Постанова

від 12.12.2019 по справі 922/2045/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2019 р. Справа № 922/2045/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

без виклику та повідомлення учасників справи

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ітер", м. Харків (вх. №3060 Х/2-5)

на рішення господарського суду Харківської області від 09.09.2019 у справі № 922/2045/19 (суддя Рильова В.В., повний текст рішення складено та підписано 12.09.2019)

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Гутман Україна", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ітер", м. Харків

про стягнення 166 600,89 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гутман Україна" звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ітер" 166 600,89 грн., з яких: 130 835,00 грн. - сума основного боргу за Договором поставки №006 від 01.03.2017, 27 943,10 грн. - інфляційні втрати та 7 822,79 грн. - 3% річних. Також позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати: витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 499,02 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.09.2019 у справі № 922/2045/19 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гутман Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ітер" задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Компанія Ітер" на користь ТОВ "Гутман Україна" суму основного боргу в розмірі 126 335,00 грн., 3% річних в розмірі 7 805,36 грн., інфляційні втрати в розмірі 24 454,48 грн. та судовий збір в розмірі 2 378,92 грн.

В іншій частині позову - відмовлено.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції частково не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 09.09.2019 у справі № 922/2045/19 в частині стягнення з ТОВ "Компанія Ітер" на користь ТОВ "Гутман Україна" суми основного боргу в розмірі 126 335,00 грн., 3% річних в розмірі 7 805,36 грн., інфляційних втрат в розмірі 24 454,48 грн. та судового збору в розмірі 2 378,92 грн. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у позові. Судовий збір за подання апеляційної скарги стягнути з позивача.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що обставини, які пов`язані із поставкою товару за видатковими накладними № 211 від 12 квітня 2017 року на суму 75 659,00 грн. та № 213 від 13 квітня 2017 року на суму 55 676,00 грн. (том 1, арк.с. 26, 29), свідчать про укладення між сторонами спору договору у спрощений спосіб, а не договору №006 від 01 березня 2017 року, який закінчив свою дію 31 грудня 2016 року. Разом з цим, у платіжному дорученні №19 від 25 травня 2018 року на суму 5 000 грн. у графі призначення платежу значиться сплата не за договором поставки №006 від 01 березня 2017 року, а Сплата за товар, видаткова накладна №213 від 13.04.2017 р, в т.ч. ПДВ 20% .

У зв`язку із вказаною обставиною та посилаючись на положення статті 712 ЦК України та статті 193 ГК України, апелянт вважає, що сторони не домовлялись щодо строку поставки товару, а тому у позивача відсутні підстави вважати, що цей строк є порушеним, а оскільки на момент подачі даного позову інтереси позивача не були порушені, то і сума заявлена позивачем до стягнення за неукладеним договором не є простроченою, а тому не підлягає стягненню.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ітер", м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 09.09.2019 у справі № 922/2045/19 та повідомлено сторони, що розгляд зазначеної скарги буде здійснюватись у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.

Крім того, даною ухвалою встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивачем у встановлений ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 строк відзив на апеляційну скаргу не надано.

Розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши в межах вимог апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як свідчать матеріали та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гутман Україна" здійснило поставку, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Ітер" без зауважень прийняло Товар (обладнання) загальною вартістю 131 335,00 грн., що підтверджується підписаними представниками та скріпленими печатками сторін видатковими накладними № 211 від 12 квітня 2017 року на суму 75 659,00 грн. та № 213 від 13 квітня 2017 року на суму 55 676,00 грн. (том 1, арк.с. 26, 29).

Крім того, до кожної поставки позивачем складалися рахунки на оплату № 294 від 12 квітня 2017 року та № 295 від 13 квітня 2017 року (том 1, арк.с. 27, 28).

За поставлену згідно із вищевказаними накладними Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Ітер" розрахувалось лише частково, перерахувавши 25.05.2018 року на розрахунковий рахунок постачальника грошові кошти на суму 5 000,00 грн., що підтверджуються наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 19 від 25.05.2018 із призначенням платежу "Сплата за товар, видаткова накладна № 213 від 13.04.2017 р., в т.ч. ПДВ 20%" (том 1, арк.с. 30).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обґрунтування позову посилається на те, що поставка за накладними № 211 від 12 квітня 2017 року на суму 75 659,00 грн. та № 213 від 13 квітня 2017 року на суму 55 676,00 грн. здійснювалась на підставі укладеного між ТОВ "Гутман Україна" та ТОВ "Компанія Ітер" договору поставки № 006 від 01 березня 2017 року, і у зв`язку із порушенням відповідачем свого зобов`язання за вказаним договором щодо своєчасної та в повному обсязі оплати за поставлену продукцію, у нього перед позивачем виникла заборгованість у сумі 130 835,00 грн. Крім того, внаслідок прострочення відповідачем оплати товару, Товариством з обмеженою відповідальністю "Гутман Україна" також нараховано інфляційні та 3 % річних від простроченої суми грошового зобов`язання, в порядку статті 625 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що :

