Постанова

від 17.12.2019 по справі 927/581/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2019 р. Справа№ 927/581/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 17.12.2019,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Чернігівської міської ради

на рішення

Господарського суду Чернігівської області

від 16.09.2019

у справі №927/581/19 (суддя Фесюра М.В.)

за позовом Чернігівської міської ради

до Автокооперативу №45

про стягнення 29593,47 грн. ,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року Чернігівська міська рада Звернулась до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Автокооперативу №45 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 29 593,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, не оформивши право користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташоване належне йому майно, як фактичний користувач земельної ділянки, використовував її у період з 17.09.2015 по 25.06.2018 без належних на те підстав і без сплати орендної плати. Відтак, відповідач повинен сплатити 29 593,47 грн, що є безпідставно набутими та збереженими коштами за користування земельною ділянкою, які, відповідно до ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України повинен відшкодувати позивачу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2019 у справі №927/581/19 у позові відмовлено повністю.

За рішенням суду присуджено до стягнення з позивача на користь відповідача 2000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження використання спірної земельної ділянки саме відповідачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Доводи скаржника зводяться до того, що використання спірної земельної ділянки здійснюється Автокооперативом №45 та його членами як з моменту закінчення договору оренди, так і поданий час. Відсутність договору оренди земельної ділянки є фактичним наслідком володіння і користування відповідачем чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації, в результаті відбулось збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

Крім того, апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки не надано доказів щодо оплати відповідних послуг.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти апеляційної скарги, Автокооперативом №45 подано відзив, в якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити в силі.

Явка представників у судове засідання

В судове засідання 17.12.2019 представник позивача не з`явився.

Натомість 16.12.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду Чернігівська міська рада звернулася з клопотанням про відкладення розгляду справи, у зв`язку із забезпеченням участі Чернігівської міської ради в цей день в судових засіданнях у інших судах.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Представник відповідача заперечував проти відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії ( Alimentaria Sanders S.A. v. Spain ) від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання представника позивача, оскільки явка учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою та неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 16.09.2010 рішенням Чернігівської міської ради 53 сесії 5 скликання Автокооперативу № 45 затверджено проект відведення та передано земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 0,1733га в короткострокову оренду, строком на 5 років, для проектування та будівництва гаражів.

21.04.2010 між позивачем та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки №250. За вказаним договором Автокооперативу №45 по акту прийому-передачі земельної ділянки в короткострокову оренду строком до 16.09.2015 передано земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 0,1733га, кадастровий номер 7410100000:02:009:0006.

Термін оренди земельної ділянки згідно договору №250 від 21.04.2010 закінчився 16.09.2015 і не був поновлений. Доказів іншого не надано.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, за адресою АДРЕСА_1 , за громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 протягом 07.09.2015-10.03.2016 зареєстровано право власності на гаражі (об`єкти нежитлової нерухомості).

Рішенням Чернігівської міської ради №18/VІІ-12 від 24.03.2017 власникам гаражів, що знаходяться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , площею 0,1733га, кадастровий номер 7410100000:02:009:0006, Чернігівською міською радою надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів з подальшою передачею земельних ділянок в оренду.

Вказані власники гаражів 09.07.2018 звернулись до Чернігівської міської ради з проханням про надання земельних ділянок в оренду власникам гаражів, згідно розробленої технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки і листа голови правління кооперативу.

У відповідь на лист, Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради (№01-08/1362 від 23.07.2018) повідомило Нікітенка В.І., що технічна документація на поділ земельної ділянки подається на розгляд місцевого управління Держгеокадастру, який реєструє новоутворені в результаті поділу земельні ділянки, яким присвоюється кадастровий номер. Для включення в проект рішення Чернігівської міської ради питання надання таких земельних ділянок в оренду власникам індивідуальних гаражів, на земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 0,1733га, має бути укладений договір оренди між Автокооперативом №45 і Чернігівською міською радою.

За твердженнями позивача, відповідач з 17.09.2015 по 25.06.2017 використовував земельну ділянку площею 0,1733га га по ділянку по АДРЕСА_1 без виникнення права власності на земельну ділянку, права постійного користування та права оренди земельної ділянки, без державної реєстрації цих прав, не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому порядку та розмірі, внаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти у розмірі орендної плати. Позивач здійснив розрахунок та звернувся до Господарського суду Чернігівської області з даним позовом, в якому на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в сумі 29593,47грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на таке.

Згідно зі статтею статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

За приписами статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Тобто, незалежно від наявності вини, сам факт несплати за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

При цьому, суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які мали бути сплачені за звичайних умов землекористувачем.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212-1214 Цивільного кодексу України. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.)

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Проте, з реєстрацією права власності на споруду у власника виникає право користування земельною ділянкою, на якій розміщена така споруда, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Вирішуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у рішенні, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що докази, надані позивачем в підтвердження своїх позовних вимог не є беззаперечними у взаємному зв`язку та не дають змогу повно, чітко, об`єктивно та достовірно встановити ті обставини, на підтвердження яких вони надані.

Позовні вимоги у справі Чернігівською міською радою не обґрунтовані, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів підтверджуючих використання відповідачем з 17.09.2015 по 25.06.2017 земельної ділянки площею 0,1733га по АДРЕСА_1.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що в результаті реєстрації прав власності на гаражі за адресою АДРЕСА_1, саме власники індивідуальних гаражів є землекористувачами, незалежно від того чи є вони членами Автокооперативу № 45 чи ні, оскільки в силу наведених норм саме власники є користувачами земельних ділянок, які знаходяться не тільки безпосередньо під об`єктами нерухомості (гаражами), а і прилеглими земельними ділянками, призначеними для обслуговування таких споруд.

Без надання позивачем відповідних доказів у суду відсутня можливість самостійно визначити розмір земельних ділянок, які знаходяться у користуванні власників гаражів, з урахуванням території, необхідної для їх обслуговування,а відтак і встановити розмір об`єкта, плату за користування яким утримує відповідач.

За таких обставин, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України)

За змістом ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013).

Оскільки суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, у суду відсутня необхідність застосування інституту позовної давності.

Крім того, відповідачем заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції 2000,00 грн. та 3000,00 грн. за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За приписами ч.ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Порядок розподілу судових витрат визначено ст. 129 Господарського процесуального кодексу України .

Згідно із частинами 4, 8 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з п. 3.2. договору про надання правової допомоги, укладеного між Автокооперативом № 45 та Адвокатським бюро "Леоніда Саповського" розмір оплати послуг а також умови та порядок розрахунків, визначаються Сторонами в додатках до цього Договору.

З акту надання послуг №24 від 05.09.2019 вбачається, що адвокат Саповський Л.І. надав, а замовник (відповідач) прийняв наступні юридичні послуги: вивчення та копіювання матеріалів у справі - 200 грн, підготовка відзиву на позов - 600,00грн, витрати на копіювання відзиву 200,00грн, подання адвокатського запиту 100,00грн, отримання інформаційних довідок з реєстру прав на нерухоме майно 880,00грн, витрати на копіювання доказів 20,00грн. Всього 2000,00грн без ПДВ

У свою чергу, оплата відповідачем послуг адвоката підтверджується випискою з інтернет-клієнт банкінгу, згідно якого відповідачем за отримані послуги платежем № 53 від 11.09.2019 перераховано 2000,00грн.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач надав належні та допустимі докази на доведення понесених ним витрат та професійну допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи, які за приписами ст. 129 ГПК України підлягають відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача. Отже, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 2000,00 витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції.

Крім того, як вказує відповідач, у зв`язку із розглядом у апеляційному господарському суді справи №927/581/19 ним були понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 у справі №927/581/19 апеляційну скаргу Чернігівської міської ради на рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2019 у справі №927/581/19 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2019 у справі №927/581/19 - без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем заявлено про відшкодування витрати на правничу допомогу, а відтак підлягає розгляду по суті заявлених у ній вимог.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження понесених СТ "Дубки" НВО "Сатурн" витрат подано наступні докази:

- договір про надання правничої допомоги №19/08-19 від 19.08.2019 (а.с. 143);

- акти надання послуг №40 від 02.12.2019 на суму 1000,00 грн., №43 від 17.12.2019 на суму 2000,00 грн.;

- квитанцію № 0.0.970886155.1 від 21.01.2018 про оплату 3000,00 грн. по договору за представництво у апеляційному суді (а.с. 272, том І);

- платіжне доручення №94 від 04.12.2019 на суму 3000,00 грн.(призначення платежу послуги адвоката, зг.дог. №19/08-19 від 19.08.2019, рах-фактура №25; від 02.12.2019);

- ордер на надання правової допомоги серія ЧН №070535 від 02.12.2019.

Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Чернігівською міською радою не надано клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги через їх неспіврозмірність.

З огляду на викладене, витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 3000,00 грн. по даній справі є обґрунтованими, тому керуючись ч. 4 ст. 129 ГПК України підлягають задоволенню.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Апелянтом належними та допустимими доказами не доведено суду факту порушення відповідачем його прав або охоронюваних законом інтересів, а, отже, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2019 у справі №927/581/19 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Чернігівської міської ради на рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2019 у справі №927/581/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2019 у справі №927/581/19 залишити без змін.

Стягнути з Чернігівської міської ради (вул. Магістратська, 7, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 34339125) на користь Автокооперативу №45 (вул. 1-го Травня, 180-а, м. Чернігів, 14020, код ЄДРПОУ 21402659) 3000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду Чернігівської області.

Матеріали справи № 927/581/19 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 ГПК України та у строки, визначені статтею 288 ГПК України.

Повний текст складено: 26.12.2019.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська