Постанова

від 23.12.2019 по справі 760/34107/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 760/34107/18 головуючий у суді І інстанції Шереметьєва Л.А.

провадження № 22-ц/824/13714/2019 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Суханової Є.М., з участю секретаряМариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 серпня 2019 року у справі за позовом Кредитної спілки Форт до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2018 року Кредитна спілка Форт звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги мотивувала тим, що 30 вересня 2015 року між КС Форт та відповідачкою ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № 4019, за умовами якого остання отримала кредит в сумі 80 000, 00 грн. За умовами договору відповідачка ОСОБА_2 зобов`язалася повернути протягом 12 фактичних місяців суму кредиту та сплатити проценти за його використання в розмірі 55 % річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

ОСОБА_2 підписала графік розрахунків, яким було встановлено періодичність та розмір платежів в рахунок повернення кредиту та сплати відсотків за його використання. Пунктом 3.5 договору встановлено, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка розрахунків, що є невід`ємною частиною цього договору. Відповідачка умови договору не виконала, кредит не погасила.

Станом на 29 грудня 2018 року загальна сума боргу за Кредитним договором становить 190 852, 73 грн., з яких: 79 989, 93 грн. - тіло кредиту; 110 862, 80 грн. - сума процентів.

Згідно п. 7.3 Кредитного договору відповідачка, також, має сплатити штраф у розмірі 39 994, 97 грн., що становить 50 % від фактичного залишку суми кредиту.

Крім того, для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 30 вересня 2015 року між КС Форт та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Договір поруки № фо 32/4019.

За умовами Договору поруки відповідач ОСОБА_1 зобов`язався солідарно відповідати перед КС Форт за виконання ОСОБА_2 зобов`язань за умовами кредитного договору.

26 березня 2018 року на адресу відповідача ОСОБА_1 була направлена вимога про необхідність виконання зобов`язання за кредитним договором в строк до 06 квітня 2018 року, яка була отримана ним 30 березня 2018 року.

Станом на час направлення вимоги сума заборгованості за кредитним договором становила 166 344, 61 грн., 3% в день становить з даної суми 54 893, 72 грн.

Враховуючи викладене позивач просив задовольнити позов.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 12 серпня 2019 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки Форт 79 989, 93 грн. заборгованості та 110 862,80 грн. процентів. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки Форт 39 994, 97 грн. штрафу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки Форт 54 893, 72 грн. неустойки. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки Форт в рівних частинах 6 325, 52 гр. судового збору.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянти, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

При цьому, зазначають, що відсутність підпису ОСОБА_1 на умовах Кредитного договору № 4019 та правилах надання банківських послуг свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Долучені позивачем до матеріалів позовної заяви копії документів не містять розрахунок заборгованості, не підтверджують надання відповідачу кредитних коштів та не вказують умови, на яких укладений кредитний договір. Вказують, що позивач не зазначає, якою нормою права передбачено стягнення штрафу і неустойки. Суду не надано розрахунку заборгованості, або відомостей, на яке саме тіло кредиту нараховувались відсотки за користування кредитними коштами. Графік розрахунків не може бути належним та допустимими доказом досягнення сторонами всіх істотних умов договору, оскільки він, також, не підписаний поручителем. Тому, на думку апелянтів рішення суду прийнято поспішно та не відповідає вимогам закону.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

25.11.2019 року до суду надійшов відзив Кредитної спілки Форт , згідно якого позивач вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не може бути задоволена.

Договір поруки № фо 32/4019 від 30.09.2015 р. підписаний відповідачем ОСОБА_1 , зазначене свідчить про те, що поручитель був ознайомлений з Кредитним договором. Посилання у апеляційній скарзі на те, що долучені позивачем до матеріалів копії документів не містять розрахунок заборгованості, не підтверджують надання відповідачу кредитних коштів та не вказують умови, на яких укладений кредитний договір є безпідставними, та спростовуються матеріалами справи. Зокрема, всі істотні умови отримання кредиту були викладені в Кредитному договорі №4019 від 30.09.2015 р. В матеріалах справи міститься підтвердження отримання кредиту написане власноручно відповідачем ОСОБА_2 та інші документи, що свідчать про отримання кредиту. У позовній заяві зазначено суму заборгованості на момент подачі позовної заяви, яка складається із суми кредиту (79 989,93 грн.) та відсотків за його користування (110 862,80 грн.). Також, в позовній заяві визначено розрахунок штрафу, що становить 50% від фактичного залишку суми кредиту (79 989,93 грн.) та зазначено, що неустойка становить 3% в день та нараховується на прострочену суму платежу (166 344,61 грн.). Графік розрахунків є невід`ємною частиною кредитного договору і визначає періодичність повернення позичальником кредитних коштів і не потребує жодного узгодження із поручителем.

З приводу нарахування неустойки, позивачем, відповідно до умов Договору поруки та вимог чинного законодавства застосовано додаткову відповідальність до відповідача ОСОБА_1 у виді сплати неустойки.

Учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 30 вересня 2015 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 , був укладений Кредитний договір № 4019, за умовами якого їй був наданий кредит в сумі 80 000, 00 гр., зі сплатою процентів у розмірі 55 % річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом та кінцевою датою повернення 30 вересня 2016 року (а.с.8-9).

Отримання відповідачкою коштів та, відповідно, належне виконання позивачем своїх зобов`язань підтверджується видатковим касовим ордером від 30 вересня 2015 року, заявою про видачу готівки та розписками відповідачки, графіком розрахунків, що є додатком № 1 до Кредитного договору (а.с.10, 12-13).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Кредитного договору плата за користування кредитом (проценти) є фіксованою і становить 55 % річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня отримання кредиту та включаючи дату його повернення. Нарахування процентів за цим Договором здійснюються з урахуванням числа днів у календарному році (вихідних, святкових та неробочих днів включно). Кількість днів у році приймається за 365 (366).

Відповідно до п. 3.4 Кредитного договору погашення кредиту та процентів за користування кредитом відбувається в такому порядку: в першу чергу сплаті підлягають проценти, а в наступну чергу - сума кредиту.

Судом встановлено, що в порушення умов договору відповідачка кредит та відсотки за користування коштами не погасила. Станом на 29 грудня 2018 року загальна сума боргу за Кредитним договором становить 190 852, 73 гр., з яких: 79 989, 93 грн. - тіло кредиту; 110 862, 80 грн.- сума процентів (а.с. 15-23).

У зв`язку з невиконанням позичальником умов договору банком на адресу відповідачів були направлені вимоги про усунення порушень умов кредитного договору, проте станом на день звернення до суду відповідачі зобов`язання щодо погашення заборгованості по наданому кредиту та сплаті процентів за користування кредитом не виконали.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі. В свою чергу, боржник ОСОБА_2 свої зобов`язання у повному обсязі та у визначені умовами договору строки не виконала, а тому, позовні вимоги щодо стягення заборгованості та штрафних санкцій є обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами. Крім того, відповідач ОСОБА_1 , як поручитель зобов`язався відповідати перед позивачем за невиконання зобов`язань ОСОБА_2 , як солідарний боржник, а тому, позов і в цій частині є обґрунтованим та доведеним. При цьому, суд першої інстанції, також, зазначав, що відповідачі, у свою чергу, не надали належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, на підтвердження своїх заперечень щодо обставин отримання кредиту. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав за можливе застосувати вимоги ст. 551 ч.3 ЦК України і зменшити розмір пені, який підлягав до стягнення.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов`язується надати грошові кошти/кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Порушенням зобов`язання, з точки зору ст. 610 ЦК України , є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем ОСОБА_2 умов Кредитного договору № 4019 внаслідок несвоєчасного погашення заборгованості.

Відповідно до статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Стаття 546 ЦК України встановлює види забезпечення виконання зобов`язання та зазначає, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Цивільний кодекс України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, уклавши дані договори на умовах, викладених у них, відповідачі тим самим засвідчили свою згоду та взяли на себе зобов`язання виконувати умови, які були в них закріплені.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 553 , 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Враховуючи, що умови договору відповідачем не виконувались належним чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості, яка виникла за тілом кредиту та відсотками.

За змістом ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За правилами ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 7.3 Кредитного договору визначено, що у разі прийняття кредитодавцем рішення про стягнення процентів за користування кредитом та суми кредиту в судовому порядку внаслідок невиконання позичальником зобов`язань, встановлених п. 2.3., до позичальника застосовується штраф у розмірі 50 % від суми фактичного залишку кредиту на дату прийняття кредитодавцем рішення про стягнення простроченої заборгованості в судовому порядку.

Тому, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог позивача в частині стягнення з відповідачки ОСОБА_2 , як позичальника, 39 994, 97 гр. штрафу, також, вірним, оскільки саме такі умови були погоджені сторонами.

Відповідно до п. 4.2 Договору поруки якщо поручитель не виконає свої обов`язки за Договором протягом 5 робочих днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення-вимоги, то він додатково сплачує кредитодавцю неустойку в розмірі 3% в день від простроченої суми платежу, а також, сплачує кредитодавцю збитки, спричиненні таким невиконанням.

Позивач зазначав прострочену суму платежу в розмірі 166 344, 61 гр., яка визначена в останній вимозі, 3% від якої в день становить 54 893, 72 гр. Вважає, що з урахуванням кількості днів прострочки сума неустойки буде значно перевищувати суму заборгованості, а тому, просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 пеню в розмірі загальної суми заборгованості - 190 852, 73 гр.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з правовим висновком Верховного суду України у справі №6-1120цс15 від 04 листопада 2015 року відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції на думку колегії суддів дійшов вірного висновку про можливість зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача до 54 893, 72 гр.

Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо відхилення доводів відповідача ОСОБА_1 про відсутність між ним та позивачем зобов`язань, у зв`язку з не ознайомленням його, як поручителя з умовами кредитного договору та графіком платежів.

Відповідно до п. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При укладенні договору сторони повинні усвідомлювати, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Укладаючи правочин, сторони повинні насправді прагнути досягнення саме того правового результату, який завжди виникає при укладенні правочину такого виду.

Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі, на підставі п. 2 ч. 2 ст. 543 ЦК України .

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України ).

При цьому, п. 2.1 Договору поруки № фо 32/4019 від 30 вересня 2015 року встановлено, що підстава зобов`язання забезпеченого гарантією за Договором: Договір кредиту № 4019 від 30 вересня 2015 року, з яким поручитель ознайомлений.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За таких обставин, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки позовні вимоги обґрунтовані та підтверджуються належними та допустимими доказами.

Що ж стосується доводів апелянта на відсутність розрахунку заборгованості, то вони спростовуються матеріалами справи, а саме графіком розрахунків та заявами про погашення боргу. У позовній заяві позивачем зазначено суму заборгованості, з чого вона складається, а також розмір та підстави стягнення штрафу та неустойки. Натомість відповідачами власного розрахунку чи доказів на погашення боргу не надано.

Твердження апелянта, ОСОБА_1 , про те, що він не був ознайомлений з умовами та правилами кредитного договору є безпідставними, оскільки у матеріалах справи наявний договір поруки від 30.09.2015 року, який підписаний ним та свідчить про погодження сторонами усіх істотних умов.

Крім того, графік розрахунку погашення заборгованості є невід`ємною частиною кредитного договору від 30.09.2015 року, який забезпечений договором поруки, а тому, посилання на відсутність підпису та ознайомлення поручителя з вказаним графіком, на думку колегії суддів, не є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновки суду, викладені в рішенні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, ухвалою апеляційного суду від 12.11.2019 року було відстрочено апелянту ОСОБА_2 сплату судового збору до ухвалення судового рішення, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 285 грн. 08 коп.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 серпня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 3 285 (три тисячі двісті вісімдесят п`ять) грн. 08 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: С.В. Лівінський

Є.М. Суханова