Ухвала

від 27.12.2019 по справі 2-1402/11

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 27.12.2019 Справа № 2-1402/11

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний № 2-1402/11 Головуючий у 1 інстанції: Лисенко Л.І.

провадження № 22-ц/807/4207/19

УХВАЛА

27 грудня 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі судді-доповідача Маловічко С.В., при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2012 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ВУСО до ОСОБА_1 , Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія ОРАНТА про відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди (в порядку регресу), -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 14.12.2019 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, за якою не може бути відкрито апеляційне провадження з наступних підстав.

Скаржником пропущено строк на подачу апеляційної скарги на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що апеляційна скарга направлена поштою 14.12.2019 року , та складалась у відповідності до вимогЦПК України в ред. після набуття 15.12.2017р. чинності змінами, внесеними на підставі Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року до цивільно-процесуального кодексу.

Відповідно до п. 13 ч. 1 перехідних положень ЦПК України в новій редакції судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, для з`ясування дотримання строку на апеляційне оскарження, застосуванню підлягають строки, встановлені статтею 297 ЦПК України в ред. 18.03.2004р.

Відповідно до ст. 294 ч. 1 ЦПК України (у редакції ЦПК, що діяла на час постановлення оскаржуваного рішення) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції 16.05.2012 року. Апеляційна скарга подана до суду 14.12.2019, тобто, поза межами законодавчо визначеного строку на апеляційне оскарження.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 вказує на те, що ним строк на апеляційне оскарження рішення пропущено з поважних причин, оскільки ОСОБА_1 не був повідомлений належним чином про дату та час судового засідання, копія оскаржуваного рішення ОСОБА_1 не направлялась. Про існування рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.05.2012 року ОСОБА_1 стало відомо тільки 23.10.2019 року, коли він дізнався про існування арешту квартири, здійсненого під час виконавчих дій за виконавчим листом по цій справі.

Проте, вказані доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.2 статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадку, коли апеляційна скарга подана особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній , якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

У зв`язку із чим, зазначені в апеляційній скарзі причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду не мають правового значення при вирішенні питання про прийняття апеляційної скарги, оскільки така скарга подана після спливу одного року.

З матеріалів справи вбачається, що при розгляді справи місцевим судом ОСОБА_1 приймав участь через свого представника - ОСОБА_3 .

Під час розгляду справи ОСОБА_3 як представник відповідача ОСОБА_1 був присутній у судових засіданнях 12.04.2011 року (а.с.81,83), 21.06.2011 року (а.с. 131), 23.09.2011 року (а.с. 145), а також у судовому засіданні 30.05.2011 року, яке не відбулося у зв`язку : перебуванням судді у нарадчій кімнаті, що підтверджується розпискою про вручення повістки в наступне судове засідання (а.с.94).

Крім того, у судовому засіданні від 14.11.2011 року ОСОБА_1 приймав участь особисто (а.с. 162).

Про виклик в судове засідання, призначене на 11.00 год. 23.09.2011 року ОСОБА_1 був повідомлений особисто , що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням (а.с. 129).

14.11.2011 року ОСОБА_3 як представник відповідача ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження по справі (а.с. 148-154). У вказаному судовому засіданні ОСОБА_1 був присутній особисто (а.с. 162).

Про виклик в судове засідання, призначене на 14.00 год. 20.03.2012 року, ОСОБА_1 був повідомлений шляхом надіслання судової повістки на адресу місця мешкання, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням (а.с. 167).

Про виклик в судове засідання, призначене на 10.30 год. 19.04.2012 року, ОСОБА_1 був повідомлений шляхом надіслання судової повістки на адресу місця мешкання, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.184).

Про виклик в судове засідання, призначене на 10.00 год. 16.05.2012 року ОСОБА_1 був повідомлений шляхом надіслання судової повістки на адресу місця мешкання, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення (а.с. 181).

Таким чином матеріали справи свідчать про те, що скаржник був належним чином повідомлений про розгляд справи. Крім того, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 був присутнім в судових засіданнях.

Апеляційна скарга подана ОСОБА_1 лише 14.12.2019 року , тобто через 7 років і 7 місяців після ухвалення оскаржуваного рішення .

Положення статті 358 ЦПК України передбачають можливість поновлення строків на апеляційне оскарження після спливу річного строку з дня складання повного тексту рішення лише у випадку, коли особа не була залучена до участі у справі і не знала про судове рішення, а також, коли мались непереборні обставини.

Проте, скаржник не зазначив непереборних обставин, які перешкоджали б йому подати апеляційну скаргу своєчасно, принаймні до спливу 1 року з дати ухвалення рішення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що судову повістку було отримано іншою особою.

Проте, як видно із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення судову повістку про виклик в судове засідання, призначене на 10.00 год. 16.05.2012 року отримала його сестра - ОСОБА_4 (а.с. 181).

Згідно з частиною третьою статті 130 ЦПК України ( в ред.. від ЗУ від 03.10.2017) якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.

Аналогічна правова норма містилась в ч.3 ст. 76 ЦПК України в ред. від 18.03.2004р.

Таким чином, процесуальним законом передбачено, що належним повідомленням є вручення повістки не тільки учаснику судового провадження, якому адресовано судову повістку, а будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з цією особою.

Крім того, відповідачем, в свою чергу, не спростовано правильність зазначеної позивачем у позовній заяві адреси, на яку місцевий суд відправляв протягом всього часу розгляду справи кореспонденцію.

Матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_1 на час звернення ПрАТ Страхова компанія ВУСО до нього з цим позовом мав інше зареєстроване місце проживання, або повідомив суд про зміну адреси, указаної в матеріалах справи.

Відповідно до вимог ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо при цьому не завдається шкоди самій суті права і переслідується легітимна мета за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами вимоги щодо строків оскарження судових рішень. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм в тому числі і процесуального законодавства.

Європейський суд з прав людини зазначав, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства, які призначені для належного відправлення правосуддя та забезпечення принципу юридичної визначеності (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Дія 97" проти України (заява № 19164/04) від 21 жовтня 2010 року, пункт 47).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення суду у справі Жоффер де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.).

Разом з тим, сторони у розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі "Олександр Шевченко проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань.

Також практикою Європейського суду з прав людини встановлено, що якщо сторони у визначений законом термін не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи та своєчасно не звертались до суду за інформацією щодо стану розгляду справи, їх права на доступ до правосуддя не є порушеними (рішення у справі "Каракуця проти України" (Karakutsya v. Ukraine), заява № 18986/06, пункт 57, від 16 лютого 2017 року).

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня ухвалення рішення особою, обізнаною про розгляд справи, а також враховуючи відсутність обставин, передбачених п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 358 ЦПК України, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 358 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2012 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ВУСО до ОСОБА_1 , Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія ОРАНТА про відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди (в порядку регресу) - відмовити.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Копію цієї ухвали надіслати особам, які беруть участь у справі, для відома.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття.

Суддя Запорізького

апеляційного суду С.В. Маловічко