Рішення

від 23.12.2019 по справі 906/598/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2019 р. Справа № 906/598/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Тимошенка О.М.

секретар судового засідання: Зоренко О.М.

за участю представників:

від позивача: Евін А.К. (адвокат)

від відповідача-1: Грінчук Н.А.

від відповідача-2 : Сюренко М.О. (адвокат)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Головинський гранітний кар"єр"

до 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області (м. Житомир)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Головинський камінь" (м. Київ)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Фонд державного майна України

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

ТОВ "Головинський гранітний кар`єр" подано позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.05.2019, який укладено між відповідачами.

Позовні вимоги грунтуються на тому, що продавець - РВ ФДМУ по Житомирській області не мав цивільної дієздатності на укладання цього правочину. Такий висновок зроблено посилаючись, зокрема, на те, що постановою Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 906/250/17 залишено без змін рішення Господарського суду Житомирської області від 08.06.2017, яким скасовано наказ № 37 від 20.01.2017 "Про передачу єдиного майнового комплексу колишнього Державного підприємства "Головинський кар`єр"; майно зазначеного комплексу не повернуто в установленому порядку з оренди, а тому обліковується за позивачем на праві господарського відання; зазначені обставини призвели до того, що майно цілісного майнового комплексу колишнього ДП "Головинський кар`єр" не розмежоване на частки, що належить державі та орендарю, а тому порушуються права власності останнього, оскільки відповідач 1 протиправно відчужує не тільки державну, але і не розмежовану частку приватної власності позивача.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області у відзиві на позовну заяву №05/1743 від 17.07.19 (а.с.62) позов не визнає з тих підстав, що : позивач не є стороною спірного договору; позивачем не визначено та не надано доказів права власності на майно, яке є предметом спірного договору купівлі-продажу. Договір оренди закінчив свою дію, позивач відмовився від повернення майна, не здійснив заходи по поверненню орендованого майна, не визнав результати незалежної оцінки власного та орендованого майна здійсненої станом на 30.04.16. Згідно Акту інвентаризації та Протоколу розподілу вартості майна між орендодавцем і орендарем, державне майно та майно орендаря було розмежоване, однак позивач відмовився надати необхідні документи для складання Акта оцінки та для повернення майна з оренди визначивши при цьому частки держави та орендаря.

У відзиві на позовну заяву від 24.07.19 (а.с.189) ТОВ "Головинський камінь" позов не визнає з тих підстав, що: Державне підприємство "Головинський кар`єр" належить до сфери управління регіонального відділення ФДМ України; позивач не є стороною спірного договору; позивачем не надано доказів належності йому орендованого майна на праві господарського відання; позивач не відноситься до суб`єктів, які мають право на закріплення за ними майна на праві господарського відання; предмет договору купівлі-продажу є державною власністю; позивачем не надано доказів передачі власного майна до ДП "Головинський кар`єр" , яке в подальшому було передано покупцю за спіним договором; не надано доказів того, що ТОВ "Головинський гранітний кар`єр" є правонаступником орендаря за договором №22 - ЗАТ "Головинський кар`єр "Граніт"; невиконання позивачем умов договору №22 щодо повернення майна з оренди після закінчення дії договору (21.12.15), не свідчить про продовження дії договору.

У поясненнях від 05.11.19 (а.с.106 т.2) Фонд Державного майна України просить відмовити в задоволенні позову з посиланням на те, що договір оренди припинив свою дію 21.12.15; позивач відмовився повернути майно та підписати Акт приймання-передачі; наказом регіонального відділення прийнято рішення про приватизацію майнового комплексу ДП "Головинський кар`єр" шляхом продажу на аукціоні за результатами якого укладено спірний договір.

У поясненнях від 23.12.19 позивач зазначив, що за наслідками інвентаризації майна від 30.04.16 приватна частка ТОВ"Головинський гранітний кар`єр" складала 31799265,35грн., а державна частка 18158550,68грн.; за наказом №37 було передано нерозмежоване майно на приватну та державну частки; Законом України "Про оренду державного та комунального майна", передбачено, що орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності. Орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння.

У пояснення від 23.12.19 ТОВ "Головинський камінь", зазначив, що позивачем не доведено порушення його прав спірним догвором; не зазначено, яким чином буде відновлено майновий інтерес позивача в результаті визнання договору недійсним; позивач жодним чином не навів, яке саме майно, що було предметом договору, належить йому на праві власності; договір припинив свою дію 21.12.15 року; позивач не належить до суб`єктів, які мають право на закріплення за ними майна на праві господарського відання; Протокол розподілу майна як і матеріали інвентаризації не є доказами права власності позивача на майно; власник майна має право звернутися з позовом про повернення йому майна з чужого незаконного володіння; позивачем не надано доказів права власності на майно.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві.

Представники відповідачів у судовому засіданні позовні вимоги не визнали з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та поясненнях. .

Третя особа свого представника в судове засідання не направила, про причину неявки суд не повідомила. Позиція щодо предмету спору викладена Фондом Державного майна України у письмових поясненнях від 05.11.19.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

21 грудня 2001року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області (орендодавець) та закритим акціонерним товариством "Головинський кар`єр "Граніт" (орендар) укладено договір оренди №22 цілісного майнового комплексу державного підприємства "Головинський кар`єр".

Відповідно до п.п.1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс державного підприємства "Головинський кар`єр" (підприємство), склад і вартість якого визначено відповідно до акта оцінки, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу підприємства, складеного за станом на 30.11.2001р., вартість якого становить 2655000,00 грн., у тому числі: основні фонди за залишковою вартістю 2655000,00 грн. (п.п. 1.1. договору).

Договір оренди №22 цілісного майнового комплексу державного підприємства "Головинський кар`єр" від 21.12.01 припинив свою дію 21.12.15.

Наказом № 37 від 20.01.2017р. "Про передачу єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Головинський кар`єр" Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області передало майно цілісного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Головинський кар`єр" на баланс Державного підприємства "Головинський кар`єр" (додаток 2), що знаходилось в оренді у Позивача відповідно до Договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства "Головинський кар`єр" № 22 від 21.12.2001р.

15 травня 2019 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області(продавець/відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Головинський камінь" (покупець/ відповідач-2) укладено Договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Головинський кар`єр" (а.с.10).

Згідно з п.1.1 Договору купівлі-продажу, продавець зобов`язується передати у власність покупця об`єкт малої приватизації єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Головинський кар`єр", що знаходиться за адресою: Житомирська область, Черняхівський район, смт. Головино, вул. Адміністративна 8.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Головинський гранітний кар`єр" вважає, що договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки Продавець не мав цивільної дієздатності на час укладання цього правочину, оскільки договір оренди №22 не прининено, а наказ №37 визнано судом недійсним, тому позивач є орендарем майна ДП"Головинський кар`єр" за договором №22 від 21.12.01. РВ ФДМ України по Житомирській області протиправно передав нерозмежоване (приватне і державне) майно ЦМК ДП "Головинський кар`єр".

За нормами ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у ст.203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Господарським судом Житомирської області під час вирішення справи №906/250/17, серед іншого, було встановлено наступне:

- Додатковим договором № 10 від 17.08.2011року до Договору оренди № 22 Сторони змінили найменування Орендаря із ЗАТ "Головинський граніт" на ПАТ "Головинський граніт".

- Договір оренди №22 цілісного майнового комплексу державного підприємства "Головинський кар`єр" від 21.12.01 припинив свою дію 21.12.15.

- Між Орендарем та Орендодавцем після 21.12.2015 року не підписано акт приймання-передачі Підприємства з оренди.

- 20 січня 2017 року Орендодавець прийняв наказ № 37 "Про передачу єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Головинський кар`єр" на підставі, зокрема, п. 11 Порядку № 847, за яким вирішено передати єдиний майновий комплекс колишнього державного підприємства "Головинський кар`єр", що повертається з оренди державному підприємству "Головинський кар`єр" (ідентифікаційний код 40673033) у повне господарське відання. Прийняти майно єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Головинський кар`єр" на баланс державного підприємства за даними останньої інвентаризації майна проведеної станом на 30.04.2016. Протягом трьох місяців після прийняття майна на баланс здійснити інвентаризацію майна. Відділу оренди державного майна Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області (Дубовик О.П.) проаналізувати матеріали інвентаризації єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Головинський кар`єр" проведених на момент передачі ЄМК в оренду, станом на 30.04.2016р. та яка буде проведена державним підприємством "Головинський кар`єр" на виконання п.2.3 цього наказу. У разі необхідності , вжити заходів щодо передачі результатів звіряння матеріалів інвентаризації для здійснення захисту інтересів держави".

- Як станом на 03.10.16р. ( лист від 03.10.2016року за № 06/3321 ), так і станом на 19.10.16р. ( Протокол комісії по розмежуванню і оцінці майна Підприємства від 19.10.2016року, який не підписано Сторонами), Орендодавець визнає наявність у Підприємстві власного майна Орендаря щонайменше у кількості 11 об`єктів , по яким підприємство не погоджується з результатами незалежної оцінки.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 08.06.17 по справі №906/250/17 скасовано наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області №37 від 20 січня 2017року "Про передачу єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Головинський кар`єр".

Рішення суду по справі №906/250/17 набрало законної сили.

Відповідно до ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач зазначає, що РВ ФДМ України по Житомирській області протиправно передав нерозмежоване (приватне і державне) майно ЦМК ДП "Головинський кар`єр". Повернення Підприємства з оренди здійснюється на підставі Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 07.08.1997р. № 847( надалі - Порядок № 847). Пункт 8 Порядку № 847 передбачає, що проведення інвентаризації має на меті здійснити насамперед розмежування майна, що належить державі, і майна орендаря. Повернення Підприємства з оренди Орендарем, так і прийняття його з оренди Орендодавцем здійснюється за актом приймання-передавання майна, як це передбачає п. 22 Порядку №847, п. 2.4 Договору оренди № 22 та ч. 2 ст. 795 ЦК України.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши зібрані по справі докази, проаналізувавши норми чинного законодавства , які регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права щодо способу захисту порушеного права викладена у постанові від 30.07.19 по справі №910/9958/18.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, з урахування приписів статті 4 ГПК України, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Разом з цим обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Судом встановлено, що об`єктом захисту за позовними вимогами у цій справі є стверджуване Позивачем, право власності на частину майна, яке, на думку Позивача, було порушено через укладення оспорюваного правочину внаслідок відчуження Відповідачем-1 Відповідачу-2 цього майна за відсутністю права у Відповідача-1 на це майно.

Отже, заперечуючи дійсність Договору та заявивши вимоги про визнання його недійсним, Позивач між тим у зазначений спосіб намагається домогтися встановлення обставин права власності на відчужене за оспорюваним Договором майно і тим самим захистити своє право власності на це майно, не врахувавши особливості нормативного врегулювання щодо способу захисту права власності у спірних правовідносинах.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Частиною 2 статті 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких є визнання права (пункт 1); визнання правочину недійсним (пункт2); припинення дії, яка порушує право (пункт 3); відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4).

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Застосування у разі визнання недійсним Договору наслідків недійсності цього правочину (двосторонньої реституції) не призведе до відновлення або іншого ефективного захисту прав Позивача на майно за захистом якого він звернувся, так як реституція у разі недійсності Договору, призведе до приведення у первісний стан сторін Договору, однак не матиме наслідком передання майна позивачу, а також не матиме наслідком визнання за позивачем права власності на спірне майно.

Отже Позивач, вимагаючи визнання недійсним Договору, однак не перебуваючи при цьому зі сторонами цього правочину в договірних правовідносинах стосовно спірного майна та фактично маючи на меті захист права власності, не врахував наведеного, оскільки права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням механізмів, передбачених нормами статей 215 і 216 ЦК України. Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

(вказана правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду з посиланням на висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 31.10.2012 у справі № 6-53цс12 - пункт 65 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18).

На підставі викладеного Суд дійшов висновку про неправильно обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій справі.

Відповідно до ст. ст. 13,73,74,77 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 02.01.20

Суддя Тимошенко О. М.

Віддрукувати:

1- в справу

2- позивачу (рек. з повідом.)

3,4 - відповідачам (рек. з повідом.)

5- Фонд державного майна України (01133, м.Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9)( рек. з повідом.)