Окрема ухвала

від 15.10.2019 по справі 911/3749/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Суддів Великої Палати Верховного Суду Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М.

на постанову від 15 жовтня 2019 року

у справі № 911/3749/17

провадження № 12-95гс19

Відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) викладаємо окрему думку.

У грудні 2017 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства (далі -Управління), Державного підприємства Димерське лісове господарство (далі - Підприємство) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (далі - Вишгородської РДА), Товариства з обмеженою відповідальністю Гарнерія Київ (далі - Товариство), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , про:

- визнання незаконним і скасування розпорядження Райдержадміністрації від 28 січня 2010 року № 358 Про передачу земельних ділянок у власність 14 громадянам України для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області (далі - розпорядження № 358);

- витребування у постійне користування Підприємства з незаконного володіння Товариства земельних ділянок для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту.

На обґрунтування заявлених вимог Прокурор зазначив про те, що приймаючи оскаржуване розпорядження № 358 Вишгородська РДА перевищила надані їй законом повноваження та незаконно передала у власність фізичних осіб землі лісового фонду, які перебували у користуванні Підприємства. На підставі цього розпорядження громадяни незаконно отримали державні акти на право власності та здійснили державну реєстрацію своїх прав на земельні ділянки. У подальшому ці земельні ділянки було відчужено на користь Товариства за договорами купівлі-продажу.

Заперечуючи проти позову, Товариство послалось, зокрема, на те, що оскаржуване розпорядження № 358 прийнято відповідно до норм Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та у межах повноважень Райдержадміністрації. Товариство є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, оскільки під час нотаріального оформлення правочинів та їх державної реєстрації проводилась перевірка законності володіння, користування та розпорядження як продавців цих земельних ділянок, так і законність володіння попередніх власників.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12 квітня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав , що на момент прийняття Вишгородською РДА розпорядження № 358 відповідні земельні ділянки належали до земель лісового фонду та перебували у постійному користуванні Підприємства, а тому, приймаючи це розпорядження, Вишгородська РДА перевищила свої повноваження в частині передачі земельних ділянок у приватну власність фізичним особам, оскільки повноваження державних адміністрацій у галузі земельних відносин визначено статтею 17 ЗК України, а у сфері лісових відносин статтею 32 Лісового кодексу України (далі - ЛК України).

Суд дійшов висновку про те, що спірні земельні ділянки вибули з власності держави та володіння Підприємства незаконно, разом з тим відмовив у позові в частині визнання незаконним розпорядження № 358 з підстав спливу позовної давності.

Щодо вимоги про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння у порядку статті 388 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ні Прокурором, ні позивачами не наведено жодної обставини та не надано суду жодного доказу, які б вказували на наявність суспільного , публічного інтересу , та не визначено жодного критерію, які суд повинен дослідити та враховувати при вирішенні питання про правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зазначеної вимоги про витребування земельних ділянок.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2019 року рішення Господарського суду Київської області від 12 квітня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України з огляду на те, що спір у цій справі є приватноправовим і за суб`єктним складом підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права і обов`язки фізичних осіб.

Перший заступник прокурора Київської областіподав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2019 року, і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суть цього спору полягає у відновленні права власності держави на майно, яке перебуває у володінні юридичної особи, із використанням віндикації. Позовні вимоги заявлені виключно до юридичних осіб та не впливають безпосередньо на цивільні права та обов`язки фізичних осіб, які, набувши на підставі оскаржуваного розпорядження № 358 право власності на земельні ділянки, в подальшому відчужили їх на підставі договорів купівлі-продажу Товариству. Окрім цього, саме по собі оскарження ненормативного акта, що вичерпав свою дію після реалізації, не є достатнім та ефективним способом захисту та поновлення порушених прав позивача, а тому відповідна вимога може розглядатись лише одночасно з позовними вимогами безпосередньо відносно майна, яке є предметом спору .

15 жовтня 2019 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу Виконкому задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2019 року скасовано в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про витребування земельних ділянок, справу в цій частині передано до апеляційного суду для продовження розгляду. В іншій частині зазначену постанову апеляційного суду залишено без змін.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги у цій справі є такими, які належить розглядати в порядку різного судочинства, оскільки вони об`єднані в одне провадження з порушенням положеньчастини першої статті 173 ГПК України. Так, справа у спорі про скасування рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухваленого на користь фізичних осіб, має розглядатись в порядку цивільного судочинства. Разом із тим, вимога про витребування спірних земельних ділянок у постійне користування Підприємствавід юридичної особи підлягає розгляду в порядку господарського судочинства з огляду на суб`єктний склад учасників спору та на те, що вона не є похідною та не пов`язана з вимогою про скасування розпорядження № 358

Із висновками Великої Палати Верховного Суду повністю погодитись не можемота висловлюємо окрему думку з огляду на таке.

