Постанова

від 19.12.2019 по справі 324/2103/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 19.12.2019 Справа № 324/2103/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 324/2103/16 Головуючий у 1 інстанції: Кацаренко І. О. провадження № 22-ц/807/1221/19 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В., суддів Кримської О.М., Кочеткової І.В.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , на рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 18 грудня 2018 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 09 жовтня 2014 року між ним та ОСОБА_3 виникла домовленість про те, що ОСОБА_3 продала, а він купив належну ОСОБА_3 на праві власності земельну ділянку площею 5,1662 га, кадастровий номер 2324288200:16:017:0420, розташовану на території Чубарівської сільської ради Пологівського району Запорізької області. Договір купівлі-продажу був оформлений у простій письмовій формі у зв`язку з тим, що на момент укладення зазначеного договору в Україні діяв мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, внаслідок чого посвідчити нотаріально договір не було можливо.

Під час укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_3 запевнила його, що як тільки мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення буде скасовано, вони одразу оформлять їхні правовідносини у встановленому порядку, тобто звернуться до нотаріуса для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. На виконання домовленості позивач передав відповідачу обумовлену договором суму в розмірі 7750 доларів США, що станом на 19 жовтня 2016 року за курсом обміну валюти в Україні становить 201 500 грн. На підтвердження отримання від нього грошей відповідач підписала акт прийому-передачі від 09 жовтня 2014 року та передала йому Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 165411, виданий 14 серпня 2007 року Пологівським районним відділом земельних ресурсів.

На теперішній час йому стало відомо, що у газеті Пологівські вісті № 36 (12108) за 08 вересня 2016 року у розділі Вважати недійсними надрукована інформація про втрату Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 165411, виданого 14 серпня 2007 року Пологівським районним відділом земельних ресурсів. Вважає, що відповідач у такий спосіб намагається отримати дублікат зазначеного державного акту, оскільки до теперішнього часу вважає земельну ділянку своєю власністю.

У зв`язку з тим, що на момент укладення між ним та відповідачем договору купівлі-продажу земельної ділянки діяв мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, укладений між ними договір відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним в силу закону, тобто таким, що не тягне за собою ніяких юридичних наслідків для сторін. Таким чином, грошові кошти, отримані відповідачем від нього на підставі нікчемного правочину, є безпідставно набутими та підлягають поверненню позивачеві.

Але на усні звернення відповідач відмовляється у добровільному порядку повертати безпідставно отримані грошові кошти позивачу.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути зі ОСОБА_3 на його користь безпідставно одержані гроші в сумі 7750 доларів США, що станом на 19 жовтня 2016 року складає 201 500 грн., а також стягнути понесені ним судові витрати.

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 18 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, суперечливість висновків суду, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким задовольнити його позов.

В порядку автоматизованого розподілу для розгляду справи визначено колегію суддів: суддю-доповідача Маловічко С.В., суддів Кочеткову І.В. та Гончар М.С. ( Т. 2 а.с. 205).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2019р. відкрито апеляційне провадження (Т. 2 а.с. 206).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 01 лютого 2019р. справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 27.02.2019р. ( Т. 2 а.с. 208).

21 лютого 2019р. до суду надійшла заява від ОСОБА_2 , яка сповістила про смерть позивача ОСОБА_1 та просила залучити її у справу як правонаступника, надавши на підтвердження відповідні документи ( Т. 2 а.с. 224-228).

27 лютого 2019р. від адвоката Щасливого О.Р. надійшло клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку зі смертю позивача (Т. 2 а.с. 231).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 лютого 2019р. в задоволенні клопотання адвоката Щасливого О.Р. про закриття провадження у справі відмовлено. Залучено до участі у справі в якості правонаступника померлого позивача ОСОБА_1 - спадкоємця за заповітом ОСОБА_2 . Зупинено провадження у справі до залучення інших правонаступників до 02.08.2019р. - кінцевого терміну прийняття спадщини (Т. 2 а.с. 238-239).

У зв`язку з тривалою щорічною відпусткою в порядку авторозподілу замінено суддю Гончар ОСОБА_5 на суддю Кримську О.М. (Т. 2 а.с. 246).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 02 серпня 2019р. поновлено апеляційне провадження та справу з урахування щорічної відпустки судді-доповідача Маловічко С.В. та навантаження призначено до розгляду на 02 жовтня 2019р. (Т. 2 а.с. 247).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 02 серпня 2019р. витребувано з П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори копію спадкової справи, заведеної після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача ОСОБА_1 ( ОСОБА_6 . 2 а.с. 248).

Судового засіданні 02.10.2019р. не відбулось та до 26 листопада 2019р. справа не розглядалась у зв`язку з такими обставинами: з 05.08.2019р. суддя Маловічко С.В. перебувала у щорічній відпустці, яка була перервана тривалим лікарняним з 14.08.2019р. по 06.11.2019р., з 11.11.2019р. по 24.11.2019р. було продовжено перервану відпустку.

В судовому засіданні 27 листопада 2019р. ОСОБА_3 було заявлено відвід колегії, яка визначена для розгляду цієї справи, та складається з суддів Маловічко С.В., Кочеткової І.В., Кримської О.М., а також всьому складу цивільної палати Запорізького апеляційного суду (Т. 3 а.с. 21-22), який розглянуто в межах відводу складу колегії та визнано необґрунтованим.

В порядку автоматизованого розподілу визначено суддю Онищенка Е.А., який мав розглянути відвід ( Т. 2 а.с. 59).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 29 листопада 2019р. у складі судді Онищенка Е.А. в задоволенні заяви ОСОБА_3 про відвід суддям Маловічко С.В., Кочетковій І.В., Кримській О.М. відмовлено (Т. 3 а.с. 60-61).

Справа призначена до розгляду на 19 грудня 2019р.

Зі спадкової справи з`ясовано, що інших спадкоємців, крім спадкоємця за заповітом ОСОБА_2 , яка своєчасно подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1 , не мається (Т. 3 а.с. 5-19).

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 зазначив, що судом правильно визнано, що здобуті в ході судового розгляду докази не дають підстав для обґрунтованого та беззаперечного висновку про отримання відповідачем від позивача грошових коштів, оскільки є суперечливими між собою, мають істотні розбіжності. Тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін (Т. 2 а.с. 221).

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та її адвоката Шибаєвої Л.Л., які підтримали апеляційну скаргу, пояснення адвоката відповідача Склярової С.О. - Александрова О.О., який заперечував проти апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 5,1662 га, кадастровий номер 2324288200:16:017:0420, розташованої на території Федорівської (колишня назва Чубарівська) сільської ради Пологівського району Запорізької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП №165411, виданим 14 серпня 2007 року (Т. 1 а.с. 7).

В матеріалах справи міститься копія письмового договору купівлі-продажу від 09 жовтня 2014р. земельної ділянки площею 5,1662 га, кадастровий номер 2324288200:16:107:0420, розташованої на території Чубарівської сільської ради Пологівського району Запорізької області, сторонами якого є ОСОБА_3 як продавець та ОСОБА_1 як покупець, а також копія акту приймання-передачі до договору від 09 жовтня 2014 року, підписаного ОСОБА_3 як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем (Т. 1 а.с. 5, 6).

Саме на ці документи як письмові докази посилався ОСОБА_1 , позиваючись до ОСОБА_3 .

В позові було зазначено, що угода була укладена у простій письмовій формі у зв`язку з мораторієм на продаж земель сільськогосподарського призначення, але в подальшому, після скасування мораторію, вони планували оформити нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки. На виконання договору ОСОБА_3 передала йому оригінал Державного акту про право власності на земельну ділянку, а він сплатив їй узгоджену вартість земельної ділянки у розмірі 7 750 доларів США. Зважаючи на нікчемність вказаного договору, а також на дії відповідача, яка намагалась визнати втраченим оригінал Державного акту про право власності на вказану земельну ділянку, позивач просив стягнути з неї на свою користь сплачені кошти як безпідставно отримані у відповідності до вимог ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.

Відповідач заперечувала як підписання нею письмового договору купівлі-продажу від 09 жовтня 2016р. та акту приймання-передачі до нього, так і отримання вказаних в цих документах грошових коштів.

