Постанова

від 25.03.2020 по справі 401/1572/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 березня 2020 року м. Кропивницький

справа № 401/1572/19

провадження № 22-ц/4809/542/20

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Кіселика С.А., (суддя - доповідач),

суддів: Єгорової С.М., Карпенка О.Л.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватний нотаріус Світловодського районного нотаріального округу Драна Людмила Андріївна,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, Федірківська сільська рада Світловодського району Кіровоградської області,

за участю секретаря судового засідання - Савченко Н.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного нотаріуса Світловодського районного нотаріального округу Драної Людмили Андріївни на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 грудня 2019 року у складі судді Волошиної Н.Л. по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Світловодського районного нотаріального округу Драної Людмили Андріївни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, Федірківська сільська рада Світловодського району Кіровоградської області про визнання незаконною та скасування постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Світловодського районного нотаріального округу Драної Людмили Андріївни про визнання незаконною та скасування постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину та зобов`язання вчинити певні дії, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, Федірківська сільська рада Світловодського району Кіровоградської області.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що як єдиний спадкоємець за заповітом прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 14 листопада 2018 року йому видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з житлового будинку АДРЕСА_1 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з 1/3 частки статутного капіталу Фермерського господарства Володимирське . При цьому постановою від 04 грудня 2018 року приватний нотаріус Світловодського районного нотаріального округу Драна Л.А. відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яка складається з права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 49,7 гектарів для ведення фермерського господарства на території Федірківської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, яке спадкодавець набув на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, з посиланням на те, що ЦК України не містить поняття право постійного користування земельною ділянкою і власником такої ділянки є держава, розпорядчим органом якої виступає Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області. Позивач вважає таку відмову незаконною, так як право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою входить до складу спадщини в силу ч. 1 ст. 1216 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій та мотиви його прийняття

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 грудня 2019 року позов задоволено.

Визнано незаконною та скасовано постанову приватного нотаріуса Світловодського районного нотаріального округу Драної Людмили Андріївни від 24 грудня 2018 року № 1266 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Зобов`язано приватного нотаріуса Світловодського районного нотаріального округу Драну Людмилу Андріївну видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , до складу якої входить право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 49,7 гектарів для фермерського господарства на території Федірківської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3525288100:02:000:9038.

Стягнуто з приватного нотаріуса Світловодського районного нотаріального округу Драної Людмили Андріївни на користь ОСОБА_1 768 грн. 40 коп. на відшкодування сплаченого ним судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Приватний нотаріус Світловодського районного нотаріального округу Драна Людмила Андріївна подала апеляційну скаргу в якій просила скасувати рішення Світловодського міськрайонного суду від 20.12.2019 року в повному обсязі та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апелянт вважає оскаржуване рішення таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, оскільки Земельним кодексом України від 13 березня 1992 року не передбачено такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

Відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення оскільки рішення є законним і обґрунтованим, і повністю відповідає вимогам ст.ст.263, 264 ЦПК України і підстав для його скасування немає.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено і це підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 29 січня 2018 року Виконавчим комітетом Федірківської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 (а.с. 10)

05 липня 2018 року позивач прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_2 та 14 листопада 2018 року приватним нотаріусом Світловодського районного нотаріального округу Драною Л.А. йому видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 1385, яка складається з житлового будинку АДРЕСА_1 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 1387, яка складається з 1/3 частки статутного капіталу Фермерського господарства Володимирське , яка становить в грошовому еквіваленті 100 грн. 00 коп.

На підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею у ОСОБА_2 у довічному успадковуваному володінні перебувала земельна ділянка площею 49, 7 га в межах згідно з планом, яка була йому надана для фермерського господарства.

Проте відповідач постановою від 04 грудня 2018 року відмовила позивачеві у видачі свідоцтва про право на спадщину у вигляді права довічного успадковуваного володіння землею для фермерського господарства, площею 49,7 га на території Федірківської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області. Відмова обґрунтована тим, що у ЦК України поняття права постійного користування земельною ділянкою відсутнє, статтею 792 ЦК України встановлено - найм (оренда) земельної ділянки. Власником вказаної земельної ділянки є держава, а розпорядчим органом - Головне управління Держгеокадастру Кіровоградської області, яке приймає рішення по розпорядженню та наданню у користування земельних ділянок.

Провадження у суді апеляційної інстанції

Апеляційна скарга, подана через суд першої інстанції, до Кропивницького апеляційного суду справа надійшла і зареєстрована 03.02.2020 року.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 10 лютого 2020 року відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року справу призначено до розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

В судове засідання апеляційного суду учасники справи не з`явились про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень з судовими повістками. Від відповідача та представника ОСОБА_1 - адвоката Суворової С.М., надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до положень ч.1 ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки учасники справи про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглянути справу без участі осіб, які не з`явилися, що відповідає положенням ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до ст. ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а обов`язок надання доказів покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що право довічного користування земельною ділянкою може бути визнано таким, що успадковане позивачем, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, а отже нотаріусом неправильно застосовані норми матеріального права, внаслідок чого безпідставно відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

При цьому суд першої інстанції послався на норми цивільного та земельного права, практику Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та правові позиції Великої Палати Верховного Суду.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом статей 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 року N 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії , заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії , заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі S. W. проти Сполученого Королівства , заява № 20166/92, § 36).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції яку висловила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 20.11.2019 року у справі № 368/54/17 де зазначила, що право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

Висновки апеляційного суду

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. 367,ст. 368, ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного нотаріуса Світловодського районного нотаріального округу Драної Людмили Андріївни залишити без задоволення, а рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 03 квітня 2020 року.

Суддя - доповідач С.А.Кіселик

Судді: С.М.Єгорова

О.Л.Карпенко