Рішення

від 26.12.2019 по справі 420/5679/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/5679/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С. при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом Малого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛІЙНИК" (вул.Преображенська,33,кімн.43, м.Одеса, 65045) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0043921407 від 13.09.2019 року,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом Малого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛІЙНИК" (вул.Преображенська,33,кімн.43, м.Одеса, 65045) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0043921407 від 13.09.2019 року.

Позивач просить задовольнити позовну заяву з огляду на наступне.

У період з 12.08.2019 року по 16.08.2019 року фахівцями Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Малого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю КОЛІЙНИК .

За результатами перевірки було складено акт № 1694/15-32-14-07/13919207 від 23.08.2019 року Про результати документальної позапланової виїзної перевірки малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю КОЛІЙНИК , код за ЄДРПОУ 13919207 (номер телефону (048) 7282161, Е-таіІ - Іагіза\еІеуа@%таї1.сот) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентом - постачальником ТОВ АЛОР ОПТ , код ЄДРПОУ 41916191, за період з по 31.12.2018 року.

Актом перевірки було встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198,1 та абзацу першого п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, 200.2. ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся: за грудень 2018 року-насуму 129 800,00 грн.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України №537 від 19.06.2019р. Про утворення територіальних органів Державної податкової служби було реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби.

На підставі наведеного акту перевірки, з урахуванням постанови КМУ № 537 від ГУ ДПС в Одеській області було прийнято податкове-повідомлення рішення від 13.09.2019 року № 0043921407 про донарахування податку на додану вартість на суму 129 800, 00 грн. податковими зобов`язаннями та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 64 900,00 грн.

Податкове повідомлення-рішення було отримано Позивачем 18.19.2019 року.

МП у формі ТОВ КОЛІЙНИК не погоджується з наведеним податковим повідомленням-рішенням, вважає його прийнятим з порушенням норм діючого законодавства, у зв`язку з чим підприємство звернулось до суду з даним адміністративним позовом.

Представник відповідача заперечував проти задовлення позовних вимог з урахуванням того, що наявна недоведеність реальності здійсненім МП у формі ТОВ КОЛІЙНИК господарських операцій свідчить про формальність первинної документації, складеної на їх підставі та їх відображення в регістрах бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

В зв`язку з цим, вищезазначене підприємство не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Виходячи із вищевикладеного, недоведеність реальності здійснення господарських операцій свідчить про формальність первинної документації, складеної на їх підставі та їх відображення в регістрах бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Таким чином, договори та інші первинні документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку.

Ухвалою суду від 01 жовтня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30 жовтня 2019 року.

Ухвалою від 15 листопада 2019 року закрито підготовче провадження у справі таа призначено до судового розгляду на 09 грудня 2019 року.

Представник позивача до судового засідання з`явився, підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, підтримуючи доводи викладені у позовній заяві.

Представник відповідача до судового засідання з`явився, заперечував проти задоволення позовних вимог підтримуючи доводи викладені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановив наступні факти та обставини.

У період з 12.08.2019 року по 16.08.2019 року фахівцями Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Малого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю КОЛІЙНИК .

За результатами перевірки було складено акт № 1694/15-32-14-07/13919207 від 23.08.2019 року Про результати документальної позапланової виїзної перевірки малого підприємства у формі товариства з обмеоюеною відповідальністю КОЛІЙНИК , код за ЄДРПОУ 13919207 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентом - постачальником ТОВ АЛОР ОПТ , код ЄДРПОУ 41916191, за період з 01.12.2018 по 31.12.2018 року.

Актом перевірки було встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198,1 та абзацу першого п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, 200.2. ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся: за грудень 2018 року-насуму 129 800,00 грн.

На підставі наведеного акту перевірки, ГУ ДПС в Одеській області було прийнято податкове-повідомлення рішення від 13.09.2019 року № 0043921407 про донарахування податку на додану вартість на суму 129 800, 00 грн. за податковими зобов`язаннями та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 64 900,00 грн.

Розглянувши оскаржений акт суб`єкту владних повноважень, суд виходячи з положень ч.2 ст.2 КАС України, проходить до висновку, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам закону, виходячи з наступного.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо суті встановлених порушень, то суд також зазначає, що висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту перевірених податкових періодів не ґрунтується на фактичних обставинах справі та законі з наступних підстав.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пукнтом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до приписів ч.4 ст.9 КАС України судом під час офіційного з`ясування обставин справи досліджувалось питання щодо товарності угод за якими позивач формував податковий кредит з ПДВ у звітних податкових періодах.

Представником позивача надані документи податкового та бухгалтерського обліку підприємства, які підтверджують фактичність виконання договорів надання послуг контрагентами ТОВ АЛОР ОПТ , ДП АМПУ та виконання умов договорів: а саме: договір поставки від 18.06.2018 року №18.06-18-9, договори з ДП АМПУ , договори поставки, додатки до договорів рахунки на оплату, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, зведені виписки, заключні виписки, договірні ціни, локальні кошториси, акти приймання виконаних робіт, підсумкові відомості, підсумкові відомості ресурсів, заявки на оформлення автотранспортних перепусток на територію порту, матеріальні перепустку на ввіз (внесення) ТМЦ

Представник відповідача вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням фактичного виконання укладених позивачем договорів поставки та купівлі-продажу товарів.

Але такий висновок посадових осіб органу ДПС України є помилкових з наступних підстав:

Пунктом 2 ст.3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі - Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного ст.73 КАС України.

Відповідно до положень ст.2 Закону України Про судоустрій та статус суддів встановлено, що суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права.

Відповідно до положень ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно положень ч.2 ст.8 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) була підписана 04.11.1950 року в Римі десятьма європейськими державами. Відтоді вона стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей. Ратифікувавши Конвенцію про права людини 17.07.1997 року, Україна визнала не лише право на мирне володіння майном , а й згідно із положеннями ст.1 Протоколу №1 до Конвенції визнала право на звернення фізичних та юридичних осіб до Європейського суду з прав людини за захистом своїх порушених прав та охоронюваних Конвенцією свобод, пов`язаних з реалізацією права власності.

Основною метою ст.1 Протоколу №1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Названа стаття проголошує: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів .

На відміну від більшості положень Конвенції, ст.1 Протоколу №1 захищає права не лише фізичних, а й юридичних осіб, наприклад, компаній. Цей аспект даної статті має важливе значення, оскільки економічна система держав-учасниць Конвенції заснована на праві приватної власності й праві вільно створювати такі економічні одиниці, як юридичні особи : неурядові організації, релігійні органи, засоби масової інформації тощо.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу №1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під законом Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути доступним (accessible) та передбачуваним (forseable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. Доступність закону означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. Передбачуваність означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв`язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу №1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу №1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі Маркс проти Бельгії , п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке, звичайно, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже, майно (рішення від 23.02.1995 року у справі Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів , п.53).

Під дію статті 1 Протоколу №1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має легітимне сподівання ( Федоренко проти України , Едуард Петрович Мельник проти України ) на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право ( Бурдов проти Росії , Юрій Миколайович Іванов проти України , Агрокомплекс проти України ); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу ( Брезовец проти Хорватії , Рисовський проти України , Кечко проти України , Стреч проти Великобританії , Москаль проти Польщі , Сук проти України , Федоренко проти України , Україна-Тюмень проти України ).

Вказані рішення ЄСПЛ свідчать про те, що захист права особи на незаконне покладання на неї обов`язку щодо сплати податків та штрафів повинно розглядати, як захист права особи на майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Такий висновок також випливає з п.49 Рішення ЄСПЛ у справі ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06).

Так, у своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а п.2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції").

Водночас ст.1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах "Ван дер Мюсель проти Бельгії" та "Копеський проти Словаччини"). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права. "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копеський проти Словаччини").

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

В контексті зазначеного, слід наголосити, що податковий орган при виконанні покладених на нього повноважень зобов`язаний діяти на підставі, у межах та у спосіб визначений чинним законодавством України. Не зважаючи на той факт, що Податковим кодексом України встановлене право контролюючого органу на здійснення перевірок (документальних, невиїзних, виїзних, планових та позапланових перевірок), суд наголошує, що у той же час, контролюючий орган позбавлений права на відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб`єктивних припущень, які не мають підтвердження доказами.

Оскільки до обов`язків платника податків законом віднесено ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат, складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; виконання законних вимог контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписування актів (довідки) про проведення перевірки (пп.16.1.2,16.1.8 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України), то є очевидним, що він (платник податків) має легітимне очікування на реалізацію свого майнового права, в даному випадку, на гарантоване державою право щодо формування податкового кредиту та зважаючи на відсутність факту заниження податкових зобов`язань при відсутності будь-яких порушень з боку платника податків.

Крім того, ні Податковий кодекс України, ні інші законодавчі акти з питань оподаткування не ставлять право позивача на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового та іншого законодавства іншими суб`єктами господарювання.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов`язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь - яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, суд погоджується з позивачем, що за чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на позивача не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов`язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов`язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов`язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.

При цьому, суд зазначає, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 27.01.2016 року по справі №21-5333а15.

Приписами ч.4 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно положень ч.5 ст.242 КАС України висновки Верховного Суду, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права повинні враховуватись судами при розгляді аналогічних спорів.

Також суд критично ставиться на посилання відповідача на окремі недоліки в оформленні документів, або відсутність окремих документів сама по собі не може бути підставою для визнання нереальності конкретної господарської операції. Окремі несуттєві недоліки заповнення первинної документації по оформленню господарських операцій не впливають на право позивача по формуванню податкового обліку за умови підтвердження реальності проведених операцій та доведення зв`язку із господарською діяльністю суб`єкта господарювання.

З матеріалів справи вбачається, що первинні документи, якими оформлені господарські операції з контрагентами - фізичними особами, містять всі необхідні реквізити, передбачені законодавством для надання їм юридичної доказовості.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № К/9901/3443/18.

Представником відповідача не надано додаткових доказів, які б спростовували або ставили під сумнів надані представником позивача первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, в зв`язку із чим, суд погоджується з позицією представника позивача про те, що надані ним письмові докази є достатніми для доведення факту постачання товарів та послуг його контрагентом, а тому висновок податкового органу про безтоварність такої угоди є помилковим, в зв`язку із чим, оскаржене позивачем податкове повідомлення-рішення з ПДВ підлягає визнанню протиправними та скасуванню на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України.

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України наступним чином.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.2 ст.132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Представник позивача вказує, що 18.09.2019 року за №1809/19 між ТОВ "КОЛІЙНИК" та адвокатським бюро Олексія Чорного було укладено договір про надання правової допомоги в межах представництва інтересів клієнта в Одеському окружному адміністративному суді та П`ятому апеляційному адміністративному суді за позовом клієнта до ГУ ДПС в Одеській області з питання оскарження податкового повідомлення-рішення №00443921407 від 13.09.2019 року.

В зв`язку із розглядом справи позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2213 від 20.09.2019 року, банківською випискою.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.ч.3-4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.ч.5-7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В звіті про надання правової допомоги вказані послуги складались з наступних сум: вивчення матеріалів справи - 3000, 00 грн., підготування позову про скасування податкового повідомлення-рішення - 8000,00 грн., формування додатків до позову про скасування податкового повідомленя-рішення та опис первинних документів - 3000,00 грн., подання позовної заяви до Одеського окружного адміністративного суду - 1000,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно з ч.3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З урахуванням зазначеного, гонорар адвоката за представництво інтересів в суді та надання правничої допомоги повинен включати в себе витрати щодо підготовки справи до розгляду, збору доказів, тощо.

У наданому адвокатом розрахунку не було належним чином враховано витрачений ним час на вчинення вказаних дій, пов`язаних з підготовкою та розглядом справи, в тому числі по кожному із наведених пунктів із зазначенням періоду надання послуги, кількість судових засідань, в яких прийняв участь адвокат по справі, тощо, а тому суд не погоджується із сумою понесених витрат в розмірі 15000,00 грн., як такою що є повністю об`єктивно підтвердженою належними доказами та розрахунками.

Аналізуючи документи, надані представником позивача на підтвердження витрат на правничу (правову) допомогу, суд враховує незначну складність справи (оскільки дана категорія справ дуже поширена), помірний обсяг виконаних адвокатом робіт відповідно до їх переліку та фактичну участь представника позивача у судових засіданнях, враховуючи також інші критерії оцінки співмірності витрат на оплату послуг адвоката, встановлені ч.5 статті 134 КАС України суд вважає за необхідне задовольнити клопотання представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 частково з урахуванням наведених обставин, суд вважає справедливим розміром професійної правової допомоги, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачів за підготовку до участі в справі та за участь представника позивача в судових засіданнях в розмірі 5000,00 грн.

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що оскільки рішенням позовні вимоги позивача були задоволені повністю, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача з Державного бюджету України на його користь повинен бути стягнутий судовий збір в повному обсязі, тобто в сплаченому при поданні позовної заяви розмірі 2920,50 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Керуючись ст.ст.139, 242-246,283 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області №0043921407 від 13.09.2019 року.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 43142370) на користь Малого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛІЙНИК" (вул.Преображенська,33,кімн.43, м.Одеса, 65045, код ЄДРПОУ 13919207) сплачений платіжним дорученням №2210 від 19.09.2019 року судовий збір на загальну суму в розмірі 2920,50 грн. (дві тисячі дев`ятсот двадцять гривень 50 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч) гривня 00 копійок.

Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний суддею 26.12.2019 року.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Єфіменко К.С.

.