Постанова

від 24.12.2019 по справі 915/1806/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2019 року м. ОдесаСправа № 915/1806/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, м. Южноукраїнськ Миколаївської області - Заболотна А.В. за довіреністю від 21.10.2019 року № 65;

від Приватного підприємства «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області - Ніколаєнко О.О. за ордером від 01.11.2019 року серія ВЕ № 1007288.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.10.2019 року, м. Миколаїв, суддя Мавродієва М.В., повний текст рішення складено 21.10.2019 року

у справі № 915/1806/19

за позовом Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, м. Южноукраїнськ Миколаївської області

до відповідача Приватного підприємства «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області

про стягнення збитків за час фактичного користування земельною ділянкою у розмірі 254051 грн.06 коп., -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В липні 2019 року Южноукраїнська міська рада Миколаївської області, м.Южноукраїнськ Миколаївської області звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Приватного підприємства «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області, в якій просила суд стягнути з Приватного підприємства «Атланта» , м.Южноукраїнськ Миколаївської області на користь Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, м. Южноукраїнськ Миколаївської області збитки, нанесені Южноукраїнській міській раді Миколаївської області, м. Южноукраїнськ Миколаївської області Приватним підприємством «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області за час фактичного користування земельною ділянкою, яка розташована за адресою: Комунальна зона, 7 в місті Южноукраїнськ в розмірі 254 051 грн. 06 коп., а також відшкодувати позивачу судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в зв`язку із набуттям відповідачем у власність нерухомого майна, а саме: комплекс, автобусний парк на 115 автобусів, розташований за адресою: Миколаївська область. місто Южноукраїнськ, Комунальна зона 7, на підставі договору купівлі - продажу від 27.12.2007 року № 6600, рішенням Южноукраїнської міської ради від 16.06.2010 року № 1321 «Про надання згоди Приватному підприємству «Атланта» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років під розміщення та обслуговування промислової бази в комунальній зоні №7» , Приватному підприємству «Атланта» було надано згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років під розміщення та обслуговування промислової бази в Комунальній зоні № 7, орієнтовною загальною площею 5,0000 га, а також рекомендовано Приватному підприємству «Атланта» подати міській раді на розгляд та затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не пізніше як у шестимісячний термін. При цьому, станом на 01.06.2017 року правовстановлюючі документи відповідачем так і не було приведено у відповідність, проте земельна ділянка фактично використовується Приватним підприємством «Атланта» , в зв`язку з чим, позивачем було нараховано збитки у вигляді неодержаних доходів (орендної плати за землю) за час фактичного користування земельною ділянкою під об`єктами нерухомого майна, а саме: промислової бази, площею 10278 кв.м., за період з 01.07.2014 року по 01.07.2017 року включно, враховуючи строк позовної давності.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.10.2019 року у справі №915/1806/19 (суддя Мавродієва М.В.) позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Приватного підприємства «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області на користь Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, м. Южноукраїнськ Миколаївської області 254 051 грн. 06 коп. збитків та 3 810грн. 77 коп. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що у діях відповідача наявний повний склад цивільного правопорушення, що є підставою для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, при цьому, розрахунок збитків, нанесених Южноукраїнській міській раді Миколаївської області Приватним підприємством «Атланта» за час фактичного користування земельною ділянкою, яка розташована за адресою: Комунальна зона, 7 в місті Южноукраїнську загальною площею 10278 кв.м., нарахованих за період з 01.07.2014 року по 01.07.2017 року включно, відповідач в судовому порядку не оскаржував, збитки у розмірі 254 051 грн. 06 коп. не відшкодував.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Приватне підприємство «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.10.2019 року у справі №915/1806/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що позивач дізнався про порушення свого права ще 01.07.2014 року, але до суду звернувся через понад п`ять років, а саме, 29.07.2019 року, тобто з порушенням строку позовної давності.

Скаржник також зазначає, що в даному випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів законодавства про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок (ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України), оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати за своїм змістом є кондикційними. При цьому необхідно керуватися усталеними правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду в постановах від 20.11.2017 року у справі № 922/3412/17 та від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц, постановах Верховного Суду від 25.05.2018 року у справі № 922/2976/17, від 20.11.2018 року у справі №922/3412/17, від 21.01.2019 року у справі № 902/794/17, від 29.01.2019 року у справі №922/536/18, від 14.01.2019 року у справі № 912/1188/17.

Тобто, на думку скаржника, предметом позову в цій справі повинно бути стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Крім того, за посиланням відповідача, перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. "е" ч. 1 ст. 141 цього Кодексу). Отже, за змістом указаних приписів, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Тому він, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Також скаржник наголошує на тому, що збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Утім на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, а саме, таких складових як: шкода, протиправна поведінка її заподіювана, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана, а також вина, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі.

Отже, позивач у даній справі мав надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 922/392/18, від 07.02.2019 року у справі № 922/3639/17, від 06.02.2018 року у справі № 923/921/17).

Разом з тим, Приватне підприємство «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області звертає увагу на те, що у справі встановлено, що належна відповідачу нежитлова будівля знаходиться на земельній ділянці площею 10278 кв. м. без кадастрового номеру, яка не є сформованим об`єктом цивільних прав. Проте, заявлені в даній справі позовні вимоги стосуються стягнення з відповідача збитків за час фактичного користування земельною ділянкою площею 10278 кв.м., межі якої самостійно визначені позивачем невідомо яким чином шляхом складання акту обстеження земельної ділянки, за відсутності доказів формування саме спірної земельної ділянки, виходячи з розміру якої здійснений розрахунок позовних вимог, як об`єкта цивільних прав у порядку, встановленому ст. 79-1 Земельним кодексом України.

З огляду на зазначене, скаржник вважає, що здійснений позивачем розрахунок суми втрат бюджету за користування земельною ділянкою площею 10278 кв. м. є недоведеним, зокрема, в частині застосування нормативної грошової оцінки, оскільки відповідна земельна ділянка не сформована як об`єкт цивільних прав, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.10.2019 року у справі № 915/1806/19, справу призначено до судового розгляду.

19.12.2019 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, м. Южноукраїнськ Миколаївської області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 17.12.2019 року, яке судовою колегією було залишено без розгляду, оскільки останнє надійшло до суду вже після проведення вищезазначеного судового засідання.

23.12.2019 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, м. Южноукраїнськ Миколаївської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.10.2019 року у справі № 915/1806/19 залишити без змін. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.

З приводу тверджень скаржника, що до спірних правовідносин, які виникли між сторонами у справі, відсутні правові підстави застосовувати приписи чинного законодавства України, що регулюють Порядок визначення та відшкодування шкоди (збитків) власникам землі і землекористувачам, у відзиві позивач зазначив, що Приватне підприємство Атланта не надано доказів відсутності його вини у заподіянні збитків, зокрема, доказів здійснення ним передбачених законодавством заходів своєчасної та повної сплати за користування земельною ділянкою в розмірі 1,0278 га, яка розташована в Комунальній зоні № 7 під об`єктами нерухомого майна, що належить відповідачу на праві приватної власності, тобто на думку позивача, у діях відповідача наявний повний склад цивільного правопорушення, що є правовою підставою для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків.

З приводу тверджень скаржника щодо пропуску Южноукраїнською міською радою Миколаївської області строку позовної давності на звернення до суду за захистом свого порушеного права, остання зазначає, що 20.09.2017 року комісією з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам Южноукраїнської міської ради Миколаївської області розпочато роботу з нарахування збитків за час фактичного користування земельною ділянкою, розглянуто та затверджено Акт та розрахунок розміру збитків, нанесених Приватним підприємством Атланта Южноукраїнській міській раді, у вигляді неодержаних доходів (орендної плати за землю) за час фактичного користування земельною ділянкою, яка розташована в Комунальній зоні № 7 у період з 01.07.2014 року по 01.07.2017 року у сумі 254 051 грн. 06 коп. Зазначений акт затверджено рішенням Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 261 від 20.09.2017 року Про затвердження акта комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам . Отже, із наведеного випливає, що саме із 20.09.2017 року розпочався перебіг позовної давності.

В судовому засіданні, в якому оголошувалась перерва, представники учасників справи підтримали свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.10.2019 року у справі № 915/1806/19 скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

27.12.2007 року Приватне підприємство «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області за договором купівлі-продажу від 27.12.2007 року № 6600 набуло у приватну власність нерухоме майно, а саме: комплекс, автобусний парк на 115 автобусів, розташований за адресою: Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, Комунальна зона, буд. 7, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17252105 від 28.12.2007 (а.с. 63).

16.06.2010 року Рішенням Южноукраїнської міської ради Миколаївської області №1321 «Про надання згоди Приватному підприємству «Атланта» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років під розміщення та обслуговування промислової бази в комунальній зоні № 7» , Приватному підприємству «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області надано згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років під розміщення та обслуговування промислової бази орієнтовною загальною площею 5,0000 га із земель державної власності, які не надані у власність або користування (а.с. 62).

Пунктом 2 вказаного вище рішення рекомендовано Приватному підприємству «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області подати міській раді на розгляд та затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не пізніше як у шестимісячний термін.

Позивачем у позові зазначено, що 21.01.2014 року на виконання розпорядження міського голови від 16.01.2014 року № 05-р «Про створення робочої групи з перевірки меж земельної ділянки, що знаходиться в Комунальній зоні № 7 міста Южноукраїнська» , робочою групою здійснено перевірку меж земельної ділянки, що знаходиться в Комунальній зоні № 7 міста Южноукраїнськ. В результаті перевірки рекомендовано Приватному підприємству «Атланта» спільно з комунальним підприємством «Служба комунального господарства» надати графічні матеріали з чітко визначеними межами земельних ділянок. Директором Приватним підприємством «Атланта» надано геодезичну зйомку та повторно проведено комісію від 20.05.2014 року, на якій встановлено, що Комунальне підприємство «Служба комунального господарства» фактично використовує частину земельної ділянки та крім того, площі, що знаходяться під проїздами та площадками, є площами загального користування. Приватним підприємством «Атланта» фактично використовується земельна ділянка в розмірі 1,0278 га.

30.11.2016 року рішенням Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 283 «Про створення комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердження Положення про неї» , при Виконавчому комітеті Южноукраїнської міської ради створено комісію з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. До складу Комісії включено власників землі та землекористувачів (орендарі), яким заподіяні збитки, представників підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, або яким будуть відшкодовувати.

07.07.2017 року Комісією з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам розглянуто та затверджено Акт та розрахунок розміру збитків, нанесених Приватним підприємством «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області Южноукраїнській міській раді, у вигляді неодержаних доходів (орендної плати за землю), за час фактичного користування земельною ділянкою, яка розташована в Комунальній зоні №7 у період з 01.07.2014 року по 01.07.2017 року, у сумі 254 051 грн. 06 коп., що підтверджується Протоколом № 5 (а.с. 48-49).

Відповідно до п. 2 резолютивної частини Акту від 07.07.2017 року термін сплати за відшкодування збитків у розмірі 254 051 грн. 06 коп. складає 1 місяць з дня затвердження даного акту рішенням Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради. Після сплати збитків Приватному підприємству «Атланта» надати копію платіжного документу з відміткою про зарахування коштів на рахунок Южноукраїнської міської ради та оригінал для огляду в к.5 по вул. Цвіточній, 9.

Зазначений Акт затверджено рішенням Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 261 від 20.09.2017 року «Про затвердження акта комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» .

При розгляді Акту та розрахунку збитків було враховано інформацію Южноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Миколаївської області та Відділу в Арбузинському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (а.с. 31-32).

Збитки, нанесені Приватним підприємством «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області Южноукраїнській міській раді, у вигляді неодержаних доходів (орендної плати) за час фактичного користування земельною ділянкою, розраховані Управлінням екології, охорони навколишнього середовища та земельних відносин Южноукраїнської міської ради за використання земельної ділянки під об`єктами нерухомого майна, а саме: промислової бази, площею 10278 кв.м., за період з 01.07.2014 року по 01.07.2017 року, враховуючи нормативно грошову оцінку земельної ділянки за даними Відділу в Арбузинському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (а.с. 26-27, 31).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач був обізнаний про дату засідання комісії, однак участі у цьому засіданні не прийняв.

26.09.2017 року Виконавчим комітетом Южноукраїнської міської ради Миколаївської області відповідачеві було направлено, а 11.10.2017 року відповідачем було отримано, претензію № 20/02-34/2973 від 25.09.2017 року із зазначенням розміру визначених збитків, термін їх сплати та направлено копії акту комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам та рішення Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 20.09.2017 року № 261. Надсилання та отримання претензії підтверджено матеріалами справи (а.с. 28-30).

За твердженням позивача, відповідачем правовстановлюючі документи так і не було приведено у відповідність, проте земельна ділянка використовується Приватним підприємством «Атланта» .

Згідно інформації, наданої Фінансовим управлінням Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 14.11.2017 року № 722/05-18, станом на 14.11.2017 року до міського бюджету від Приватного підприємства «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області коштів за КБКД 21080500 «Інші надходження» (розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 ) не надходило (т. 1 а.с. 50).

Відповідач рішення Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 261 від 20.09.2017 року «Про затвердження акта комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» у встановленому чинним законодавством порядку не оскаржив, нараховані позивачем збитки не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви за якими суд апеляційної інстанції погодився з аргументами, викладеними скаржником в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 13 Конституції України , земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України , цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. До обов`язків землекористувачів згідно зі ст. 96 Земельного кодексу України віднесено своєчасну сплату земельного податку або орендної плати.

Відповідно до ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом д частини першої ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

За змістом п. 3 вищезазначеного Порядку відшкодуванню підлягають, зокрема, збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення, викупу, або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Відповідно до ст . 22 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За змістом ст . 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, у тому числі, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Відповідно до ст . 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч . 1 ст . 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч . 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розміщене це нерухоме майно, в зв`язку з чим немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Так, кондикційними зобов`язаннями є зобов`язання, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, які є предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість , для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.12.2007 року Приватне підприємство «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області за договором купівлі-продажу від 27.12.2007 року № 6600 набуло у приватну власність нерухоме майно, а саме: комплекс, автобусний парк на 115 автобусів, розташований за адресою: Миколаївська обл., м.Южноукраїнськ, Комунальна зона, буд. 7, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17252105 від 28.12.2007 року.

Частиною 1 ст. 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з ч. 1, 2 с. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. Отже, з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України. Тобто особа, яка набула право власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника.

Разом з тим, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Проте доказів оформлення права оренди спірної земельної ділянки під отриманим у власність відповідачем майном, як у попереднього власника такого майна, так і у відповідача у справі відсутні.

При цьому, 16.06.2010 року Рішенням Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 1321 «Про надання згоди Приватному підприємству «Атланта» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років під розміщення та обслуговування промислової бази в комунальній зоні № 7» , Приватному підприємству «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області надано згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років під розміщення та обслуговування промислової бази орієнтовною загальною площею 5,0000 га із земель державної власності, які не надані у власність або користування. Проте, відповідачем правовстановлюючі документи так і не було приведено у відповідність, а земельна ділянка використовується Приватним підприємством «Атланта» без належного оформлення права оренди, орендну плату не сплачує, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об`єкта нерухомого майна.

Таким чином, предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Разом з тим для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України).

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18).

З огляду на зазначене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні.

Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.01.2019 року у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 року у справі № 902/794/17, від 06.02.2019 року у справі № 922/587/18 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.04.2019 року у справі № 686/18993/17-ц (провадження № 61-48870св18).

Враховуючи викладене, судова колегія зазначає, що збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім, на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої ст. 1212 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене колегія суддів апеляційного господарського суду вважає необґрунтованими висновки суд першої інстанції про задоволення позовних вимог Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, м. Южноукраїнськ Миколаївської області про стягнення збитків за час фактичного користування земельною ділянкою у розмірі 254 051 грн.06 коп., оскільки спірні правовідносини кваліфіковані помилково - як такі, що виникли із завданням збитків у зв`язку з використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Згідно із ч. 1 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Так у постанові від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Проте суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про задоволення позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню в даному випадку.

З урахуванням зазначеного, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що оскільки до спірних правовідносин мають бути застосованим приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України, для вирішення спору про стягнення безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за земельну ділянку, необхідно з`ясувати, зокрема, чи є земельна ділянка об`єктом цивільних прав, а також установити обґрунтованість порядку та підстав нарахування орендної плати за користування земельною ділянкою (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 11.02.2019 року у справі № 922/391/18, від 11.06.2019 року у справі №922/551/18).

За змістом ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок комунальної власності громадянам у разі розташування на цих ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у їх власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу, відповідно до ч. 2 якої особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки, зокрема із земель комунальної власності, за проектом землеустрою щодо її відведення звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної ради.

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок є різновидом документації із землеустрою (п. "ґ" ч. 2 ст. 25 Закону України "Про землеустрій").

За змістом ч. 1 ст. 26 цього Закону замовниками документації із землеустрою можуть бути, зокрема, органи місцевого самоврядування, землевласники та землекористувачі.

При цьому згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, із визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ч.1, 3, 4, 9 ст. 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Законом України "Про Державний земельний кадастр" визначено правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.

За змістом ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону).

Частиною 1 ст. 11 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

При цьому у ст. 15 зазначеного Закону наведено перелік відомостей про земельні ділянки, за змістом якого до Державного земельного кадастру включаються такі відомості: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині 2 статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 2 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Зазначені обставини, з урахуванням вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, з матеріалів справи вбачається, що грошові кошти, заявлені до стягнення з Приватного підприємства «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області були розраховані Управлінням екології, охорони навколишнього середовища та земельних відносин Южноукраїнської міської ради за використання земельної ділянки під об`єктами нерухомого майна, а саме: промислової бази, площею 10278 кв.м., за період з 01.07.2014 року по 01.07.2017 року, враховуючи нормативно грошову оцінку земельної ділянки за даними Відділу в Арбузинському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (а.с. 26-27, 31).

З матеріалів справи також вбачається, та доказів протилежного учасниками справи не надано, що земельна ділянка, що знаходиться в Комунальній зоні № 7 міста Южноукраїнська (Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, Комунальна зона, буд. 7), за безпідставне користування якою позивачем було здійснено відповідні нарахування, не має ні визначених меж, ні кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру.

Відсутність сформованості земельної спірної ділянки, як об`єкту цивільних прав, також підтверджується і тим, що розмір спірної земельної ділянки, яка використовується Приватним підприємством «Атланта» , було орієнтовно встановлено на підставі перевірки меж земельної ділянки та геодезичної зйомки, що вбачається з наявного в матеріалах справи Розрахунку розміру збитків, нанесених Приватним підприємством «Атланта» , м.Южноукраїнськ Миколаївської області Южноукраїнській міській раді, у вигляді неодержаних доходів (орендної плати) за час фактичного користування земельною ділянкою, загальною площею 10278 кв.м. за період 01.07.2014 року по 01.07.2017 року (а.с.26) (який є додатком до Акту комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 07.07.2017 року, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 261 від 20.09.2017 року «Про затвердження акта комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» ).

З урахуванням зазначеного, спірна земельна ділянка не може вважатися сформованим об`єктом цивільних прав у розумінні положень ст. 791 Земельного кодексу України, що виключає можливість обчислення суми безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав.

Крім того, за змістом п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України і ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (ст. 1 Закону України "Про оцінку земель").

Тобто, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 року по справі № 920/739/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років (ст.18 Закону України "Про оцінку земель").

Частинами 1, 2 ст. 20 цього Закону передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За змістом ч. 4 ст. 23 цього Закону рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 ст. 271 Податкового кодексу України, якою, в свою чергу, передбачено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.11.2016 року № 489, за результатами нормативної грошової оцінки земель укладається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Відповідно до п. 34, 35 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно з п. 288.4, пп. 288.5.1, 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 01.01.2017 року) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 % нормативної грошової оцінки і не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки. З 01.01.2017 року у зв`язку із внесенням змін до зазначених положень Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою від розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки.

З урахуванням зазначених положень законодавства, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що, оскільки нормативна грошова оцінка землі проводиться в обов`язковому порядку для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності, наявність витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки для розрахунку заявленої до стягнення суми безпідставно збережених відповідачем грошових коштів у виді орендної плати за землю є обов`язковою.

Розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 2303.1995 року № 213, згідно з п. 21 якої нормативна грошова оцінка земель населених пунктів визначається за спеціальною формулою з урахуванням, зокрема, коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо).

В даному випадку, Розрахунок розміру збитків, нанесених Приватним підприємством «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області Южноукраїнській міській раді, у вигляді неодержаних доходів (орендної плати) за час фактичного користування земельною ділянкою, загальною площею 10278 кв.м. за період 01.07.2014 року по 01.07.2017 року (а.с.26) (який є додатком до Акту комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 07.07.2017 року, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 261 від 20.09.2017 року «Про затвердження акта комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» ), на підставі якого позивач просить стягнути з відповідача кошти за безпідставне користування земельною ділянкою, не містить інформації щодо технічної документації такої земельної ділянки, а також посилань на витяг із нормативної грошової оцінки землі.

Розрахунки здійснено, виходячи з базової вартості 1 кв.м. на підставі інформації, наданої на запит Відділом в Арбузинському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (а.с. 31) з урахуванням коефіцієнту розміру орендної ставки в 3 %, помножених на орієнтовну площу земельної ділянки.

Судова колегія зазначає, що оскільки в даному випадку предметом розгляду фактично є стягнення безпідставно збереженого майна у вигляді орендної плати, нарахування мають здійснюватись саме на підставі технічної документації та витягу з нормативної грошової оцінки землі, а із наданого позивачем розрахунку неможливо встановити, чи вірними є застосовані коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені як вихідні дані для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення.

За таких обставин, судова колегія зазначає, що позивачем належними та допустимими доказами по справі не було доведено розрахунок розміру заявлених до стягнення коштів, що в свою чергу свідчить про необґрунтованість позовних вимог, та як наслідок відмову у їх задоволенні.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, в зв`язку з чим судова колегія дійшла висновку, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.10.2019 року у справі № 915/1806/19 не відповідає обставинам справи та вимогам закону і є достатні правові підстави для його скасування та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог .

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.10.2019 року у справі №915/1806/19 підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, м. Южноукраїнськ Миколаївської області до Приватного підприємства «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області в повному обсязі.

Керуючись ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Атланта» , м. Южноукраїнськ Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.10.2019 року у справі №915/1806/19 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.10.2019 року у справі №915/1806/19 - скасувати .

Відмовити у задоволенні позовних вимог Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, м. Южноукраїнськ Миколаївської області до Приватного підприємства «Атланта» , м.Южноукраїнськ Миколаївської області про стягнення збитків за час фактичного користування земельною ділянкою у розмірі 254 051 грн. 06 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України .

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 24.12.2019 року.

Повний текст постанови складено 24 грудня 2019 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош