Постанова

від 26.12.2019 по справі 461/6191/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/6191/18 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.

Провадження № 33/811/515/18 Доповідач: Ревер В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2019 року м. Львів

Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Ревера В.В., з участю ОСОБА_1 Ю.М., прокурора Вітковської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу на постанову судді Галицького районного суду м.Львова від 28 листопада 2018 року,

встановив:

цією постановою провадження у справі про притягнення

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який працює заступником начальника Личаківського відділу Львівської місцевої прокуратури №1 Львівської області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.172-7 КУпАП закрито у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно постанови судді, ОСОБА_2 , займаючи посаду заступника начальника Львівського відділу Львівської місцевої прокуратури №1 Львівської області, тобто будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави, та відповідно до підпункту е пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України Про запобігання корупції № 1700-VII суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією, в порушення вимог ч.1 ст.28 Закону, не вжив заходів щодо недопущення виникнення реального конфлікту інтересів та не повідомив свого безпосереднього керівника про наявність у нього реального конфлікту інтересів при розгляді заяви ОСОБА_3 щодо неналежного проведення досудового розслідування кримінального провадження №12015140040000722 від 13.03.2015 року та неналежного, на думку заявника, здійснення прокурорського нагляду у формі процесуального керівництва за вказаним кримінальним провадженням, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за вчинення якого передбачена ч.1 ст.172-7 КУпАП.

На дану постанову ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати таку та прийняти нову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.172-7 КУпАП, закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Вважає, що оскаржуване рішення суду є незаконним та підлягає скасуванню у зв`язку з неповним з`ясуванням судом обставин справи, з цілковитим ігноруванням всіх без виключень його пояснень і доводів, що мають значення для вирішення справи.

Так у справі постановлено остаточне рішення без вивчення та аналізу належних та об`єктивних доказів, з необхідністю дослідження яких погодився суд, задовольнивши його клопотання про їх витребування.

Окрім цього, рішення Галицького районного суду від 28.11.2018 року ґрунтується лише на наданих ДЗЕ НП України матеріалах, які в судових засіданнях належно не перевірялися, однак покладені (виключно ці докази і жодного іншого) в основу судового рішення від 28.11.2018 року.

При складенні старшим оперуповноваженим в ОВС ДЗЕ НП України Килівником А.Ю протоколу про адміністративне правопорушення від 16.08.2018 року, не були дотримані вимоги закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи.

В першу чергу не встановлено суб`єкта адміністративного правопорушення. В судовому рішенні (як і у протоколі від 16.08.2018 року) зафіксовано, що адміністративне правопорушення вчинено заступником начальника Личаківського відділу Львівської місцевої прокуратури № 1. Однак він обіймає посаду заступника начальника Личаківського відділу Львівської місцевої прокуратури № 1 лише з 12.09.2017 року. На час нібито вчинення адміністративного правопорушення (25.07.2017 року) не перебував на вказаній посаді.

В той же час жоден з доказів, якими суд обґрунтовує факт вчинення ним адміністративного правопорушення, не може вважатися таким тому, що за своєю природою та суттю не є доказом і не відповідає вимогам ст.251 КУпАП.

Наказ прокурора Львівської області № 35 від 12.09.2017 року про призначення його на посаду заступника начальника Личаківського відділу Львівської місцевої прокуратури № 1, виданий майже на 2 місяці пізніше дня нібито вчинення ним адміністративного правопорушення, тому цей наказ не є і не може слугувати доказом вчинення адміністративного правопорушення.

На думку суду, факт вчинення адміністративного правопорушення підтверджується даними заяви ОСОБА_3 , в якій ініціювалося питання про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст.364 КК України стосовно процесуального керівника по провадженню ОСОБА_2 , а також слідчого поліції Лукіна A. ОСОБА_4 .

Вважає, що у зверненні ОСОБА_3 жодним чином не ініціювалося питання про внесення відомостей до ЄРДР за ст.364 КК України стосовно нього. У вказаному зверненні відсутня вимога про реєстрацію кримінального провадження стосовно нього, як і відсутня будь-яка вказівка про вчинення ним злочину.

Натомість судом, при винесенні постанови, не дано оцінки цим обставинам, а його доводи залишені поза увагою.

Окрім цього, звертає увагу суду, що заява ОСОБА_3 з очевидних і зрозумілих причин не може бути доказом вчинення особою адміністративного правопорушення, оскільки по своїй суті є лише матеріальним носієм, відображенням думки заявника, яка потребує подальшої перевірки та оцінки судом в сукупності з іншими матеріалами.

Вважає, що відповіддю від 25.07.2017 року за № (14-39) 426-16 підтверджується не факт вчинення ним адміністративного правопорушення, а навпаки, факт відсутності як суб`єктивної, так і об`єктивної сторони адміністративного правопорушення.

Підтвердженням цьому є зміст відповіді, в якій чітко вказано межі розгляду звернення (щодо неналежного стану досудового розслідування), а також той факт, що він однозначно розумів можливість оцінки його дій Генеральною Інспекцією Генеральної прокуратури України.

Генеральна інспекція, розглядаючи звернення ОСОБА_3 від 04.07.2017 року, однозначно дала оцінку його діям як процесуального керівника у кримінальному провадженні і мала можливість, за наявності до цього достатніх підстав, як самостійно вирішити питання про внесення відомостей до ЄРДР, так і ініціювати вказане перед іншими правоохоронними органами.

Відтак, твердження суду про те, що він з метою досягнення власного приватного інтересу щодо укриття факту неналежного виконання своїх професійних обов`язків, не повідомив керівника вищого рівня про наявність у нього реального конфлікту інтересів, є надуманим та безпідставним. Адже в його діях не було ні неналежного виконання своїх професійних обов`язків, ні наміру укрити цей факт.

Судом у постанові від 28.11.2018 року не вказано, яким чином ухвала слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова Головатого Р.Я. від 13.01.2016 року про накладення арешту на нерухоме майно, винесена в січні 2016 року (за 1,5 роки до цього) може підтверджувати факт вчинення адміністративного правопорушення в липні 2017 року.

Суд в обґрунтування рішення про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення посилається на окремі пояснення, дані ним під час службового розслідування, а не на пояснення, дані під час судового розгляду протоколу. При цьому, судом жодної оцінки його поясненням, які отримані безпосередньо в суді, не дано.

Вважає наведене неприпустимим, оскільки є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На думку суду, факт вчинення адміністративного правопорушення підтверджується висновком службового розслідування Генеральної Інспекції Генеральної прокуратури України.

Він неодноразово стверджував і на даний час наполягає на тому, що висновок службового розслідування є суперечливим, необґрунтованим, прийнятим за неповно зібраними матеріалами, без врахування доказів, які мають визначальне значення для прийняття об`єктивного рішення.

Генеральною Інспекцією Генеральної прокуратури України умисно не долучено та не надано йому, ні Галицькому районному суду м. Львова (на численні його письмові вимоги, зокрема, від 08.10.2018 року, 09.11.2018 року) інформації про результати розгляду Генеральною інспекцією звернення ОСОБА_3 від 04.07.2017 року та інших його звернень.

Це пояснюється тим, що така інформація повністю б спростувала наявність в його діях будь-яких порушень вимог чинного законодавства України та усунула б сам факт правопорушення, оскільки він надав відповідь на звернення ОСОБА_3 лише в частині стану та якості досудового розслідування у кримінальному провадженні, в якому він був заявником, і жодним чином не оцінював свої дії, так як їм надавала правову оцінку Генеральна інспекція під час підготування відповіді на це ж звернення ОСОБА_3

Суд, як вбачається з постанови від 28.11.2018 року, дійшов висновку про те, що внаслідок нібито невиконання ним впродовж періоду січня - липня 2016 року ухвали Личаківського районного суду від 13.01.2016 року про арешт майна, відбулося відчуження спірного нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Вважає вказаний висновок помилковим, оскільки судом не взято до уваги його пояснення про те, що відчуження майна відбулося більше, ніж через рік після описаних вище подій - у лютому 2017 року, і стало можливим не внаслідок його дій чи бездіяльності, а внаслідок постановлення районним та апеляційним судами відповідних рішень, якими у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 11.03.2015 року про накладення арешту на нежитлові приміщення.

Окрім цього, поза увагою суду залишено той факт, що дана ухвала не перебувала у нього на виконанні. Навіть у висновку службового розслідування Генеральної інспекції, на підставі якого, без проведення жодної додаткової перевірки, складено протоколи про вчинення ним адміністративних правопорушень зафіксовано, що зазначену ухвалу від 20.01.2016 року у порядку ст.40 КПК України слідчим направлено начальнику Личаківського ВП ГУ НП України у Львівській області Тарану А.М., відповідне доручення отримано працівником поліції Макогоном Р.П.

Вважає, що аналіз змісту самого звернення ОСОБА_3 від 04.07.2017 року та підписаної ним відповіді на вказане звернення, а також інших наявних матеріалів, однозначно засвідчує відсутність як самої події так і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-7 КУпАП, що своєю чергою є обставиною, що виключає провадження в справі про адміністративне правопорушення (п.1 ч.1 ст.247 КУпАП).

Заслухавши пояснення ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, виступ прокурора Вітковської І.М., яка заперечила доводи апеляційної скарги та просила залишити постанову судді без зміни, вивчивши матеріали справи №461/6191/18, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст.245 Кодексу України про адміністративні правопорушення, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться в межах, встановлених протоколом про адміністративне правопорушення.

Згідно з ст.280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясовувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Фактичні дані, що стосуються справи, зокрема наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні, інші обставини, відповідно до ст.251 КУпАП, встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, іншими документами.

Проте, суддею суду першої інстанції, в порушення зазначених вимог закону, не вжито належних заходів спрямованих на встановлення всіх обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Апеляційний суд вважає, що висновок судді про винуватість ОСОБА_2 в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-7 КУпАП, не відповідає фактичним обставинам справи.

Так, згідно з положеннями ч.1 ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.28 Закону України Про запобігання корупції , особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані: 1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; 2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно.

Обов`язковою ознакою, за якою будь-яка неправомірна поведінка державних службовців, посадових осіб або інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, може визнаватися корупційною, є корисливий або інший особистий інтерес таких осіб або інтерес третіх осіб.

За змістом ст.172-7 КУпАП, особистий інтерес - це користь, вигода, яка стосується (або цікавить) особу, і які вона бажає отримати для себе особисто або близьких осіб.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-7 КУпАП, передбачає відповідальність за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів та полягає у бездіяльності особи, яка знала про наявність у неї реального конфлікту інтересів, що можуть вплинути на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, тому повинна була повідомити у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів.

Суб`єктивна сторона характеризується умисною формою вини.

Диспозиція ст.172-7 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність спеціального суб`єкта адміністративних правовідносин у разі неповідомлення у випадках, передбачених законом, про наявність реального конфлікту інтересів.

Суб`єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції".

Судом першої інстанції у постанові зазначено, що ОСОБА_2 , відповідно до п.п. е п.1 ч.1 ст.3 Закону України Про запобігання корупції , є суб`єктом відповідальності за вчинення корупційного правопорушення, оскільки на час вчинення правопорушення - 25 липня 2017 року, займав посаду заступника начальника Личаківського відділу Львівської місцевої прокуратури № 1 Львівської області, тобто на нього поширювались вимоги про обмеження та зобов`язання дотримуватися правил запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, що встановлені Законом України Про запобігання корупції .

Однак, як вбачається із матеріалів справи, такі висновки суду не підтверджуються жодними доказами.

Так судом взято до уваги та здійснено покликання як на доказ на наказ прокурора Львівської області № 35 від 12.09.2017 року про призначення ОСОБА_2 на посаду заступника начальника Личаківського відділу Львівської місцевої прокуратури № 1, при цьому правопорушення було вчинено 25.07.2017 року, тобто до винесення вищевказаного наказу.

Відтак, питання яку посаду обіймав на час вчинення правопорушення ОСОБА_2 судом першої інстанції не з`ясовано. А тому висновки суду про те, що він є суб`єктом відповідальності за ч.1 ст.172-7 КУпАП, є передчасними.

Суть корупційного правопорушення, передбаченого статтею 172-7 КУпАП (порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів), полягає в тому, що особа, яка є суб`єктом даного правопорушення відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 Закону України Про запобігання корупції , не повідомляє у передбачених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів.

Вивченням матеріалів розгляду звернення ОСОБА_3 від 04.07.2017 року встановлено, що як при складенні протоколу від 16.08.2017 року про вчинення адміністративного правопорушення, так і судом першої інстанції при винесенні постанови від 28.11.2018 року, безпідставно зроблено висновок про те, що у зверненні ОСОБА_3 ініціювалося питання про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст.364 КК України стосовно процесуального керівника у кримінальному провадженні ОСОБА_2 , а також слідчого поліції ОСОБА_5 .

Суд погоджується з доводами апелянта про те, що його прізвище у зверненні ОСОБА_3 вказане в контексті порушень вимог чинного законодавства в діях працівників багатьох правоохоронних та контролюючих органів, які були причетні до неправомірних на думку ОСОБА_3 дій.

З тексту вказаної вище скарги однозначно не випливає вимога про реєстрацію кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 .

Сам факт згадування прізвища у скарзі не може бути розцінений судом як вимога скаржника про притягнення особи до кримінальної відповідальності.

У відповіді ОСОБА_3 від 25.07.2017 року за № (14-39) 426-16, за підписом ОСОБА_2 , заявнику роз`яснено порядок оскарження прийнятого рішення, однак останній таким правом не скористався.

Окрім цього, апеляційним судом встановлено, що первинно звернення заявником ОСОБА_3 адресоване Директору Львівського територіального управління НАБ України.

В подальшому, 07.07.2017 року, згадане звернення НАБ України надіслане для розгляду в межах компетенції у Генеральну інспекцію Генеральної прокуратури України (перший адресат), прокуратуру Львівської області (другий адресат), Департамент Державної виконавчої служби МЮ України (третій адресат), Головне територіальне управління юстиції у Львівській області (четвертий адресат).

Вищезазначений факт розгляду Генеральною інспекцією звернення ОСОБА_3 від 04.07.2017 року підтверджується матеріалами службового розслідування, копії яких Генеральною інспекцією Генеральної прокуратури України надані на вимогу Галицького районного суду м. Львова.

У відповіді ОСОБА_3 від 25.07.2017 року за № (14-39) 426-16, за підписом ОСОБА_2 вказано: «Львівською місцевою прокуратурою № 1 розглянуто Ваше звернення від 04.07.2017 року щодо неналежного, на Вашу думку, стану досудового розслідування у кримінальному провадженні № 1201514004000722» .

В той же час, Галицьким районним судом м. Львова у постанові від 28.11.2018 року жодним чином не спростовано доводи апелянта про те, що він, підписуючи відповідь заявнику ОСОБА_3 , не створив (і не міг створити) для себе можливості уникнення негативних наслідків, оскільки чітко усвідомлював, що його дії оцінюються іншим уповноваженим органом - Генеральною Інспекцією Генеральної прокуратури України, а ним (від імені Львівської місцевої прокуратури № 1) звернення розглядається виключно в межах повноважень - в частині якості та стану досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд не вбачає в діях ОСОБА_2 ознак приватного інтересу, який би суперечив службовим повноваженням, а в подальшому реально вплинув на об`єктивність або неупередженість рішення, оскільки ОСОБА_2 давав відповідь як керівник прокуратури, а відповідь не містила інформації, яка б стосувалася його особисто.

У зверненні ОСОБА_3 (а.с.33), згадує про першого заступника керівника Личаківської місцевої прокуратури № 1 Фігурського Ю.М., як такого, який не виконав ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 13.01.2016 року в справі №463/47/16-к, якою частково задоволено клопотання прокурора про арешт майна та накладено арешт на нерухоме майно за адресою: м.Львів, вул.Шафарика, 11, що призвело до втрати спірного нерухомого майна. При цьому жодних покликань на вчинення саме прокурором кримінального правопорушення, передбаченого ст.364 КК України, із заяви про вчинення кримінального правопорушення, не вбачається.

Під час розслідування вищезгаданого кримінального провадження встановлено, що вказана ухвала Личаківського районного суду м. Львова від 13.01.2016 року на адресу Львівської місцевої прокуратури №1 судом не надсилалася та не надходила, що підтверджується Книгами обліку вхідної-вихідної кореспонденції Личаківського районного суду м.Львова та Львівської місцевої прокуратури №1. Відповідно, її виконання ОСОБА_2 керівництвом прокуратури не доручалося.

В ході досудового розслідування у кримінальному провадженні не здобуто жодних даних про вручення копії згаданої ухвали суду ОСОБА_2 чи будь-кому іншому з працівників прокуратури або про надіслання цієї ухвали судом на адресу прокуратури (відсутні підписи про отримання, відсутні записи у відповідних книгах, відсутні записи про надіслання поштою тощо).

Натомість в матеріалах судової справи на копії вказаної ухвали міститься підпис працівника Личаківського ВП ГУ НП у Львівській області, який свідчить про її отримання саме працівником поліції.

Також, як вбачається із висновку службового розслідування від 14.05.2019 року (а.с.58), Генеральною інспекцією Генеральної прокуратури України було встановлено, що ухвала суду, якою задоволено частково клопотання прокурора Фігурського Ю.М. та накладено арешт на майно, була направлена в порядку ст.40 КПК України начальнику Личаківського ВП ГУНП України у Львівській області Тарану А.М. та отримана працівником поліції ОСОБА_6 Р.П., однак відомості про її виконання відсутні. Тобто службовим розслідуванням встановлено, що ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно на виконанні у прокурора Фігурського Ю.М. чи прокуратури не перебувала.

Натомість в заяві про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 просив притягнути до кримінальної відповідальності слідчого Личаківського ВП Лукіна А.А., оскільки такий двічі закривав кримінальне провадження за відсутністю події злочину та умисно затягував досудове слідство, з чим не погоджувався заявник.

Крім цього, за результатами досудового розслідування, 30.10.2019 року слідчим Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, ОСОБА_7 , на підставі п.2 ч.1 ст.284 КК України, кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діях прокурора Львівської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_2 М. ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.382 КК України.

Суд першої інстанції при дослідженні доказів не звернув уваги на існуючі суперечності та не надав оцінки наведеним обставинам справи, які в сукупності суперечать висновкам суду.

Так судом залишено поза увагою те, що зазначені у протоколі обставини, якими описуються дії ОСОБА_2 , аж ніяк не свідчать про наявність у нього приватного чи особистого інтересу при наданні відповіді на скаргу ОСОБА_3 від 04.07.2017 року.

Частина 1 статті 172-7 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів.

Під реальним конфліктом інтересів у цій статті слід розуміти суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання вказаних повноважень.

Отже, для висновку про наявність в особи реального конфлікту інтересів та про прийняття нею рішення в умовах реального конфлікту інтересів необхідно встановити: 1) наявність в особи приватного інтересу; 2) наявність суперечності між приватним інтересом особи та її представницькими повноваженнями; 3) наявність впливу цієї суперечності на об`єктивність або неупередженість рішення; 4) наявність повноважень на прийняття рішення.

Враховуючи наведене, жодна з ознак наявності в діях ОСОБА_2 саме реального конфлікту інтересів при наданні відповіді ОСОБА_3 на скаргу від 04.07.2017 року фактично не доведена. Тому підстав вважати, що ОСОБА_2 не вжив заходів щодо недопущення виникнення реального конфлікту інтересів та не повідомив свого безпосереднього керівника про наявність у нього реального конфлікту інтересів при розгляді заяви ОСОБА_3 щодо неналежного проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, про що зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, не має.

Суд першої інстанції при винесенні постанови обмежився лише переліченням доказів, які містяться в матеріалах справи та не надав належної оцінки жодному з них, не дослідивши такі як окремо, так і в їх сукупності, не спростувавши доводів особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та доказів, на які така покликалася під час розгляду справи судом.

А тому висновок судді про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні корупційного правопорушення передбаченого ч.1 ст.172-7 КУпАП та необхідність закриття провадження в справі у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення відповідно до положень п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, є безпідставним.

З врахуванням цього постанова судді Галицького районного суду м.Львова від 28 листопада 2018 року, якою провадження в справі щодо ОСОБА_2 за ч.1 ст.172-7 КУпАП закрито у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, підлягає скасуванню.

Відтак у справі слід постановити нову постанову, якою на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП закрити провадження по справі за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.172-7 КУпАП, задоволивши його апеляційну скаргу.

Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволити.

Постанову судді Галицького районного суду м.Львова від 28 листопада 2018 року, якою провадження в справі щодо ОСОБА_2 за ч.1 ст.172-7 КУпАП закрито у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності - скасувати.

Закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження по справі щодо ОСОБА_2 за вчинення правопорушення передбаченого ч.1 ст.172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова є остаточна й оскарженню не підлягає.

Суддя Львівського апеляційного суду В.В.Ревер