Постанова

від 17.12.2019 по справі 813/6524/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 грудня 2019 року

Київ

справа №813/6524/14

касаційне провадження №К/9901/26502/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2016 (головуючий суддя - Кушнерик М.П., судді: Мікула О.І., Курилець А.Р.) у справі № 813/6524/14 (876/11562/15) за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України Львівський завод збірних конструкцій до Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство Міністерства оборони України Львівський завод збірних конструкцій у вересні 2014 року звернулося до адміністративного суду з позовом до Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.04.2014 № 0001262201/6025, № 0001272201/6028, № 0001252201/6029 та від 09.07.2014 № 0002542201/10365.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 18.11.2014 адміністративний позов залишив без задоволення.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 24.02.2016 скасував судове рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про задоволення позову.

Залізнична об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2016 та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2014.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: пунктів 44.1, 44.6 статті 44, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, 138.6 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201, пункту 269.1 статті 269, підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270, підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271, пункту 274.1 статті 274, пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, пункту 2.4 ухвали Львівської міської ради від 18.06.2009 № 2712, статей 86, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).

При цьому зазначає, що судом не надано належної оцінки нормам податкового законодавства та не в повній мірі з`ясовано обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання cудом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Залізничною об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області проведено документальну планову виїзну перевірку Державного підприємства Міністерства оборони України Львівський завод збірних конструкцій з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 04.04.2014 № 602/13-03-22-01-13/08006864.

Зазначеним актом перевірки встановлено допущення позивачем порушень:

1) пунктів 44.1, 44.6 статті 44, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, 138.6 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження грошових зобов`язань з податку на прибуток в сумі 179423,00 грн. та з податку на додану вартість в сумі 158649,00 грн.

В обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, податку на додану вартість та витрат відповідно на підставі нереальних господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю Лідерком згідно з договором від 28.09.2011 щодо придбання послуг з утеплення фасаду, Товариством з обмеженою відповідальністю Конді 50 згідно з договором про поставку крану-редуктору, Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Карпатисервіс згідно з договором від 12.04.2011 № 8 щодо придбання портландцементу в обсязі 50 тон, а також із Закритим акціонерним товариством Ірокс , Приватним підприємством БВК Добробуд та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 згідно з договорами про поставку щебню;

2) пункту 269.1 статті 269, підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270, підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271, пункту 274.1 статті 274, пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, пункту 2.4 ухвали Львівської міської ради від 18.06.2009 № 2712, що призвело до заниження грошових зобов`язань із плати за землю за період з 01.07.2011 по 31.12.2012 в загальній сумі 71797,25 грн.

Податковий орган керувався тим, що за позивачем на праві постійного користування обліковуються три земельні ділянки: АДРЕСА_1 з площею 20641 м 2 ; АДРЕСА_1 з площею 6492 м 2 ; АДРЕСА_2 з площею 95304 м 2 .

Однак, при декларуванні позивачем грошових зобов`язань з плати за землю за період з 01.07.2011 по 31.12.2012 Державним підприємством Міністерства оборони України Львівський завод збірних конструкцій допущено порушення при обчисленні у зв`язку з неврахуванням чинної нормативної грошової оцінки землі.

На підставі зафіксованих в акті перевірки висновків податкового органу про вчинення позивачем вказаних порушень відповідачем 23.04.2014 прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0001262201/6025, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток в загальній сумі 195291,00 грн., в тому числі: в сумі 179423,00 грн. за основним платежем та в сумі 15868,00 грн. за штрафними санкціями;

№ 0001272201/6028, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість у загальній сумі 198311,55 грн., в тому числі: в сумі 158649,00 грн. за основним платежем та в сумі 39662,25 грн. за штрафними санкціями;

№ 0001252201/6029, яким збільшено грошове зобов`язання з плати за землю в загальній сумі 107695,88 грн., в тому числі: в сумі 71797,25 грн. за основним платежем (за липень-грудень 2011 року в сумі 24279,96 грн. та за січень-грудень 2012 рік в сумі 47517,29 грн.) та в сумі 35898,63 грн. за штрафними санкціями.

Рішенням Головного управління Міндоходів у Львівській області від 04.07.2014 № 16151/10/13-01-10-08-05/952 збільшено грошове зобов`язання позивача з плати за землю за 2012 рік в сумі 49759,68 грн., у зв`язку з чим відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.07.2014 № 0002542201/10365, яким визначено грошове зобов`язання з плати за землю за 2012 рік в загальній сумі 74639,00 грн., в тому числі: в сумі 49759,68 грн. за основним платежем та в сумі 24879,84 грн. за штрафними санкціями.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001262201/6025 та № 0001272201/6028 за епізодом щодо формування податкового кредиту та валових витрат на підставі операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю Лідерком , Товариством з обмеженою відповідальністю Конді 50 , Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Карпатисервіс , Закритим акціонерним товариством Ірокс , Приватним підприємством БВК Добробуд , фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 суд касаційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкових (грошових) зобов`язань на підставі таких операцій.

Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідних активів та їх використання в межах господарської діяльності.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації суд першої інстанції виходив із того, що долучені позивачем до матеріалів справи первинні документи не є достатніми для висновку щодо фактичного здійснення оспорюваних операцій.

Так, пред`явлені позивачем документи щодо підтвердження фактичного здійснення договірних відносин з утеплення фасаду (довідки про вартість виконаних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, фотознімки приміщення, податкова накладна, платіжні доручення) не дають можливості беззаперечно ідентифікувати виконання таких послуг саме Товариством з обмеженою відповідальністю Лідерком .

Позивачем також не спростовано висновків податкового органу щодо відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю Лідерком обсягів матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення послуг з утеплення фасаду.

У сукупності з вказаними обставинами судом першої інстанції також надано оцінку поясненням засновника Товариства з обмеженою відповідальністю Лідерком Пугачова О .В. , викладеним у протоколі допиту свідка, про його непричетність до фінансово-господарської діяльності очолюваної юридичної особи, а також про реєстрацію товариства за грошову винагороду без мети провадження господарської діяльності.

Крім того, досліджуючи питання реального характеру господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Карпатисервіс щодо поставки портландцементу в кількості 50 тон, судом першої інстанції з`ясовано, що у наданих позивачем накладних на залізничне перевезення товару відправником вказано ПАТ Волинь-Цемент . У свою чергу, згідно з листом ПАТ Волинь-Цемент від 03.11.2014 № 3898-Ю вказане підприємство не укладало договорів про поставку цементу з позивачем та не залучало Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Карпатисервіс до виконання таких операцій.

У податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Карпатисервіс , зазначено укладені з позивачем договори, які Державним підприємством Міністерства оборони України Львівський завод збірних конструкцій суду не пред`явлено.

Судом першої інстанції також встановлено, що у наданих позивачем у підтвердження реального характеру здійснення операцій щодо поставки щебню з Закритим акціонерним товариством Ірокс накладних на залізничне перевезення товару відправником вказано Волинський гірничий комбінат . У свою чергу, листом ПАТ Волинський гірничий комбінат від 06.11.2014 № 791 спростовується факт поставки щебню позивачу за участю Закритого акціонерного товариства Ірокс .

Операції позивача з Приватним підприємством БВК Добробуд та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 щодо поставки щебню також обґрунтовано поставлено судом першої інстанції під сумнів, з огляду на відсутність доказів щодо транспортування придбаного товару, а також ненадання узгоджених щомісячних заявок, як передбачено пунктами 4.1, 4.2 договорів. Так, у наданих позивачем накладних на залізничне перевезення товару відправником вказано Шепетівський гранкар`єр . Однак, жодних доказів щодо підтвердження того, що власником поставленого позивачу товару було Приватне підприємство БВК Добробуд та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 або доказів наявності господарських зв`язків між вказаними контрагентами і Товариством з обмеженою відповідальністю Шепетівський гранкар`єр .