Під час розгляду справи суди встановили, що Підприємство є правонаступником Димерського державного лісогосподарського підприємства та Димерського лісгоспзагу.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів від 9 липня 1979 року № 328 Про вилучення земель з користування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів і надання їх підприємствам, установа і організаціям із земель Димерського лісгоспзагу вилучено 4,8 га лісів для потреб Київ-Петрівського об`єднання залізничного транспорту під розміщення бази відпочинку у довгострокове користування - на 10 років. На підставі зазначеного рішення було видано відповідний акт на право довгострокового тимчасового користування землею від 11 серпня 1980 року.

28 січня 2010 року Вишгородською РДА прийнято розпорядження № 358, відповідно до якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок 14 громадянам України у власність для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області та передано безоплатно у власність цих громадян земельні ділянки загальною площею 1,4000 га (піски (гр. 69) - 1,4000 га) для ведення індивідуального дачного будівництва на зазначеній території за межами населеного пункту.

28 липня 2010 року на підставі розпорядження № 358 зазначеним фізичним особам видано державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,1000 га кожна з відповідними кадастровими номерами: ОСОБА_1 (3221888300:21:180:0151); ОСОБА_2 (3221888300:21:180:0152); ОСОБА_3 (3221888300:21:180:0153); ОСОБА_4 (3221888300:21:180:0154); ОСОБА_5 (3221888300:21:180:0155); ОСОБА_6 (3221888300:21:180:0156); ОСОБА_7 (3221888300:21:180:0157); ОСОБА_8 (3221888300:21:180:0158); ОСОБА_9 (3221888300:21:180:0159); ОСОБА_10 (3221888300:21:180:0160); ОСОБА_11 (3221888300:21:180:0161); ОСОБА_12 (3221888300:21:180:0162); ОСОБА_13 (3221888300:21:180:0163); ОСОБА_14 (3221888300:21:180:0164).

1 листопада 2012 року між ОСОБА_15 (покупець) і ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 (продавці) укладено та нотаріально посвідчено договори купівлі-продажу належних їм земельних ділянок. Договори зареєстровано у Поземельній книзі за відповідними номерами.

30 липня 2013 року між ОСОБА_15 (продавець) і Товариством (покупець) укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок за кадастровими номерами:, 3221888300:21:180:0152, 3221888300:21:180:0153, 3221888300:21:180:0154, 3221888300:21:180:0155, 3221888300:21:180:0156.

ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_12 продали належні їм земельні ділянки ОСОБА_16 на підставі відповідних договорів купівлі-продажу від 8 листопада 2012 року, від 15 листопада 2012 року та від 19 грудня 2012 року, які нотаріально посвідчені та зареєстровані у Поземельній книзі за відповідними номерами.

30 та 31 липня 2013 року між ОСОБА_16 (продавець) і Товариством (покупець) укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок за кадастровими номерами: 3221888300:21:180:0159, 3221888300:21:180:0158, 3221888300:21:180:0161, 3221888300:21:180:0157, 3221888300:21:180:0162, 3221888300:21:180:0163, 3221888300:21:180:0164.

ОСОБА_10 продав належну йому земельну ділянку ОСОБА_17 на підставі договору купівлі-продажу від 29 липня 2011 року, який нотаріально посвідчений та зареєстрований у Поземельній книзі за відповідним номером.

31 липня 2013 року між ОСОБА_17 (продавець) і Товариством (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером 3221888300:21:180:0160.

8 липня 2013 року між ОСОБА_1 (продавець) і Товариством (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером 3221888300:21:180:0151.

Зазначені договори з Товариством нотаріально посвідчені та зареєстровані у встановленому законом порядку, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Прокурор та Підприємство зазначали, що останнє є постійним користувачем земельної ділянки Ясногородського лісництва в кварталі 16 площею 4,8 га, яка знаходиться у власності держави, що, у свою чергу, підтверджується планшетами лісовпорядкування .

Погоджуємося із висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду про те, що вимога про скасування рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухваленого на користь фізичних осіб, в яких з цього рішення виникли відповідні права та обов`язки, безпосередньо стосується прав та обов`язків цих осіб, тому відповідний спір має розглядатися судом за правилами ЦПК України.

