Рішення

від 20.12.2019 по справі 401/1572/19

СВІТЛОВОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

20.12.2019

копія

Справа № 401/1572/19

Провадження № 2/401/623/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2019 року Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Волошиної Н.Л., за участю секретаря судового засідання Фадєєвої О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Світловодську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Світловодського районного нотаріального округу Драної Людмили Андріївни про визнання незаконною та скасування постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину та зобов`язання вчинити певні дії, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, Федірківська сільська рада Світловодського району Кіровоградської області, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 липня 2019 року відкрите загальне позовне провадження за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Світловодського районного нотаріального округу Драної Л.А., у якому позивач просить суд визнати незаконною та скасувати постанову приватного нотаріуса Світловодського районного нотаріального округу Драної Л.А. від 24 грудня 2018 року № 1266 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину; зобов`язати приватного нотаріуса Світловодського районного нотаріального округу Драну Л.А. видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , до складу якої входить право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 49,7 гектарів для фермерського господарства на території Федірківської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, кадастровий номер - 3525288100:02:000:9038.

Вимоги позову обґрунтовані наступним.

Позивач як єдиний спадкоємець за заповітом прийняв спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_2 . 14 листопада 2018 року йому видано свідоцтво про право на спадщину заповітом, яка складається з житлового будинку АДРЕСА_1 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з 1/3 частки статутного капіталу Фермерського господарства Володимирське . При цьому постановою від 04 грудня 2018 року приватний нотаріус Світловодського районного нотаріального округу Драна Л.А. відмовила позивачеві у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом , яка складається з права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 49,7 гектарів для ведення фермерського господарства на території Федірківської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, яке спадкодавець набув на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, з посиланням на те, що ЦК України не містить поняття право постійного користування земельною ділянкою і власником такої ділянки є держава, розпорядчим органом якої виступає Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області. Позивач вважає таку відмову незаконною, так як право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою входить до складу спадщини в силу ч. 1 ст. 1216 ЦК України. (а.с. 40-45)

В судове засідання позивач не прибув, його представник адвокат Суворова С.М. подала заяву про проведення судового розгляду у їх відсутності.

Відповідач приватний нотаріус Світловодського районного нотаріального округу Драна Л.А. позов не визнала, представила суду Відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 . Заперечення проти позову ґрунтувала на тому, що право користування земельною ділянкою, що виникає в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належить таке право. Просила розгляд справи здійснювати за її відсутності. (а.с. 65-66)

Ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 вересня 2019 року до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору залучені Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області та Федірківська сільська рада Світловодського району Кіровоградської області. (а.с. 99-100)

Пояснень з приводу позову треті особи суду не надали, своїх представників у судове засідання не направили, просили розглянути справу згідно вимог чинного законодавства у їх відсутності. (а.с. 123, 143)

Дослідивши письмові докази, суд зробив висновок про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 згідно наступних встановлених обставин справи та відповідних їм правовідносин.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 29 січня 2018 року Виконавчим комітетом Федірківської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області ОСОБА_2 (а.с. 10)

05 липня 2018 року позивач прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_2 та 14 листопада 2018 року приватним нотаріусом Світловодського районного нотаріального округу Драною Л.А. йому видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 1385, яка складається з житлового будинку АДРЕСА_1 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 1387, яка складається з 1/3 частки статутного капіталу Фермерського господарства Володимирське , яка становить в грошовому еквіваленті 100 грн. 00 коп. (а.с. 11,12, 13)

На підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею у ОСОБА_2 у довічному успадковуваному володінні перебувала земельна ділянка площею 49, 7 га в межах згідно з планом , яка була йому надана для фермерського господарства. (а.с. 14-16)

Проте відповідач постановою від 04 грудня 2018 року відмовила позивачеві у видачі свідоцтва про право на спадщину у вигляді права довічного успадковуваного володіння землею для фермерського господарства, площею 49,7 га на території Федірківської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області. Відмова обґрунтована тим, що у ЦК України поняття права постійного користування земельною ділянкою відсутнє, статтею 792 ЦК України встановлено - найм (оренда) земельної ділянки. Власником вказаної земельної ділянки є держава, а розпорядчим органом - Головне управління Держгеокадастру Кіровоградської області, яке приймає рішення по розпорядженню та наданню у користування земельних ділянок. (а.с. 29)

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 06 грудня 2017 року правокористувачем земельної ділянки, площею 49,7 га з кадастровим номером 3525588:00:02:000:9038 для ведення фермерського господарства є ОСОБА_2 . (а.с. 27)

Згідно копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії НОМЕР_2 , довідки № 78 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, статуту ФГ Володимирське від 23 листопада 2018 року керівником вказаного фермерського господарства є ОСОБА_1 (а.с. 46, 51-54)

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 15-1 ЗК України (тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із статтею 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної га навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з пунктом а частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Стаття 23 Закону України Про фермерське господарство передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

ОСОБА_2 отримав спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції від 15 березня 1991 року) та на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року Про селянське (фермерське) господарство , яким і було визначено порядок його успадкування.

Закон України від 19 червня 2003 року Про фермерське господарство також не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чинний Земельний кодекс України.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до частини 1 статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною 1 статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 407 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, далі - ЦК України) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини 2 статті 407 ЦК України, та частини 2 статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

За змістом статей 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 року № 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України № 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. № 5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року № 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії , заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії , заява № 76943/11, § 123).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі S. W. проти Сполученого Королівства , заява № 20166/92, § 36).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

При цьому згідно із частиною 2 статті 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Крім того, відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, є підстави стверджувати, що право довічного користування земельної ділянки може бути визнано таким, що успадковане позивачем, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, а отже нотаріусом неправильно застосовані наведені норми матеріального права, внаслідок чого безпідставно вирішено відмовити у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Вищенаведене повністю відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеній у Постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, провадження № 14-487цс19.

Судові витрати суд розподіляє відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 12, 13, 78, 79, 89, 141, 206, 264, 265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати незаконною та скасувати постанову приватного нотаріуса Світловодського районного нотаріального округу Драної Людмили Андріївни від 24 грудня 2018 року № 1266 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Зобов`язати приватного нотаріуса Світловодського районного нотаріального округу Драну Людмилу Андріївну видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , до складу якої входить право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 49,7 гектарів для фермерського господарства на території Федірківської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, кадастровий номер - 3525288100:02:000:9038.

Стягнути з приватного нотаріуса Світловодського районного нотаріального округу Драної Людмили Андріївни на користь ОСОБА_1 768 грн. 40 коп. на відшкодування сплаченого ним судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання через Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області апеляційної скарги потягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Повне судове рішення буде складено 26 грудня 2019 року.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_3 ;

Відповідач: Приватний нотаріус Світловодського районного нотаріального округу Драна Людмила Андріївна, місце знаходження: АДРЕСА_3 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, місце знаходження: 25006, м. Кропивницький, вул. Академіка Корольова, 26, код ЄДРПОУ 39767636;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Федірківська сільська рада Світловодського району Кіровоградської області, місце знаходження: 27535, Кіровоградська область, Світловодський район, с. Федірки, вул. 50-річчя Жовтня 1а, код ЄДРПОУ 04364392.

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Світловодського міськрайонного суду

Кіровоградської області Н.Л. Волошина