Рішення

від 27.12.2019 по справі 903/785/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 грудня 2019 р. Справа № 903/785/19

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Коваль Олександр Миколайович

за участю представників сторін:

від позивача: Нерода В.Ю.

від відповідача: Леміщак Д.М., Камельчук П.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/785/19 за позовом Малого приватного підприємства фірма «Ерідон» до Фермерського господарства «Кремеш» про стягнення 155116,52 грн.,

ВСТАНОВИВ:

30.09.2019 Мале приватне підприємство фірми «Ерідон» надіслало на адресу суду позов до Фермерського господарства «Кремеш» про стягнення 491341,16 грн. заборгованості, в т.ч.: 334022,40 грн. основний борг, 25328,58 грн. пеня, 69006,72 грн. штраф 10% від вартості товару, 35990,54 грн. компенсаційний платіж в розмірі 48% річних, 26992,92 грн. плата за користування товарним кредитом.

Заява обґрунтована не виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно договору поставки №1632/19/99 від 18.02.2019.

Ухвалою суду від 07.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача 05.11.2019 подав пояснення, в яких зазначила, що відповідач здійснив часткову оплату основного боргу в сумі 156022,40 грн., що підтвердила платіжними дорученнями №762 від 30.09.2019 та №804 від 01.11.2019.

Протокольною ухвалою від 05.11.2019 суд відклав підготовче засідання на 26.11.2019 о 10:30 год.

Представник відповідача 12.11.2019 подав заяву, в якій зазначив, що основний борг сплачено в повному обсязі та просить суд не застосовувати штрафні санкції, у зв`язку з проведенням повного розрахунку за одержаний товар.

Представник Малого приватного підприємства фірми «Ерідон» 22.11.2019 надіслав на адресу суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить суд зменшити нарахування 10% штрафу в сумі 2202,24, оскільки нараховані помилково. Повідомив, що відповідачем була здійснена оплата основного боргу в сумі 334022,40 грн. та просить в цій частині позову закрити провадження у справі. Просить суд повернути Малому приватному підприємству фірмі «Ерідон» частину сплаченого судового збору.

Протокольною ухвалою від 26.11.2019 суд прийняв заяву про зменшення позовних вимог. Постановив подальший розгляд справи здійснювати з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, а саме: сума позову становить 155116,52 грн. Представнику відповідача надати заперечення на подані розрахунки.

04.12.2019 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд позов задовольнити частково, зменшити розмір заявлених позовних вимог та зустрічну позовну заяву про визнання недійсними пункту договору та додатків до договору.

Протокольною ухвалою суду від 04.12.2019 відзив представника відповідача залишено без розгляду та приєднано до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 04.12.2019 повернуто зустрічну позовну заяву Фермерського господарства «Кремеш» про визнання недійсними пункту договору та додатків до договору.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні подав заяву про зупинення провадження у справі, оскільки 26.12.2019 ФГ Кремеш звернулося до суду з позовом до Малого приватного підприємства фірми «Ерідон» про визнання недійсним п.6.7 договору поставки №1632/19/99 від 18.02.2019, п.5 додатку №1632/99/01-Н від 18.02.2019 до договору поставки №1632/19/99 від 18.02.2019 та п.5 додатку №1632/19/99/02-Н від 17.04.2019 до договору поставки №1632/19/99 від 18.02.2019.

Представник позивача заперечила у задоволенні вказаного клопотання.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Господарський суд зауважує, що під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для суду самостійно встановити обставини, які повинні бути встановлені судом у межах іншої справи, та які, в силу ст. 75 ГПК України, матимуть преюдиційне значення для вирішення спору по суті.

Приймаючи до уваги положення чинного законодавства, а також доводи наведені представником відповідача в обґрунтування поданого клопотання, господарський суд протокольною ухвалю від 27.12.2019 відмовив у зупиненні провадження у справі, оскільки відсутні правові підстави для зупинення провадження по справі.

Представник відповідача перед судовими дебатами подав клопотання про зменшення неустойки, в якому просить суд позов задовольнити частково, зменшити розмір заявленої позивачем неустойки до 9213,30 грн., в т.ч. 2532,86 грн. пені та 6680,44 грн. штрафу.

Протокольною ухвалою від 27.12.2019 суд клопотання про зменшення неустойки залишив без розгляду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.02.2019 між Малим приватним підприємством фірма «Ерідон» (постачальник, позивач) та Фермерським господарством «Кремеш» (покупець, відповідач) укладено договір поставки №1632/19/99 (а.с.12-16).

Згідно п.п. 1.1. - 1.2. договору, в порядку та на умовах цього договору постачальник зобов`язується поставити Покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (далі - Товар ), а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого Товару. Найменування, асортимент та кількість Товару, який підлягає поставці за цим Договором, зазначаються в Додатках, які є його невід`ємною частиною.

Загальна вартість Товару, шо постачається за цим Договором (ціна Договору), визначається Додатками та видатковими накладними, з врахуванням пункту 3.2. договору. У випадку розбіжності даних у Додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни Товару, перевагу має видаткова накладна (п.2.3 договору).

Відповідно до п.3.1. договору оплата Товару здійснюється Покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором та Додатками до нього. У випадку поставки Товару на умовах попередньої оплати, допускається оплата та поставка Товару на підставі Рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення Додатків до цього Договору, Датою оплати Товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що за порушення умов цього Договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням умов цього Договору.

Крім відповідальності, встановленої п.6.1 цього Договору Покупець:

- за несвоєчасну оплату Товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого Товару за кожний день прострочення.;

- у випадку порушення Покупцем встановлених строків оплати отриманого Товару на строк більше 15 календарних днів, додатково сплачує штраф в розмірі 10% (десять відсотків) від вартості Товару строк оплати якого простроченого Покупцем (п.6.2. договору).

Згідно п.6.7 договору, в разі невиконання Покупцем зобов`язань щодо оплати Товару у відповідності до умов цього Договору, Покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь Постачальника компенсаційний платіж в розмірі 48% (сорок вісім відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, Сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст.625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

Сторони домовились про те, що нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим Договором відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (Трьох) років. При цьому, вказаний пункт (положення) вважається двосторонньою угодою сторін цього Договору про збільшення строків позовної давності та строків нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) (п.6.8 договору).

Відповідно до п.9.2. договору, договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Сторін та діє до 31.12.2019, а в частіші проведення розрахунків за поставлений Товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.02.2019 сторони підписали додаток №1632/19/99/01-Н (а.с.17-18) до договору поставки №1632/19/99 від 18.02.2019.

Відповідно до п.2 додатку загальна вартість товару за цим додатком включаючи ПДВ - 390000,00 грн.

Згідно п.3 вказаного додатку оплата повної вартості Товару, який постачається на умовах цього Додатку, здійснюється Покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2.-3.3. Договору поставки в наступі йому порядку:

• 20,00% від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах попередньої оплати в строк до 20.03.2019.

Для проведення попередньої оплати Покупець отримує у Постачальника «Рахунок на оплату» , термін дії якого складає 3 (три) банківських дні, враховуючи дату його оформлення.

• 80,00% від загальної вартості товару Покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 31.07.2019.

У разі порушення Покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого Товару на строк більше 15 (П`ятнадцять) календарних днів, Покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36% (Тридцять шість відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем Товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли Товар підлягав оплаті за умовами цього Додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого Товару (п.5 додатку).

17.04.2019 між тими самими сторонами укладено додаток №1632/19/99/02-Н (а.с.22-23) до договору поставки №1632/19/99 від 18.02.2019.

Загальна вартість товару погоджена у п.2 додатку, включаючи ПДВ становить 445056,00 грн.

Згідно п.3 вказаного додатку оплата повної вартості Товару, який постачається на умовах цього Додатку, здійснюється Покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2.-3.3. Договору поставки в наступі йому порядку:

• 20,00% від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах попередньої оплати в строк до 18.04.2019.

Для проведення попередньої оплати Покупець отримує у Постачальника «Рахунок на оплату» , термін дії якого складає 3 (три) банківських дні, враховуючи дату його оформлення.

• 80,00% від загальної вартості товару Покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 31.07.2019.

У разі порушення Покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого Товару на строк більше 15 (П`ятнадцять) календарних днів, Покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36 % (Тридцять шість відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем Товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли Товар підлягав оплаті за умовами цього Додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого Товару (п.5 додатку).

На виконання договору поставки та додатків до нього МПП фірма Ерідон передало згідно видаткових накладних, а ФГ Кремеш отримало товар, а саме:

1. На підставі додатку №1632/19/99/01-Н від 18.02.2019 до договору поставки №1632/19/99 від 18.02.2019, згідно видаткової накладної № 31914 від 12.04.2019 (а.с.20), видаткової накладної № 35341 від 18.04.2019 (а.с.21), Відповідачу поставлено насіння кукурудзи на суму 390000,00 грн.

2. На підставі додатку №1632/19/99/02-Н від 17.04.2019 до договору поставки №1632/19/99 від 18.02.2019, згідно видаткової накладної № 38633 від 23.04.2019 (а.с.25), видаткової накладної № 42284 від 26.04.2019 (а.с.26), Відповідачу поставлено насіння кукурудзи на суму 445056,00 грн.

Враховуючи вище викладене, за вищевказаними додатками до договору поставки, Позивач поставив, а Відповідач отримав товар (насіння) на загальну суму 835056,00 грн. (390000,00 грн. + 445056,00 грн. = 835056,00 грн.).

На виконання п.3 додатку №1632/19/99/01-Н від 18.02.2019 (а.с.17-18) відповідач оплатив 20% від загальної вартості Товару на умовах попередньої оплати в сумі 78000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №580 від 07.03.2019 (а.с.19).

На виконання п.3 додатку №1632/19/99/02-Н від 17.04.2019 (а.с.22-23) відповідач оплатив 20% від загальної вартості Товару на умовах попередньої оплати в сумі 17802,24 грн., що підтверджується платіжним дорученням №620 від 22.04.2019 (а.с.24).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи відповідач 26.04.2019 частково оплатив поставлений товар на суму 71208,96 грн., що підтверджується платіжним дорученням №627 (а.с.27, (в межах строку) та 29.08.2019 (поза встановлений договором строком) оплатив товар в розмірі 334022,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням №722 від 29.08.2019 (а.с.28).

Зважаючи на викладене, на день подачі позову до суду, перед позивачем існувала заборгованість за передану продукцію відповідачу в сумі 334022,40 грн.

Після відкриття провадження у справі відповідач здійснив оплату в сумі 334022,40, що підтверджується платіжними дорученнями №762 від 30.09.2019, №804 від 01.11.2019, №805 від 05.11.2019 (а.с.43-44, 61).

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

Згідно ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що в даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між ними договір поставки №1632/19/99 від 18.02.2019 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.

Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як визначено ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування у певні періоди заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування штрафу, пені за прострочку виконання грошових зобов`язань, а також компенсаційний платіж в розмірі 48% річних, плату за користування товарним кредитом, та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Приписами ст. 216-218 ГК України, передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996 (зі змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17 та від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати і 3% річних за своєю правовою природою не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (наведена правова викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2018 у справі №905/978/17, від 11.05.2018 у справі №922/3087/17 та від 26.04.2018 у справі №910/11857/17).

Згідно з представленими господарському суду розрахунками до заяви про зменшення позовних вимог (а.с. 57-58) позивачем нараховано:

- 25328,58 грн. - пеня (відповідно до п.6.2 договору);

- 66804,48 грн. - штраф 10% вартості товару, строк оплати якого прострочено покупцем (п.6.2 договору);

- 35990,54 грн. - компенсаційний платіж в розмірі 48% річних (п.5 додатків до договору);

- 26992,92 грн. - плата за користування товарним кредитом (п.5 додатків до договору).

При цьому, матеріали справи не містять заперечень відповідача проти обґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку шляхом подання до суду відповідного контррозрахунку.

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» по пені, відсотках та штрафу, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача. Пеня нарахована в межах передбаченого ч.6 ст. 232 ГК України 6-місячного строку, прострочка оплати для нарахування штрафу, 48% річних та плати за користування товарним кредитом підтверджені матеріалами справи (а.с.166-167).

Заперечення представника відповідача, що компенсаційний платіж в розмірі 48% (п.6.7 договору) дублює відповідальність передбачену п.6.2 договору (пеня), а тому зазначені штрафні санкції не можуть застосовуватися одночасно, спростовуються наступним.

Сторони погодили в договорі, що згідно п.6.7 договору, в разі невиконання Покупцем зобов`язань щодо оплати Товару у відповідності до умов цього Договору, Покупець, відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь Постачальника компенсаційний платіж в розмірі 48% (сорок вісім відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, Сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст.625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

Щодо доводів відповідача, а саме, що відсотки за користування товарним кредитом за кожен день прострочення охоплюється визначенням пені, подвійне стягнення якої не узгоджується з приписами ст.61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, спростовується наступним.

Частиною 5 статті 694 ЦК України передбачено, що у разі якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором поставки може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

В свою чергу відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Передбачені пунктами 5 додатків до договору поставки №1632/19/99 від 18.02.2019 відсотки за користування товарним кредитом за своєю правовою природою є процентами за користування чужими грошовими коштами.

Керуючись приписами частини 4 статті 236 ГПК України, суд враховує правову позицію Верховного Суду щодо правомірності одночасного стягнення відсотків за користування товарним кредитом, штрафу, інфляційних втрат і 3% річних, викладену в постанові від 10.09.2018 по справі №908/24/18.

Проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини 2 статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання (правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 18.12.2018 по справі № 908/639/18).

Враховуючи те, що відповідач повністю виконав зобов`язання по Договору, а за таких умов нарахована Позивачем сума штрафних санкцій, а саме пені та штрафу в розмірі 92133,06 грн. є неспіврозмірними заходами відповідальності.

У відповідності до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Відповідно до пункту 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила ч.3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

В пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об`єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні ч.3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила ч.3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст.86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів.

Суд при цьому повинен врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення штрафних санкцій, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Судом враховано те, що позивачем не подано доказів того, що порушення зобов`язання завдало йому збитків, суд вважає за доцільне зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій на 50%, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 33402,24 грн. 10% штрафу та 12664,29 грн. пені (правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 14.08.2018 у справі №903/827/17, від 13.06.2018 у справі №904/9781/17, від 10.05.2018 у справі № 921/43/17-г/5, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, № 920/1013/18 від 23.09.2019).

При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Оцінюючи подані сторонами докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача за договором поставки №1632/19/99 від 18.02.2019 підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 109049,99 грн. заборгованості, в т.ч.: 12664,29 грн. пеня, 33402,24 грн. штраф 10% від вартості товару, 35990,54 грн. компенсаційний платіж в розмірі 48% річних, 26992,92 грн. плата за користування товарним кредитом. В решті позову слід відмовити.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді («Руїс Торіха проти Іспанії» ).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами («Ван де Гурк проти Нідерландів)» .

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті («Гірвісаарі проти Фінляндії» ).

Згідно ж із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору з наведених вище підстав, впливу не мають.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених вимог в сумі 2326,75 грн. відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

В И Р ІШ И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства «Кремеш» (село Кремеш, Локачинський район, Волинська область, 45532, код ЄДРПОУ 33467200) на користь Малого приватного підприємства фірмі «Ерідон» (вулиця Воздвиженська, будинок 46, село Княжичі, Києво-Святошинський район, Київська область, 08143, код ЄДРПОУ 19420704) 109049,99 грн. (сто дев`ять тисяч сорок дев`ять гривень дев`яносто дев`ять копійок) заборгованості, в т.ч.: 12664,29 грн. пеня, 33402,24 грн. штраф 10% від вартості товару, 35990,54 грн. компенсаційний платіж в розмірі 48% річних, 26992,92 грн. плата за користування товарним кредитом та 2326,75 грн. (дві тисячі триста двадцять шість гривень сімдесят п`ять копійок) витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 27.12.2019.

Суддя І. О. Гарбар