Ухвала

від 21.05.2020 по справі 906/598/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 906/598/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Малашенкової Т.М., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

товариства з обмеженою відповідальністю "Головинський гранітний кар`єр" -

Евін А.К.,

Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області - не з`явилися,

товариства з обмеженою відповідальністю "Головинський камінь" - Сюренко М.О. ,

Фонду державного майна України - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Головинський гранітний кар`єр"

на рішення господарського суду Житомирської області від 23.12.2019 та

постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2020

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Головинський гранітний кар`єр"

до: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області;

товариства з обмеженою відповідальністю "Головинський камінь"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Фонд державного майна України,

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Головинський гранітний кар`єр" (далі - ТОВ "Головинський гранітний кар`єр", позивач) подано позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.05.2019, який укладено між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області (далі - РВ ФДМУ по Житомирській області, відповідач 1) та товариством з обмеженою відповідальністю "Головинський камінь" (далі - ТОВ "Головинський камінь", відповідач 2).

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що продавець - РВ ФДМУ по Житомирській області не мав цивільної дієздатності на укладання цього правочину. Такий висновок позивач зробив, посилаючись, зокрема, на те, що постановою Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 906/250/17 залишено без змін рішення господарського суду Житомирської області від 08.06.2017, яким скасовано наказ від 20.01.2017 № 37 "Про передачу єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Головинський кар`єр"; майно зазначеного комплексу не повернуто в установленому порядку з оренди, а тому обліковується за позивачем на праві господарського відання; зазначені обставини призвели до того, що майно цілісного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Головинський кар`єр" (далі - ЦМК ДП "Головинський кар`єр") не розмежоване на частки, що належить державі та орендарю, а тому порушуються права власності останнього, оскільки відповідач 1 протиправно відчужує не тільки державну, але й не розмежовану частку приватної власності позивача.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 23.12.2019 (суддя Тимошенко О.М.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 (колегія суддів у складі: Юрчук М.І., Савченко Г.І., Тимошенко О.М.) в цій справі, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту для відновлення його прав.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що у разі визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.05.2019 застосування наслідків недійсності цього правочину (двосторонньої реституції) не призведе до відновлення або іншого ефективного захисту прав Позивача на майно за захистом якого він звернувся, оскільки реституція, у разі недійсності договору, призведе до приведення у первісний стан сторін договору, однак не матиме наслідком передання майна позивачу, а також не матиме наслідком визнання за позивачем права власності на спірне майно.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду і постановою апеляційної інстанції, 16.03.2020 (згідно з відміткою на конверті) ТОВ "Головинський гранітний кар`єр" звернулося до Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Верховного Суду від 09.04.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Головинський гранітний кар`єр" та призначено її до розгляду на 30.04.2020.

У зв`язку з відпусткою судді Булгакової І.В. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 24.04.2020, який наявний в матеріалах справи.

30.04.2020 оголошено перерву в судовому засіданні до 21.05.2020.

РВ ФДМУ по Житомирській області та ТОВ "Головинський камінь" подали відзиви на касаційну скаргу, в якому зазначили про безпідставність її доводів та просили рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи залишити без змін.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Скаржник обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішення і постанови висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах:

Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-605цс16;

Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц/14-75цс18;

Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 750/2728/16-ц;

Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 462/4611/13-ц.

Касаційну скаргу подано 20.03.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX. Розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини , а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-605цс16; Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц/14-75цс18; Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 750/2728/16-ц; Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 462/4611/13-ц, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, виключають подібність спірних правовідносин у вказаних справах і у справі № 906/598/19.

Спільним у визначених вище справах зі справою № 906/598/19 є лише те, що договір купівлі-продажу просить визнати недійсним не сторона правочину. Підстави звернення до суду з позовом у згаданих вище справах зовсім різні, відповідні судові рішення ухвалені за іншої фактично-доказової бази (інших фактичних обставин і доказів, які їх підтверджують), ніж у даній справі, і саме в залежності від таких обставин та доказів й приймалися відповідні рішення Верховним Судом.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що посилання скаржника в касаційній скарзі на постанови в інших справах - не можуть бути взяті до уваги, оскільки ці постанови прийняті за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення.

Верховний Суд зауважує, що зміст поданої касаційної скарги переконливо свідчить про неспростування скаржником зазначених фактичних обставин, покладених в основу оскаржуваних рішення та постанови.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 906/598/19.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Головинський гранітний кар`єр" на рішення господарського суду Житомирської області від 23.12.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 у справі № 906/598/19.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Головинський гранітний кар`єр" на рішення господарського суду Житомирської області від 23.12.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 у справі № 906/598/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова

Суддя В. Селіваненко