Постанова

від 18.12.2019 по справі 818/1019/16(820/3670/16)

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 818/1019/16 (820/3670/16)

Провадження № 11-718апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства Міловське (далі - ПП Міловське ) до Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області, державного реєстратора реєстраційної служби Балаклійського районного управління юстиції Харківської області Рибалко В. О. (далі - державний реєстратор), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю Успіх Слобожанщини (далі - ТОВ Успіх Слобожанщини ), Відділ Держгеокадастру у Балаклійському районі Харківської області, ОСОБА_1 , про скасування рішення

за касаційною скаргою ПП Міловське на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2017 року (судді Бартош Н. С., Присяжнюк О. В., Русанова В. Б.),

УСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ПП Міловське звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 лютого 2014 року за індексним номером 10952100 на договір оренди земельної ділянки, виданий 10 лютого 2014 року (далі - рішення від 17 лютого 2014 року).

На обґрунтування позовних вимог ПП Міловське зазначило, що в травні 2008 року позивач з громадянином ОСОБА_2 уклали договір оренди земельної ділянки площею 4,1243 га, кадастровий номер 6320284000:03:000:0007, строком на 10 років , який зареєстрували 6 травня 2008 року згідно з чинним на той час порядком .У зв`язку зі змінами у законодавстві щодо порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень позивач у червні 2016 року звернувся до Відділу з питань надання адміністративних послуг Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області із запитом щодо надання інформації стосовно проведення державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 .

З наданої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізнався, що на земельну ділянку з кадастровим номером 6320284000:03:000:0007 зареєстровано право власності, а також інше речове право за ОСОБА_1 і ТОВ Успіх Слобожанщини відповідно до укладеного між ними договору оренди від 10 лютого 2014 року, внесені згідно з рішенням від 17 лютого 2014 року.

Позивач зазначає, що рішенням від 17 лютого 2014 року порушено його права та законні інтереси як землекористувача спірної земельної ділянки, а державний реєстратор, ухвалюючи спірне рішення про реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 10 лютого 2014 року, припустився порушень вимог чинного законодавства, зокрема не перевірив належним чином наявності вже зареєстрованих речових прав щодо земельної ділянки, орендарем якої є позивач.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 27 січня 2017 року позов задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 1 березня 2017 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2017 року скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ПП Міловське подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та помилковість висновку суду про те, що спір, який виник між сторонами, не належить до юрисдикції адміністративних судів, просить скасувати зазначену ухвалу апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи незаконність рішення суду апеляційної інстанції, ПП Міловське вказує на публічно-правовий характер цього спору, оскільки він виник та пов`язаний зі здійсненням державним реєстратором владних управлінських функцій у зв`язку з виконанням повноважень та завдань, покладених на нього законом.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ПП Міловське .

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 липня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, оскільки у своїй касаційній скарзі ПП Міловське просить скасувати судове рішення у зв`язку з порушенням правил предметної юрисдикції.

На час розгляду справи заперечень від її учасників не надходило .

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Як установили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 5 травня 2008 року між ПП Міловське та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_2 (орендодавець) передав позивачу (орендар) в оренду земельну ділянку площею 4,1234 га, кадастровий номер 6320284000:03:000:0007, що розташована за межами населених пунктів на території Міловської сільської ради Балаклійського району Харківської області, строком на 10 років для ведення сільськогосподарського виробництва.

Зазначений договір оренди земельної ділянки був зареєстрований у Балаклійському районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру , про що 6 червня 2008 року вчинено запис за № 040868300124, після чого він набув чинності.

При цьому ОСОБА_2 був власником переданої в оренду земельної ділянки на підставі державного акта на право приватної власності на землю серія Р2 № 754076, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 27 грудня 2002 року за № 47.

У подальшому, як убачається з копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серія та номер 153, виданого 7 лютого 2014 року Балаклійською державною нотаріальною конторою, власником спірної земельної ділянки став ОСОБА_1 .

Крім того, згідно з даними цієї ж інформаційної довідки зареєстровано також право оренди спірної земельної ділянки за ТОВ Успіх Слобожанщини на підставі договору оренди земельної ділянки від 10 лютого 2014 року б/н.

Рішення про державну реєстрацію на підставі договору оренди земельної ділянки прав та їх обтяжень щодо спірної земельної ділянки прийнято державним реєстратором 17 лютого 2014 року за № 10952100.

Не погодившись із таким рішенням державного реєстратора, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС уредакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин ).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС у наведеній вище редакції визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС у чинній редакції, якими визначено завдання адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Водночас помилковим є застосування статті 17 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним владних управлінських функцій, при цьому ці функції суб`єкт повинен здійснювати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта (інших суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (провадження

№ 12-58гс18).

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення переважно майнового приватного права чи інтересу.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у ТОВ Успіх Слобожанщини і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про скасування рішення щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спір він має вирішуватися за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постановах, зокрема, від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження

№ 11-377апп18), від 7 листопада 2018 року у справі № 821/406/17 (провадження

№ 11-962апп180) , від 12 грудня 2018 року у справі № 820/3668/16 (провадження

№ 11-1049апп18) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав для відступу від них.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду попередніх інстанцій про наявність підстав для закриття провадження в цій справі. Оскільки спір у справі не є публічно-правовим, то має вирішуватися судами за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства Міловське залишити без задоволення.

2. Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаВ. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. С. Ткачук Д. А. ГудимаВ. Ю. Уркевич Ж. М. ЄленінаО. Г. Яновська О. С. Золотніков