Постанова

від 20.12.2019 по справі 918/282/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2019 року Справа № 918/282/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Грязнов В.В.

секретар судового засідання Першко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РАСТА" на рішення Господарського суду Рівненської області від 20 вересня 2019 року в справі №918/282/19 (суддя - Пашкевич І.О.)

час та місце ухвалення: 20 вересня 2019 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26-А; вступна і резолютивна частина проголошена о 16:00 год; повний текст рішення складено 30 вересня 2019 року

за позовом Виробничо-комерційного торгівельно-закупівельного товариства з обмеженою відповідальністю фірми "РІВНЕ - ВІК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РАСТА"

про усунення перешкод у виконанні робіт по збільшенню електричної потужності нежитлових приміщень

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача:

Третя особа 1: ПАТ "Рівнеобленерго",

Третя особа 2: ФОП Скрипник А.М .;

Третя особа 3: ФОП Ярош О.Г.;

Третя особа 4: ФОП Андрошулік Л.П..

за участю представників сторін:

від Позивача - Кошмак В.І.; Турович С.М.;

від Відповідача - Бялецкий С.А.; Голуб В.А.;

від Третьої особи 1 - Остапенко Д.І.;

від Третьої особи 2 - не з`явився;

від Третьої особи 3 - не з`явився;

від Третьої особи 4 - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Виробничо-комерційне торгівельно-закупівельне товариство з обмеженою відповідальністю фірма Рівне-Вік (надалі - Позивач) звернулось в Господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю РАСТА (надалі - Відповідач) про усунення перешкод у виконанні робіт по збільшенню електричної потужності нежитлових приміщень.

В обгрунтуванні своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що у зв`язку із нарощуванням потужностей виробництва, у Позивача виникла потреба збільшити електричну потужність підприємства з існуючих 40 кВт до 70 кВт, для чого було розроблено всю необхідну дозвільну документацію та укладено Договір про приєднання до електричних мереж № 263-17 Рвм з ПАТ "Рівнеобленерго". З метою реалізації отриманого дозволу на проведення робіт Позивач неодноразово звертався до Відповідача, який разом з Позивачем та третіми особами є одними із співвласників будівлі цілісного майнового комплексу - головного корпусу літ. "А-з" за адресою АДРЕСА_1, про надання доступу до приміщення, в якому знаходиться трансформаторна підстанція для проведення відповідних монтажних робіт. Однак, як вказує Позивач, оскільки вказані роботи можливо провести лише в приміщеннях де знаходяться силові трансформатори напруги ПАТ "Рівнеобленерго" та РУ-04 розподільче обладнання цілісного майнового комплексу, а Відповідач перешкоджає доступу до вказаних приміщень, мотивуючи свої дії наявністю на них права власності, Позивач просив зобов`язати Відповідача не чинити перешкод у проведенні робіт, передбачених Робочим проектом, Технічними умовами стандартного приєднання №263-17 РЕМ, Технічним рішенням №679-17 та Договором про приєднання до електричних мереж ПАТ "Рівнеобленерго" №263-17 РЕМ, замовником яких є Виробничо-комерційне торгівельно-закупівельне товариство з обмеженою відповідальністю фірма "РІВНЕ - ВІК" (які знаходяться по АДРЕСА_1).

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 4 червня 2019 року (том 1, а.с. 74-75) було залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: ПАТ Рівнеобленерго (надалі - Третя особа 1), Фізичну особу-підприємця Скрипника Анатолія Миколайовича (надалі - Третя особа 2), Фізичну особу-підприємця Скрипник Валентину Митрофанівну (надалі - Третя особа 3), Фізичну особу-підприємця Ярош Олену Георгіївну (надалі - Третя особа 4), Фізичну особу-підприємця Андрошуліка Леоніда Петровича (надалі - Третя особа 5).

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20 вересня 2019 року в справі № 918/282/19, задоволено повністю позов Позивач до Відповідача (том 1, а.с. 219-223).

Даним судовим рішенням зобов`язано Відповідача не чинити перешкоди у проведенні робіт, передбачених Робочим проектом, Технічними умовами стандартного приєднання № 263-17 РЕМ, Технічним рішенням № 679-17 та Договором про приєднання до електричних мереж Третьої особи 1 № 263-17 РЕМ, замовником якого є Позивача, які знаходяться по АДРЕСА_1.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що права Відповідача у зв`язку зі збільшення електричної потужності Позивача не порушуються, та всі дії з забезпечення безпеки на електроустановках покладаються на споживача (позивача) та енергопостачальну організацію.

Також, судом першої інстанції зазначено, що система електропостачання майнового комплексу, який знаходиться по АДРЕСА_1, перебуває у спільній власності співвласників вказаного нерухомого майна, та не належить Відповідачу, не зважаючи на фактичне розміщення силових трансформаторів напруги ПАТ "Рівнеобленерго" та РУ-04 (розподільче обладнання цілісного майнового комплексу) в приміщеннях належних останньому на праві власності. Також, судом першої інстанції зазначено, що рішення у даній справі спрямоване на запобігання порушенню господарського інтересу Позивача шляхом задоволення позову про зобов`язання Відповідача не чинити перешкод у проведенні робіт, передбачених Робочим проектом, Технічними умовами стандартного приєднання №263-17 РЕМ, Технічним рішенням №679-17 та Договором про приєднання до електричних мереж ПАТ "Рівнеобленерго" №263-17 РЕМ, замовником яких є Позивач.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 28-33), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким у позові Позивачу відмовити повністю.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач, зокрема виходив з того, що судом неповно з`ясовано обставини , що мають значення для справи, висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи та судом порушені норми процесуального та матеріального права. Також апелянт зазначив, що у випадку виникнення надзвичайних ситуацій у зв`язку з таким збільшенням потужності відповідальність можуть покласти на Відповідача. Крім того, вказав, що проектна документація, на яку посилається Позивач не відповідає державним будівельним нормам, в підтвердження чого посилався на лист Управління державного архітектурно-будівельного контролю Рівненської міської ради №01-17/428 від 4 липня 2019 року. Крім того, вказав, що докази перешкоджання доступу представникам ПАТ "Рівнеобленерго" зі сторони Відповідача в матеріалах справи відсутні. Також відповідач стверджує, що насправді Позивач намагається встановити право на користування чужим майном (сервітут) на приміщення, що належать Відповідачу (оскільки всередині приміщення Відповідача буде проведений кабель, а на зовнішній стіні знаходитиметься скринька ВРП).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 4 листопада 2019 року (том 2, а.с. 27) було відкрито апеляційне провадження в справі № 918/282/19 за апеляційною скаргою Відповідача. Запропоновано Позивачу строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) Відповідачу копії відзиву та доданих до нього документів .

Позивачем на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду були подані додаткові докази, котрі не були дослідженні в суду першої інстанції (том 2, а.с. 58-69).

Водночас, у відповідності до частини 4 статті 80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

При цьому із відзиву поданого Позивачем не вбачається обгрунтування ним причин не подання такого доказу до суду першої інстанції, так як і не обгрунтовано того, що Позивачем були здійснені всі дії з метою подання такого доказу до суду першої інстанції. При цьому, такі докази подані на підтвердження дотримання Позивачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності щодо його робочого проекту та не на підтвердження предмету його позовної вимоги щодо чинення перешкод зі сторони відповідача для реалізації Технічного завдання та такого Робочого проекту.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 2 грудня 2019 року (том 2, а.с. 95), з підстав, висвітлених в ній, розгляд скарги призначено на 20 грудня 2019 року об 14 год. 00 хв..

В судове засідання від 20 грудня 2019 року представники Третьої особи 2, Третьої особи 3, Третьої особи 4 не з`явилися.

З наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення вбачається, що сторони були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання (том 2, а.с. 112, 116, 118-120).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 ГПК України, що вказує на те, що ухвалою суду від 2 грудня 2019 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

В той же час апеляційний господарський суд констатує закінчення строку розгляду апеляційної скарги, що також виключає можливість відкладення розгляду апеляційної скарги.

Відтак, дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника Третьої особи 2, Третьої особи 3, Третьої особи 4, оскільки останній не скористався своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні від 20 грудня 2019 року представники Позивача заперечили щодо доводів, наведених в апеляційній скарзі Відповідача, просили відмовити в її задоволенні, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Представники Позивача вказав, що ним було виготовлено Технічну документацію та проект які на його переконання відповідають вимогам діючого законодавства та вказав, що Відповідач неодноразово чинив перешкоди у допуску Відповідача та працівників Третьої особи щодо виконання відповідних робіт.

В свою чергу, в судовому засіданні від 220 грудня 2019 року представники Відповідача підтримали доводи, наведені в апеляційній скарзі та надали обгрунтування своєї позиції, просили рішенням Господарського суду Рівненської області скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Представники Відповідача зауважили, що Відповідачем не чинилися перешкоди чи недопуск працівників Позивача та Третьої особи 1. Будь -яких проектів чи рішень з ним не погоджувалося, зважаючи на те, щоПозивача хоче робити роботи в приміщення, що перебуває у його приватній власності.

Заслухавши пояснення представників Позивача, Відповідача та Третьої особи 1 в судовому засіданні від 20 грудня 2019 року, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та пояснень стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

При цьому, апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору купівлі-продажу від 5 червня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Онищуком І.М., зареєстрованого в реєстрі за №2282 (том 1, а.с.14), Позивач придбав у Ліквідаційної комісії ВАТ "Комбінат напівфабрикатів" будівлі та споруди приміщення головного корпусу, позначеного літ "А-3":

· приміщення І поверху: частина приміщення №1 площею 1,0 кв.м., частина приміщення № 52, площею 3,0 кв.м., частина приміщення № 53, площею 2,9 кв.м., частина приміщення № 54, площею 23,0 кв.м.;

· приміщення II поверху: № 68-76, частина приміщення № 94, площею 43,0 кв.м., №102-111, приміщення № 119, площею 107,8 кв.м., № 122-125, № 127-131, загального площею 822,1 (вісімсот двадцять дві) цілих 1 (один) десятих квадратних метра, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 та складають згідно з проведеними розрахунками 15/100 ідеальної частки від літ "А-3" - головного корпусу, як самостійного об`єкту в складі цілісного майнового комплексу.

З вказаного вбачається і сторонами не заперечується, що Позивач є лише співвласником будівлі цілісного майнового комплексу приміщення головного корпусу, позначеного літ "А-3" за адресою: АДРЕСА_1. Позивач зазначив, що іншими співвласниками цього ж цілісного майнового комплексу є Відповідач, Третя особа 2, Третя особа 3, Третя особа 4, Третя особа 5.

Позивач в своїй позовній заяві зазначає, що оскільки споруда головного корпусу ВАТ "Комбінат напівфабрикатів" є цілісним майновим комплексом, а зазначені особи є власниками лише певних часток в ньому, то і системи водопостачання, водовідведення, пожежогасіння, електропостачання для всіх є спільними, а точки підключення цих систем до зовнішніх мереж знаходяться на частці майнового комплексу, власником якої є Відповідач. Крім того, всі комунікації будівлі по АДРЕСА_1, а саме, обладнання та системи електропостачання, вентиляції, водопостачання та водовідведення, пожежогасіння не були предметом купівлі - продажу жодним із співвласників, оскільки вони є неподільними і єдиними для цілісного майнового комплексу.

Позивач наголошує на тому, що у зв`язку із нарощуванням потужностей виробництва, у Позивача виникла потреба збільшити електричну потужність підприємства з існуючих 40 кВт до 70 кВт.

З цією метою Позивачем було замовлено розробку та виготовлення кваліфікованим інженером-проектувальником Робочого проекту по збільшенню потужності нежитлових приміщень Позивача по АДРЕСА_1 (а.с. 19-43; далі - Робочий проект) та 24 жовтня 2017 року керуючись Правилами приєднання електроустановок до електричних мереж, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, укладено Договір №263-17 Рвм про приєднання до електричних мереж з Третьою особою 1 (том 1, а.с. 17).

Крім того, Позивачем до матеріалів справи долучено дозвільну документацію, згідно котрої Третьою особою 1 було видано Позивачу Технічні умови № Т263-17Рвм від 24 жовтня 2017 року, на підставі яких і розроблено Робочий проект (том 1, а.с.18, додаток №1 до Договору; надалі - Технічні умови), а також Технічне рішення № 679-17 по Робочому проекту (том 1, а.с. 15).

Позивач вказує, що з метою реалізації отриманого дозволу на проведення робіт він неодноразово звертався і усно, і в письмовій формі до Відповідача про надання доступу до приміщення, в якому знаходиться трансформаторна підстанція для проведення відповідних монтажних робіт, проте ніякої відповіді від Відповідача він не отримав (з огляду на відсутність будь-яких письмових листів в матеріалах справи від Відповідача).

29 березня 2019 року при забороні провести необхідні монтажні роботи, директором Позивача - Кошмаком В.І., було складено Акт (том 1, а.с. 44) про перешкоджання проведення електромонтажних робіт в присутності дільничого інспектора Куделька Д.М. , ніби-то співвласника будівлі ОСОБА_2 (як вказавно вище одним із співвласників є Третя особа 4 ( Ярош О.Г. ), а не ОСОБА_2 та підрядника ОСОБА_4 (як встановлено в судовому засіданні апеляційним господарським судом - братом директора Позивача).

Позивач стверджує, що змушений звертатись до суду за захистом своїх інтересів, оскільки для збільшення електричної потужності Позивача необхідно провести перепідключення обладнання, згідно проекту та дозвільних документів наданих Третьою особою, однак, Відповідач перешкоджає вчинити описані дії, мотивуючи відмову наявністю права власності на приміщення № 21 та № 22 (згідно плану будівлі БТІ), де знаходяться силові трансформатори напруги Третьої особи 1 та РУ-04 розподільче обладнання цілісного майнового комплексу, що на переконання Позивача створює перешкоди для господарської діяльності Позивача.

З огляду на вказане, Позивач звернувся з позовом до суду з метою захисту порушеного, на його думку, права про зобов`язання Відповідача не чинити перешкоди у проведенні робіт, передбачених Робочим проектом та технічним завданням.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При цьому колегія суддів враховує, що право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного позивачем способу захисту змісту порушеного права. За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, статтею 387 Цивільного кодексу України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння (пред`явити віндікаційний позов).

В силу вимог статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).

Негаторний позов предявляється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому, для задоволення вимог власника необхідно встановити факт обєктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

З правового аналізу вказаної норми вбачається, що вона регулює захист права власності не в будь якому випадку, а саме в разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та/або розпорядження майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов`язані з позбавленням володіння майном.

Отже, із системного аналізу матеріального права вбачається, що якщо позивач позбавлений можливості володіти спірним майном, а ним володіє і користується відповідач, належним способом захисту має бути віндикаційний позов, тобто позов неволодіючого власника до володіючого не власника.

Таким чином, звертаючись до суду із негаторним позовом, відповідна особа повинна довести наявність у неї права власності на майно, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні яким є предметом спору, наявність майна у її фактичному володінні, а також неправомірність дій відповідача стосовно використання даного майна.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що Позивач просив зобов`язати Відповідача не чинити перешкод у проведенні робіт, передбачених Робочим проектом, Технічними умовами з метою нарощення потужностей виробництва та збільшенні електричної потужності підприємства з існуючих 40 кВт до 70 кВт.

За твердженнями Позивача, Відповідач створює перешкоди для господарської діяльності Позивача, що полягає у ненаданні доступу до силових трансформаторів напруги ПАТ "Рівнеобленерго" та РУ-04 (розподільче обладнання цілісного майнового комплексу), які згідно Робочого проекту знаходяться у приміщеннях № 21 та № 22.

При цьому в судовому засіданні від 20 грудня 2019 року, Відповідач вказав, що не чинить перешкод у проведенні монтажних робіт, на які посилається Позивач, однак, при цьому наголошує, що приміщення № 21 та № 22 цілісного майнового комплексу належать йому на праві приватної власності.

Також, Відповідач зазначив, що збільшення потужності трансформатора приведе до технічної загрози самої системи електропостачання та трансформатора, який може не витримати таку потужність.

Окрім того, Відповідач в судовому засіданні від 20 грудня 2019 року зауважив, що ніяких проектів з ним ніхто не погоджував, що в цілому ставить під сумнів законність та дійсність технічної документації та Робочого проекту.

Відповідач на підтвердження своєї позиції покликається на лист Управління державного архітектурно-будівельного контролю від 4 липня 2019 року № 01-17/428 (том 1, а.с. 151), в котрому зазначено, що Робочий проект не відповідає вимогам ДБН А.2.2-3-2014 Склад та зміст проектної документації на будівництво , в проектній документації відсутній Розрахунок класу наслідків (відповідаллльності) .

В свою чергу, Позивач на підтвердження своєї позиції щодо чинення перешкод Відповідачем у здійснені відповідних робіт, покликається на Акт від 29 березня 2019 року (а.с. 44).

Дослідивши даний Акт, колегія суддів зазначає, що директором Позивача - Кошмаком В.І., було складено Акт (том 1, а.с. 44) про перешкоджання проведення електромонтажних робіт в присутності дільничого інспектора Куделька Д.М. , ніби-то співвласника будівлі ОСОБА_2 (як вказавно вище одним із співвласників є Третя особа 4 ( Ярош О.Г. ), а не ОСОБА_2 та підрядника ОСОБА_4 (як встановлено в судовому засіданні апеляційним господарським судом - братом директора Позивача).

Водночас, колегія суддів не приймає даний акт саме як належний доказ засвідчення певних обставин, оскільки: по-перше, даний акт складено в одностронньому порядку без залучення представника відповідача; по-друге, з даного акту не вбачається які саме роботи та ким мали виконуватися самим же Позивачем чи сторонньою особою.

При цьому апеляційний господарський суд приходячи до висновку про неналежність даного акту, як доказу по справі наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутній будь-який доказ того, що Позивач звертався до Відповідача щодо проведення ним чи іншими особами робіт в приміщенні Відповідача в день коли вказаний акт було складено (29 березня 2019 року). Суд констатує, що попередні листи, котрі направлялися Відповідачем (том 1, а.с. 45-53) не містять вказівок про дату, коли Позивач планує вчинити відповідні дії та передують даті складання акту більш ніж на півроку.

Окрім того, колегія суддів констатує, що вказаний акт вчинено особами, без ідентифікації їх за паспортними даними, тощо. Одним із осіб, що склали цей акт є директор Позивача. Іншою особою ніби-то був ОСОБА_2 (котру Позивач та суд першої інстанції ідентифікував як співвласника), водночас вказана особа з встановленого вище не є співвласником приміщення, адже співвласником є Ярош О.Г. (Третя особа 4). Також ще однією особою, що підписала даний акт є ОСОБА_4 (як встановлено з пояснень представника Позивача - брат директора Позивача), котрий з огляду на встановлене, не може вважатися стронньою особою. Також в акті ніби-то зазначено дільничого інспектора Куделько Д.М. , та ідентифікувати відповідні дані вказаних у цьому акті з огляду на докази наявні в матеріалах справи не можливо.

Все вищевказане в цілому вказує на неможливість прийняття даного акту як належного і допустимого доказу. При цьому суд враховує і факт того, що даний акт складено і без участі представнкиа Третьої особи 1, з котрою Позивач ніби-то погоджував роботи, і котрий в кінцевому результаті мав вчинити підключення (при цьому суд наголошує, що власником трансформатора по суті є Третя особа 1).

Відтак, зважаючи на відхилення єдиного доказу, поданого Позивачем, щодо підтвердження того, що Відповідачем чиняться перешкоди у виконанні Позивачем відповідних робіт, колегія суддів зважаючи на предмет спору констатує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, котрі б підтверджували обставини щодо вчинення будь-яких перешкод зі сторони Відповідача для Позивача у виконанні ним Робочого проекту.

Окрім того, колегією суддів було досліджено Технічні умови (том 1, а.с. 18), а саме Розділ 1 Вимоги до електроустановок Замовника з врахуванням пояснень Позивача та представника Третьої особи наданих в судовому засіданні від 20 грудня 2019 року, зважаючи на основні доводи Позивача щодо наявності перешкод зі сторони Відповідача у виконанні технічних умов, за наслідком чого встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, а Позивачем не дано пояснень які роботи (конкретно зважаючи на технічне завдання) мали б бути ним виконані чи Третьою особою 1 (або іншою організацією) у вчиненні яких перешкоджає Відповідач.

Що ж стосується посилання Позивача, як на доказ того, що Відповідачем чиняться перешкоди у виконанні ним Технічних умов та доступі працівників Третьої особи 1 до трансформатора, листи Позивача адресовані ПП фірмі ФАРМАТОН та листи адресовані Відповідачу (том 1, а.с. 45-55; з доказами їх направлення адресату), то колегія суддів зауважує наступне.

Дослідивши зміст таких листів (а саме лист від 15 серпня 2018 року, лист від 23 серпня 2018 року, лист від 12 вересня 2019 року) вбачається, що Позивач лише просив Відповідача допустити працівників Третьої особи 1 в приміщення трансформаторної підстанції для проведення вищевказаної роботи по підключенню ВКТЗ Позивача.

При цьому, колегія суддів ще раз звертає увагу, що дані листи датовані серпнем-вереснем 2018 року, а акт про не допуск Позивача - 29 березня 2019 року, тобто набагато пізніше ніж самі листи, що вказує на невідповідність доказів на підтвердження позиції Позивача щодо недопуску його до виконання певних робіт та чиненні Відповідачем певних перешкод.

Разом з тим колегія суддів ще раз наголошує і на те, що будь-якої констатації факту щодо недопуску чи вчиненні перешкод Відповідачем для працівників Третьої особи 1 чи інших осіб, такі листи не містять.

Все вищевказане вказує на те, що Позивачем не доведено належними та допустимими доказами підставності пред`явлення ним позову, що є підставою для відмови в задоволенні даного позову.

У відповідності до частини 1 статті 401 Цивільного кодексу України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно частини 1 статті 402 Цивільного кодексу України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

В силу дії статі 403 Цивільного кодексу України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду; сервітут не підлягає відчуженню; сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном; сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Згідно частини 1 статті 404 Цивільного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Відповідно до частини 3 статті 404 Цивільного кодексу України, право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

З огляду на пояснення сторін щодо того, що Позивач збирається провести певні роботи (в тому числі щодо проведення ліній електропередач, при збільшенні електричної потужності з 40 до 70) через стіни в приміщеннях, що належать в будівлі саме Відповідачу через певні отвори.

Тобто зважаючи на те, що Трансформаторна підстанція перебуває у власності Третьої особи 1, а приміщення де збираються робити певні роботи 9немає значення їх обсяг та характер) на праві власності Відповідачу стає незрозумілим спосіб обраного Позивачем захисту щодо усунення перешкод Позивачу у вчиненні певних дій.

Все вищевказане в комплексі вказує не лише на відсутність правових підстав для задоволення позову Позивача в даній справі (що вже встановлено вище з огляду на неналежність як доказу акту, яким Позивач доводить своє право на позов), але й об`єктивно ставить під сумнів неналежність і припустимість обраного Позивачем способу захисту порушеного на його переконання права, адже по суті Позивач без погодження з Відповідачем розробив документи по збільшенню електричних потужностей і в обхід права Позивача на сервітут (за статтями 401-404 ЦКУ) звернувся до Відповідача з відповідним позовом. Дане ще раз вказує про неможливість задоволення такого позову Позивача.

З огляду на все вищевказане апеляційний господарський суд наголошує на тому, що колегія суддів дослідивши технічне завдання та робочий проект Позивача, зважаючи на його пояснення щодо суті таких робіт (наданих у судовому засіданні від 20 грудня 2019 року) звертає увагу на ту обставину, що дані роботи так як і сам пристрій має розміститися на конструкції, котра перебуває у приватній власності Відповідача.

Саме тому немає значення обсяг та характер робіт, організація котра має виконувати такі роботи, а має суттєва значення те, що Позивачем при виконанні таких робіт буде зачіпатися приватна власність іншої особи (при цьому чи будуть це дрібні роботи у вигляді сверління дірки чи більш значні), яка охороняється державою та законодавством України щодо охорони права власності, яка є непорушною та неподільною.

Відтак, Позивач зважаючи на місце та характер його робіт мав би повідомити та узгодити такі роботи саме з особою котрій належать на праві приватної власності певні об`єкти які будуть зачіпатися при вчиненні відповідних робіт.

Відтак, аналізуючи спірні правовідносини на предмет їх відповідності із врахуванням встановлених обставин справи, надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам та наявним в справі доказам, суд виходить із наступного.

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов застосовується для захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння коли право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2018 року в справі № 363/3032/16-ц ).

Враховуючи факти встановлені апеляційним господарським судом вище в даній постанові колегія суду резюмуючи усе вищевказане наголошує на тому, що Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника).

В обґрунтування пред`явлених вимог Позивачем подано до матеріалів справи складений ним акти (без участі представника Відповідача) та відсутність доказів звернення про проведення певних дій у визначений день і відсутність звернення до національної поліції відносно Відповідача щодо чинення перешкод у виконанні певних робіт. При цьому, інших належних доказів на підтвердження факту неправомірності дій Відповідача стосовно недопуску працівників Третьої особи чи будь-якої іншої організації з метою виконання Технічного завдання, Позивачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Водночас, колегія суддів акцентує увагу Позивача на тому, що зважаючи на обставини в даній справі та наявність відповідного речового права Відповідача, в даному випадку ним потрібно було б обрати інший спосіб захисту, який реально призвів би до захисту порушеного, на його думку права, а саме встановлення земельного сервітуту.

Окрім того, Позивачем не доведено в розумінні статтей 76-77 Господарського процесуального кодексу України, обставини , так як і не подані докази, які саме перешкоди чиняться Відповідачем стосовно дій Позивача по виконанню технічних завдань.

Отже, доводи Позивача про чинення зі сторони Відповідача перешкод у реалізації ним технічного завдання в процесі вирішення даного спору свого підтвердження не знайшли.

Крім того, Позивач не подав і у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо незаконності дій Відповідача, як юридичної особи, станом на час розгляду справи в суді (з огляду на такі посилання в позовній заяві).

Поряд з тим, з матеріалів справи не вбачається доказів вчинення Відповідачем (чи її особою) будь-якого кримінального чи адміністративного правопорушення, в тому числі щодо чинення перешкод для Позивача, відсутність підтвердження органами правопорядку складу злочину чи адміністративного правовопорушення.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність факту чинення перешкод, та про відсутність підстав для застосування позовних вимог щодо забов`язання Відповідача не чинити перешкоди для Позивача у виконанні відповідного Технічного завдання.

Відтак, Північно-західний апеляційний господарський суд, вважає подану Відповідачем апеляційну скаргу підставною та обгрунтованою, що знайшло своє підтвердження в даній судовій постанові, відповідно суд приймає рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, суд скасовує рішення Господарського суду Рівненської області від 20 вересня 2019 року.

Згідно частини 1 статті 269 ГПК України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин (в частині, що задоволено судом), що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.

З огляду на усе вищевказане в даній судовій постанові, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового рішення, котрим відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд апеляційної скарги, суд покладає на Позивача.

Керуючись статтями 129, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РАСТА" на рішення Господарського суду Рівненської області від 20 вересня 2019 року в справі №918/282/19 - задоволити.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 20 вересня 2019 року в справі №918/282/19 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

6. Справу № 918/282/19 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлено 26 грудня 2019 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Грязнов В.В.