Рішення

від 23.12.2019 по справі 906/966/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/966/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А.

при секретарі судового засідання: Пеньківській О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Приватного багатопрофільного виробничого підприємства "Магніт" (м.Житомир)

до Комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №5" Житомирської міської ради (м.Житомир)

про стягнення 103221,90грн

Приватне багатопрофільне виробниче підприємство "Магніт" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №5" Житомирської міської ради 103221,90грн заборгованості, з яких: 90012,00грн основного боргу, 8544,10грн пені та 4665,80грн інфляційних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договорів №3/16 від 29.01.16 та 3/17 від 17.11.17 на технічне обслуговування ліфтів в частині оплати виконаних робіт.

Ухвалою від 20.09.19 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 21.10.19.

27.11.19 на адресу суду Приватним багатопрофільним виробничим підприємством "Магніт" подано заяву від 21.11.19 про збільшення позовних вимог, згідно з якою позивач просив стягнути з відповідача 100490,20грн основного боргу, 4665,80грн інфляційних витрат та 8544,10грн пені, 1921,00грн судового збору та 4500,00грн витрат на професійну правничу допомогу.

У засіданні суду 03.12.19 представник позивача заяву про збільшення позовних вимог не підтримав, заявив усне клопотання про залишення її без розгляду. Просив стягнути з відповідача 4500,00грн витрат на професійну правничу допомогу.

В судовому засіданні 03.12.19 ухвалено не прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог; закрито підготовче провадження та призначено справу №906/966/19 до судового розгляду по суті на 23.12.19.

Представник позивача в судове засідання не з`явився.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причину неявки суд не повідомив. Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, протягом 2016-2019 років між Приватним багатопрофільним виробничим підприємством "Магніт" (підрядник, позивач) та Комунальним підприємством "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №5" Житомирської міської ради (замовник, відповідач) укладено договори №3/16 від 29.01.16 та №3/17 від 17.11.17 з технічного обслуговування ліфтів житлових будинків (а.с.10-13).

Пунктом 1.1 договору №3/16 від 29.01.16 та №3/17 від 17.11.17 передбачено, що замовник, який є власником ліфтів доручає, а підрядник приймає на себе організацію і виконання робіт по технічному обслуговуванню ліфтів на об`єктах замовника згідно Додатку №1, якій є невід`ємною частиною цього договору.

Додатком №1 до договору №3/16 від 29.01.16 та №3/17 від 17.11.17 визначено перелік адрес, за якими здійснюється технічне обслуговування ліфтів житлових будинків та їх вартість (а.с.11 на звороті, а.с.13 на звороті).

Відповідно до п.3.1 договору №3/16 від 29.01.16 та №3/17 від 17.11.17 місячна вартість робіт визначається розрахунком, на кожен ліфт окремо, згідно наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 09.11.06 №369 "Про затвердження порядку встановлення вартості технічного обслуговування ліфтів та систем диспетчеризації", та затверджена Рішенням виконкому Житомирської міської ради від 01.04.15 №167 і на день укладання договору, наведена в додатку №1 до цього договору. Сума оплати складається у відповідності до фактичної кількості ліфтів.

Згідно п.5.2 договору №3/16 від 29.01.16 та п.6.2 договору №3/17 від 17.11.17 у кінці поточного місяця виконавець здає замовнику акти виконаних робіт технічного обслуговування ліфтів, які не обладнано картковими пристроями.

Замовник не пізніше як за два дні підписує акт, засвідчує печаткою і повертає один екземпляр акту виконавцю. На підставі підписаних актів замовник самостійно, без додаткових рахунків оплачує виконані роботи не пізніше 10 числа наступного місяця (п.п.5.3-5.4 договору №3/16 від 29.01.16 та п.п.6.3-6.4 договору №3/17 від 17.11.17).

Відповідно до п.7.2 договору №3/16 від 29.01.16 та п.8.2 договору №3/17 від 17.11.17 якщо за місяць до закінчення терміну дії договору ні одна із сторін не заявить про його припинення, то договір вважається продовженим ще на один рік.

Позивач на виконання умов договору №3/16 від 29.01.16 та п.п.6.3-6.4 договору №3/17 від 17.11.17 в період з лютого 2016 по серпень 2019 виконав, а замовник прийняв роботи з технічного обслуговування ліфтів на загальну суму 562854,10грн, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємств (а.с.123-163).

Однак відповідач не вчасно та не в повному обсязі виконував зобов`язання щодо проведення розрахунків за виконані позивачем роботи.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, за останнім утворилась заборгованість перед позивачем по оплаті за виконані роботи з технічного обслуговування ліфтів за період з лютого 2016 по серпень 2019 в сумі 90012,00грн.

За вказаних обставин, позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за виконані роботи на підставі договорів №3/16 від 29.01.16 та 3/17 від 17.11.17 з технічного обслуговування ліфтів житлових будинків в сумі 103221,9грн, з яких: 90012,00грн основного боргу, 8544,10грн пені та 4665,80грн інфляційних.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Приписами ч.ч.1,2 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання, в тому числі підприємці, повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

За своєю правовою природою правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є правовідносинами підряду, згідно яких у відповідача внаслідок прийняття робіт виконаних позивачем на підставі договорів №3/16 від 29.01.16 та 3/17 від 17.11.17 з технічного обслуговування ліфтів житлових будинків, виник кореспондуючий обов`язок оплатити їх.

Згідно із ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Приписами ч.1 ст.853 ЦК України передбачено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Частина 4 ст.882 ЦК України передбачає, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Судом встановлено, що акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) за період з 28.02.16 по 30.08.19 підписано повноважними представниками обох сторін та скріплено печатками підприємств, що свідчить про прийняття робіт відповідачем.

Як зазначає позивач, станом на час звернення позивача з позовом, у відповідача існує заборгованість за виконані позивачем роботи в розмірі 90012,00грн.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено вище, порядок оплати виконаних робіт визначено п.5.4 договору №3/16 від 29.01.16 та п.6.4 договору №3/17 від 17.11.17, а саме: замовник оплачує виконані роботи не пізніше 10 числа наступного місяця.

На підтвердження суми заборгованості відповідача перед позивачем останнім надано акт звірки взаєморозрахунків між ПБВП "Магніт" та КП "ВЖРЕП №5" за період з 01.04.18 по 01.05.19 (а.с.18), з якого вбачається, що заборгованість за виконані роботи становить 79040,60грн.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17.

Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звірки, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов`язків.

Судом встановлено, що акт звірки між ПБВП "Магніт" та КП "ВЖРЕП №5" був підписаний уповноваженою особою позивача - головним бухгалтером Бриксіною Т.Б. та уповноваженою особою відповідача - головним бухгалтером Талько Н.О.

Враховуючи підписання акту звірки взаєморозрахунків уповноваженими представниками сторін та підтвердження наявності такого боргу первинними документами, суд дійшов висновку про визнання боржником боргу на суму 79040,60грн.

Крім того, за період з травня 2019 по серпень 2019 позивачем виконано, а відповідачем прийнято робіт на загальну суму 31968,03грн, які оплачені КП "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №5" Житомирської міської ради частково на суму 21000,00грн, що підтверджується банківськими виписками за період з 01.07.19 по 09.08.19 (а.с.51-56).

Таким чином борг відповідача за період з травня по серпень 2019 року збільшився на 10968,03грн (31968,03грн - 21000,00грн).

З огляду на вищевикладене, загальна сума заборгованості станом на момент пред`явлення позову складає 90008,63грн (79040,60грн+10968,03грн).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 90008,63грн основного боргу такими, що підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині стягнення 3,37грн основного боргу документально не підтверджені та задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач відповідно до п.6.2 договору №3/16 від 29.01.16 та п.7.2 договору №3/17 від 17.11.17 за порушення строків оплати нарахував відповідачу пеню у розмірі 8544,10грн.

Згідно п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 3 ст.549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов`язання боржник на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити неустойку (штраф, пеню).

Пунктом п.6.2 договору №3/16 від 29.01.16 та п.7.2 договору №3/17 від 17.11.17 сторони встановили, що при невиконанні пунктів (4.2.15; 5.3; 5.4) (4.2.15; 6.3; 6.4) замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної ставки Національного банку України, збитки від інфляції та інші збитки.

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунок пені, суд вважає, що пеня у розмірі 8544,10грн є правомірно нарахованою та підлягає задоволенню.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача за порушення грошового зобов`язання 4665,80грн інфляційних, що обраховані з січня 2018 по серпень 2019 року (а.с.9).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання , на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунок інфляційних, суд вважає, що інфляційні у розмірі 4665,80грн є правомірно нарахованими та підлягають задоволенню.

Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ст.ст. 13, 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1 ст.76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).

За таких обставин, позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню на суму 103218,53грн, з яких: 90008,63грн основного боргу, 8544,10грн пені та 4665,80грн інфляційних витрат. Суд відмовляє в позові в частині стягнення 3,37грн основного боргу.

Розглянувши заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4500,00грн, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч.1 ст.16 ГПК України).

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч.2 ст.16 ГПК України).

Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Так, у матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого 14.06.19 Сичову Денису Володимировичу серії НОМЕР_1 001075 та копія ордеру на надання правової допомоги серія АМ №1000388 від 26.11.19 (а.с.45-46).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В підтвердження заявленого розміру витрат на правову допомогу, представником позивача надано укладений 12.06.19 між Сичовим Денисом Володимировичем (виконавець, адвокат) та Приватним багатопрофільним виробничим підприємством "Магніт" (замовник, позивач) договір-доручення №191022 про надання правничої допомоги (а.с.41-42).

Відповідно до п.п.1.1 договору предметом даного договору є надання виконавцем усіма законними методами та способами правничої допомоги замовнику у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

За умовами п.2.3.1 договору замовник зобов`язаний здійснити оплату послуг виконавця в розмірі та строки погоджені між ними.

На визначення розміру оплати послуг виконавця впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень замовника. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру послуг (п.4.1 договору).

Між сторонами підписано опис наданих послуг згідно договору - доручення №191022 від 23.10.19 у справі №906/966/19 в якому зазначено перелік виконаних адвокатом робіт та встановлено гонорар у розмірі 4500,00грн (а.с.44).

Факт наданих послуг підтверджується описом наданих послуг, а їх оплата платіжним дорученням №1105 від 22.11.19 про оплату за послуги згідно договору-доручення №191022 по справі №906/966/19 у розмірі 4500,00грн (а.с.43-44).

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст.126 ГПК України та у ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно ст.15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, оцінивши заявлені до стягнення витрати, суд встановив, що сума гонорару є співмірною із предметом позову, наданими адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на надання послуг, обсягом таких послуг.

Також судом прийнято до уваги, що заявлена сума на професійну правничу допомогу визначена за погодженням сторін Договору про надання професійної правничої допомоги, як гонорар адвоката, без будь-яких застережень, зокрема, як щодо об`єму виконаних робіт, так і щодо результату вирішення спору.

Відповідачі заперечень щодо суми витрат на професійну правничу допомогу не подали.

Водночас, при вирішенні питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, судом враховано факт часткового задоволення позовних вимог, а тому, враховуючи норми ст.126, ст.129 ГПК України, витрати на правову допомогу адвоката підлягають стягненню з відповідача у розмірі 4499,85грн, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, відповідно до п.3 ч.4 ст. 129 ГПК України, покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного багатопрофільного виробничого підприємства "Магніт" до Комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №5" Житомирської міської ради задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №5" Житомирської міської ради (10003, Житомирська область, м. Житомир, майдан Короленка, будинок 4, код ЄДРПОУ 13565123)

на користь Приватного багатопрофільного виробничого підприємства "Магніт" (10007, м.Житомир, пров.3-й Транзитний, 54, код ЄДРПОУ 30620556)

-90012,00грн основного боргу;

-8544,10грн пені;

-4665,80грн інфляційних;

-1920,94грн судового збору;

-4499,85грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. В позові відмовити в частині стягнення 3,37грн основного боргу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 3 прим.1- в справу; 2,3- сторонам (рек. з повід)