Постанова

від 11.03.2020 по справі 235/3346/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 235/3346/19

Номер провадження 22-ц/804/966/20

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2020 року

м. Бахмут

справа № 235/3346/19

провадження № 22-ц/804/966/20

Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого - Тимченко О.О.,

суддів: Корчистої О.І., Хейло Я.В.,

за участю секретаря судового засідання - Ситніка Д.Л.

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Лисівська сільська рада Покровського району Донецької області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 235/3346/19 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Лисівської сільської ради Покровського району Донецької області, третя особа ОСОБА_2 , про визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ,

на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2019 року (суддя Філь О.Є.), ухваленого в приміщенні Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, повне судове рішення складено 27 грудня 2019 року,-

В С Т А Н О В И В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В травні 2019 року позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послались на те, що вони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 06 жовтня 1979 року по теперішній час. З 1996 року постійно проживають в зазначеному будинку, зареєстровані в ньому з жовтня 1999 року. Крім них в будинку зареєстрована їх донька- ОСОБА_2 . Спірний будинок був побудований у 1989 році КСП Ім. ХХІІ Партз`їзду і в 1996 році був переданий ним для проживання. Право власності на цей будинок ні за ким не зареєстроване. Будинок розташований на земельній ділянці площею 0,1234 га, власником якої є ОСОБА_2 на підставі рішення Лисівської сільської ради від 22 квітня 2003 року. На сьогоднішній день вони продовжують проживати у вказаному будинку, добросовісно та безперервно володіють та відкрито користуються даним нерухомим майном, доглядають за будинком, утримують його. Вважають, що оскільки вони до спірного домоволодіння вселилися зі згоди та відома відповідача, то вони добросовісно заволоділи будинком.

Просили суд визнати за ними право спільної сумісної власності на житловий будинок з господарськими надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Лисівської сільської ради Покровського району Донецької області, третя особа ОСОБА_2 , про визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що позивачі не надали належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно й наявності у них добросовісності такого володіння. Крім того встановлено, що на спірний будинок претендують інші особи.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

У апеляційній скарзі, поданій до Апеляційного суду ОСОБА_2 посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Не надав належної правової оцінки тому, що з 03 листопада 2004 року по день звернення до суду у них був відсутній будь-який юридичний титул, оскільки у ліквідованої юридичної особи відсутній правонаступник, а відповідно до частини 4 статті 91 ЦК України, цивільна правоздатність юридичної особи припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Висновок суду першої інстанції про те що на спірний будинок претендують інші особи не відповідає обставинам справи.

Зазначає, що дійсно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в 2012 та 2013 роках зверталися до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовними заявами про визнання права власності на спірний житловий будинок, однак зазначені позовні заяви з різних причин залишались без руху та повертались позивачам. Таким чином право власності цих осіб на будинок не виникло, не було встановлено рішенням суду, не було зареєстровано у відповідному реєстрі і ніяких правовстановлюючих документів на спірний будинок їм не видавалось. На час розгляду справи спірний будинок залишається безхазяйним. З часу звернень вищевказаних осіб до суду пройшло більше шести років. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 жодного разу не зверталися до позивачів з вимогами про вселення зі спірного будинку.

Вважає, що у суду першої інстанції не було підстав вважати, що на спірний будинок претендують інші особи, оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у межах строку позовної давності не звернулися до суду з відповідними вимогами.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не надано.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позивач - ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, від неї надійшла заява про розгляд справи за її відсутності (а.с.136).

Позивач - ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання поштового повідомлення (повістки).

Представник відповідача в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (а.с.134).

Третя особа - ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання поштового повідомлення (повістки).

Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Згідно технічного паспорта на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ., який виготовлений станом на 27 лютого 2012 року загальна площа будинку 102,9 кв.м., в тому числі житлова - 63,4 кв.м., рік побудови будинку - 1989, крім того наявні самовільно побудовані - прибудова, гараж та два сараї (а.с.10-14).

Згідно звіту про оцінку майна ринкова вартість житлового будинку, господарських будівель та споруд станом на 21 квітня 2019 року складає 100 023,33 грн. (а.с.15-33)

З виписки з погосподарської книги № 4 номер об`єкту погосподарського обліку 0107071 Лисівської сільської ради Покровського району Донецької області за 2016-2020 роки вбачається, що в будинку АДРЕСА_1 ) з 1996 року по теперішній час проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 (а.с.6).

Згідно довідки Лисівської сільської ради №420 від 15 квітня 2019 року в будинку АДРЕСА_1 ) зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 (а.с.7).

Згідно наданого позивачами державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН № 022996 власником земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1234 га, є ОСОБА_2 на підставі рішення Лисівської сільської ради від 22 квітня 2003 року № ІУ-7/5 (а.с.8).

З довідки Комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації № 547/01-02 від 24 квітня 2019 року вбачається, щодо 1 січня 2013 року будинок АДРЕСА_2 не зареєстрований (а.с.9).

Згідно акту № 11292, житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , був прийнятий до експлуатації, як об`єкт завершеного будівництва, 28 листопада 1989 року, був побудований колгоспом ім. ХХІІ з`їзду КПРС (а.с.96-100).

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 травня 2004 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 до КСП ім. ХХІІ Партз`їзду про визнання права власності на житловий будинок та господарські споруди, про примусове виконання зобов`язання в натурі - видачі майнового пая ОСОБА_2 , встановлено що спірний будинок АДРЕСА_2 був колгоспним будинком та перебував на балансі КСП ім. ХХІІ Партз`їзду (а.с.83-84).

З рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 травня 2004 року вбачається, що звертаючись до суду з позовом позивачі в обґрунтування своїх позовних вимог зазначали, що 15 травня 1996 року рішенням правління КСП їм був наданий зазначений житловий будинок для проживання, він перебував на балансі КСП, правовстановлюючі документи на будинок оформлені не були. В 2000 році керівництво КСП запропонувало їм викупити житловий будинок по балансовій вартості 3920 руб., але вони цього не зробили. Рішенням комісії з розподілу майна в процесі реорганізації КСП від 12 квітня 2000 року їй було виділено майно на суму 8416 руб, а рішенням комісії з розподілу майна в процесі реорганізації КСП від 13 червня 2003 року було прийнято рішення про виділ ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 в рахунок майнових паїв спірного житлового будинку, у неї, ОСОБА_2 , була домовленість з ОСОБА_3 про те, що після того, як він оформить документи на будинок, вона його купить за 4000 руб, але в подальшому вона відмовилась купувати будинок за 4000 руб, тому 09 лютого 2004 року звернулась з позовом до суду (а.с.85-86)

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 26 липня 2004 року зазначене рішення в частині вимог про визнання права власності на буд. АДРЕСА_2 було скасовано та направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, в частині вимог про примусове виконання зобов`язань та наданні ОСОБА_2 майнового паю рішення суду залишено без змін (а.с.82).

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2004 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 до КСП ім. ХХІІ Партз`їзду було закрито зв`язку з ліквідацією КСП ім. ХХІІ Партз`їзду та відсутністю правонаступника (а.с.63).

З Рішення Лисівської сільської ради Красноармійського району № 1У-20/5 від 15 березня 2005 року вбачається, що ОСОБА_2 зверталась до Лисівської сільської ради з проханням прийняти в комунальну власність будинок АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , але рішенням № ІУ-20/5 від 15.03.2005 року, враховуючи спірну ситуацію, яка виникла в процесі формування майнового фонду в КСП ХХІІ Партз`їзду, в якій перетинаються інтереси двох фізичних осіб, а також те, що одним із правовстановлюючих документів, передбачених Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 18.02.2002 року № 157/6445 з подальшими змінами, являється рішення суду про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, Лисівська сільська рада вирішила рекомендувати Сидоренко Валентині Миколаївні звернутися до Красноармійського міськрайонного суду з заявою про визнання права власності на житловий будинок як зацікавленій особі (а.с.77).

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 серпня 2012 року позовну заяву ОСОБА_3 до Красноармійської міської ради про визнання права власності на житловий (пай) залишено без руху (а.с.94).

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 листопада 2012 року позовну заяву ОСОБА_3 до Красноармійської міської ради про визнання права власності на житловий будинок залишено без руху (а.с.92).

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 29 грудня 2012 року позовну заяву ОСОБА_3 до Красноармійського міської ради про визнання права власності на житловий будинок (пай), залишено без руху (а.с.93).

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 вересня 2013 року позовну заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Красноармійської міської ради, третя особа: Лисівська сільська рада, Красноармійська районна державна адміністрація, про визнання права власності на житловий будинок залишено без руху (а.с.91).

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Згідно з положеннями статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі не надали належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно й наявності у них добросовісності такого володіння. Крім того встановлено, що на спірний будинок претендують інші особи.

Такий висновок суду першої інстанції є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси йдеться про добросовісне, але неправомірне, у тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Такого правового висновку дійшла Велика палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року по справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Апеляційний суд, враховуючи зазначене про умови набуття права власності за набувальною давністю, не вбачає підстав для відступу від наведених висновків Великої палати Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке немає власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добровільно набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Звертаючись до суду з позовом, позивачі зазначали, що вищевказаний будинок був побудований у 1989 році КСП Ім. ХХІІ Партз`їзду і в 1996 році був переданий ОСОБА_7 (як члену КСП) для проживання.

Крім того, з рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 травня 2004 року вбачається, що звертаючись до суду з позовом позивачі в обґрунтування своїх позовних вимог зазначали, що 15 травня 1996 року рішенням правління КСП їм був наданий зазначений житловий будинок для проживання, він перебував на балансі КСП, правовстановлюючі документи на будинок оформлені не були. В 2000 році керівництво КСП запропонувало їм викупити житловий будинок по балансовій вартості 3920 руб., але вони цього не зробили. Рішенням комісії з розподілу майна в процесі реорганізації КСП від 12 квітня 2000 року їй було виділено майно на суму 8416 руб, а рішенням комісії з розподілу майна в процесі реорганізації КСП від 13 червня 2003 року було прийнято рішення про виділ ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 в рахунок майнових паїв спірного житлового будинку, у неї, ОСОБА_2 , була домовленість з ОСОБА_3 про те, що після того, як він оформить документи на будинок, вона його купить за 4000 руб, але в подальшому вона відмовилась купувати будинок за 4000 руб, тому 09 лютого 2004 року звернулась з позовом до суду (а.с.85-86)

Проживання позивачів у цьому будинку не свідчить про наявність правових підстав набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутні правові підстави для визнання за позивачами права власності на житловий будинок з господарськими надвірними спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , за набувальною давністю, оскільки позивачі не є добросовісними набувачеми, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами.

Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду по суті вирішення вказаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, крім того, вони по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що не входить до повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції прийнято рішення у відповідності до норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Висновки суду про відсутність правових підстав для задоволення позову відповідають встановленим обставинам справи.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.О.Тимченко

Судді: О.І. Корчиста

Я.В. Хейло