За клопотанням відповідача у справі призначалась судова почеркознавча експертиза, предметом дослідження якої були підписи на договорі купівлі-продажі від 09.10.2014р. та акті приймання-передачі від 09.10.2014р. від імені ОСОБА_3 , а питаннями для дослідження визначено: чи нею самою чи іншою особою ці підписи вчинені (Т. 1 а.с. 78-79).

Згідно з висновком № 4-343 від 26.10.2017р. підписи від імені ОСОБА_3 у графі підпис договору купівлі-продажу від 09 жовтня 2014р. та графі підпис акта прийому-передачі до цього договору виконані самою ОСОБА_3 (Т. 1 а.с. 179-184).

Матеріали справи містять рецензію № 26 від 06.03.2018р. висновку судового експерта № 4-343, складену спеціалістом-криміналістом Кравченком ОСОБА_8 , який є кандидатом юридичних наук із спеціальності судова експертиза, згідно з яким висновок експерта № 4-343 виконаний з дотриманням науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, а також згідно вимог інструкції з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України; судовим експертом вирішувались питання, поставлені суддею в ухвалі про призначення експертизи від 04.04.2017р., виключно щодо встановлення виконавця підпису в досліджуваних документах за підписом як різновидом короткого рукописного запису; категоричний висновок судового експерта щодо виконавця підпису в досліджуваних документах достовірний, обґрунтований, у повній мірі відповідає змісту питань, поставлених на вирішення судової почеркознавчої експертизи (Т. 2 а.с. 16-20).

На підставі цього судом було зроблено висновок, що відповідачем не спростовано доводів позивача про підписання нею договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 жовтня 2014р. та акту прийому-передачі до нього, тому суд вважав доведеним факт підписання цих документів ОСОБА_3 як продавцем належної їй земельної ділянки.

Також судом встановлено, що укладений між сторонами у справі договір купівлі-продажу є нікчемним через недодержання вимоги закону щодо нотаріального посвідчення (ч. 1 ст. 220 ЦК України), і тому визнання такого договору недійсним судом не вимагається ( ч. 2 ст. 215 ЦКУ).

Суд вказував, що з огляду на встановлені обставини до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1212 ЦК України.

Але вимоги позивача не були задоволені судом, оскільки суд вважав, що позивачем суду не надано переконливих доказів отримання відповідачем грошових коштів в сумі 7750 доларів США. Суд вказував, що жодною розпискою не підтверджено отримання відповідачем грошових коштів у вказаній сумі, в той час як остання категорично заперечувала їх отримання. При цьому, суд критично віднісся до відомостей, які містяться у договорі купівлі-продажу, визнавши їх суперечливими в частині отримання продавцем грошових коштів, та розбіжними із відомостями акту приймання-передачі. Крім того, суд зазначив, що у договорі невірно було вказано кадастровий номер земельної ділянки, належної відповідачу, що, на думку суду, є показником неможливості продажу земельної ділянки позивачеві.

Також судом було взято під сумнів належність акту приймання-передачі до договору купівлі-продажу від 09 жовтня 2014р., оскільки у них містяться розбіжності. Так, в акті приймання-передачі вказано, що продавець отримав від покупця обумовлену п. 2 договору купівлі-продажу суму 7750 доларів США, але не зазначено коли саме отримані ці кошти та не мається посилання на договір, пунктом 2 якого було узгоджено такий порядок отримання коштів в розмірі 7750 доларів США, оскільки пункт 2 договору купівлі-продажу від 09.10.2014р. має інший зміст. Також встановлено судом розбіжності між договором та актом щодо часу передання та отримання вартості земельної ділянки.

Зважаючи на вказані встановлені розбіжності і суперечності у письмових доказах, якими позивач обгрунтовував свої вимоги, суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1

Відповідач ОСОБА_3 рішення суду в частині встановлених обставин вчинення нею підписів від імені продавця у договорі купівлі-продажу та акті прийму-передання до нього, датованих 09 жовтня 2014р., не оскаржила.

В апеляційний скарзі ОСОБА_1 , яку підтримано в ході апеляційного розгляду залученим правонаступником ОСОБА_2 , наголошується на тому, що висновки суду про недоведеність факту отримання грошових коштів в сумі 7750 доларів США відповідачем від позивача ґрунтуються виключно на припущеннях, на що вказує зазначення судом про те, що у нього маються обґрунтовані сумніви щодо цього факту.

Колегія визнає такі доводи апелянта слушними з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення від 18.12.2009р. № 14 зазначено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

В пункті 8 вказаної постанови роз`яснено, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).

Між тим, суд першої інстанції, з одного боку, визнав, що між сторонами маються правовідносини, які унормовано статтею 1212 ЦК України, на підставах нікчемності укладеного між ними договору купівлі-продажу земельної ділянки, а з іншого боку, мав обґрунтовані сумніви щодо виконання сторонами умов договору в частині отримання коштів відповідачем як продавцем від позивача як покупця земельної ділянки.

Проте своїх висновків, на чому базуються обґрунтовані сумніви , суд першої інстанції не вмотивував, що свідчить про певні припущення суду, яким взято до уваги, насамперед, категоричне заперечення відповідачем цього факту.

Суд вважав, що саме розпискою, яку у даних правовідносинах не було отримано

позивачем від відповідача, мав підтверджуватись факт отримання коштів відповідачем у сумі 7750 доларів США.

Проте колегія не погоджується з цими висновками суду, оскільки такий факт є підтвердженим саме тими доказами, які надані позивачем, а саме, договором купівлі-продажу від 09 жовтня 2014р. та актом приймання-передачі від 09 жовтня 2014р. до нього.

За змістом договору купівлі-продажу від 09 жовтня 2014р., ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_1 купив належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку у розмірі 5,1662 га, кадастровий номер 2324288200:16:107:0420, розташовану за адресою: Чубарівська сільрада Плогівського району. Відповідно до п. 1 продаж здійснено за 7750 доларів США, які продавець отримав від покупця в повному обсягу до підписання цього договору.

Згідно з п. 2 цього договору відчужувана земельна ділянка належить продавцю на підставі Державного акту на право власності серії ЗП № 165411 від 14.08.2007р., виданого Пологівською райдержадміністрацією.

Пунктом 6 договору визначено, що передача земельної ділянки продавцем покупцеві здійснюється шляхом підписання акту приймання-передачі.

В акті приймання-передачі від 09.10.2014р. до договору купівлі-продажу від 09.10.2014р. зазначено, що ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_1 прийняв земельну ділянку у розмірі 5,1662 га, кадастровий номер 2324288200:16:107:0420, розташовану за адресою: Чубарівська сільрада Плогівського району.

В пункті 2 цього акту зазначено, що продавець отримала обумовлену п. 2 договору суму 7750 доларів США та вчинено підписи сторін договору: продавець - ОСОБА_3 , покупець - ОСОБА_1 .

Висновком почеркознавчої експертизи № 434, проведеної у цій справі, було встановлено, що підписи у цьому договорі та акті приймання-передачі вчинені самою ОСОБА_3 , яка, поставивши свої підписи, цим фактично погодилась зі змістом підписаних нею документів.

ОСОБА_3 жодним чином не спростувала цих обставин та в подальшому навіть не заперечувала своїх підписів на договорі та акті, але наголошувала на безгрошовості цього договору та розбіжностях у договорі та акті, що виключає, на її думку, прийняття їх як допустимих доказів у справі. Та суд погодився із цими запереченнями відповідача проти позову, базуючи свої висновки саме на цих вищенаведених розбіжностях, на підставі чого у суду виникли обґрунтовані сумніви у неотриманні відповідачем спірної грошової суми.

Але ці розбіжності колегія не визнає такими, які спростовують загальний зміст правовідносин, що виникли на підставі цих документів між сторонами.

Так, дійсно у кадастровому номері земельної ділянки допущено помилку, замість комбінації цифр у номері НОМЕР_1 , в договорі та акті зазначено 107 , тобто замість правильного кадастрового номеру 2324288200:16:017:0420, помилково зазначено номер номеру 2324288200:16:107:0420.

Проте це є очевидною помилкою, оскільки земельна ділянка також ідентифікується за даними Державного акту, номер та серія якого, збігаються з номером та серією державного акту, належного відповідачу - ЗП № 165411, також збігається розмір та місцезнаходження земельної ділянки. Крім того, відповідач не вказувала, що має будь-яку іншу земельну ділянку із вказаними параметрами.

Наступною розбіжністю, прийнятою судом на користь заперечень відповідача, є зазначення в договорі купівлі-продажу про отримання грошових коштів за земельну ділянку відповідачем від позивача до підписання договору. В той час, як в акті не зазначено час отримання коштів, а щодо їх отримання мається лише посилання на п. 2 договору, який суд начебто не зміг ідентифікувати, оскільки пункт 2 договору купівлі-продажу від 09.10.2014р. не стосується умов оплати вартості об`єкта продажу.

Разом з тим, колегія вважає ці висновки суду безпідставними.

Так, у назві акту чітко прописано, що він є приналежною до договору купівлі-продажу від 09.10.2014р. частиною, про що також йдеться одночасно у п. 6 цього договору.

А тому як договір купівлі-продажу від 09.10.2014р., так і акт до нього слід розглядати як єдине ціле. Відтак, прописані у п. 1 договору відомості про отримання вартості земельної ділянки у розмірі 7750 доларів США до підписання цього договору стосується як договору, так і акту. А тому в акті і не могло бути зазначено іншого часу отримання грошових коштів, що суд помилково трактував як неузгодженість договору і акту в цій частині.

Отже, головним у аналізі та оцінці цих документів, оригінали яких маються у сторони позивача та оглянуті судом, а також надавались для проведення експертизи, є те, що відповідач погоджувалась із їх змістом, на що вказують її особисті підписи під цими документами як продавця земельної ділянки. А тому ніякої іншої розписки на підтвердження отримання коштів позивач міг не требувати від продавця.

Те, що в договорі мається посилання на двох свідків передачі коштів, а зазначено лише одного, не створює підстав для недоведеності цього факту, оскільки цей факт встановлюється саме на підставі письмового доказу, та не може у випадку незгоди з письмовим доказом спростовуватись показами свідків ( ч. 1 ст. 218 ЦКУ).

Саме такі доводи містила скарга позивача, в ході перевірки яких апеляційним судом та з урахуванням вище наведеного вони визнані обґрунтованими.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що "предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України".

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, якщо на виконання юридично ще неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України).

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру (не договірного) безпосередньо між власником та володільцем майна.

У цій справі договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09 жовтня 2014р. з початку його укладення має ознаки нікчемного, а тому не породжує юридичні наслідки для сторін, що і створює наявність підстав для застосування положень статті 1212 ЦК України, тобто витребування переданих на його виконання грошових коштів в сумі 7750 доларів США від позивача на користь позивача як безпідставно набутих.

Беручи до уваги все вищенаведене, колегія у відповідності до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України скасовує оскаржуване рішення та приймає постанову про задоволення позову у заявленій редакції, оскільки протягом розгляду справи в суді першої інстанції позивачем уточнень або змін до позовної заяви не вносилось.

Ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, колегія вирішує у відповідності до положень статті 141 ЦПК України питання про судові витрати у справі, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсягу у зв`язку із задоволення його позовних вимог.

Позивачем за подання позову було сплачено судовий збір в сумі 2015грн., за подання апеляційної скарги - 3273,60 грн., що разом складає 5288,60 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , задовольнити. .

Рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 18 грудня 2018 року у цій справі скасувати.

Позов ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , задовольнити..

Стягнути зі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 як спадкоємця ОСОБА_1 безпідставно одержані кошти в сумі 7 750 (сім тисяч сімсот п`ятдесят) доларів США, що станом на 19.10.2016р. становить 201 500 (двісті одну тисячу п`ятсот) гривень.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 як спадкоємця ОСОБА_1 судові витрати в сумі 5 288 (п`ять тисяч двісті вісімдесят вісім) гривень 60 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 27 грудня 2019р.

Головуючий:

Судді: