Постанова

від 23.12.2019 по справі 910/3183/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2019 р. Справа№ 910/3183/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю Фабрика паперово-технічних виробів Тосна

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2019

у справі №910/3183/19 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Фабрика паперово-технічних виробів Тосна

до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім СВР

про стягнення 548 136,00 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю Фабрика паперово-технічних виробів Тосна (далі - ТДВ Фабрика паперово-технічних виробів Тосна , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім СВР (далі - ТОВ ТД СВР , відповідач) про стягнення 182 712,00 грн неустойки за січень-лютий 2019 року, нарахованої в порядку ст. 785 Цивільного кодексу України у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо повернення орендованого приміщення.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача 548 136,00 грн неустойки за січень-червень 2019 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 у справі №910/3183/19 у задоволенні позову відмовлено повністю, стягнуто з позивача на користь відповідача 3 800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що строк дії укладеного між сторонами договору оренди закінчився 01.01.2019, однак, орендодавець без достатніх на те правових підстав відмовився від складання та підписання акту приймання-передачі (повернення) приміщення з оренди; умовами договору не передбачено підстав для відмови від підписання акту приймання-передачі (повернення) приміщення з оренди; встановивши наявність недоліків об`єкту оренди, позивач не був позбавлений права за участі представника відповідача (чи за його відсутності) скласти акт з описом таких недоліків чи замовити відповідне експертне дослідження та пред`явити до стягнення з орендаря збитки в порядку пункту 7.1 договору; в матеріалах справи відсутні жодні належні та допустимі докази наявності недоліків об`єкту оренди, а їх перерахування позивачем в листі № 17 від 28.01.2019 не підтверджує наявність таких недоліків та не визначає їх конкретизованих ознак, з огляду на що орендар не мав можливості їх оспорити чи погодити; за наведених обставин суд дійшов висновку про відсутність прострочення виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди після закінчення строку дії договору, у зв`язку з чим відсутні підстави для нарахування неустойки.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ТДВ Фабрика паперово-технічних виробів Тосна звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач наголошував на тому, що обов`язок повернення об`єкта оренди по акту приймання-передачі покладається на відповідача, як орендаря за договором; враховуючи, що строк дії договору оренди закінчився 01.01.2019 та не був пролонгований, орендар був зобов`язаний повернути орендоване приміщення в стані не гіршому, ніж на момент передачі, по акту прийому-передачі в строк до 04.01.2019; відповідач не надав жодних доказів належного виконання ним договірних зобов`язань щодо повернення орендованого приміщення в обумовлений договором строк та доказів того, що позивач безпідставно ухилився від прийняття орендованого приміщення; в порушення умов договору, без дозволу орендодавця, відповідачем здійснено перепланування орендованого приміщення та не проведено відповідного демонтажу, у зв`язку з чим 10.01.2019 не відбулося фактичного повернення об`єкту оренди, тому акт приймання-передачі не був складений та підписаний сторонами; судом не враховано, що направлений 23.01.2019 відповідачем позивачеві акт приймання-передачі обґрунтовано не був підписаний останнім, оскільки приміщення не відповідало стану, зазначеному в акті, акт датований 31.12.2018, хоча огляд проводився 10.01.2019, ключі від усіх дверей не були передані, як зазначалося в акті, акт підписаний зі сторони відповідача уповноваженою особою Богданцевим А.В. за відсутності жодних документів на підтвердження його повноважень; відповідач суперечливий у своїх твердженнях щодо дати проведення огляду об`єкта оренди; судом залишено поза увагою ту обставину, що відповідачем не було надано жодних письмових заперечень щодо визначених позивачем недоліків приміщення, так як і не було направлено повідомлень про їх усунення та готовність передати об`єкт оренди; суд не надав оцінки направленій позивачем відповідачеві претензії з вимогою про звільнення приміщення та повернення ключів, яку останній залишив без відповіді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТДВ Фабрика паперово-технічних виробів Тосна на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 у справі №910/3183/19, розгляд апеляційної скарги призначено на 23.12.2019, встановлено ТОВ Торговий дім СВР строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на те, що позивачем при обґрунтуванні позовних вимог не доведені обставини, які мають значення для справи, зокрема, фізичні характеристики об`єктів нерухомості, які орендували відповідач та ФОП Богданцев А.В. у період з 01.01.2018 по 31.12.2018, що позбавляє можливості виокремити індивідуальні характеристики, за якими можна ідентифікувати об`єкти оренди та встановити чи мали місце пошкодження, зазначені позивачем у листі №17 від 28.01.2019, в тій частині приміщення, яку орендував саме відповідач; позивачем належними та допустимими доказами не доведено проведення відповідачем перепланування спірного об`єкта оренди; направлене позивачем повідомлення від 17.05.2019 відповідач отримав лише 03.06.2019, у зв`язку з чим був позбавлений можливості відреагувати на нього та вчинити відповідні дії у визначені в ньому строки; відповідач, неправильно трактуючи зміст листа від 23.01.2019, намагається ввести суд в оману відносно позиції відповідача щодо дати проведення огляду; законом не передбачено право наймача після закінчення строку дії договору відмовитися від прийняття переданої в найм речі внаслідок її погіршення.

18.12.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про стягнення судових витрат, понесених останнім у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції у розмірі 25 334,50 грн.

У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

23.12.2019 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 07.12.2017 між ТДВ Фабрика паперово-технічних виробів Тосна (у тексті договору - орендодавець) та ТОВ ТД СВР (у тексті договору -орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 07/12/2017 (далі - договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування нежитлове приміщення (далі - об`єкт оренди) загальною площею 315 кв.м, розташоване на першому поверсі за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Павліченко 9-А (п. 1.1 договору).

Пунктом 2.1 договору визначено, що стан об`єкта оренди на момент передачі в оренду придатний для використання. Недоліків даний об`єкт не має.

Відповідно до п. 2.2 договору передача об`єкта оренди оформляється актом прийому-передачі об`єкта оренди, який складається у двох екземплярах і підписується сторонами або їх повноважними представниками. Акт прийому-передачі є невід`ємною частиною договору (Додаток 1).

У п. 2.3 договору сторони погодили, що орендар в день закінчення строку дії цього договору повертає, а орендодавець приймає об`єкт оренди в стані не гіршому, ніж на момент його передачі в оренду з урахуванням нормального фізичного зносу.

Якщо орендар в останній день дії договору не звільняє приміщення, орендна плата нараховується орендарю до фактичного звільнення приміщення в подвійному розмірі за кожен день не звільнення приміщення (п. 2.5 договору).

Орендар зобов`язується, зокрема, у разі закінчення строку дії договору, або у випадку його дострокового розірвання повернути об`єкт оренди у стані не гіршому, ніж на момент передачі згідно з актом прийому-передачі, підписаним сторонами (п. 3.3.18 договору); повернути орендодавцю по акту прийому-передачі об`єкт оренди в строк не пізніше трьох днів з дати закінчення строку дії договору в стані не гіршому, ніж воно було передано (п. 3.3.23 договору).

У пункті 4.1 договору сторони погодили орендну плату в розмірі 45 678 грн з ПДВ в місяць.

Згідно з п. 9.1 договору останній припиняє свою дію, в тому числі, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Строк дії договору сторонами погоджено з моменту його підписання і до закінчення строку оренди. Строк оренди діє до 01.01.2019 (п. 11.1 договору).

01.01.2018 між сторонами підписано та скріплено печатками Акт приймання-передачі нежитлового приміщення (об`єкт оренди) загальною площею 315 кв.м, розташованого на першому поверсі за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Павліченко 9-А.

Згідно з вказаним актом приміщення недоліків не має, крім тих, що описані в даному акті, а саме: пошкоджена фарба на батареях, двоє пластикових дверей в туалеті зі слідами підпалу, тріснутий склопакет в одному металопластиковому вікні.

Також у Акті приймання-передачі сторонами зафіксовано відсутність у приміщенні добудувань та перепланувань, відсутність пошкоджень, сколів, лущень внутрішніх стін, пофарбованих в жовтий колір.

Посилаючись на те, що у зв`язку з закінченням строку дії договору, в порушення взятих на себе зобов`язань, відповідач не повернув об`єкт оренди у стані не гіршому, ніж на момент передачі, 02.02.2019 позивачем направлено відповідачеві претензію з вимогою звільнити приміщення, передати його по акту приймання-передачі у день фактичного його звільнення, повернути ключі та перерахувати орендну плату за фактичне використання приміщення у січні 2019 року (неустойку) (а.с. 27-30, т. 1).

Вказана претензія була отримана відповідачем 12.02.2019, що підтверджується даними з сайту АТ Укрпошта , однак залишена останнім без відповіді та задоволення, у зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, суд першої інстанції правильно визначив, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди (найму), за яким, відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України), одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 761, частини 1 статті 762 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі статтею 795 ЦК України передання наймачеві будівлі оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Статтею 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Частиною 1 статті 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як встановлено судом першої інстанції та визнається сторонами у справі, строк дії укладеного між сторонами договору оренди закінчився 01.01.2019 та пролонгований не був, у зв`язку з чим у відповідача в силу вимог законодавства та умов договору виник обов`язок повернути за актом прийому-передачі об`єкт оренди у стані не гіршому, ніж на момент передачі в оренду.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що як станом на час розгляду справи місцевим господарським судом, так і станом на час її апеляційного перегляду об`єкт оренди не було фактично передано позивачеві.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною першою ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, за приписами ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, стаття 785 ЦК України передбачає особливий вид майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який не виконує обов`язку з повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Зазначений особливий статус вказаної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача з повернення орендованого майна виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець у цьому випадку позбавлений можливості застосувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання свого зобов`язання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі, передбаченому статтею 785 ЦК України.

Разом з тим, для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Тобто необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17, від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, від 23.04.2018 у справі № 909/382/17, від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15.

Так, частиною 1 ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Тобто за змістом абзацу другого частини першої статті 614 ЦК України обов`язок доказування невинуватості особи, яка порушила зобов`язання, покладається саме на цю особу.

Отже, предметом доказування у даній справі є обставини вжиття орендарем всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання обов`язку з повернення об`єкта оренди, оскільки вина орендаря у разі несвоєчасного повернення орендованого майна, в силу вимог ст. 614 ЦК України, презюмується.

Крім того, при вирішенні питання щодо підстав нарахування неустойки за частиною 2 статті 785 ЦК України необхідно враховувати, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до вказаної норми та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути зокрема підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/9328/17.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач звернувся до позивача з листом № 23/01 від 23.01.2019 (а.с. 20), в якому зазначив, що 28.12.2018 орендар припинив користування об`єктом оренди, звільнив його та передав ключі від об`єкта оренди. За усною домовленістю між орендодавцем та орендарем була досягнута згода провести 31.12.2018 спільний огляд об`єкта оренди, за результатами якого скласти та підписати Акт приймання-передачі об`єкта оренди. Після проведення огляду об`єкта оренди позивачем було висунуто зауваження щодо стану об`єкта оренди та відстрочено підписання Акта приймання-передачі об`єкта оренди. У зв`язку з тим, що станом на день складання листа перелік зауважень в письмовому вигляді не викладено та орендареві не надано, відповідач просив підписати доданий до листа Акт приймання-передачі приміщення від 31.12.2018 (два примірники), підписаний зі сторони орендаря Богданцевим А.В. на підставі довіреності від 27.12.2018.

При цьому, доводи апелянта щодо підписання даного акта зі сторони відповідача неуповноваженою особою колегія суддів відхиляє з огляду на наявність в матеріалах справи копії довіреності від 27.12.2018, що видана Богданцеву Артему Валерійовичу виконавчим директором ТОВ ТД СВР для представництва інтересів товариства, у тому числі, з правом підпису від імені товариства Акту приймання-передачі приміщення (а.с. 80, т. 1).

Зі змісту вказаного Акту приймання-передачі приміщення від 31.12.2018 (а.с. 21-22, т. 1) вбачається, що в частині характеристик приміщення, що передається з оренди, такий акт є ідентичним Акту приймання-передачі приміщення в оренду від 01.01.2018 (а.с. 18-19, т. 1), у тому числі, вказано про відсутність у приміщенні добудувань та перепланувань, відсутність пошкоджень, сколів, лущень внутрішніх стін, пофарбованих в жовтий колір .

28.01.2019 у відповідь на лист відповідача № 23/01 від 23.01.2019 позивачем направлено лист вих. № 17 від 28.01.2019 (а.с. 23-28, т. 1), в якому зазначив, що спільного огляду об`єкту оренди ані 28.12.2018, ані 31.12.2018 не проводилося; позивач 31.12.2018 був готовий оглянути об`єкт оренди, однак, приміщення було зачинене протягом усього дня; огляд приміщення відбувся 10.01.2018, в ході якого були виявлені суттєві недоліки об`єкту оренди, зокрема, пошкодження внутрішніх стін приміщення, пошкодження корпусу вхідних ролетів, пошкоджена плитка, не демонтовані гіпсокартонна стіна, рекламні конструкції орендаря. У зв`язку з зазначеним 10.01.2018 не відбулось фактичного повернення об`єкту оренди та підписання Акта приймання-передачі приміщення, водночас, сторонами досягнуто усної домовленості про усунення наявних недоліків та нарахування орендної плати по дату фактичного повернення приміщення з оренди. Також орендодавець не погодився з направленим відповідачем Актом приймання-передачі приміщення, оскільки в ньому не було зазначено наявних недоліків об`єкта оренди.

При цьому, судом першої інстанції враховано, що окрім розбіжності в датах проведення огляду, сторонами договору не заперечується, що для підписання акту повернення приміщення з оренди проводився спільний огляд приміщення, але акт не був підписаний зі сторони та за ініціативою орендодавця з підстав наявності недоліків об`єкту оренди.

Разом з тим, як правильно встановлено місцевим господарським судом, умовами договору не передбачено підстав для відмови від підписання акту приймання-передачі (повернення) приміщення з оренди.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказує, що нормами чинного законодавства також не передбачено право орендодавця після закінчення строку договору найму (оренди) відмовитися від прийняття переданої у найм речі внаслідок її погіршення.

Водночас, у пункті 7.1 договору сторони встановили, що у випадку, якщо орендар умисно чи з необережності допустить погіршення/знищення об`єкта оренди, він зобов`язаний відшкодувати орендодавцю збитки, що дорівнюють вартості погіршення, відшкодувати втрати на приведення об`єкта оренди в первісний стан, а також упущену вигоду, що орендодавець мав би, використовуючи й розпоряджаючись цим об`єктом за весь період приведення об`єкта оренди в первісний стан.

Отже, як правильно зауважив суд першої інстанції, у разі встановлення наявності недоліків на об`єкті оренди, позивач не позбавлений права за участі представника відповідача скласти акт з описом таких недоліків чи замовити відповідне експертне дослідження та пред`явити до стягнення з орендаря збитки відповідно до пункту 7.1 договору.

Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, саме орендодавець без достатніх на те правових підстав відмовився від складання та підписання акта приймання-передачі (повернення) приміщення оренди.

При цьому, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази наявності недоліків об`єкта оренди, а їх перерахування позивачем в листі №17 від 28.01.2019 не підтверджує наявність таких недоліків та не визначає їх конкретизованих ознак, з огляду на що орендар не мав можливості їх оспорити чи погодити.

Крім того, суд першої інстанції правомірно звернув увагу на наступні умови договору.

Пунктом 3.1.5 договору встановлено обов`язок орендодавця в 10-денний строк розглядати звернення орендаря по питаннях ремонту та переобладнання.

Обов`язок орендаря не здійснювати без письмової згоди орендодавця перебудування і добудування об`єкту оренди встановлено пунктом 3.3.8 договору.

Згідно з п. 3.3.13 договору встановлено обов`язок орендаря без письмового дозволу орендодавця не проводити поточні ремонти, роботи, пов`язані з прокладанням прихованих та зовнішніх комунікацій, перепланування та переобладнання об`єкту оренди.

Відповідно до пункту 7.2 договору орендар має право здійснювати будь-які перепланування чи поліпшення об`єкта оренди винятково з письмової згоди орендодавця.

Пункти 7.3-7.7 договору регулюють взаємовідносини сторін у разі здійснення відповідачем поліпшень за наявності письмової згоди орендодавця.

Разом з тим, як правильно зазначив місцевий господарський суд, обставини здійснення змін об`єкту оренди з дозволом чи без дозволу орендодавця, а також подальші наслідки вказаного для сторін не є предметом дослідження у даній справі, оскільки спір у ній виник щодо стягнення з відповідача неустойки з підстав невиконанням орендарем обов`язку щодо повернення речі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що позивач, як орендодавець, без достатніх на те правових підстав відмовився від складання та підписання акту приймання-передачі (повернення) приміщення з оренди.

Позивач в письмовій відповіді на відзив та в апеляційній скарзі наголошує на тому, що 17.05.2019 ним було направлено відповідачеві повідомлення з пропозицією з`явитися 24.05.2019 о 10:00 год. на об`єкт оренди для його огляду, передачі ключів та підписання акту приймання-передачі.

Натомість з доданого опису вкладення та фіскального чеку (а.с. 143, т. 1) вбачається, що лист № б/н від 17.05.2019 було направлено відповідачеві разом з відповіддю на відзив 24.05.2019 о 10:36 год., тобто після часу та дати, коли за пропозицією орендодавця відповідач повинен був з`явитись для передачі об`єкту оренди.

Доказів направлення вказаного листа до 24.05.2019 позивачем ані суду першої інстанції, ані під час апеляційного провадження у справі не надано, а тому доводи апеляційної скарги про те, що такий лист був направлений 17.05.2019, а разом з відповіддю на відзив направлений повторно, у зв`язку з чим помилково не прийнятий місцевим господарським судом в якості доказу, колегія суддів відхиляє як безпідставні.

За вказаних обставин, посилання позивача на лист № б/н від 17.05.2019 правомірно не прийняті судом першої інстанції.

Водночас, місцевим господарським судом обґрунтовано відхилені як такі, що не стосуються предмету спору в даній справі, доводи відповідача про недобросовісність дій позивача в частині нарахування вартості компенсації комунальних послуг та експлуатаційних витрат.

Також, на переконання колегії суддів, дослідивши долучені відповідачем до матеріалів справи заяви свідка, а саме, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер НОМЕР_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , судом першої інстанції правильно встановлено, що викладені в таких заявах обставини не доводять та не спростовують доводів сторін, не містять відомостей щодо істотних для даної справи обставин, а тому не можуть розглядатись як належні та допустимі докази у справі.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, під час її розгляду місцевим господарським судом, в судовому засіданні 24.09.2019 досліджувалась та заслуховувалась частина електронних доказів, наданих відповідачем, а саме, аудіозаписи, що містились на телефоні HUAWEI Y5 2018, IMEI НОМЕР_3 НОМЕР_4 .

За приписами ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Проте, як правильно зазначив суд в оскаржуваному рішенні, вищезазначені аудіозаписи не є належними, допустимими та достовірними в розумінні приписів ст. ст. 76-78 ГПК України, оскільки з вказаних записів не вбачається за можливе дійти висновку та встановити, чиї голоси містяться на них, чи відбувалось записане в аудіофайлах в реальності, та про яке саме приміщення йде розмова.

Отже, інформація, яка міститься в наданих відповідачем електронних доказах, у даному випадку не дозволяє суду достовірно встановити будь-які обставини, про які йдеться у вказаних аудіозаписах, а також з`ясувати, чи належать такі обставини до обставин, що входять в предмет доказування.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Дослідивши надані сторонами докази, колегія суддів дійшла висновку про те, що саме орендодавець без достатніх на те правових підстав відмовився від складання та підписання акту приймання-передачі (повернення) приміщення з оренди, з огляду на що відсутнє прострочення виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди після закінчення строку дії договору.

При цьому, за відсутності доведеного позивачем факту наявності недоліків об`єкту оренди, за наявності підтвердженого сторонами факту відмови саме позивача підписати акт приймання-передачі (повернення) приміщення з оренди, судом першої інстанції правомірно розцінено направлення відповідачем листа № 23/01 від 23.01.2019 з доданим до нього актом приймання-передачі, як вчинення орендарем дій для спонукання орендодавця підписати акт приймання-передачі (повернення) об`єкту оренди.

Як було зазначено вище, 28.01.2019 позивачем отримано лист відповідача №23-01 від 23.01.2019 разом з актом приймання-передачі спірного об`єкта оренди, однак, позивач відмовився приймати орендоване приміщення та підписувати акт прийому-передачі орендованого приміщення.

Отже, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається відсутність вини (умислу або необережності) відповідача щодо неналежного виконання зобов`язання з повернення об`єкту оренди після закінчення строку дії договору, що виключає можливість застосування до відповідача наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на встановлені обставини справи, враховуючи положення чинного законодавства та вищевикладені правові позиції Верховного Суду, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з ТОВ ТД СВР неустойки у розмірі 548 136,00 грн, а тому позов ТДВ Фабрика паперово-технічних виробів Тосна задоволенню не підлягає.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на викладене, доводи апелянта щодо неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також стосовно невідповідності висновків суду обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 03.10.2019 у справі №910/3183/19 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТДВ Фабрика паперово-технічних виробів Тосна має бути залишена без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, а також витрати позивача на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, у зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Фабрика паперово-технічних виробів Тосна на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 у справі №910/3183/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 у справі №910/3183/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/3183/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 28.12.2019.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Є.Ю. Пономаренко