Рішення

від 18.12.2019 по справі 235/3346/19

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

18.12.19

Провадження 2/235/1278/19

Справа 235/3346/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

в складі:

головуючого судді Філь О.Є.

за участю секретаря судового засідання Придворової В.В.

за участю позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Покровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Лисівської сільської ради Покровського району Донецької області, третя особа ОСОБА_2 , про визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

16 травня 2019 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Лисівської сільської ради Покровського району Донецької області, третя особа ОСОБА_2 , про визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно за набувальною давністю, в якій просили визнати за ними право спільної сумісної власності на житловий будинок з господарськими надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Свої вимоги обґрунтовують тим, що вони, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 06 жовтня 1979 року по теперішній час.

З 1996 року постійно проживають в зазначеному будинку, зареєстровані в ньому з жовтня 1999 року.

Крім них в будинку зареєстрована їхня дочка - третя особа у справі - ОСОБА_2

Спірний будинок був побудований у 1989 році КСП Ім. ХХІІ Партз`їзду і в 1996 році був переданий ним для проживання.

Право власності на цей будинок ні за ким не зареєстроване.

Будинок розташований на земельній ділянці площею 0,1234 га, власником якої є позивач ОСОБА_2 на підставі рішення Лисівської сільської ради від 22 квітня 2003 року.

На сьогоднішній день позивачі продовжують проживати у вказаному будинку, добросовісно та безперервно володіють та відкрито користуються даним нерухомим майном, доглядають за будинком, утримують його. Вважають, що оскільки вони до спірного домоволодіння вселилися зі згоди та відома відповідача, то вони добросовісно заволоділи будинком.

Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність).

16 травня 2019 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Філь О.Є.

17 травня 2019 року ухвалою судді відкрито провадження у справі, надано відповідачу 15-денний строк на подання відзиву на позов з дня вручення ухвали про відкриття провадження та призначено по справі підготовче засідання.

15 серпня 2019 року ухвалою суду було закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги та доводи на їх обґрунтування, викладені в позовній заяві, підтримали в повному обсязі, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача Лисівської сільської ради Покровського району Донецької області в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про вручення судової повістки, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, в заяві зазначив, що не заперечує щодо позовної заяви про визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно за набувальною давністю (а.с. 59).

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, надала суду заяву про розгляд справи без її участі (а.с. 60).

Суд, вислухавши пояснення позивачів, представника позивача, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України , а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння;

безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України , слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України ); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому

випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України ). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

В зазначеному випадку позивачі просять визнати право власності за набувальною давністю на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачами наданий технічний паспорт на зазначений будинок, який виготовлений станом на 27 лютого 2012 року, згідно зазначеного технічного паспорта загальна площа будинку 102,9 кв.м., в тому числі житлова - 63,4 кв.м., рік побудови будинку - 1989, крім того наявні самовільно побудовані - прибудова, гараж та два сараї (а.с. 10-14). Згідно звіту про оцінку майна ринкова вартість житлового будинку, господарських будівель та споруд станом на 21.04.2019 року складає 100023,33 грн. (а.с. 15-33)

В спірному будинку з 1996 року зареєстровані позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_2 (а.с. 6-7). Доказів того, на підставі чого зазначені особи були зареєстровані в спірному будинку та що було підставою для їх вселення в будинок, суду не надано. При цьому суд враховує, що підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Згідно наданого позивачами державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН № 022996 власником земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1234 га, є ОСОБА_2 на підставі рішення Лисівської сільської ради від 22 квітня 2003 року № ІУ-7/5 (а.с. 8).

Згідно довідці КП БТІ до 1 січня 2013 року будинок АДРЕСА_1 БТІ не зареєстрований (а.с. 9).

Як встановлено судом, житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був прийнятий до експлуатації, як об`єкт завершеного будівництва, 28 листопада 1989 року, був побудований колгоспом ім. ХХІІ з`їзду КПРС (а.с. 96-100). Те, що спірний будинок АДРЕСА_1 був колгоспним будинком та перебував на балансі КСП ім. ХХІІ Партз`їзду також було встановлено рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 травня 2004 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до КСП ім. ХХІІ Партз`їзду про визнання права власності на житловий будинок та господарські споруди, про примусове виконання зобов`язання в натурі - видачі майнового пая ОСОБА_2 (а.с. 83-84). З зазначеного рішення вбачається, що звертаючись до суду з позовом позивачі в обгрунтування своїх позовних вимог зазначали, що 15.05.1996 року рішенням правління КСП їм був наданий зазначений житловий будинок для проживання, він перебував на балансі КСП, правовстановлюючі документи на будинок оформлені не були. В 2000 році керівництво КСП запропонувало їм викупити житловий будинок по балансовій вартості 3920 руб., але вони цього не зробили. Рішенням комісії з розподілу майна в процесі реорганізації КСП від 12.04.2000 року їй було виділено майно на суму 8416 руб, а рішенням комісії з розподілу майна в процесі реорганізації КСП від 13.06.2003 року було прийнято рішення про виділ ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 в рахунок майнових паїв спірного житлового будинку, у неї, ОСОБА_2 , була домовленість з ОСОБА_5 про те, що після того, як він оформить документи на будинок, вона його купить за 4000 руб, але в подальшому вона відмовилась купувати будинок за 4000 руб, тому 09.02.2004 року звернулась з позовом до суду (а.с. 85-86)

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 26 липня 2004 року зазначене рішення в частині вимог про визнання права власності на буд. АДРЕСА_1 було скасовано та направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, в частині вимог про примусове виконання зобов`язань та наданні ОСОБА_2 майнового паю рішення суду залишено без змін (а.с. 82).

В подальшому під час нового розгляду справи в частині вимог про визнання права власності на буд. АДРЕСА_1 провадження у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до КСП ім. ХХІІ Партз`їзду було закрито зв`язку з ліквідацією КСП ім. ХХІІ Партз`їзду та відсутністю правонаступника (а.с. 63).

Після цього, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 зверталась до Лисівської сільської ради з проханням прийняти в комунальну власність будинок АДРЕСА_1 , але рішенням № ІУ-20/5 від 15.03.2005 року, враховуючи спірну ситуацію, яка виникла в процесі формування майнового фонду в КСП ХХІІ Партз`їзду, в якій перетинаються інтереси двох фізичних осіб, а також те, що одним із правовстановлюючих документів, передбачених Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 18.02.2002 року № 157/6445 з подальшими змінами, являється рішення суду про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, Лисівська сільська рада вирішила рекомендувати ОСОБА_2 звернутися до Красноармійського міськрайонного суду з заявою про визнання права власності на житловий будинок як зацікавленій особі (а.с. 77).

Також судом встановлено, що ОСОБА_5 , як самостійно, так і разом з іншою позивачкою ОСОБА_6 в 2012 та 2013 роках звертався до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовними заявами про визнання права власності на спірний житловий будинок, але позовні заяви з різних причин залишались без руху та повертались позивачам (а.с. 91-94).

Таким чином, позивачі не надали належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно й наявності у них добросовісності такого володіння.

Суд звертає увагу, що ще в 2004 році, звертаючись до суду з позовом до КСП ім. ХХІІ Партз`їзду про визнання права власності на житловий будинок та господарчі будівлі, позивачі посилались в обгурнування своїх позовних вимог на те, що рішенням комісії з розподілу майна в процесі реорганізації КСП від 13.06.2003 року було прийнято рішення про виділ ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 в рахунок майнових паїв спірного житлового будинку, у ОСОБА_2 , була домовленість з ОСОБА_5 про те, що після того, як він оформить документи на будинок, вона його купить за 4000 руб, але в подальшому вона відмовилась купувати будинок за 4000 руб (а.с. 85-86), відповідно були відсутні правові підстави для передачі спірного майна позивачам саме у володіння, а не для проживання, позивачі це повинні знати (повинні були знати), і в цьому випадку про добросовісність заволодіння майном не йдеться, оскільки помилка в розумінні закону не веде до добросовісності.

Крім того, суд враховує, що позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Але в зазначеному випадку встановлено, що на спірний будинок претендують інші особи.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відсутність добросовісності в позивачів під час заволодіння ними спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України .

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 328, 344, 346, 657 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Лисівської сільської ради Покровського району Донецької області, третя особа ОСОБА_2 , про визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовити.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті та проголошена його вступна та резолютивна частина в судовому засіданні 18 грудня 2019 року. Повний текст рішення складено 27 грудня 2019 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Донецького апеляційного суду, з врахуванням вимог п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України. Апеляційні скарги можуть бути подані протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач 1: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Позивач 2: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Лисівська сільська рада Покровського району Донецької області, код ЄДРПОУ 04343116, місце знаходження: Донецька область, Покровський район, с. Лисівка, вул. Центральна, 68.

Третя особа: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: