Постанова

від 18.12.2019 по справі 520/6950/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/281/19

Номер справи місцевого суду: 520/6950/17

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я.В

Доповідач Черевко П. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Черевка П.М.,

суддів - Дрішлюка А.І., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі справу за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 , діючої в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м.Одеси від 26 січня 2018 року в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Перший Український міжнародний банк до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м.Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про звільнення майна з-під арешту,

встановив:

Позивач звернувсь до суду з позовом до відповідачів, мотивуючи свої вимоги тим, що йому на праві власності належить будинок АДРЕСА_1 . Позивач має намір зробити його відчуження, однак на вказане майно існують обтяження, зроблені відповідачами. Позивач звертався до відповідачів із заявою про скасування обтяжень, але отримав відмову з рекомендацією звернутися до суду.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 26.01.2018 року позов ПАТ Перший Український міжнародний банк задоволено. Знято арешти з належних Публічному акціонерному товариству Перший Український міжнародний банк на праві власності будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , (кадастровий номер 5110136900:34:011:0046), накладені постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони відчуження №30125404 від 7.12.2011 р. відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (номер запису 1470119 та 1469562); постановою №28309293 від 18.08.2011 р. (номер запису про обтяження 1470102 та 1469545) та постановою №В-7/520/26619764 від 10.05.2011 р. (номер запису обтяження 1470072 та 1469515) Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник Шкодіна Л.В., діюча в інтересах ОСОБА_2 , звернуласьдо суду з апеляційною скаргою та, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду першої інстанції від 26.01.2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд при вирішенні спірних правовідносини неповно встановив обставини справи та надав їм не належну правову оцінку. В наданих до суду доказах відсутні відомості про стан виконавчого провадження, зокрема про його закінчення, а тому посилання лише на порушення права власності не є підставою для знаття арешту з майна.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №84388509 від 6.04.2017 року належить будинок АДРЕСА_1 .

Згідно з цією ж довідкою, на вказаний будинок та земельну ділянку за тією ж адресою накладені обтяження постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони відчуження №30125404 від 7.12.2011 р. відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (номер запису 1470119 та 1469562); постановою №28309293 від 18.08.2011 р. Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (номер запису про обтяження 1470102 та 1469545) та постановою №В-7/520/26619764 від 10.05.2011р. (номер запису обтяження 1470072 та 1469515) тим же відділом.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно з ст.1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст.ст.316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Колегія суддів вважає, що вимоги позивача, що ґрунтуються на його праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-26цс13 від 15 травня 2013 року, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов`язковою для суду.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.59 ЗУ Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

На підставі фактичних обставин справи, колегію суддів встановлено, що на час звернення з заявою до суду за наявності арештів (обтяжень) накладених на майно, порушується право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, підстав для продовження обтяження на майно суд не вбачає, а тому право позивача підлягає судовому захисту у заявлений ним спосіб шляхом зняття арешту з майна.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд при вирішенні спірних правовідносини неповно встановив обставини справи та надав їм неналежну правову оцінку, є необґрунтованими. В наданих до суду доказах щодо відсутності відомості про стан виконавчого провадження, зокрема про його закінчення, а тому посилання на порушення права власності не є підставою для знаття арешту з майна, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивач має намір розпорядитися належним йому майном, проте через наявність арештів позбавлений можливості це зробити. Таким чином, арешти накладені на майно порушують право власності позивача.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального і процесуального права, вони зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства, та на законність судового рішення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у рішенні суду повно відобразив обставини, які мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судових засіданнях першої та апеляційної інстанцій.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа Гірвісаарі проти Фінляндії , п. 32).

Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи викладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення немає.

Судова колегія, розглянувши справу, прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права в зв`язку з чим, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.374, ст.ст.375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , діючої в інтересах ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м.Одеси від 26 січня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20.12.2019 року.

Головуючий П.М. Черевко

Судді: А.І. Дрішлюк

М.М. Драгомерецький