими контрагентами про оренду автотранспортних засобів, залучення працівників, перевезення товару.

Разом з тим, презумпція добросовісності платника податків, яка, з одного боку, передбачає надання правового захисту платникам, які у повному обсязі виконують свої обов`язки з правильного нарахування, утримання та перерахування до бюджету законно встановлених податків, а також з дотримання необхідних умов для використання права на податкову вигоду, з іншого боку передбачає покладення на контролюючий орган тягаря доказування наявності складу податкового правопорушення у діях (бездіяльності) платника податків, який у протилежному випадку вважається добросовісним (зазначена позиція підтверджується ухвалою ВАСУ від 15.09.2015 у справі № К/800/17974/14).

Приймаючи наведене до уваги, з огляду на підтвердження позивачем проявлення заходів належної обачності при обранні контрагента, спираючись на той факт, що чинне податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється постачання продукції контрагентом платника податків, суд відхиляє вказані висновки відповідача щодо нереальності господарських операцій.

Наведена правова позиція підтверджена судовою практикою Вищого адміністративного суду України, зокрема, в постанові від 03.04.2013 р. по справі № К/9991/32753/12, ухвалах від 18.06.2014 р. № К/9991/50633/12, від 11.06.2014 р. № К/800/47664/13, від 03.08.2015 р. № К/800/12277/13, від 30.07.2015 р. № К/9991/11391/12, від 30.07.2015р. № К/9991/38572/12 та від 30.07.2015р. № К/9991/39230/12, від 29.07.2015р. № К/800/17166/14, від 22.07.2015р. № К/800/61315/13, від 24.05.2017 по справі № К/800/24191/16.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, у зв`язку з чим сертифікат відповідності та паспорти якості не є документами первинного бухгалтерського обліку.

Відповідно до змісту Закону України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» (від 15.01.2015 р. № 124-VIII), сертифікат якості (сертифікат відповідності) - це документ, що підтверджує відповідність виробленого товару (продукції) вимогам, які висуваються до якості такого товару (продукції).

Тобто, такі документи не створюють наслідків в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, а отже не можуть і підтвердити факт здійснення господарських операцій, через що їх ненадання до перевірки жодним чином не впливає на право формування платником податків податкового кредиту.

При цьому в матеріалах містяться, зокрема сертифікати якості на продукцію, яка закуповувалась позивачем у контрагента.

Наведений висновок узгоджується і з практикою Верховного суду, зокрема у постанові від 16.01.2018 у справі № 820/4648/13-а.

Отже, оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне виконання умов укладених договорів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товарів для здійснення господарської діяльності, направленої на отримання прибутку, позивачем правомірно сформовано податковий кредит на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Відповідно до ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно положень ст. 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На думку суду, відповідачем, всупереч вимогам ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено правомірності прийнятих податкових-повідомлень рішень, в той час докази, якими позивач обґрунтовував свої вимоги - є законними, допустимими, обґрунтованими та такими, що відповідають дійсним обставинам справи.

З огляду на викладене, позовні вимоги ТОВ «АБЗ ПРОМБУД» підлягають задоволенню, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, та підтверджується платіжними дорученнями № 771 від 06.08.2019, позивач за подання адміністративного позову сплатив у загальному розмірі 10925,35 грн. (Т.1 а.с. 3)

Отже, суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області у розмірі 10925,35 грн. грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 9, 77, 90, 132, 139, 242-244, 246, 255, 271, 283, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний Товариства з обмеженою відповідальністю «АБЗ ПРОМБУД» (84200, Донецька область, м. Дружківка, вул. Енгельса, Ф. 83, приміщення 80; ЄДРПОУ: 36652075) до Головного управління ДФС у Донецькій області (87526, Донецька область. м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 114, ЄДРПОУ: 39406028) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Донецькій області № 0005871411 від 26.07.2019 про збільшення сум грошового зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «АБЗ ПРОМБУД» (ЄДРПОУ: 36652075) з податку на додану вартість на загальну суму 728356,25 грн.

Стягнути з Головного управління ДФС у Донецькій області (87526, Донецька область. м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 114, ЄДРПОУ: 39406028) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АБЗ ПРОМБУД» (84200, Донецька область, м. Дружківка, вул. Енгельса, Ф. 83, приміщення 80; ЄДРПОУ: 36652075) суму судових витрат у розмірі 10925 (десять тисяч дев`ятсот двадцять п`ять) гривень 35 копійок.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 11 грудня 2019 року за участю представників сторін.

Повний текст рішення складено відповідно до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Голошивець