Рішення

від 23.12.2019 по справі 569/12236/17

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/12236/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2019 року

Рівненський міський суд Рівненської області

в особі головуючої судді - Панас О.В.

при секретарі судового засідання - Корнійчук А.В.

з участю:

представника позивача - адвоката Власик В.Я.

представників відповідача - адвокатів Узій Н.Є., Дружиної Т.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особи без самостійних вимог ОСББ "Медпрацівник", ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що за час зареєстрованого шлюбу з відповідачем, ними було набуто у власність шляхом сплати пайових внесків, трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 65,6 кв.м., житловою - 38,9 кв.м. Оскільки правовстановлюючий документ на спірну квартиру було видано на ім`я відповідачки, яка є членом ЖБК, просить суд поділити спільне майно подружжя, визнавши за ним право власності на 1/2 частку в даній квартирі.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Власик В.Я. заявлені позовні вимоги підтримала у межах доводів позовної заяви і просила суд позов задовольнити. Додатково суду пояснила, що дійсно позивач дізнався про видачу свідоцтва про право власності на спірну квартиру на ім`я відповідача ОСОБА_2 після розірвання шлюбу між сторонами в 2007 році, однак до 2017 року відповідачка не заперечувала права позивача на спірну квартиру, ОСОБА_1 тривалий час перебуває за кордоном, а коли приїзджав в Україну, то проживав в квартирі своєї матері по АДРЕСА_2 , в якій був зареєстрованим та на яку його матір`ю на його ім`я було складено заповіт, в спірну квартиру він заходив, бачився з сином, відтак ним не пропущено строк звернення до суду з даним позовом, заперечила факт добровільного поділу спільного майна подружжя, на що покликалися представники відповідача, заперечила факт наявності у власності сторін автомобіля Волга , гаража, відеокамери, зазначає, що позивачем в 1999 р. була продана подарована матір`ю відповідача в 1994 р. однокімнатна квартира АДРЕСА_3 , отримані кошти були сплачені за навчання сина у ВУЗі, відтак дана квартира не була і не могла бути предметом поділу спільного майна подружжя.

Згідно поданого відзиву представник відповідача за довіреністю ОСОБА_4 просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в зв`язку з тим, що між сторонами в 1999 р. була досягнута домовленість щодо порядку поділу спільного майна подружжя, про порушене право на спірну квартиру, а саме про оформлення правовстановлюючого документу на відповідача, позивач дізнався в 2008 році , відтак ним пропущено строк позовної давності, про застосування якого ним подано суду заяву.

В судовому засіданні представником відповідача - адвокатом Максюк С.Л. були надані пояснення, в яких вона зазначила, що позов ОСОБА_1 є безпідставним, оскільки сторони вже добровільно поділили спільне майно подружжя, а саме відповідач отримала у власність спірну квартиру, а позивач отримав у особисту приватну власність автомобіль Волга , гараж, відеокамеру, подаровану матір`ю відповідача однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , надати суду письмові докази щодо наявності цього майна у власності сторін не може через сплив часу, однак дані обставини, як і обставини поділу майна, підтверджені показаннями допитаних свідків, пайові внески за спірну квартиру вносились не сторонами, а їх матерями, сума внесених коштів була повернута сторонами матері позивача, а сума коштів, внесена матір`ю відповідача, не повернута їй до даного часу, просить в задоволенні позову відмовити за безпідставністю, а якщо буде встановлено, що позов підставний - за пропуском строку позовної давності, оскільки про оформлення свідоцтва про право власності відповідач дізнався після розлучення в 2007 році, а звернувся до суду через 10 років.

В судовому засіданні 23.12.2019 р. представник відповідача адвокат Дружина Т.Г. надала пояснення, в яких зазначила що допитані судом свідки підтвердили факт добровільного поділу між сторонами спільного майна подружжя, визнала, що дійсно позивач ОСОБА_1 після розлучення у відсутність відповідачки заходив в спірну квартиру, однак бачився тільки з сином і це не свідчить про те, що відповідачка не оспорювала його право на спірне майно, позивач тривалий час проживає за кордоном, знав про оформлення спірної квартири на відповідача, яка дійсно говорила свідку ОСОБА_6 , що у випадку, якщо у позивача не буде де жити, вона надасть в спірній квартирі одну кімнату, однак це було сказано тому, що в неї хороші відносини з позивачем і добрий характер, просила в задоволенні позову відмовити за пропуском строку позовної давності, якщо суд не встановить інших підстав для відмови у задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Узій Н.Є. підтримала правову позицію адвоката Дружиної Т.Г. у спорі та просила відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи ОСББ "Медпрацівник (реорганізований ЖБК "Медпрацівник") в судове засідання не з`явився. З поданої до суду довідки №8 від 12.06.2018р. вбачається, що ОСОБА_2 є членом обслуговуючого кооперативу "Медпрацівник" Житлово-будівельного типу. Інформацією щодо розміру внесків, особи платника та моменту, коли повністю було сплачено кошти за будівництво 3-х кімнатної квартири за АДРЕСА_1 не володів через відсутність касових документів за період 1989-1996 р. та повного комплекту бухгалтерських книг обліку внесків.(т.2 а.с.67). Зазначена довідка надана на виконання ухвали Рівненського міського суду від 22.02.2018 р. про забезпечення доказів якою витребувано у Житлово-будівельному кооперативу Медпрацівник (м.Рівне, вул. Волинської Дивізії, 9) довідку щодо того, коли саме (вказати рік та місяць), ким саме були сплачені пайові внески (вказати їх розмір) за квартиру АДРЕСА_1 та повідомити, чи є на даний час членом ЖБК Медпрацівник ОСОБА_2 . Ухвалою Рівненського міського суду від 22.02.2018 р. в рахунок забезпечення доказів витребувано у адміністрації Державної прикордонної служби України (01601, м.Київ, вул. Володимирська, 26) інформацію стосовно перетину державного кордону громадянином України ОСОБА_1 (уродженець м. Ровеньки, Луганської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області 30 червня 2009 року) у період з 01 січня 2004 року по 01 вересня 2017 року. Судом задоволено клопотання представника позивача про виклик та допит свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . В судовому засіданні 24.12.2019р. представник відмовилася від допиту заявлених свідків з боку позивача.

За клопотанням представника відповідача у судовому засіданні були допитані свідки : ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

Заслухавши пояснення представника позивача та представників відповідача, показання свідків, дослідивши надані письмові докази, та оцінивши докази у їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був зареєстрований 04.08.1979 року Крилівською сільською радою Корецького р-ну Рівненської обл., актовий запис № 16, що вбачається з копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища (т. 1 а.с.6-7).

Від шлюбу в сторін є повнолітній син ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 1087, зареєстрований відділом ЗАГС м.Рівне, що підтверджується оглянутою судом копією свідоцтва про народження (т.1 а.с. 8).

Із дослідженої судом копії свідоцтва про розірвання шлюбу вбачається, що 23.04.2007 р. відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції було зроблено актовий запис за № 269 про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.1 а.с.9) .

Судом встановлено, що за час зареєстрованого шлюбу, сторонами була набута у власність, шляхом сплати пайових внесків, трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 65,6 кв.м., житловою - 38,9 кв.м.

Суд відкидає доводи відповідача та його представників щодо того, що пайові внески за спірну квартиру були сплачені не сторонами, а їх матерями, оскільки жодних належних та допустимих доказів щодо цього ними суду подано на було, представник позивача дану обставину заперечує, а з досліджених судом копій квитанцій вбачається, що пайові внески за спірну квартиру сплачувала член ЖБК Медпрацівник ОСОБА_2 , що підтвердилося і оглянутими судом квитанція за 1992 рік (т.1 а.с. 143-149).

Із дослідженої судом копії довідки № 18 від 25.05.2004 р., виданої МБК Медпрацівник , яка міститься в матеріалах інвентаризаційної справи КП РМБТІ вбачається, що рішенням Рівненського міськвиконкому № 345 від 14.12.1988 року було затверджено створення ЖБК Медпрацівник , членом якого є відповідачка ОСОБА_2 , згідно рішення виконкому № 471-А від 28.11.1992 року, будинок АДРЕСА_1 був зданий в експлуатацію, ОСОБА_2 одержала в МБК Медпрацівник трьохкімнатну квартиру по АДРЕСА_1 , яка нею оплачена повністю (т.1 а.с.139).

На вселення в дану квартиру був виданий члену ЖБК Медпрацівник ОСОБА_2 та членам її сім`ї: чоловіку ОСОБА_1 та сину ОСОБА_10 ордер № 85 (т.1 а.с.142).

На підставі розпорядження міського голови № 1590-р від 09.07.2004 р., на ім`я відповідачки ОСОБА_2 13.07.2004 р. видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності та копією витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т.1 а.с.151-152).

Допитаний судом свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що сторони по справі є його батьками, з 1997 року батьки разом не жили, з цього ж року він вступив навчався у ВУЗ, батько з 2001-2002 р.р. виїхав за кордон, після розірвання шлюбу батьки усно поділили спільне майно подружжя, однак при цьому він присутній не був, пайові внески були від батьків сторін, батько працював в управлінні будівельником.

Допитаний свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що є тіткою відповідачки, пайові внески за спірну квартиру вносились за кошти матерів сторін, однак вона при цьому присутня не була, в 2007 р. сторони розлучились, позивач то йшов із сім`ї, то повертався, сторони добровільно поділили в 2007 році спільне майно, позивач забрав собі автомобіль, гараж, відеокамеру та подаровану тещею однокімнатну квартиру, однак вона при поділі майна присутня не була, зустрічалась з позивачем в 2009 році і знає, що він залишає спірну квартиру.

Допитаний судом свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що знає подружжя ОСОБА_1 з 1974 року, дружили, ходили в гості. В кінці 2012 р. після смерті матері, позивач приїзджав до неї і повідомив, що відповідачка на себе приватизувала квартиру, однак до неї та сина він претензій не має , зі слів мами позивача, яка була ображена на сина, бо він до неї не приїзджав, знає, що сторони добровільно, після розлучення, поділили спільне майно, а саме позивач забрав гараж, автомобіль Волгу, відеокамеру, в`язальну машину, свідок особисто чула, як відповідачка говорила, що якщо у позивача не буде де жити, то вона виділить йому кімнату в спірній квартир, ця розмова була в 2019 р.

Допитаний судом свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що є двоюрідним братом відповідачки, знає зі слів відповідачки та своєї матері, що сторони поділили спільне майно, зокрема позивач забрав однокімнатну квартиру, автомобіль, гараж, однак коли саме відбувся поділ не пам`ятає, десь в 2000-х роках, зі слів позивача, розмова відбулась в 2009 р. знає, що сторони розлучились і позивач претензій не має.

Допитаний судом свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що знайомий зі сторонами, в 2009 р. до нього на роботу заходив позивач і сказав, що все залишив сину ОСОБА_10 , допомагає йому, щодо спільного майна подружжя ОСОБА_1 йому нічого не відомо.

На виконання ухвали суду з Державної Прикордонної Служби України надійшла інформація, з якої вбачається, що ОСОБА_1 перетинав державний кордон України у період з 2015 по 2017 рр. Чотри рази: 15.11.2015 р., 10.01.2016 р., 15.04.2017 р., 13.05.2017 р. Іншої інформації в базі даних не виявлено. Відповідно до п.29 Положення інформація у базі даних осіб щодо відомостей про громадян України, іноземців та осіб без громадянства зберігається протягом п`яти років. (т.2 а.с.187).

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, п.6 постанови № 9 від 18.09.1987 р. „Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи", при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилось, судові слід керуватись ст.146 ЖК, ст.15 Закону „Про власність", п.43 Примірного Статуту ЖБК і чинним законодавством (сплати нами пайових внесків ст.ст.22. 24, 28, 29 КпШС, 29 КпШС, ст.60, 61 Сімейного кодексу України, ч.3 ст.368 ЦК України) враховуючи, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а після повної сплати пайових внесків - квартира є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. Поділ квартири в будинку ЖБК провадиться відповідно до визначених часток у праві власності на квартиру.

Відповідно до ст. 15 Закону України „Про власність", яка була чинна на час сплати сторонами повної вартості спірної квартири, член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, набуває права власності на це майно.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу належить їм на праві спільної сумісної власності (ст.16 Закону України „Про власність", ст.22 КпШС України, ст.ст. 60,61 СК України).

Пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затв. постановою Ради Міністрів УРСР 30.04.1985 р. № 186 встановлено, що поділ квартири між членом ЖБК та його дружиною (чоловіком) допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною сумісною власністю і якщо кожному із колишнього подружжя можливо виділити ізольоване жиле приміщення в займаній квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, при відсутності згоди - за рішенням суду. При наявності рішення суду про поділ паю, особа визнається членом кооперативу з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Відповідно до положень ст.28 КпШС України, ст.70 СК України частки подружжя в спільній сумісній власності є рівними.

Згідно роз`яснень, що містяться в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 р. „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" якщо неподільні речі не можуть бути реально поділені між подружжям відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного в постанові від 21.11.2018 р. у справі № 372/504/17, відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц. Враховуючи, що пайові внески за спірну квартиру були сплачені в період зареєстрованого між сторонами шлюбу, відповідачкою не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на дану квартиру, суд прийшов до висновку, що частки співвласників в даному нерухомому майні є рівними, а саме по 1/2 частині.

Оскільки позивач не звертався до суду з позовом про реальний поділ спірної квартири, суд вважає за можливе здійснити поділ спільного майна шляхом визнання за кожним із співвласників права власності на 1/2 частину квартири.

Суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У частині другій пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Тобто, строк позовної давності - це момент, коли між колишнім чоловіком і дружиною виникає спір стосовно цього майна ( перешкода у користуванні, вчинення дій щодо його відчудження, тощо). Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права. Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15, неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова). Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Суд відкидає доводи представників відповідача щодо пропуску позивачем ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, який на їх думку розпочався після розлучення в 2007 році після того, як він дізнався про оформлення правовстановлюючого документа на спірну квартиру на ім`я відповідачки ОСОБА_2 , оскільки сам по собі факт отримання правовстановлюючого документу на спільне майно на одного із подружжя, в даному випадку на відповідачку ОСОБА_2 , яка була членом ЖБК , а на даний час ОСББ, не припиняє та не оспорює права власності іншого із подружжя на спільне майно. Відтак, суд вважає, що спір між колишнім подружжям ОСОБА_1 щодо набутого під час шлюбу нерухомого майна виник в 2017 р., що підтверджується поданням даної позовної заяви до суду. Судом не було встановлено належними та допустимими доказами, що до 2017 року відповідач заперечувала чи оспорювала право позивача на дану квартиру.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263-268, 273,354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд ,-

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Поділити спільне майно подружжя, а саме квартиру АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на ідеальну частку у даній квартирі, а саме по 1/2 частини квартири за кожним.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , проживає: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Рівненським РВ УМВС України в Рівненській області 30.06.2009р.

Відповідач: ОСОБА_2 , проживає: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Третя особа без самостійних вимог: ОСББ"Медпрацівник", місцезнаходження: 33000 м.Рівне, вул. В.Дивізії, 9, КОД ЄДРПОУ 23307681.

Третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_3, проживає: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Корецьким РВ УМВС України в Рівненській області 07.05.2002р.

Повний текст рішення виготовлено - 27.12.2019 року.

Суддя: О.В.Панас