Водночас категорично не погоджуємося з висновками про розгляд вимоги про витребування земельних ділянок з володіння Товариства в порядку господарського судочинства, окремо від вимоги про визнання незаконним і скасування розпорядження про передачу цих земельних ділянок у власність фізичних осіб, які у подальшому здійснили їх відчуження.

Відповідно до частин другої та третьої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За змістом положень статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем

Частиною першою статті 2, частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Статтею 173 ГПК України встановлено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічна норма щодо об`єднання в одній позовній заяві декількох вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основних та похідних позовних вимог закріплено у статті 188 ЦПК України.

Однорідні, нерозривно пов`язані між собою вимоги, вирішення однієї з яких залежить від інших, можуть бути об`єднані в одне провадження лише в тому випадку, якщо вони за предметом прямо не віднесені до юрисдикції різних судів.

Згідно з частиною четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов`язки безпосередньо виникають, зокрема, з актів органів місцевого самоврядування.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з підстав його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

Аналогічні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 126/1373/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Отже, якщо у результаті прийняття рішення суб`єктом владних повноважень особа набула речове право на земельну ділянку, то вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача.

І саме від встановлення законності прийнятого розпорядження № 358, на підставі якого виникло речове право на спірні земельні ділянки у фізичних осіб, які в подальшому здійснили їх відчуження, внаслідок чого це майно перейшло у власність Товариства, залежить вирішення питання про наявність підстав про витребування земельних ділянок з володіння цього Товариства.

Разом із позовною вимогою про визнання незаконним і скасування рішення суб'єкта владних повноважень щодо розпорядження земельними ділянками, позивачем заявлено віндикаційний позов (стаття 388 ЦК України), тобто вимогу неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Особливістю віндикаційного позову є відсутність спору з приводу належності позивачеві майна (майнових прав) на праві власності чи іншому титулу.

З огляду на заявлені позивачем вимоги у цій справі підлягає дослідженню питання законності вибуття земельних ділянок з постійного користування Підприємства у власність фізичних осіб, тому існує спір з приводу належності Підприємству майнових прав на спірні земельні ділянки. Зазначене свідчить про те, що у цьому спорі витребування майна з чужого незаконного володіння залежить від встановлення дійсного власника цього майна (майнових прав), належності йому прав на це майно та законності вибуття майна з його володіння.

Тобто усі вимоги, заявлені прокурором, є взаємопов`язаними, учасниками спору є фізичні особи, які отримали державні акти на право власності на земельні ділянки та відчужили їх прямо чи опосередковано на користь юридичної особи, і позивач не зазначив про наявність жодних порушень при укладенні таких угод, не вимагав визнання недійсними документів, що посвідчують право власності на майно.

З огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, указаний спір за всіма позовними вимогами підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вирішення вимоги про витребування земельних ділянок залежить від вирішення спору про визнання незаконним розпорядження Вишгородської РДА про передачу у власність земельних ділянок фізичним особам, оскільки ці вимоги безпосередньо зачіпають права фізичних осіб - набувачів земельних ділянок. Тобто вимога про витребування земельних ділянок від Товариства є похідною від вимоги про визнання незаконним і скасування розпорядження Вишгородської РДА № 358 та залежить від встановлених обставин передачі цих земельних ділянок у власність фізичних осіб. Крім того, участь у спорі цих фізичних осіб у якості третіх осіб, а не сторін, істотно обмежує їх у захисті своїх прав у господарському процесі, де сторонами є юридичні особи, однією із яких є державний орган, інтереси якого представляє прокурор, що апріорі визначає фізичну особу як слабшу сторону, права якої не можуть бути забезпечені належним чином.

На підставі викладеного, вважаємо помилковим висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що цей спір у частині позовних вимог про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, окремо від основної вимоги про визнання недійсним розпорядження Вишгородської РДА щодо передачу цих земельних ділянок у власність фізичних осіб.

З урахуванням зазначених норм процесуального права та зважаючи на характер правовідносин у цій справі апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов про визнання незаконним та скасування розпорядження Вишгородської РДА 28 січня 2010 року № 358 про передачу земельних ділянок у власність 14 громадян України для ведення індивідуального дачного будівництва та повернення цих земельних ділянок є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки цих фізичних осіб.

Вважаємо, що постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2019 року про закриття провадження у справі слід було залишити без змін, а касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області з посиланням на те, що позовні вимоги у цій справі не впливають на права фізичних осіб - третіх осіб у справі - залишити без задоволення, оскільки вона висновків апеляційного суду не спростовує.

Судді Н. П. Лященко О. Б. Прокопенко О. М. Ситнік