Постанова

від 23.12.2019 по справі 125/984/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 125/984/19

Провадження № 22-ц/801/2408/2019

Категорія: 66

Головуючий у суді 1-ї інстанції Хитрук В. М.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2019 рокуСправа № 125/984/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Войтка Ю.Б., Панасюка О.С.,

за участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу № 125/984/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Івановецька сільська рада Барського району Вінницької області про усунення перешкод в користуванні та виселення з житлового будинку

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Хитрука В.М.,

встановив:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Івановецька сільська рада Барського району Вінницької області, який обґрунтовувала тим, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 20 серпня 2004 року. На підставі договору купівлі-продажу від 11 липня 2008 року вона є власником житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 , в якому також зареєстрований та проживає відповідач.

ОСОБА_2 не здійснює плати за житлово-комунальні послуги, не надає матеріальної допомоги для утримання домогосподарства тощо, вчиняє сварки, зловживає спиртними напоями, що було причиною неодноразових звернень до правоохоронних органів, за наслідком яких щодо ОСОБА_2 були складені протоколи про адміністративні правопорушення за ст. 173-2 КУпАП.

Подальше проживання з відповідачем є неможливим, на прохання позивача відповідач добровільно переїхати в інше житло відмовляється.

З підстав, передбачених ст. 150, 116 ЖК України, 319, 391 ЦК України просила усунути перешкоди у користуванні житловим будинком ОСОБА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сама по собі та обставина, що позивач є власником житла не може бути підставою для виселення та зняття з реєстрації відповідача, який там правомірно проживає. Доказів на підтвердження обставин, що ОСОБА_2 руйнує чи псує жиле приміщення, використовує його не за призначенням або систематично порушує правила співжиття не надано, звернення до органів поліції щодо неправомірної поведінки відповідача мали місце у квітні 2018 року, із того часу відповідач протиправних дій не вчиняв. Ненадання коштів на утримання будинку, придбання продуктів харчування не передбачено законом як підстава для виселення із займаного приміщення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права.

В апеляційній скарзі зазначала, що суд першої інстанції повною мірою не встановив підстав позову та не надав належної оцінки доводам позивача щодо порушення її прав щодо вільного володіння та користування своєю власністю, за захистом яких вона звернулася до суду. Через те, що відповідач продовжує проживати у її будинку, постійно пиячить, чинить домашнє насильство, вона змушена більшу частину часу проживати у своєї матері. Дії відповідача порушують правила співжиття, моральні засади суспільства, внаслідок чого подальше спільне проживання неможливе. Суд першої інстанції не врахував роз`яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України №2 від 12.04.1985 року згідно з якими при вирішенні питання про виселення на підставі ст. 116 ЖК слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. 09 грудня 2019 року до Вінницького апеляційного суду надійшла заява позивача про розгляд справи у її відсутність, у зв`язку з виїздом за межі України.

Відповідач ОСОБА_2 та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Івановецької сільської ради Барського району Вінницької області в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

По справі встановлено та не заперечується сторонами, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 20 серпня 2004 року, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 (а.с. 9).

На підставі договору купівлі-продажу від 11 липня 2008 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12).

Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований та проживає у будинку позивача, що підтверджується довідкою Івановецької сільської ради № 187 від 25 березня 2019 року (а.с. 13).

Згідно з відміткою у паспорті відповідача, останній зареєстрований у спірному будинку з 09 грудня 2009 року (а.с.7).

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обставини, встановлені ст. 116 ЖК України для виселення відповідача, а також не встановлено інших передбачених законом підстав для задоволення позову.

Однак, із таким висновком суду першої інстанції погодитися не можливо з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності, як суб`єктивне цивільне право, містить у своєму складі: правомочність на власні дії; правомочність вимоги від інших; та правомочність захисту. Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка характеризується як:

- пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою, не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути ніякої влади над цією ж річчю з боку інших суб`єктів. Дії власника обумовлені його інтересом;

- виключне панування особи над річчю, тобто таке панування, що унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов`язок утримання, від вчинення подібних дій;

- абсолютність влади полягає в наданні власнику закріпленої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності по відношенню до неї.

Згідно з частиною першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (BUDCHENKO v. UKRAINE, № 38677/06, § 40, ЄСПЛ, від 24 квітня 2014 року).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 ЦК України. Тлумачення частини третьої статті 16 ЦК України свідчить, що, за загальним правилом, при наявності порушення цивільного права або інтересу не допускається відмова в їх захисті. Винятком, який дозволяє відмовити в захисті цивільного права або інтересу, є недотримання частин другої - п`ятої статті 13 ЦК України.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини

Аналогічний за змістом висновок міститься у пункті 7.43. постанови Велика Палата Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідач вселився в будинок і набув право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Згідно із ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів того, що після розірвання шлюбу, сторони ведуть спільне господарство, проживають однією сім`єю і є членами сім`ї надано не було. Тому право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

За таких підстав, колегія суддів вважає наявними підстави для виселення відповідача із спірного займаного житлового приміщення з підстав, передбачених статтею 406 ЦК України.

Аналогічний висновок зробив й Верховний Суд України у постановах № 6 -158цс14, від якого не відступила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові № 14-298цс19 від 21 серпня 2019 року, у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 235/9835/15-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 702/101/18.

За таких обставин та відповідно до ст.376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає до скасування, як таке що ухвалене з підстав неправильного застосування норм матеріального права та ухваленням нового про задоволення позову.

За результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь апелянта підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768,4 грн, сплачений за подання позову та 1152,6 грн - за подання апеляційної с краги.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 315, 374, 376, 381,382, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2019 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні та виселення з житлового будинку задовольнити.

Виселити ОСОБА_2 з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768,4 гривень (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) судового збору за подання позову до суду першої інстанції та 1152, 6 гривень (одна тисяча сто п`ятдесят дві гривні 60 копійок) за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстрована та проживає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 , НОМЕР_3 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Івановецька сільська рада Барського району Вінницької області (місцезнаходження: вулиця Центральна, 10, село Іванівці, Барського району Вінницької області, Ідентифікаційний код 04329323).

Повний текст постанови складено 23 грудня 2019 року.

Головуючий І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

О.С. Панасюк