Рішення

від 23.12.2019 по справі 906/927/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/927/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А.

при секретарі судового засідання: Пеньківській О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Стоян М.М., ордер КС №447725 від 01.08.19;

від відповідача: Олянюк В.Л., наказ №287-ОД від 07.10.19,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрут-Арсенал" (м.Київ)

до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (смт.Новогуйвинське Житомирського району Житомирської області)

про стягнення 1586123,54грн (згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог від 02.12.19)

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спрут-Арсенал" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" заборгованості у розмірі 1926533,10грн, з яких: 1260000,00грн основного боргу, 448594,52грн пені, 51366,58грн 3% річних та 166572,00грн інфляційних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору від 15.03.17 в частині оплати вартості поставленого товару.

Ухвалою від 11.09.19, зокрема, позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 07.10.19.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що визначена позивачем сума заборгованості у розмірі 1260000,00грн не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки відповідно до заяви від 07.05.18 про зарахування однорідних зустрічних вимог сторони погодили суму взаємних грошових зобов`язань у розмірі 208131,98грн. Вказує, що на час звернення до суду сума основного боргу становила 1051868,02грн. Також відповідач не погоджується з проведеними позивачем розрахунками з огляду на допущені останнім помилки при визначенні дати початку та періоду прострочки. У зв`язку з цим відповідач навів власний контррозрахунок, за яким пеня, що може бути застосована за договором від 15.03.17 становить 187203,69грн, інфляційні збитки - 73420,39грн, відсотки за користування грошовими коштами - 40720,26грн.

Також відповідачем подано клопотання, в якому останній, посилаючись на ст.233 ГК України, просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, визнати виключними обставини, що вплинули на порушення строків виконання договірних зобов`язань та зменшити розмір неустойки (пені) та інфляційних витрат на 99%.

В адресованій суду заяві від 02.12.19 позивач просить зменшити розмір позовних вимог, та стягнути з відповідача 1586123,54грн заборгованості, з яких: 1051868,02грн основного боргу, 378385,20грн пені, 103181,05грн інфляційних втрат, 52689,27грн 3% річних (розрахунки додаються), а також просив повернути 5106,14грн переплаченого судового збору.

Ухвалою від 11.12.19 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрут-Арсенал" про зменшення розміру позовних вимог від 02.12.19 прийнято до розгляду та ухвалено вважати заявленим до розгляду спір про стягнення 1586123,54грн заборгованості, з яких: 1051868,02грн основного боргу, 378385,20грн пені, 103181,05грн інфляційних втрат, 52689,27грн 3% річних; закрито підготовче провадження та призначено справу №906/927/19 до судового розгляду по суті на 23.12.19.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги визнав частково, на суму основного боргу, просив суд зменшити розмір штрафних санкцій.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 15.03.17 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спрут-Арсенал" (постачальник, позивач) та Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" (покупець, відповідач) укладено договір (а.с.12-16), за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність, а покупець-прийняти й оплатити продукцію, вказану у специфікаціях, на умовах та в строки, передбачені договором (п.1.1 договору).

Згідно п.2.1 договору кількість, ціна та номенклатура продукції вказується у специфікаціях, що є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що поставка продукції здійснюється за цінами, визначеними у відповідній специфікації і включають всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші витрати, пов`язані з поставкою продукції.

Відповідно до п.5.2 договору оплата за поставлену продукцію здійснюється на умовах: протягом 14 календарних днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Специфікацією №5, яка є додатком №1 до договору від 15.03.17 сторони визначили найменування продукції, а саме: комплект гусеничних стрічок до БМП з ЗІП, загальною вартістю 1260000,00грн та змінили умови оплати: 30 календарних днів по факту поставки продукції на склад покупця та проходження вхідного контролю (а.с.23).

У пункті 10.5 договору передбачено, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.17. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов`язань (у тому числі гарантійних) за даним договором. У випадку, якщо жодна із сторін не дасть відповідного письмового повідомлення про свій намір розірвати або змінити договір за 30 днів до його закінчення, договір вважається пролонгованим на наступний рік з 01 січня до 31 грудня. Дана умова діє кожен рік.

На виконання умов договору від 15.03.17 позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 1260000,00грн, що підтверджується видатковою накладною №1 від 10.04.18 (а.с.22).

Однак відповідач в порушення умов договору від 15.03.19 поставлену продукцію не оплатив.

З матеріалів справи вбачається та сторонами підтверджується, що між сторонами відповідно до ст.601 ЦК України відбулось зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 208131,98грн (а.с.46-48, 163-165).

Таким чином, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, за останнім утворилась заборгованість перед позивачем за поставлену продукцію на підставі договору від 15.03.19 у розмірі 1051868,02грн (1260000,00грн-208131,98грн).

24.01.19 позивач направив на адресу Державного підприємства Житомирський бронетанковий завод" претензію №№36 від 10.12.18 з вимогою сплатити заборгованість, яка виникла на підставі договору від 15.03.17 протягом 30 календарних днів з дня отримання претензії, яка останнім залишена без задоволення (а.с.25-27).

За вказаних обставин, позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену продукцію на підставі договору від 15.03.17, з яких: 1051868,02грн основного боргу, 378385,20грн пені, 103181,05грн інфляційних втрат та 52689,27грн 3% річних.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Приписами ч.ч.1,2 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання, в тому числі підприємці, повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За своєю правовою природою правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є правовідносинами поставки, згідно яких у відповідача, внаслідок передання йому позивачем продукції на загальну суму 1260000,00грн, виник кореспондуючий обов`язок оплатити її.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як передбачено ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначено вище, специфікацією №5, яка є додатком №1 до договору від 15.03.17, сторони погодили, що оплата здійснюється протягом 30 календарних днів по факту поставки продукції на склад покупця.

Незважаючи на умови договору, відповідач не здійснив відповідних розрахунків за отриману продукцію в установлені договором строки.

Матеріалами справи підтверджено, що у відповідача станом на день розгляду справи існує прострочення в оплаті отриманої від позивача продукції на загальну суму 1051868,02грн, відповідач доказів сплати заборгованості не надав.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 1051868,02грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд вважає за необхідне відзначити, що позивач безпідставно посилається на те, що зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 208131,98грн відбулось саме 15.01.19, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст.202 Цивільного кодексу України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Частиною 2 ст.601 ЦК України передбачено, що зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

З огляду на положення ч.2 ст.601 Цивільного кодексу України для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

За наявності всіх наведених вище умов згоди іншої сторони для зарахування не потрібно.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог є дійсним в силу презумпції правомірності правочину, оскільки за своєю правовою природою припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог є одностороннім правочином, який оформляється заявою однієї з сторін, і, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі та в порядку визначеному законодавством звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Відтак, з огляду на вищевикладене, зобов`язання відповідача щодо оплати поставленої продукції на суму 208131,98грн були припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви відповідача, яка направлена 08.05.18 супровідним листом №01-11/1305 від 07.05.18 (а.с.46-48).

Відповідно до п.1, п.2 глави II "Нормативні строки пересилання поштових відправлень" Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.13. №958, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.01.14 за №173/24950, встановлено наступні нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку):

1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1;

2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2;

3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3;

4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної-Д+4,

де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання;1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день (п.2 глави II "Нормативні строки пересилання поштових відправлень").

З урахування вищенаведеного, вказана заява вважається отриманою позивачем 12.05.18, а тому, в силу ч. 2 ст. 601 ЦК України, датою припинення зобов`язань на суму 208131,98грн є дата одержання заяви.

Позивач за порушення строків оплати продукції просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 378385,20грн, яка обрахована за період з 02.12.18 по 15.01.19 на суму 1260000,00грн та за період з 16.01.19 по 02.12.19 на суму 1051068,02грн (а.с.148).

Згідно із ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст.546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ч.6 ст.232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст.232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16).

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування пені, від суми заборгованості за кожен день невиконання зобов`язань.

Враховуючи викладене, надавши оцінку умовам договору від 15.03.17, суд встановив, що вказаний договір не містить положень, які б визначали інший строк припинення нарахування пені, у зв`язку з чим при нарахуванні пені за в даному випадку підлягає застосуванню строк, передбачений ч.6 ст.232 ГК України.

Проте визначаючи порядок нарахування пені за невиконання зобов`язання за договором від 15.03.17, позивач не врахував вимоги зазначеної норми та необґрунтовано здійснив розрахунок пені за 1 рік.

Також позивач необґрунтовано нарахував пеню на заборгованість у розмірі 1260000,00грн, оскільки як встановлено судом вище, на момент виникнення у відповідача зобов`язань (20.05.18) в частині оплати поставленої продукції відбулось зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 208131,98грн.

Таким чином пеню слід нараховувати на суму боргу, яка станом на момент виникнення обов`язку з оплати (20.05.18) складала 1051868,02грн.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунок пені виходячи із суми заборгованості у розмірі 1051868,02, суд дійшов висновку, що її розмір, з урахуванням ч.6 ст.232 ГК України, становить 186166,23грн. Позовні вимоги в частині стягнення 192218,97грн заявлені безпідставно та задоволенню не підлягають.

В той же час, відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру пені на 99%.

Відповідно до ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням ст.233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Згідно зі ст.546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Згідно з ч.1 ст.230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи відповідача, суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст.76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені наслідкам порушення, а тому клопотання Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" про зменшення розміру штрафних санкцій на 99% задоволенню не підлягає.

Також позивач просить стягнути з відповідача за порушення виконання грошового зобов`язання відповідно до ст.625 ГПК України 52689,27грн 3% річних та 103181,05грн інфляційних (а.с.149-150).

Як унормовано приписами ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Як встановлено судом, термін прострочення оплати продукції розпочався з 20.05.18, тому правомірним буде нарахування 3% річних з 20.05.18 по 02.12.19, інфляційних з червня 2018 по листопад 2019 на суму заборгованості у розмірі 1051868,02грн.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунок інфляційних втрат та 3% річних суд вважає, що розмір інфляційних за вищевказаний період становить 101668,14грн, 3% річних - 48587,66грн.

В іншій частині позовних вимог про стягнення 1512,91грн інфляційних та 4101,61грн 3% річних слід відмовити.

Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ст.ст.13, 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1 ст.76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).

З врахуванням вищевикладеного, позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню на суму 1388290,05грн, з яких: 1051868,02грн основного боргу; 186166,23грн пені; 48587,66грн 3% річних; 101668,14грн інфляційних.

Суд відмовляє в позові в частині стягнення 192218,97грн пені, 4101,61грн 3% річних та 1512,91грн інфляційних як необґрунтовано заявлених.

Судовий збір, відповідно до п.3 ч.4 ст. 129 ГПК України, покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрут-Арсенал" до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (12441, смт.Новогуйвинське, Житомирський район, Житомирська область, вул.Дружби Народів, 1, код ЄДРПОУ 07620094)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрут-Арсенал" (02660, м.Київ, вул.Червоноткацька, 82, код ЄДРПОУ 39464451)

- 1051868,02грн основного боргу;

- 186166,23грн пені;

- 48587,66грн 3% річних;

- 101668,14грн інфляційних;

- 20824,35грн судового збору.

3. В позові відмовити в частині стягнення 192218,97грн пені, 4101,61грн 3% річних та 1512,91грн інфляційних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 26.12.19

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 3 прим.

1- в справу

2,3- сторонам (рек. з повід)