- позивачем було здійснено поставку відповідачеві продукції за накладними № 211 від 12 квітня 2017 року на суму 75 659,00 грн. та № 213 від 13 квітня 2017 року на суму 55 676,00 грн. на виконання укладеного між сторонами договору поставки № 006 від 01 березня 2017 року. Разом з цим, відповідач не надав докази остаточної сплати суми заборгованості за вказаним договором, а тому, з урахуванням проплати ТОВ "Компанія Ітер" від 25 травня 2018 року - 5 000,00 грн. залишок боргу складає 126 335,00 грн. (131 335,00 - 5000,00), а не 130 835, 00 грн., як заявлено позивачем. Отже позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню частково в розмірі 126 335,00 грн., а щодо стягнення 4 500,00 грн. слід відмовити у зв`язку із безпідставністю відповідного нарахування;

- перевіривши подані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що позивачем неправильно визначено строк виконання зобов`язання та не враховано частину п`яту статті 254 ЦК України (якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день), а також включено день фактичної сплати частини заборгованості в період часу, за який здійснюється стягнення процентів річних. Здійснивши самостійний розрахунок 3% річних, враховуючи визначену договором поставки відстрочку платежу у 60 календарних днів та не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, суд зазначає, що арифметично правильними є такі нарахування:

1) за видатковою накладною № 211 від 12 квітня 2017 року на суму 75 659,00 грн.: з 13.06.2017 (оскільки 60-й день 11.06.2017 - неділя) по 20.06.2019 - 3% річних складають 4 589,29 грн.;

2) за видатковою накладною № 213 від 13 квітня 2017 року на суму 55 676,00 грн.: з 13.06.2017 (оскільки 60-й день 12.06.2017) по 24.05.2018 - 3% річних складають 1 583,33 грн.;

3) за видатковою накладною № 213 від 13 квітня 2017 року на суму 50 676,00 грн.: з 25.05.2018 (проплата 5 000,00 грн. від 25 травня 2018 року) по 20.06.2019 - 3% річних складають 1 632,74 грн;

- перевіривши зазначені позивачем періоди та кожне нарахування окремо, суд зазначив, що позивачем не враховано, зокрема, що у липні 2018 року індекс інфляції становив 99,3. Відтак, здійснивши самостійний розрахунок інфляційних втрат Товариства з обмеженою відповідальністю "Гутман Україна", суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача 24 454,48 грн., що є арифметично вірним. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ітер" 3% річних в розмірі 17,43 грн. та інфляційних в розмірі 3 488,62 грн. судом відмовлено у зв`язку із безпідставністю відповідних нарахувань.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, а саме: стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 126 335,00 грн., 3% річних в розмірі 7 805,36 грн., інфляційні втрати в розмірі 24 454,48 грн. та відмову у решті позову.

Колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, проте з підстав, наведених у мотивувальній частині постанови.

При цьому колегія суддів виходить з такого.

У відповідності до статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За умовами ч. 1 ст. 181 ГК України також допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб, а саме : шляхом складання та підписання видаткової накладної № 211 від 12 квітня 2017 року на суму 75 659,00 грн. та видаткової накладної № 213 від 13 квітня 2017 року на суму 55 676,00 грн. та надсилання позивачем відповідачеві рахунків на оплату № 294 від 12 квітня 2017 року та № 295 від 13 квітня 2017 року.

Видаткові накладні № 211 від 12 квітня 2017 року та № 213 від 13 квітня 2017 року на загальну суму 131 335,00 грн. є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідають вимогам статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин. Зазначені накладні мають усі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції. Також сторонами зазначено посади, прізвище, ім`я та по батькові осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення та проставлено особисті підписи, що дає змогу суду ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ітер" - директор Геков Олексій Євгенович.

При цьому, поставка відповідачеві продукції за накладними № 211 від 12 квітня 2017 року на суму 75 659,00 грн. та № 213 від 13 квітня 2017 року на суму 55 676,00 грн. не може вважатися такою, що здійснена на виконання укладеного між сторонами договору поставки № 006 від 01 березня 2017 року, оскільки згідно з пунктом 8.2 даного договору він діє до 31.12.2016, тоді як накладні № 211 № 213, які підтверджують операцію поставки позивачем товару відповідачеві , підписані 12 та 13 квітня 2017 року відповідно, тобто значно пізніше дати, до якої діє договір поставки № 006 від 01 березня 2017 року

Крім того, згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідачем до матеріалів справи надано копію договору поставки №28/03/16 від березня 2016 року який, за виключенням дати та номеру договору, є ідентичним за змістом договору поставки №006 від 01 березня 2017 року, в тому числі і п. 8.2. щодо строку дії договору до 31.12.2016. При цьому, відповідач зазначає, що договір №006 від 01.03.2017 сторонами не укладався.

Вказана обставина свідчить про суперечливість та неоднозначність дати договорів №28/03/16 від березня 2016 року та № 006 від 01 березня 2017 року, а тому вказані докази не містять ознаки достовірності, у зв`язку з чим не можуть свідчити про дійсні правовідносини сторін.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов`язковість договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно приписів статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач, в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, докази остаточної сплати суми заборгованості в матеріалах справи відсутні. Разом з тим, перевіривши розрахунок позивача в частині стягнення суми основного боргу, суд зазначає, що з урахуванням проплати Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ітер" від 25 травня 2018 року - 5 000,00 грн. залишок боргу складає 126 335,00 грн. (131 335,00 - 5000,00), а не 130 835, 00 грн., як заявлено позивачем. Зважаючи на встановлені судом факти та вимоги вищезазначених норм, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гутман Україна" в частині стягнення основного боргу підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню частково в розмірі 126 335,00 грн. Щодо стягнення 4 500,00 грн. суд відмовляє, у зв`язку із безпідставністю відповідного нарахування.

Відповідно також до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Перевіривши подані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем неправильно визначено строк виконання зобов`язання та не враховано частину п`яту статті 254 ЦК України (якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день), а також включено день фактичної сплати частини заборгованості в період часу, за який здійснюється стягнення процентів річних.

Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, арифметично правильними є такі нарахування:

- за видатковою накладною № 211 від 12 квітня 2017 року на суму 75 659,00 грн.: з 13.06.2017 (оскільки 60-й день 11.06.2017 - неділя) по 20.06.2019 - 3% річних складають 4 589,29 грн.;

- за видатковою накладною № 213 від 13 квітня 2017 року на суму 55 676,00 грн.: з 13.06.2017 (оскільки 60-й день 12.06.2017) по 24.05.2018 - 3% річних складають 1 583,33 грн.;

- за видатковою накладною № 213 від 13 квітня 2017 року на суму 50 676,00 грн.: з 25.05.2018 (проплата 5 000,00 грн. від 25 травня 2018 року) по 20.06.2019 - 3% річних складають 1 632,74 грн.

Щодо здійсненого позивачем нарахування інфляційних втрат слід зазначити, що офіційний індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України та визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні. Інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не враховано, зокрема, що у липні 2018 року індекс інфляції становив 99,3.

Отже місцевий господарський суд цілком правомірно задоволення позовні вимоги в частині інфляційних втрат в частині стягнення 24 454,48 грн.

При цьому, господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ітер" 3% річних в розмірі 17,43 грн. та інфляційних в розмірі 3 488,62 грн. через безпідставність відповідних нарахувань.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд цілком обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 126 335,00 грн., 3% річних в розмірі 7 805,36 грн., інфляційні втрати в розмірі 24 454,48 грн. та відмову у решті позову.

Відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що з урахуванням положень статті 712 ЦК України та статті 193 ГК України сторони не домовлялись щодо строку поставки товару, а тому у позивача відсутні підстави вважати, що цей строк є порушеним, а оскільки на момент подачі даного позову інтереси позивача не були порушені, то і сума заявлена Позивачем до стягнення за неукладеним договором не є простроченою, а тому не підлягає стягненню.

Однак колегія суддів вважає такі посилання необґрунтованими, зважаючи на таке.

Як вже зазначалося, між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб, а саме : шляхом складання та підписання накладними ними видаткової накладної № 211 від 12 квітня 2017 року на суму 75 659,00 грн. та видаткової накладної № 213 від 13 квітня 2017 року на суму 55 676,00 грн. та надсилання позивачем відповідачеві рахунків на оплату № 294 від 12 квітня 2017 року та № 295 від 13 квітня 2017 року.

При цьому, у відповідності до статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно приписів статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже відповідач за укладеним у спрощений спосіб договором поставки мав розрахуватися за поставлену продукцію у день її прийняття, тобто в дату складання видаткової накладної № 211 від 12 квітня 2017 та в дату складання видаткової накладної № 213 від 13 квітня 2017 року, яким і відповідають дати виставлених позивачем рахунків на оплату № 294 від 12 квітня 2017 року та № 295 від 13 квітня 2017 року.

Колегія суддів зазначає, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з`ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 09.09.2019 у справі № 922/2045/19 підлягає залишенню без змін з підстав викладених в мотивувальній частині постанови, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ітер" підлягає залишенню без задоволення.

Оскільки апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, то, з урахуванням положень статті 129 ГПК України, здійснені ним судові витрати за апеляційною скаргою відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 129, 270, пунктом 1 частини 1 статті 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.09.2019 у справі № 922/2045/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.12.2019

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль