Постанова

від 18.12.2019 по справі 757/20819/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 757/20819/18-ц Головуючий у 1 інстанції: Остапчук Т.В.

провадження №22-ц/824/15615/2019 Суддя-доповідач: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Олійника В.І.,

суддів: Желепи О.В., Кулікової С.В.,

при секретарі Бондаренко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 представника - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 липня 2019 року у складі судді Остапчук Т.В. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна фірма КМП Моноліт , Товариства з обмеженою відповідальністю Юг-Інвест , Товариства з обмеженою відповідальністю Агура-Чародій про визнання договорів недійсними, -

в с т а н о в и в :

У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_3 , ТОВ Будівельна фірма КМП Моноліт , ТОВ Юг-Інвест та ТОВ Агура-Чародій з позовом про визнання договорів недійсними. Свої вимоги обгрунтовувала тим, що від 26 березня 1977 року до 13 квітня 2017 року перебувала в шлюбі з ОСОБА_3 .

Зазначала, що в кінці грудня 2017 року у справі про поділ майна після повернення справи з судової будівельно-технічної експертизи вперше дізналася про спірні договори, які є договорами стосовно цінного майна, оскільки сплачуються спільні грошові кошти по кожному договору приблизно півмільйона гривень, а раз так, то згода позивачки на укладення таких договорів мала бути подана письмово.

Відповідачами порушені права її права, як позивача на розпоряджання майном (грошима), що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому відповідно до ч.2 ст.65 СК України, п.2 ч.2 ст.16, ч.1, 3 ст.215, ч.1 ст.216 ЦК України просила визнати недійсним договір підряду №46/08 на виконання будівельних робіт від 05 червня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та колективним малим підприємством Будівельна фірма Моноліт як такого, що укладений ОСОБА_3 без її відома та згоди ( ОСОБА_2 ), оскільки цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Також просила визнати недійсним договір підряду №47/08 на виконання будівельних робіт від 05 червня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та колективним малим підприємством Будівельна фірма Моноліт як такого, що укладений ОСОБА_3 без її відома та згоди ( ОСОБА_2 ), оскільки цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Визнати недійсним договір №17 на виконання будівельних робіт від 16 грудня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ Агура-Чародій як такого, що укладений ОСОБА_3 без її відома та згоди ( ОСОБА_2 ), оскільки цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Визнати недійсним договір підряду №10/07/26 від 18 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ Юг-Інвест як такого, що укладений ОСОБА_3 без її відома та згоди ( ОСОБА_2 ), оскільки цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Представники відповідача ОСОБА_3 проти позову заперечували і надали відзив, в якому зазначали про те, що позивачка визнала те, що усі об`єкти будівництва та реконструкції, які є предметом оскаржуваних договорів (кафе-бар за адресою: по АДРЕСА_1 , житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 ), були побудовані та реконструйовані подружжям ОСОБА_2, у тому числі й за участі позивачки, і жодних претензій щодо строків та якості виконання робіт з будівництва та реконструкції цих об`єктів позивачка не має. За результатами першого етапу реконструкції кафе-бару рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 квітня 2009 року у справі №2- 960/2009р право власності на нерухоме майно, яке складається з кафе-бару, літ. А, А1, а-2, а2 загальною площею 332,0 кв. м, гаражу площею 57,2 кв. м, літ. Б, та споруджень №1-13,1, II, III за адресою: АДРЕСА_1 ., було визнано за ОСОБА_2 .

Під час розгляду Овідіопольським районним судом Одеської області справи №2- 960/2009 за позовом ОСОБА_2 до Калаглійської сільської ради про визнання права власності на самовільно реконструйоване майно саме ОСОБА_3 представляв інтереси ОСОБА_2 в суді.

12 травня 2008 року позивачка видала своєму чоловікові нотаріально посвідчені довіреності за №972 та №978, якими уповноважила відповідача ОСОБА_3 вчиняти визначені цими довіреностями юридично значимі дії щодо кафе-бару за адресою: по АДРЕСА_1 та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , у тому числі на свій розсуд укладати та підписувати необхідні договори та сплачувати необхідні платежі щодо цих об`єктів; житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , які знаходяться на об`єднаних земельних ділянках, огороджених загальним парканом та мають спільні комунікації та інженерні мережи (зокрема електро- та водопостачання); у 2013 році усі будівельні роботи на об`єктах будівництва та реконструкції, які є предметом оскаржуваних договорів, вже були завершені, усі реконструйовані та побудовані об`єкти, які є предметом оскаржуваних договорів підряду, створювалися та використовувалися в інтересах сім ї

Посилались на те, що позивачка пропустила встановлений ст.257 ЦК України трирічний строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 липня 2019 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 представника - ОСОБА_2 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що вказані об`єкти нерухомості є предметом спору щодо поділу майна сторін, майно не було відчужено, а позовні вимоги є безпідставними та порушень прав позивачки не встановлено. Щодо відсутності письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна, то відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання недійсним договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що від 26 березня 1977 року до 13 квітня 2017 року ОСОБА_2 перебувала в шлюбі з ОСОБА_3 і відповідач вказував, що спільне господарство вони вели до 06 грудня 2011 року.

Позовні вимоги заявлені про визнання недійсними укладених ОСОБА_3 у період перебування у шлюбі та ведення спільного господарства договорів - договору підряду №10/07/26 від 18 жовтня 2007 року (підрядник ТОВ Юг- Інвест ), предмет договору - реконструкція кафе-бару за адресою: по АДРЕСА_1 (1-й етап); договору підряду №17 від 16 грудня 2010 року (підрядник ТОВ Агура- Чародей ), предмет договору - будівництво та реконструкція кафе-бару 5а адресою: по АДРЕСА_1 (2-й етап); договору підряду №46/08 від 05 червня 2008 року (підрядник КМП Будівельна фірма Моноліт ), предмет договору - реконструкція житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ; договору підряду №47/08 від 05 червня 2008 року (підрядник КМП Будівельна фірма Моноліт ), предмет договору - будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 .

В обґрунтування підстав визнання договорів недійсними позивачка посилалася на те, що зазначені договори підряду укладені без її згоди, що вона не знала про ці договори і укладені вони були відповідачем ОСОБА_3 від свого імені, а не від її імені як позивачки.

Згідно з ч.3 ст.61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Глава 61 ЦК України регламентує підряд як єдиний у своїй правовій сутності тип договору, що спрямований на виконання певної роботи і об`єднує такі його види, як договір побутового підряду, договір будівельного підряду, договір підряду на проектні та пошукові роботи. Норми, що складають загальні положення про підряд, застосовуються в субсидіарному порядку, співвідносячись з нормами, що присвячені окремим видам підряду, за правилами співвідношення загальних та спеціальних норм.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду - консенсуальний, відплатний та двосторонній договір. Сторонами в ньому можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи.

Істотною умовою договору підряду є предмет, тобто робота, що виконується за завданням замовника. Результат роботи - це та матеріалізована форма (відремонтована річ, об`єкт завершеного будівництва, проектно-кошторисна документація), що опосередковує виконану роботу.

Як вбачається з матеріалів справи, в судовому засіданні позивачка визнала, що усі об`єкти будівництва та реконструкції, які є предметом оскаржуваних договорів, а саме: кафе-бар за адресою: по АДРЕСА_1 , житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , були побудовані та реконструйовані подружжям ОСОБА_2, у тому числі й за участі позивачки, і жодних претензій щодо строків та якості виконання робіт з будівництва та реконструкції цих об`єктів позивачка не мала і не має.

За результатами першого етапу реконструкції кафе-бару рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 квітня 2009 року у справі №2-960/2009р право власності на нерухоме майно, яке складається з кафе-бару, літ.А, А1, а-2, а2 загальною площею 332,0 кв. м, гаражу площею 57,2 кв. м, літ. Б, та споруджень №1-13, І, II, III за адресою: АДРЕСА_1 , було визнано за ОСОБА_2 .

Під час розгляду Овідіопольським районним судом Одеської області справи №2-960/2009 за позовом ОСОБА_2 до Калаглійської сільської ради про визнання права власності на самовільно реконструйоване майно, саме ОСОБА_3 представляв інтереси ОСОБА_2 в суді.

Встановлено, що 12 травня 2008 року позивачка видала своєму чоловікові нотаріально посвідчені довіреності за №972 та №978, якими уповноважила відповідача ОСОБА_3 вчиняти визначені цими довіреностями юридично значимі дії щодо кафе-бару за адресою: АДРЕСА_1 та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , у тому числі на свій розсуд укладати та підписувати необхідні договори та сплачувати необхідні платежі щодо цих об`єктів.

Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 знаходяться на об`єднаних земельних ділянках, огороджених загальним парканом та мають спільні комунікації та інженерні мережі (зокрема електро- та водопостачання).

Отже, у 2013 році усі будівельні роботи на об`єктах будівництва та реконструкції, які є предметом оскаржуваних договорів, вже були завершені, і всі реконструйовані та побудовані об`єкти, які є предметом оскаржуваних договорів підряду, створювалися та використовувалися в інтересах сім`ї.

На підставі викладеного, суд першої інстанції вірно вважав, що доводи позивачки про те, ОСОБА_3 не мав права укладати оскаржувані договори від свого імені не ґрунтуються на законі, так як відповідач укладав їх щодо спільного майна та в інтересах сім`ї.

За ч.4 ст.203 ЦК України правочин мас вчинятись у формі, встановленій законом, тому згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Також, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання недійсним договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя.

Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 23 грудня 2019 року.

Суддя-доповідач:

Судді: