Постанова

від 08.08.2007 по справі 2-5/1052-2007

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

08 серпня 2007 р.                                                                                  

№ 2-5/1052-2007 

Вищий  господарський 

суд  України  у  складі  колегії 

суддів:

головуючого     

Подоляк О.А.

суддів :

Мележик Н.І., Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому

засіданні касаційну скаргу

 ТОВ “Кримсоюзстройпроект”

на постанову

від 16.05.2007 р.

Севастопольського апеляційного господарського суду

у справі

№

2-5/1052-2007

за позовом

ТОВ “Кримсоюзстройпроект” (надалі

-Товариство)

до

Фірми “Крим Чай” (надалі -Фірма)

третя особа без самостійних вимог

СПД ОСОБА_1

про

виселення

зустрічний позов про

визнання права користування

за участю представників:

від позивача

- 

Жерібор А.М.

від відповідача

- 

не з'явились

від третьої особи

- 

не з'явились

В С Т А Н О В

И В:

В грудні 2006 р. Товариство

звернулось до суду з позовом до Фірми про її виселення із займаного торгово-складського

приміщення (склад № 9) загальною площею 249,5 кв. м., яке розташоване за

адресою: м. Сімферополь, вул. Глинки, 57, та згідно інвентарної справи

Сімферопольського МБРТІ відповідає літерам 3.25, 3.26, 3.27, 3.28, 3.29, 3.30,

3.32.

В 

обґрунтування  позовних  вимог 

позивач  посилався  на 

припинення договору оренди від 01.12.2004 р. за наслідком закінчення

строку, на який його було укладено (ст. 291 ГК України, ст. 785 ЦК України), та

відсутності підстав для продовження договору у зв'язку із наявністю відповідної

заяви про його припинення.

Фірма проти задоволення позову

заперечувала та посилалась на те, що за відсутності заперечень наймодавця проти

продовження терміну дії договору оренди від 01.12.2004 р. останній продовжує

діяти на той же строк і на тих же умовах.

В процесі розгляду справи Фірма в

порядку ст. 60 ГПК України пред'явила зустрічний позов про визнання факту

пролонгації договору оренди від 01.12.2004 р. на той же строк і на тих же саме

умовах, а також про визнання за Фірмою права користування торгово-складським

приміщенням, яке є об'єктом оренди.

Рішенням господарського суду АР

Крим від 16.03.2007 р. (суддя Гаврилюк М.П.) первісний позов задоволено; в

задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Севастопольського

апеляційного господарського суду від 16.05.2007 р. (судді: Плут В.М., Горошко

Н.П., Гоголь Ю.М.) рішення господарського суду АР Крим від 16.03.2007 р.

скасовано. У задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов

задоволено частково: визнано за Фірмою право на користування торгово-складським

приміщенням (склад № 9) площею 249,85 кв. м., розташованого за адресою: м.

Сімферополь, вул. Глинки, 57, яке відповідно до інвентаризаційної справи

Сімферопольського БТІ відповідає літерам 3.25, 2.26, 2.27, 3.28, 3.29, 3.30,

2.32 строком до 01.11.2007 року; решту позовних вимог за зустрічним позовом

залишено без розгляду.

Не погоджуючись з постановою,

Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною

скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду

залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом

апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника

позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги,

перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та

процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла

до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115

ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та

повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.

Як вбачається з матеріалів справи

та встановлено судами, 01.12.2004 р. між Товариством (орендодавець) та Фірмою

(орендар) укладено договір оренди (надалі -Договір), відповідно до умов якого

орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування

торгово-складське приміщення, загальною площею 110 м2, яке

розташовано за адресою: м. Сімферополь, вул. Глинки, 57, склад № 9. Згідно п.

3.5 Договору об'єкт, що орендується вважається переданим в оренду з моменту

підписання акту прийому-передачі. Строк оренди складає один рік з моменту

прийняття об'єкту за актом прийому-передачі (п. 4.1). Сторони передбачили, що

якщо жодна із сторін в строк один місяць до закінчення Договору не заявить про

намір його розірвати, то Договір автоматично пролонгується на один рік.

Сторонами 16.06.2005 р. укладено

додаткову угоду до Договору, відповідно до якої площа торгово-складського

приміщення, яке орендується, була збільшена і склала 190 кв. м.

Товариством 10.07.2006 р. було

проведено обстеження приміщень, за результатами якого встановлено, що Фірма

займає торгово-складське приміщення (склад № 9), загальною площею 249,5 кв. м.,

що відповідає літерам 3.25-3.30, 3.32.

Як досліджено судами, оскільки

сторони у встановленому порядку не заявляли про розірвання Договору дія

останнього була пролонгована на один рік.

Відповідно до п. 4.3 Договору строк

оренди може бути скорочений лише за згодою сторін.

Сторонами  25.11.2005 р. 

укладено  додаткову  угоду 

до  Договору, відповідно до якої

строк дії Договору визначено з 01.12.2005 р. по 01.11.2006 р.

За відсутністю наміру продовжувати

строк дії Договору, Товариство листом від 19.09.2006 р. повідомило Фірму про

закінчення дії Договору 01.11.2006 р. та зажадало звільнення приміщення. Також,

в матеріалах справи наявні повідомлення Товариства про відсутність наміру

пролонгації Договору після 01.11.2006 р. Крім цього, згідно акту від 22.11.2006

р. секретарю Фірми вручено лист щодо припинення строку дії Договору та

звільнення приміщення.

Відповідно до п. 4.2 Договору

останній пролонгується якщо жодна із сторін в строк один місяць до закінчення

Договору не заявить про намір його розірвати.

Згідно ч. 2 ст. 17 Закону України

“Про оренду державного та комунального майна” у разі відсутності заяви однієї

із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця

після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий

термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

В силу положень ст. 764 ЦК України

якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору

найму, то договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений

договором, лише за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи

та встановлено судами, нового договору оренди на спірне приміщення укладено не

було. Тому висновки місцевого господарського суду про безпідставність зайняття

відповідачем приміщення відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам

справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та

обґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 та ч. 1

ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” договір

оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, а

орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах,

зазначених у договорі оренди.

Частиною 2 ст. 291 ГК України

передбачено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який

його було укладено.

Стаття 785 ЦК України визначає, що

у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути

наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального

зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Висновки суду першої інстанції

відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам

матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Приймаючи постанову про скасування

рішення апеляційний господарський суд безпідставно вказав на помилковість

висновків господарського суду першої інстанції.

В порушення ст. ст. 43, 99, 101,

104, 105 ГПК України, доводи апеляційного господарського суду, за якими він не

погодився з висновками суду першої інстанції, є необґрунтованими. Скасовуючи

рішення, апеляційний господарський суд висновків місцевого господарського суду

належним чином не спростував та дійшов власних висновків, які суперечать

обставинам справи та вимогам законодавства. Здійснена апеляційним господарським

судом неналежна юридична оцінка обставин справи призвела до неналежного

з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін та неправильного застосування

матеріального закону, що регулює спірні правовідносини. Як наслідок, постанова

апеляційного господарського суду не відповідає положенням ст. 105 ГПК України

та вимогам, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України “Про

судове рішення” від 29.12.1976 р. № 11 із змінами та доповненнями.

Матеріали справи свідчать про те,

що до прийняття рішення у справі Фірмою була подана заява про доповнення

зустрічних позовних вимог від 16.03.2007 р. (т. 1 а. с. 146-148), у якій

заявлено нові вимоги про: визнання недійсним п. 28 розділу 10 Статуту Товариства,

зареєстрованого 27.08.2004 р.; визнання Фірми учасником Товариства;

зобов'язання Товариства внести зміни до статуту, виключивши з п. 28 розділу 10

останнього гр. ОСОБА_2 із включенням замість нього Фірму у якості учасника;

визнання за Фірмою права на частку у статутному капіталі Товариства у розмірі

13838,10 грн., що складає у відсотках -1,9 % у статутному капіталі, а у майні

-торгово-складське приміщення, що розташоване за адресою: м. Сімферополь, вул.

Глинки, 57, склад № 9 (літер 3.25-3.30, 3.32); визнання за Фірмою переважного

права на оренду торгово-складського приміщення, розташованого за адресою: м.

Сімферополь, вул. Глинки, 57, склад № 9.

Вказані вимоги не підлягали

розгляду в межах даної справи.

Подана Фірмою заява про доповнення

зустрічних позовних вимог суперечила: ч. 4 ст. 22 ГПК України, відповідно до

якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет

позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого

порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього

Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних

вимог; ч. 1 ст. 58 ГПК України, відповідно до якої в одній позовній заяві може

бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або

поданими доказами; ч. 1 ст. 60 ГПК України, відповідно до якої зустрічний позов

повинен бути взаємно пов'язаний з первісним.

Апеляційний господарський суд

помилково залишив заявлені в заяві від 16.03.2007 р. зустрічні позовні вимоги

без розгляду, у відсутності правових підстав для вчинення згаданої

процесуальної дії, перелік яких наведено в ст. 81 ГПК України. При цьому, судом

неправомірно застосовано положення пункту 5 ч. 1 ст. 63 ГПК України, який

регулює питання повернення позовної заяви судом першої інстанції.

В свою чергу, як вбачається з

матеріалів справи, господарський суд першої інстанції правомірно не прийняв

заявлені в заяві від 16.03.2007 р. зустрічні позовні вимоги до уваги та

розгляду, а фактично розглянув попередньо заявлені за зустрічним позовом вимоги

про визнання факту пролонгації Договору на той же  строк 

і  на  тих 

же  саме  умовах, 

а  також  про 

визнання  за  Фірмою 

права користування торгово-складським приміщенням, яке є об'єктом оренди.

Перевіривши у відповідності до ч. 2

ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх

встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла

висновків про те, що суд першої інстанції в порядку ст. ст. 43, 47,

43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі

обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування

своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін.

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом

з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний

закон, що регулює спірні правовідносини, обґрунтовано задоволено первісний

позов, мотивовано відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог. Як

наслідок, прийняте судом рішення відповідає положенням ст. 84 ГПК України та

вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від

29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення”.

У зв'язку із вищевикладеним колегія

суддів вважає, що приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський

суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно

застосував норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим

постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а законне і обґрунтоване

рішення місцевого господарського суду -залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 1115,

1117, 1119, 11110, 11111 ГПК

України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ

“Кримсоюзстройпроект” задовольнити.

Постанову Севастопольського

апеляційного господарського суду від 16.05.2007 р. у справі № 2-5/1052-2007

скасувати.

Рішення господарського суду АР Крим

від 16.03.2007 р. у даній справі залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                     

О. Подоляк

С у д д і:                                                                                         

Н. Мележик

С. Самусенко