Постанова

від 18.12.2019 по справі 761/17416/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/17416/17 Головуючий у 1 інстанції: Притула Н.Г.

провадження № 22-ц/824/15499/2019 Суддя-доповідач: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Олійника В.І.,

суддів: Желепи О.В., Кулікової С.В.,

при секретарі Бондаренко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 28 серпня 2019 року у складі судді Притули Н.Г. у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві в особі Управління державної реєстрації Головного територіального Управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шпитковська (Мартинюк) Сабіна Валеріївна, Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування рішення, витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в :

22 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 07 листопада 2018 року просила визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером: 13219513 від 21.05.2014 року, скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 799,8 кв.м., житловою площею - 317,8 кв.м. та земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:91:122:0044, цільове призначення: обслуговування житлового будинку і господарських будівель; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме: домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 799,8 кв.м., житловою площею - 317,8 кв.м. та земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:91:122:0044, цільове призначення - обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 17.08.2012 року між ОСОБА_4 та нею ( ОСОБА_1 ) укладено договір позики, за яким вона (позивач) отримала кошти в сумі 2 412 980 грн. та зобов`язувалася повернути не пізніше 01.02.2013 року.

Зазначала, що 17 серпня 2012 року в забезпечення виконання зобов`язань за договором позики укладено договір іпотеки, за яким вона ( ОСОБА_1 ) передала в іпотеку земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,1000 га та домоволодіння, за цією ж адресою.

Як зазначала позивачка, в порушення п.5.2 та 5.4.1 Договору іпотеки Іпотекодавець жодного документу від Іпотекодержателя не отримував, що свідчить про порушення процедури позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки.

Також в порушення ч.3 ст.37 Закону України Про іпотеку іпотекодержателем не проводилася оцінка предмету іпотеки.

На підставі викладеного вважала, що іпотекодержателем порушений порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, визначений Законом України Про іпотеку , і так як було порушено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, то на підставі положень статті 387 ЦК України позивачка вважала, що є підстави для витребування майна з незаконного володіння відповідача.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 28 серпня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 придбали домоволодіння та земельну ділянку на підставі правочинів, які не визнані недійсними та позивачкою не оспорювалися.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Встановлено, що 17 серпня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір позики, за яким позичальник отримала від позикодавця позику в сумі 2 412 980 грн., що по курсу НБУ станом на 17 серпня 2012 року складало 302 000 доларів США строком до 01.02.2013 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 17 серпня 2012 року між сторонами укладено договір іпотеки та передано в іпотеку земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,1000 га та домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 799,8 кв.м., та житловою площею 317,8 кв.м.

Відповідно до з п.5.2 Договору іпотеки у разі порушення основного зобов`язання або умов цього договору Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В такій вимозі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань/умов, вимога про виконання порушених зобов`язань/умов у не менш ніж 30 денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги про усунення порушення. Якщо протягом встановленого строку вимога про усунення порушення залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

В пункті 5.4 Договору іпотеки сторони погодили звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Згідно з п.5.4.1 Договору іпотеки Іпотекодержатель може задовольнити забезпечені Іпотекою вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до зазначеного пункту Договору передача Іпотекодавцем Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки вважається такою, що відбулася, і Іпотекодержатель вважається таким, що став власником предмету іпотеки, з моменту надання/направлення Іпотекодержателем письмового повідомлення Іпотекодавцю про набуття Іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки та державної реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки. Форма повідомлення про набуття встановлюється Іпотекодержателем самостійно.

Сторони встановили, що цей Договір є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Судом встановлено, що 21 травня 2014 року на підставі договору іпотеки право власності на домоволодіння було зареєстроване за ОСОБА_3

30 січня 2015 року земельна ділянка та домоволодіння були зареєстровані за ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу.

У липні 2015 року ОСОБА_1 зверталася з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шпитковська С.В., ОСОБА_6 , Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м.Києві, про визнання договорів недійсними та витребування майна з чужого володіння (справа №761/21250/15-ц).

В позовних вимогах ОСОБА_1 просила: 1) визнати недійсним договір позики, укладений 17.08.2012 року між нею та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шпитковською С.В. за реєстровим номером 2309; 2) визнати недійсним договір іпотеки, укладений 17.08.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шпитковською С.В. за реєстровим номером 2310; 3) витребувати земельну ділянку, площею 0,1 га, реєстраційний номер 366090880000, кадастровий номер 8000000000:91:122:0044, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка та домоволодіння загальною площею - 799,8 кв.м., житловою площею - 317,8 кв.м., реєстровий номер 366079880000, за адресою: АДРЕСА_1 у ОСОБА_2 ; 4) визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 0,1 га, реєстраційний номер 366090880000, кадастровий номер 8000000000:91:122:0044, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 земельна ділянка та домоволодіння загальною площею 799,8 кв.м., житловою площею 317,8 кв.м., реєстровий номер 366079880000, за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 30 серпня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шпитковська С.В., ОСОБА_6 , Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, про визнання договорів недійсними та витребування майна з чужого володіння відмовлено.

Відповідно до встановленого рішенням суду, у зв`язку з порушенням зобов`язань по договору позики від 17.08.2012 року щодо своєчасного та в повному обсязі повернення суми позики ОСОБА_5 07.02.2013 року звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шпитковської С.В. із заявою, згідно якої просила передати ОСОБА_1 заяву наступного змісту, зокрема, повідомляла позивачку, що у зв`язку з неповерненням останньою грошових коштів в сумі 2 591 956 грн., що складає 324 400 доларів США, отриманих по договору позики від 17.08.2012 року та пені за несвоєчасну сплату грошових коштів по вищевказаному договору у сумі 3 887 934 грн., і запропоновано в добровільному порядку повернути вказану суму протягом 30 днів з дня отримання повідомлення, та зазначено, що у разі неповернення позивачкою грошових коштів або ухилення від отримання цього документа, ОСОБА_5 зареєструє право власності на предмет іпотеки.

Приватним нотаріусом Шпитковською С.В. вказану заяву ОСОБА_5 направлено листом з рекомендованим повідомленням за адресою позивачки, зазначену як в договорах, так і в позові до суду - АДРЕСА_2 .

Проте, рекомендований лист з повідомленням повернувся на адресу нотаріуса з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання , що відповідає Інструкції вчинення нотаріальних дій.

22 травня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шпитковською С.В. видано Свідоцтво, в якому зафіксовано, що заяву ОСОБА_5 про повідомлення неповернення грошових коштів у сумі 2 591 956 грн. та пені 3 887 934 грн. нею було передано ОСОБА_1 поштою зі зворотним повідомленням, але відповідь у встановлений строк не надійшла.

У зв`язку з невиконанням позивачкою своїх зобов`язань по договору позики від 17.08.2012 року, Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві 15.05.2014 року на підставі, зокрема, договору іпотеки від 17.08.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шпитковською С.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2310, за ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 ) було зареєстровано право власності на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 799,8 кв.м., житловою площею - 317,8 кв.м. та земельну ділянку за вказаною адресою площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:91:122:0044, цільове призначення - обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Як вбачається з реєстраційної справи №6615081 по АДРЕСА_1 , наданої Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві на виконання протокольної ухвали суду від 17.11.2015 року, згідно висновку, складеного 14.05.2014 року експертом ТОВ Каратай і партнери" ОСОБА_8 ринкова вартість домоволодіння, загальною площею 799,80 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 14 травня 2014 року складає 2 086 000 грн., а згідно висновку експерта про ринкову вартість земельної ділянки, складеного 14.05.2014 року експертом ТОВ Нотаріус Дяченко В.Я., ринкова вартість земельної ділянки площею 0,1000 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель станом на 14.05.2014 року становить 418 680 грн.

На підставі договору купівлі-продажу від 30.01.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черкасовою Н.Б. та зареєстрованого в реєстрі за №205, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 та домоволодіння, що на ній знаходиться, було продано ОСОБА_2 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №38760930 від 09.06.2015 року.

Зазначені обставини встановлені рішенням суду, а тому відповідно до положень ч.5 ст.82 ЦПК України не підлягали доказуванню.

Згідно зі ст.3 Закону України Про іпотеку іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Відповідно до ст.7 Закону України Про іпотеку за рахунок предмету іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання.

Стаття 15 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції на час вчинення реєстраційних дій) передбачала, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Як вбачається з ч.2 зазначеної статті Закону, орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов`язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав. Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (703-2011-п ).

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Розгляд заяви про державну реєстрацію обтяжень і прийняття рішення про таку реєстрацію, відмову у державній реєстрації обтяжень або її зупинення проводиться в день надходження заяви та документів, необхідних для державної реєстрації обтяжень.

Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав (868-2013-п) встановлює Кабінет Міністрів України.

Стаття 19 Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції на час вчинення реєстраційних дій) передбачала, що державна реєстрація прав проводиться на підставі:

1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом;

2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;

3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;

5) рішень судів, що набрали законної сили;

6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Пунктом 36 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року за №868 передбачено, що для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Пунктом 46 зазначеного Порядку передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Виходячи з наведеного, судом першої інстанції було вірно зазначено, що позивачці направлялася вимога про усунення порушень за всіма відомими адресами та для реєстрації права власності були надані всі необхідні документи, а тому не було підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування рішення державного реєстратора.

Крім того, як вірно зазначив суд, позивачка вчиняє всі можливі дії для уникнення відповідальності за невиконання зобов`язань, і в судовому засіданні не було надано доказів сплати заборгованості за договором позики.

Відповідно до ч.1 ст.317, ч.1 ст.319 ЦК власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

За ч.1 ст. 387 ЦК власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Отже, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч.1 ст.388 ЦК, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Таким чином, вирішуючи спір про витребування майна з чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч.1 ст.388 ЦК, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 2 листопада 2016 року у справі №6-2161цс16.

З огляду на вищенаведене, та оскільки в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 придбали домоволодіння та земельну ділянку на підставі правочинів, які не визнані недійсними та позивачем не оспорювалися, то суд вірно не вбачав підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про витребування майна.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 28 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 23 грудня 2019 року.

Суддя-доповідач:

Судді: