Рішення

від 24.12.2019 по справі 910/9274/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.12.2019Справа № 910/9274/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АБ- ТРАНС ЄВРО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІН - ТРАНС ЛТД"

про стягнення 59 913, 90 грн

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АБ- ТРАНС ЄВРО" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІН - ТРАНС ЛТД" (далі - відповідач) про стягнення 59 913,90 грн., з яких: 39 420, 00 грн основний борг, 16 435, 31 грн пеня, 4 058, 59 інфляційні збитки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не були оплачені перевезення здійсненні позивачем на підставі заявок у вищевказаному розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 у справі № 910/9274/19 позовну заяву залишено без руху; встановлено позивачу строки та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 у справі № 910/9274/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 910/9274/19 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.

13.09.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли письмові пояснення, в яких відповідач вказав, що позивачем до матеріалів справи не додано жодних доказів на підтвердження того, що позивачем передавався перелік документів, визначений у заявці, а саме: рахунку, акту виконаних робіт - 2 екземпляра, СМR, договору і заявки з мокрою печаткою, а тому відповідач вважає, що обов`язок з оплати вартості перевезень у відповідача не настав.

Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про залучення до участі у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача SIA MAN -TESS LOGISTICS, у зв`язку з тим, що 02.07.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ІН - ТРАНС ЛТД та SIA MAN -TESS LOGISTICS було укладено Договір № 02/07/2018, предметом якого регламентування взаємовідносин між виконавцем та замовником, які виникають при плануванні, розрахунках, організації та здійсненні міжнародних та внутрішніх автомобільних перевезень вантажів та наданні інших послуг.

20.09.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли заперечення з приводу заяви відповідача про залучення третьої особи та відповідь на письмі пояснення відповідача, в яких позивач зазначив, що Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписані відповідачем без зауважень. В них міститься формулювання Сторони претензій одна до одної не мають .

Крім того, як вказує позивач, підтвердженням відсутності претензій є й те, що усі перевезення здійснені до моменту виконання останньої послуги, були оплачені.

Щодо клопотання відповідача про залучення до участі у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача SIA MAN -TESS LOGISTICS суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі (частина 4 статті 50 Господарського процесуального кодексу України).

Обґрунтовуючи клопотання про залучення до участі у справу в третьої особи, відповідач вказав, що між ним та SIA MAN -TESS LOGISTICS було укладено Договір № 02/07/2018, предметом якого регламентування взаємовідносин між виконавцем та замовником, які виникають при плануванні, розрахунках, організації та здійсненні міжнародних та внутрішніх автомобільних перевезень вантажів та наданні інших послуг.

Наразі, за доводами відповідача несплата заявок SIA MAN -TESS LOGISTICS по Договору № 02/07/2018, виключає можливість задоволення позовних вимог позивача по Договору № 562 від 19.10.2017 р.

Проте, суд зазначає, що предметом спору у справі 910/9274/19 є стягнення заборгованості за Договором № 562 на перевезення вантажу автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученнях від 19.10.2017 р.

Посилання відповідача на те, що рішення у справі № 910/9274/19 може мати безпосередній вплив на права та обов`язки SIA MAN -TESS LOGISTICS не можуть вважатися достатнім обґрунтуванням залучення до участі у справу третьої особи, оскільки, уклавши Договір № 02/07/2018 відповідач та SIA MAN -TESS LOGISTICS врегулювали відносини, що не входять до предмету спору у справі № 910/9274/19, а тому клопотання відповідача є безпідставним та необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Представник відповідача відзив у встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України строк не подав.

Частиною 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Частина 2 статті 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань передбачає, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема місцезнаходження юридичної особи.

Положеннями статті 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань визначено статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру та передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як встановлено судом згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (інформаційний ресурс https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), місцезнаходженням відповідача є: 02660, м. Київ, вул. Попудренка, буд. 52, корп. А.

На зазначену адресу судом відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону була направлена копія ухвали про відкриття провадження у справі № 910/9274/19 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103051687748.

Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Крім того, Закон України "Про доступ до судових рішень" визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства. Згідно зі статтями 3, 4 цього Закону суд загальної юрисдикції вносить до Єдиного державного реєстру судових рішень всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/9274/19 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у пункті 41 свого рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

За таких обставин, враховуючи зазначені вище положення Господарського процесуального кодексу України, якими регламентовано порядок повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання, а також беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема пункт 41 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України", суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частинами 1, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.10.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Ін - Транс- ЛТД (далі - експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю АБ - Транс Євро (далі - перевізник) укладено Договір № 562 на перевезення вантажу автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученнях, відповідно до пункту 1.1. якого предметом Договору є взаємовідносини сторін, які виникають організації перевезень вантажів у міжнародному і внутрішніх (по Україні) перевезень автомобільним транспортом, належних замовнику (або заявлених до перевезення замовником), які здійснюються у відповідності з: у міжнародному сполученні - у відповідності з діючим законодавством України,Конвенції про міжнародне перевезення КДПВ (CMR) з усіма доповненнями і змінами, Конвенції МДП (TIR,1975) і Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ADR), вимогами міжнародних угод; - внутрішні автомобільні перевезення (по Україні)- Цивільним кодексом України, Законом України Про автомобільний транспорт , Законом України Про перевезення небезпечних вантажів , Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, Статутом автомобільного транспорту.

Відповідно до п. 1.2. Договору експедитор, діє від імені та за рахунок замовника, доручає перевізнику організовувати доставку вантажу, а перевізник забезпечує своєчасну подачу транспорту та транспортування до місця призначення.

Як встановлено пунктом 3.1. Договору сума і порядок оплати узгоджуються сторонами по кожному перевезенню в заявці. Оплати проводиться в національній валюті.

Після закінчення перевезення Перевізник надає експедитору рахунок, акт виконаних робіт, оригінали накладної CMR, ТТН і інші товаротранспортні документи з відмітками вантажовідправника, перевізника, оформлену заявку (п. 3.4. Договору).

Як встановлено п. 3.5. Договору документом, який підтверджує факт надання послуг перевізником є акт виконаних робіт, підписаний двома сторонами.

Договір вступає в законну силу з моменту його підписання сторонами та діє на протязі року, або коли одна із сторін письмово повідомить про бажання розірвати Договір. У випадку якщо ні одна із сторін не повідомить про намір розірвати Договір, він вважається пролонгованим на тих же умовах.

Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення 59 913,90 грн., з яких: 39 420, 00 грн основний борг, 16 435, 31 грн пеня та 4 058, 59 інфляційні збитки.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються ст.908 - 924 Цивільного кодексу України , ст.306 - 314 Господарського кодексу України , Законом України "Про автомобільний транспорт" , Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року.

Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женева.

Частиною 1 статті 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Аналогічні приписи містяться в нормах статей 909, 919 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 311 Господарського кодексу України плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов`язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з пунктом 3.1. Договору сума і порядок оплати узгоджуються сторонами по кожному перевезенню в заявці. Оплати проводиться в національній валюті.

Як вбачається зі змісту відповідних заявок, а саме: № 627 від 29.11.2018 р., № 526 від 23.10.2018 р., № 545 від 23.10.2018 р., № 573 від 06.11.2018 р., № 597 від 19.11.2018 р., № 598 від 19.11.2018 р., № 605 від 21.11.2018 р., № 626 від 29.11.2018 р., умовами оплати по даним заявкам є безготівкові розрахунки протягом 14-18 банківських днів після надання оригіналів документів (рахунку, акту виконаних робіт - 2 екземпляра, СМR, договору і заявки з мокрою печаткою).

Як вказано в п. 3.5. Договору документом, який підтверджує факт надання послуг перевізником є акт виконаних робіт, підписаний двома сторонами.

В матеріалах справи наявні акти виконаних робіт, які підписані сторонами та скріплені печатками, а саме:

- акт № АБ-0001290 від 12.12.2018;

- акт № АБ-0001141 від 02.11.2018;

- акт № АБ-0001142 від 02.11.2018;

- акт № АБ - 0001192 від 14.11.2018;

- акт № АБ -0001234 від 26.11.2018;

- акт № АБ -0001235 від 26.11.2018;

- акт № АБ -0001241 від 28.11.2018;

- акт № АБ -0001289 від 12.12.2018;

Посилання відповідача у письмових поясненнях, що документи, які зазначені в заявці відповідачу не передавались, суд зазначає наступне.

Вищевказані акти - здачі приймання робіт (наданих послуг) були підписані сторонами без зауважень.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Однак, за вимогами статті 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі акти, звіти тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення господарського, бухгалтерського і податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Положеннями частини 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

Крім того, відповідач не спростував жодними належними доказами факт неотримання від позивача документів, вказаних в заявках.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору № 562 від 19.10.2017 року на підставі заявок на перевезення вантажу було надано відповідачу послуги на умовах, передбачених укладеним між сторонами договором. Факт, обсяги, вартість наданих послуг підтверджується доданими до позовної заяви заявками, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та СМR накладними, проте, відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав своєчасно взяті на себе зобов`язання по оплаті отриманих послуг.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково здійснив оплату послуг, наданих позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких додано до позовної заяви.

Оскільки, відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати наданих послуг, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 39 420, 00 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 16 435, 31 грн. та збитків від інфляції у розмірі 4 058, 59 грн.

У частині першій статті 546 Цивільного кодексу України зазначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України і статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 3.3. Договору за прострочення платежів, передбачених цим Договором, експедитор оплачує перевізнику пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату розвантаження.

За приписом частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, вирішуючи спір про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, суд визначає розмір такої пені за ставкою, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми пені, суд встановив, що позивачем невірно визначено нарахування пені за заявкою № 573 від 06.11.2018, а саме взято період з 22.12.2018 по 25.01.2019, тоді як оплати була здійснена відповідачем 25.01.2019 та за заявкою № 627 від 29.11.2018, а саме взято період з 26.01.2019 по 25.07.2019, тоді як позивач звернувся до суду з позовом лише 15.07.2019.

За розрахунком суду розмір пені за вказаними заявками в загальній сумі становить 16 017, 00 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

В свою чергу, щодо вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 4 058, 59 грн, суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Разом з цим, як вбачається з здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат, такі нарахування здійснюються позивачем за заявками № 526 за період з 15.12.2018 по 15.01.2019, за заявкою № 545 за період з 01.12.2018 по 31.01.2019, за заявкою № 573 за період з 01.01.2019 по 31.01.2019, за заявкою № 598 за період з 09.01.2019 по 31.01.2019, однак визначення таких періодів нарахування інфляційних втрат є невірним, оскільки нарахування інфляційних втрат здійснюється з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція), а відтак, здійснивши перерахунок інфляційних втрат, у межах заявленого позивачем періоду та з урахуванням дати виникнення обов`язку у відповідача з оплати товару, судом встановлено, що стягненню підлягають інфляційні втрати у розмірі 1 789, 65 грн., а тому підлягають частковому задоволенню.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Позивачем у позовній заяві заявлена вимога про стягнення з відповідача судових витрат на правову допомогу адвоката в сумі 7 500, 00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву стверджував, що складання позову не потребувало затрат значного часу та підготовка позовної заяви не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи. Також відповідач посилається на право суду обмежити суми, що підлягають сплаті адвокату, з огляду на розумну необхідність відповідних витрат для даної справи.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно до положення ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії: Договору від 20.06.2019 про правову допомогу, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю АБ-ТРАНС ЄВРО та адвокатом Лоза В.М.; акту приймання-передачі наданих послуг від 01.07.2019; довіреності б/н від 20.06.2019 адвоката Лоза В.М.; квитанції до прибуткового касового ордера №01-07 від 01.07.2019; свідоцтва №507 від 26.05.2008 про право на заняття адвокатською діяльністю.

Як вбачається із матеріалів справи, 20.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю АБ-ТРАНС ЄВРО (Довіритель) та адвокатом Лоза В.М. (Повірений) укладено Договір про правову допомогу.

Відповідно до п. 1.1. договору про правову допомогу повірений (адвокат Лоза В.М.) зобов`язується надати правову допомогу у спорі, що виник з ТОВ Ін Транс ЛТД . З цією метою здійснити вивчення та огляд доказів за їх місцезнаходженням (3 год); провести заходи досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу ( 1 год); підготувати пакет документів, необхідних для звернення до суду, підготувати позовну заяву (6год); провести арифметичні розрахунки ( 1 год); вчинити інші дії, необхідних для розгляду справи в суді та на етапі примусового виконання судового рішення, в тому числі готувати процесуальні документи на виконання ухвал суду, надавати письмові пояснення, подавати заяви, тощо (6год).

Згідно з пунктом 2.1 договору про правову допомогу за здійснення дій, що визначені у п.1.1 Договору, Довіритель сплачує Повіреному винагороду в розмірі 7 500, 00 грн.

01.07.2019 ТОВ АБ-ТРАНС ЄВРО та адвокат Лоза В.М. уклали акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 20.06.2019, яким узгодили перелік послуг та витрачений час, що відповідає п. 1.1 договору та визначили загальну вартість послуг - 7 500, 00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для відшкодування всієї суми гонорару та фактичних витрат має бути встановлено, що такі витрати були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст.126 ГПК України та у ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд вважає, що сума судових витрат на правову допомогу адвоката в сумі 7 500, 00 грн. є обґрунтованою позивачем.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи що позивачем подано до справи достатньо доказів на підтвердження розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом даної справи, беручи до уваги, що за результатом розгляду спору позов задоволено частково, суд дійшов висновку, що за рахунок відповідача позивачу мають бути відшкодовано судові витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам в сумі 7 163, 61 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1 . Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю АБ - ТРАНС ЄВРО задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІН ТРАНС ЛТД (02660, м. Київ, вул. Попудренка, буд. 52, корп. А; код ЄДРПОУ 39446364) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АБ - ТРАНС ЄВРО (69015, м. Запоріжжя, Бульвар Вінтера, буд. 26; код ЄДРПОУ 38563045) суму основного боргу у розмірі 39 420 (тридцять дев`ять тисяч чотириста двадцять) грн. 00 коп., пеню у розмірі 16 017 (шістнадцять тисяч сімнадцять) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 789 (одна тисяча сімсот вісімдесят дев`ять) грн. 65 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 163 (сім тисяч сто шістдесят три) грн. 61 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 834 (одна тисяча вісімсот тридцять чотири) грн. 84 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 24.12.2019 року.

Суддя М.Є. Літвінова