Крім того, судом першої інстанції досліджено обставини щодо фактичної можливості здійснити поставку позивачу крану-редуктору Товариством з обмеженою відповідальністю Конді 50 , в результаті чого встановлено непідтвердження наявності у вказаного контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних ресурсів, необхідних для провадження господарської діяльності.

Враховуючи викладене, є цілком об`єктивним висновок суду першої інстанції про недоведеність Державним підприємством Міністерства оборони України Львівський завод збірних конструкцій того, що здійснені ним із Товариством з обмеженою відповідальністю Лідерком , Товариством з обмеженою відповідальністю Конді 50 , Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Карпатисервіс , Закритим акціонерним товариством Ірокс , Приватним підприємством БВК Добробуд , фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 господарські операції мають реальний характер, що, в свою чергу, виключає можливість відображення таких операцій у його податковому обліку.

Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, свої висновки про підтвердження реального характеру спірних операцій обґрунтовував відповідністю наданих позивачем первинних документів вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Однак, судом апеляційної інстанції не враховано, що відображений у такій первинній документації зміст позбавляє можливості ідентифікувати фактичну поставку активів позивачу від задекларованих ним постачальників.

З огляду на усе вищезазначене у сукупності, Верховний Суд дійшов висновку, що в цій частині вирішення позовних вимог Львівський апеляційний адміністративний суд скасував постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2014, яка відповідає закону.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.04.2014 № 0001252201/6029 та від 09.07.2014 №0002542201/10365 за епізодом про нарахування грошових зобов`язань із земельного податку за період з липня 2011 року по грудень 2012 року, суд касаційної інстанції зазначає таке.

У відповідності до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з визначеними у підпунктах 14.1.147, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України термінами: плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (пункт 287.3 статті 287 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

За правилами пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 і 278 цього Кодексу.

В силу вимог статті 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною п`ятою статті 5 Закону України від 11.12.2003 № 1378-IV Про оцінку земель нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірними податковими повідомленнями-рішеннями від 23.04.2014 № 0001252201/6029 та від 09.07.2014 №0002542201/10365 позивачу визначено грошові зобов`язання з плати за землю за користування у період з 01.07.2011 по 31.12.2012 трьома об`єктами, розташованими за адресами: 1) АДРЕСА_1 з площею 20641 м 2 ; 2) АДРЕСА_1 з площею 6492 м 2 ; 3) АДРЕСА_2 з площею 95304 м 2 .

При цьому, як вбачається з акта перевірки, Державним підприємством Міністерства оборони України Львівський завод збірних конструкцій подано розрахунки земельного податку за періоди з 01.07.2011 по 31.12.2012 за користування вказаними трьома об`єктами справляння плати за землю (т. 2, а.с. 46). Однак, на думку податкового органу, при обчисленні земельного податку позивачем використано показники нормативної грошової оцінки на підставі довідок про розмір нормативної грошової оцінки земельних ділянок, виданих до 01.01.2011, без урахування того, що з 01.01.2011 було встановлено нову нормативну грошову оцінку у розмірі 470,29 грн. згідно з ухвалою Львівської міської ради Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Львова від 18.06.2009 № 2712.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.04.2014 № 0001252201/6029 та від 09.07.2014 №0002542201/10365, виходив з того, що на період з 01.01.2011 до введення в дію відкоригованої грошової оцінки земель м. Львова позивач був зобов`язаний сплачувати земельний податок на підставі грошової оцінки земель м. Львова в сумі 470,29 грн., затвердженої ухвалою Львівської міської ради від 18.06.2009 № 2712, з пільгою у розмірі 60 % від суми нарахованих платежів, що зараховуються до міського бюджету, отримавши відповідну довідку про нормативну грошову оцінку земель м. Львова, що Державним підприємством Міністерства оборони України Львівський завод збірних конструкцій виконано не було.

Суд апеляційної інстанції, не погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову за цим епізодом, керувався тим, що позивач не отримував у 2011 році довідок про нормативну грошову оцінку земельних ділянок та обґрунтовано подавав податкову звітність на підставі довідок про грошову оцінку, отриманих у період до 01.01.2011. У свою чергу, у період з 01.07.2011 по 31.12.2012 Львівською міською радою не введено в дію нову відкориговану нормативну грошову оцінку землі. Крім того, суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що податковий орган при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не з`ясував розмір земельних ділянок, якими користувався позивач у періоді, що перевірявся, а тому визначені в актах індивідуальної дії нарахування не можна вважати достовірними.

Зміст положень статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) зобов`язує суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Також за змістом частини п`ятої статті 4 Закону України Про доступ до судових рішень від 22.12.2005 № 3262-IV судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень.

Судом касаційної інстанції з`ясовано, що станом на момент апеляційного перегляду цієї справи у відкритому доступі на ресурсах Єдиного державного реєстру судових рішень були наявні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 461/8220/13-а.

Так, постановою Галицького районного суду м. Львова від 23.01.2015 у справі № 461/8220/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015, визнано нечинною та скасовано ухвалу Львівської міської ради Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Львова від 18.06.2009 № 2712 з моменту її прийняття.

У свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 (провадження № 11-241апп18), залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій у справі № 461/8220/13-а, керувалася тим, що Львівською міською радою не здійснено оприлюднення проекту регуляторного акта Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Львова та ухвали Львівської міської ради від 18.06.2009 № 2712 в газеті Ратуша , яка є друкованим засобом масової інформації Львівської міської ради, чим порушено передбачену статтями 9, 13 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності від 11.09.2003 № 1160-IV процедуру підготовки та подальшого оприлюднення регуляторного акта.

Таким чином, виходячи із системного аналізу статей 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), ухвала Львівської міської ради Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Львова від 18.06.2009 № 2712, якою було встановлено нову вартість одного квадратного земель міста з врахуванням регіональних факторів у розмірі 470,29 грн., втратила чинність з моменту її прийняття, а саме - з 18.06.2009, про що зазначено Галицьким районним судом м. Львова у резолютивній частині судового рішення.

З огляду на викладене, затверджена ухвалою Львівської міської ради Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Львова від 18.06.2009 № 2712 нормативна грошова оцінка земель м. Львова не може покладатися в основу визначення позивачу грошових зобов`язань із земельного податку згідно з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 23.04.2014 № 0001252201/6029 та від 09.07.2014 №0002542201/10365.

Однак, неврахування судом апеляційної інстанції таких обставин при прийнятті оскаржуваного судового рішення не призвело до неправильного вирішення спору за цим епізодом.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно зі статтею 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи все вищенаведене, суд касаційної інстанцій дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги та:

скасування судового рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.04.2014 № 0001262201/6025 та № 0001272201/6028 із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції в цій частині вирішення спору;

судове рішення суду апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.04.2014 № 0001252201/6029 та від 09.07.2014 №0002542201/10365 змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 351, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2016 у справі №813/6524/14 (876/11562/15) в частині скасування постанови суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 23.04.2014 № 0001262201/6025 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток в загальній сумі 195291,00 грн., в тому числі: в сумі 179423,00 грн. за основним платежем та в сумі 15868,00 грн. за штрафними санкціями; № 0001272201/6028 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальній сумі 198311,55 грн., в тому числі: в сумі 158649,00 грн. за основним платежем та в сумі 39662,25 грн. за штрафними санкціями - скасувати.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2014 у справі №813/6524/14 (876/11562/15) в цій частині вирішення вимог залишити в силі.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2016 у справі №813/6524/14 (876/11562/15) в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 23.04.2014 № 0001252201/6029 про визначення грошового зобов`язання з плати за землю в загальній сумі 107695,88 грн., в тому числі: в сумі 71797,25 грн. за основним платежем та в сумі 35898,63 грн. за штрафними санкціями; від 09.07.2014 №0002542201/10365 про визначення грошового зобов`язання з плати за землю в загальній сумі 74639,00 грн., в тому числі: в сумі 49759,68 грн. за основним платежем та в сумі 24879,84 грн. за штрафними санкціями - залишити без змін, змінивши мотивувальну частину.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк