Постанова

від 19.12.2019 по справі 910/10873/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2019 р. м. Київ Справа№ 910/10873/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Пшеницькій Т.І.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 19.12.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Закорецького Олександра Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 (повний текст складено 17.10.2019)

у справі №910/10873/19 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Фізичної особи - підприємця Закорецького Олександра Васильовича

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про визнання частково недійсним додаткового договору оренди

В судовому засіданні 19.12.2019 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 Фізична особа - підприємець Закорецький Олександр Васильович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання частково недійсним п. 3.1 в редакції додаткового договору від 18.02.2016 та в редакції додаткового договору від 24.10.2016 до договору №3361/д від 06.02.2016 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відносно розміру орендної плати.

Позов обґрунтований тим, що зміна (збільшення) розміру орендної плати відбулась без затвердження незалежної оцінки, і спірні умови договору не відповідають його п. 3.5 та ст.ст. 11, 19, 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/10873/19 в позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним п. 3.1 Договору в редакції додаткового договору від 18.02.2016 та в редакції додаткового договору від 24.10.2016, із наведених позивачем обґрунтувань.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 29.10.2019 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована невідповідністю оскаржуваного рішення нормам чинного законодавства та порушенням судом ст.ст. 236, 237 ГПК України.

Апелянт зазначає, що суд не звернув уваги, що відповідно до п. 9 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 встановлено, що незалежна оцінка вартості об`єкта оренди повинна враховувати його місцезнаходження і забезпеченість інженерними мережами. Результати незалежної оцінки є чинними протягом 6 місяців від дати оцінки, якщо інший термін не передбачено у звіті незалежної оцінки. Таким чином, на думку позивача, посилання суду на те, що орендна плата була збільшена за погодженням сторін без проведення нової оцінки, оскільки з дати останньої оцінки об`єкта оренди (майна) встановлений законом термін у три роки не сплинув, є помилковим.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача заперечує щодо доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав їх необґрунтованості та безпідставності, просить її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Іоннікова І.А.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2019, у зв`язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. у відпустці для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 19.12.2019.

Явка представників сторін

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 19.12.2019 заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Позивач та його представник в судове засідання апеляційної інстанції 19.12.2019 не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином, від позивача 22.11.2019 надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на задоволення клопотання позивача, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

На підставі договору №3361/д від 06.02.2015 зі змінами, внесеними додатковими договорами від 18.02.2016, 22.06.2016, 25.07.2016, 23.09.2016, 24.10.2016, 28.11.2016, далі разом - Договір, позивач орендував спочатку у Регіонального відділення Фонду деревного майна України по Запорізькій області, а потім у відповідача, строком по 31.03.2017 (п. 10.1 Договору у редакції змін від 28.11.2016) державне нерухоме майно, визначене у п. 1.1 Договору (далі - Майно), яке перебуває на балансі структурного підрозділу Відповідача.

Фактична передача позивачу майна у користування підтверджується актом приймання-передачі майна від 06.02.2015, та не заперечується сторонами.

За своєю правовою природою Договір між сторонами є договором оренди державного майна, тому на правовідносини за ним поширюються норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Досліджуючи зміни, які вносилися в Договір, та на неправомірність яких посилається позивач, судом встановлено наступне.

Згідно з п. 1.1 Договору, при його укладенні для визначення розміру орендної плати за Договором (встановлюється розділом 3) вартість Майна була визначена на підставі висновку від 31.08.2014, затвердженого РВ ФДМУ по Запорізькій області.

Відповідно до п. 3.5 Договору, розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із Сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об`єкта з незалежних від Сторін причин та інших випадках, передбачених чинним законодавством.

У подальшому, на підставі додаткової угоди від 18.02.2016, п. 3.1 Договору було викладено у такій редакції: орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розділу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами та доповненнями) та результатами конкурсу на право оренди державного майна, за базовий місяць розрахунку - листопад 2015 становить 7917,12 грн. без ПДВ.

Одночасно, вказаною додатковою угодою було внесено зміни в п. 10.1 Договору, та строк дії Договору продовжено по 31.03.2016 включно.

Далі, на підставі п. 1 додаткової угоди від 24.10.2016, п. 3.1 Договору було доповнено абз. 2 наступного змісту: орендна плата, визначена за домовленістю сторін, з 01.10.2016 становить 8450,00 грн. без ПДВ; інші умови Договору, у тому числі, інші абзаци п. 3.1 Договору, залишено без змін.

