Рішення

від 18.12.2019 по справі 544/63/19

ПИРЯТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 544/63/19

№ пров. 2/544/141/2019

Номер рядка звіту 22

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18 грудня 2019 року м. Пирятин

Пирятинський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Ощинської Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Пірогова В.Г.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ткаченко Н.М. (діє на підставі ордеру та договору),

представника відповідача ТОВ Давидівський дар - адвоката Поповича І.В. (діє на підставі договору та ордеру),

розглянувши в порядку загального позовного провадження у приміщенні суду по вул. Ярмарковій, 17 у м. Пирятин цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Давидівський Дар про визнання правочину недійсним,

у с т а н о в и в :

17 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого вказує, що 18.02.2008 між ним та ТОВ Давидівський Дар в особі директора Донченко В.В. було укладено договір оренди землі, за яким позивач надав у користування відповідачу належну йому земельну ділянку площею 3,7233 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Давидівської сільської ради Пирятинського району Полтавської області, строк дії даного договору 10 років. 24.11.2014 позивач, ретельно ознайомившись з умовами додаткового договору, підписав його. Відповідно до додаткового договору збільшувалася орендна плата з 741,20 грн до 7% від вартості земельної ділянки, яка становить 5627,25 грн від нормативно - грошової оцінки, яка на час підписання договору 24.11.2014 становила 80389,26 грн. Додатковий договір стосувався виключно розміру отримуваної в подальшому орендної плати. За рік до закінчення дії договору позивач звернувся до орендаря із заявою про бажання після закінчення дії основного договору припинити його дію та повернути належну йому земельну ділянку. Після направлення листа йому було роз`яснено, що відповідно до підписаної ним додаткової угоди така земельна ділянка перебуває в оренді до 31.12.2028. Отримавши від Товариства примірник додаткової угоди, позивач побачив, що перша сторінка, на якій викладено умову додаткової угоди в п.3 щодо її строку, справді різниться з іншими аркушами угоди, про що ним було подано заяву до правоохоронних органів щодо підробки підписів у додатковій угоді. У зв`язку з цим просить визнати додаткову угоду до договору оренди землі № 103 від 18.02.2008, укладену між ОСОБА_1 та ТОВ Давидівський Дар недійсною.

25 вересня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого представник відповідача зазначає, що позивачу про існування додаткової угоди було відомо з моменту її підписання, тому просить застосувати до позовної заяви строки позовної давності. Вважає, що оскільки позивачем не оскаржувалися результати проведеної поліцією перевірки щодо підроблення його підпису, за якою було встановлено відсутність складу злочину, то відповідно до принципу мовчазної згоди він погодився з такими результатами. Крім того, позивач в кінці 2017 року отримав орендну плату за 2 роки - 2017 та 2018 роки. Жодних заперечень щодо порядку та обсягу виплати орендної плати від ОСОБА_1 не надходило. Також позивач як на підстави визнання недійсною додаткову угоду одночасно посилається на дві взаємовиключні умови недійсності правочину - ст. ст. 229 та 230 ЦК України. В момент підписання додаткової угоди позивач чітко знав, який саме документ підписує та на яких умовах. Висновком експерта встановлено, що перший аркуш додаткової угоди замінювався, проте доказів зміни саме умов Додаткової угоди позивачем не надано.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково зазначив, що про зміну умов додаткової угоди дізнався лише толі, коли землевпорядник роздавав людям зерно в рахунок оплати орендної плати і також надав зерно позивачу. Як дізнався про те, що без його відома було продовжено термін дії договору, відразу пішов у контору ТОВ Давидівський Дар , де йому сказали, що в усьому розберуться. Потім звертався у відділення поліції та прокуратуру. Сам позивач є аграрієм, сам обробляє та ще у 2016 році попереджав про те, що не бажає продовжувати дію договору оренди.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні також просила позовні вимоги задовольнити з підстав, викладених у позові. Зазначила, що у додатковій угоді перша сторінка була замінена, що підтверджується висновком експертизи. Перша сторінка виконана зовсім іншим друкуючим засобом. Всі сторінки сколювалися декілька разів, окрім першої сторінки. Заміна відбулася таємно, нотаріально не завірялася. Позивач дізнався про таку заміну вже згодом, тому строки позовної давності не порушені.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечує проти задоволення позову в повному обсязі. Вказує, що обставини, на які посилається позивач є недоведеними. Вважає, що строк позовної давності повинен відраховуватися з моменту підписання додаткової угоди. Позивач не довів, що він дізнався про дану ситуацію пізніше, а три роки він не міг дізнатися, що строки договору були іншими. Позивач, після підписання додаткової угоди, не цікавився договірними умовами, текстом даного договору. Окрім слів позивача про те, що термін договору встановлювався до 2018 року, нічим не підтверджується. Висновок експертизи не доводить того що умови додаткової угоди змінювалися. Висновком експерта встановлено, що перший листок додаткової угоди відрізняється від інших. Чи змінювався сам текст додаткової угоди експертизою не встановлювалося, такого питання на експертизу не ставилося. Доказів, що умови договору змінювалися, немає. Різницю аркушів пояснює тим, що можливо зажувало картридж або ж щось інше.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та оцінивши докази у їх сукупності, судом зазначається наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Статтями 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду судам роз`яснено, що суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,8233 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Давидівської сільської ради Пирятинського району Полтавської області, кадастровий номер 5323882200:00:011:0020 (а.с.17).

28 січня 2009 року ОСОБА_1 та ТОВ Давидівський Дар в особі директора Донченко В.В. уклали договір оренди землі № 103, відповідно до якого ОСОБА_1 надав відповідачу у платне користування вказану земельну ділянку на 10 років (а.с.6-7).

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Законом України Про оренду землі , Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ст.ст. 116, 125 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди є, зокрема, строк дії договору оренди.

За ст.16 Закону України Про оренду землі - укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України встановлено: 1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено: 1. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п.3.1 додаткової угоди до договору землі № 103 від 18.02.2008 , укладеної 24.11.2014 продовжено строк дії договору - до 31 грудня 2028 року (а.с.10-14).

Згідност.18 Закону України Про оренду землі та ч.2 ст.125 ЗК України, договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації. Стаття 20Закону України Про оренду землі зазначає, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч.2 ст.207 ЦК України).

Частиною першою ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору. Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору. Зазначене свідчить про те, що строк дії договору починає текти з моменту досягнення згоди з усіх істотних умов договору та його підписання, а не з моменту його державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

09.06.2016 приватним нотаріусом Пирятинського районного нотаріального округу Запорожець О.О. на підставі рішення про державну реєстрацію № 30025469, прийнятим нею ж, внесено відомості про речове право до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно про додаткову угоду, строк дії якої вказано 31.12.2028 (а.с.17).

Відповідно до висновку експерта № 17-3/662 від 11.06.2019 перші аркуші у двох примірниках додаткової угоди від 24.11.2014 до договору оренди землі № 103 від 18.02.2018 замінювалися (а.с.81-86).

Отже, суд приходить до висновку, що роздруківка перших аркушів додаткової угоди здійснювалася ТОВ Давидівський Дар , після дати укладення додаткової угоди і до їх державної реєстрації. Дані обставини свідчать про те, що перша сторінка договорів була замінена відповідачем, тобто були внесені зміни щодо умов договорів без згоди позивача.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 215, ч.ч. 3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) наступних вимог: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

На момент укладення додаткової угоди відповідач був повідомлений позивачем про намір не продовжувати договір оренди, вказане явно перешкодило б вчиненню правочину на вигідних відповідачу умовах, тобто продовжити термін оренди. Вказане дає всі підстави вважати, що відповідач свідомо ввів в оману позивача, спочатку надавши для підпису примірник додаткової угоди з вигідними умовами для позивача, згодом замінивши аркуш угоди вже з вигідними умовами для відповідача.

Представник відповідача вказує, що навіть якщо і був замінений перший аркуш додаткової угоди, то це не доводить самої зміни умов, зазначених у ній.

Але, з такими твердженнями представника відповідача суд не погоджується, оскільки порівняти зміст первісної додаткової угоди та додаткової угоди, у якій аркуш замінено, суд не має можливості. Відповідач у заміненому аркуші міг зазначити буд-які умови на власний розсуд. Твердження, що додаткова угода із заміненим аркушем з точністю відповідає первісній угоді є припущенням.

Також представник відповідача вказує, що оскільки позивач отримував орендну плату за 2017-2018 роки, то він був обізнаний та на той час погоджувався на умову щодо продовження терміну дії договору оренди ще на 10 років - до 2028 року.

Проте, згідно первісного договору оренди землі, строк його дії встановлювався до 2018 року. Тому позивач, отримував орендну плату на підставі договору оренди, термін дії якого встановлювався до 2018 року, а не на підставі якихось інших умов.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

В даному випадку суд керується правовою позицією Верховного Суду України, зазначеною у постанові від 11.03.2015 року №43098344 (справа №6-16цс15), відповідно до якої не ознайомлення особи з умовами договору не можна визнати необґрунтованими, такі умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Відповідач змінив перший аркуш угоди, яка містить істотну умову - строк дії договору.

Зміна аркуша у договорі є фактично зміною умов договору, що відповідно до ч. 1 ст.30 Закону України Про оренду землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

В додатковій угоді не містяться ніякі примітки, відповідно до яких можна було б зробити висновок про взаємне погодження на зміну аркуша в угоді. Відсутні будь-які підтвердження, що позивач ознайомлювався та погоджувався зі зміненими аркушами у додатковій угоді, що сторони дійшли взаємної згоди щодо такої істотної умови як строк дії договору, а не відбулася зміна істотної умови в односторонньому порядку.

Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України, головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому суд приходить до висновку про відсутність вільного волевиявлення ОСОБА_1 на укладення додаткової угоди на вказаних у ній умовах та невідповідність його внутрішній волі. Правочин, який має дефект волі і волевиявлення його учасника, порушує суб`єктивні права останнього (право власності, право свободи договору), а тому порушене право підлягає захисту у спосіб вказаний у ст.ст. 215, 216 ЦК України.

Встановлені судом обставини спростовують презумпцію правомірності правочинів, встановлену ст. 204 ЦК України.

Щодо тверджень відповідача про помилковість підстав позову, на які позивач посилається у позовні заяві, то суд в даному випадку керується наступним.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду судам роз`яснено, що суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.

Щодо заявлених вимог представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше

У позовній заяві позивач зазначив, що про порушення вимог чинного законодавства під час реєстрації договору оренди йому стало відомо лише після направлення йому такої вже виправленої угоди у відповідь на його лист-вимогу про витребування земельної ділянки з користування у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди.

Оскільки позивач підписував первісну додаткову угоду і не міг підозрювати, що в подальшому відбудеться заміна аркушів в угоді без його згоди, суд вважає, що позивач не мав об`єктивну можливість дізнатися про таке порушення до отримання примірника додаткової угоди вже із заміненими аркушами.

Підсумовуючи викладене, надавши правову оцінку представленим доказам у сукупності з фактичними обставинами справи, проаналізувавши характер правовідносин, що склалися між сторонами, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ Давидівський Дар про визнання правочину недійсним.

Також позивач просить судові витрати покласти на відповідача.

В матеріалах справи наявна квитанція, якою підтверджується сплата судового збору у розмірі 768,40 грн (а.с. 1).

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд, у разі часткового задоволення позову, присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так як позов задоволено у повному обсязі, то судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 768,40 грн у повернення сплаченого судового збору.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Підтверджень про понесення витрат на правничу допомогу позивачем суду не надано.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 23, 56, 76, 77, 81, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Давидівський Дар про визнання правочину недійсним - задовольнити.

Визнати додаткову угоду до договору оренди землі № 103 від 18.02.2008, укладену між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Давидівський Дар в особі директора Богомола Івана Олександровича про оренду земельного паю площею 3,7233 га, розташованої на території Давидівської сільської ради Пирятинського району Полтавської області недійсною.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Давидівський Дар на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення суду по справі може бути оскаржено в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Пирятинський районний суд Полтавської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повний текст рішення складено 27 грудня 2019 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Пирятинським РВ УМВС України в Полтавській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Давидівський Дар , адреса: с. Давидівка Пирятинського району Полтавської області, код ЄДРПОУ 33166730.

Суддя Ю.О. Ощинська