Позивач стверджує, що розмір орендної плати вказаними угодами було змінено неправомірно - без затвердження незалежної оцінки, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, усупереч п. 3.5 Договору та ст. 11, 19 та 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Отже, при вирішенні спору про визнання правочину (господарського договору) недійсним, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і відповідних наслідків; в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони; яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Судом встановлено, що відповідно до ст. 11 Закону України Про оренду державного та комунального майна , оцінка об`єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Оцінка об`єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об`єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об`єкта оренди.

Згідно зі ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об`єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності.

Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.

При цьому, відповідно до ст. 21 Закону України Про оренду державного та комунального майна розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін.

У відповідності до ст. 3.5 Договору, розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із Сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об`єкта з незалежних від Сторін причин та інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Дослідивши умови оскаржуваних додаткових угод, у сукупності з іншими умовам Договору та вказаними вище нормами Закону, колегією суддів встановлено, що заявлені позивачем порушення, які він вважає підставами для недійсності, місця не мали.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, додаткові договори від 18.02.2016 та від 24.10.2016 до Договору, всупереч твердженням позивача, були укладені без порушення вказаних вище норм, а саме, орендна плата була визначена на підставі висновку від 31.08.2014 про вартість Майна, затвердженого РВ ФДМУ по Запорізькій області, і була збільшена за погодженням сторін без проведення нової оцінки, оскільки з дати останньої оцінки об`єкта оренди (Майна) встановлений Законом термін у три роки ще не сплинув.

При цьому, встановлений термін чинності результатів незалежної оцінки протягом 6 місяців від дати оцінки пропущений не був, оскільки договір укладений 06.02.2015, а оцінка, що проведена 31.08.2014 була чинною до кінця 2015.

Також, місцевим господарським судом враховано, що додатки до додаткових договорів від 18.02.2016 та від 24.10.2016 містять посилання на вартість Майна, встановленою оцінкою від 31.08.2014, яка вказана у Договорі.

Щодо посилання позивача на п. 3.5 Договору, то при внесенні змін у п. 3.1 Договору вказаними додатковими угодами не було порушено умови вже укладеного до цього п. 3.5 Договору, оскільки умови Договору щодо обов`язкової зміни розміру орендної плати у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об`єкта з незалежних від сторін причин та інших випадках, передбачених чинним законодавством, передбачені законом, жодним чином за заперечують право сторін, закріплене у ст. 21 Закону України Про оренду державного та комунального майна , змінити розмір орендної плати за погодженням сторін, тобто, за власною добровільною домовленістю, та якщо така зміна не порушуватиме норм Закону.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про відсутність підстав для визнання недійсним п. 3.1 Договору в редакції додаткового договору від 18.02.2016 та в редакції додаткового договору від 24.10.2016, із наведених позивачем обґрунтувань.

Як вірно зазначено місцевим господарським судом, оскільки при вирішенні спору про визнання правочину недійсним встановлюється наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення, то для вирішення даного спору не має правового значення, і тому, судом не надається оцінка твердженням сторін щодо того, чи на даний час (тобто, після внесення оскаржуваних змін у п. 3.1 Договору) Договір закінчив свою дію, чи є продовженим, чи є по ньому заборгованість тощо.

Щодо того, що у зв`язку з внесенням змін у Договір, орендодавця Майна по ньому було змінено з Регіонального відділення Фонду деревного майна України по Запорізькій області на відповідача, то судом обґрунтовано не була надана оцінка правовірності чи неправомірності такої заміни, оскільки на дану обставину, як на підставу недійсності оскаржуваного пункту Договору у редакції додаткових угод від 18.02.2016 та від 24.10.2016, позивач не посилається, а лише констатує, що договорів з філією відповідача не укладав, не зазначаючи, яким чином це не впливає на дійсність оскаржуваного ним пункту Договору.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи спростовуються твердження позивача стосовно порушення відповідачем під час укладання додаткових договорів від 18.02.2016 та від 24.10.2016 до договору оренди нерухомого (або іншого) майна №3361/д від 06.02.2015 приписів ст.ст. 11, 19, 21 Закону України Про оренду державного та комунального майна та Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, а доводи позивача про незаконність п. 3.1 договору з урахуванням додаткових договорів від 18.02.2016 та від 24.10.2016 з вищенаведених підстав є хибними та не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову в позові.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає обґрунтованими з вищевикладених підстав.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Закорецького Олександра Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/10873/19.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Закорецького Олександра Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/10873/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/10873/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/10873/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 26.12.2019.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко