Рішення

від 02.01.2020 по справі 914/1897/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.01.2020 справа № 914/1897/19

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участі секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Приватного малого підприємства "ЛІЛЯ", Львівська область, Самбірський район, м.Самбір;

до Відповідача-1: Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області, Львівська область, Самбірський район, м.Самбір;

до Відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Каменецького Максима Костянтиновича, Львівська область, м.Львів-Винники;

до Відповідача-3: Самбірської міської ради Львівської області, Львівська область, Самбірський район, м.Самбір;

про: визнання незаконним та скасування рішення Відповідача-1 від 19.04.2019р. №76 та визнання недійсним укладеного 06.05.2019р. між Самбірською міською радою Львівської області та Відповідачем-2 Договору №163

Представники:

Позивача: Бобер А.М. - представник, адвокат (довіреність від 10.09.2019р. б/н);

Відповідача-1: не з`явився;

Відповідача-2: Юнко М.В. - представник, адвокат (ордер від 28.11.2019р. №175811);

Відповідача-3: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

13.09.2019р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного малого підприємства "ЛІЛЯ" від 11.09.2019р. б/н за позовом до Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області та до Фізичної особи-підприємця Каменецького Максима Костянтиновича про визнання незаконним та скасування рішення Відповідача-1 від 19.04.2019р. №76 та визнання недійсним укладеного 06.05.2019р. між Самбірською міською радою Львівської області та Відповідачем-2 Договору №163.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає прийняття Відповідачем-1 рішення про передачу в тимчасове платне користування Відповідача-2 земельної ділянки, яка перебуває у володінні та користуванні Позивача та укладення між Самбірською міською радою Львівської області та Відповідачем-2 договору про таке користування.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.09.2019р. у даній справі судом постановлено позовну заяву Приватного малого підприємства "ЛІЛЯ" від 11.09.2019р. б/н залишити без руху; надати Приватному малому підприємству "ЛІЛЯ" десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати суду письмове пояснення, у якому зазначити ідентифікаційні коди Відповідача-1 - Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області та Відповідача-2 - Фізичної особи-підприємця Каменецького Максима Костянтиновича; надати суду письмове пояснення, у якому зазначити зміст позовних вимог, а також визначити зміст позовних вимог до кожного з Відповідачів; надати довідку з органу виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області) про зарахування сплаченого згідно Квитанції від 11.09.2019р. №0.0.1460929474.1 судового збору до Спеціального фонду Державного бюджету України.

Окрім того, Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.09.2019р. у даній справі суд постановив заяву Приватного малого підприємства ЛІЛЯ від 11.09.2019р. б/н (вх. №2473/19 від 13.09.2019р.) про забезпечення позову повернути Заявнику.

20.09.2019р. Позивачем подано до суду письмові пояснення від 20.09.2019р. б/н (вх. №38741/19), у яких зазначає ідентифікаційні коди Відповідачів у справі, зазначає зміст позовних вимог та визначає зміст позовних вимог до кожного з Відповідачів, а також просить суд долучити до матеріалів справи дублікат Чеку від 11.09.2019р. №0.0.1460929474.2 із відміткою банківської установи про зарахування сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору до Спеціального фонду Державного бюджету України.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.09.2019р. у даній справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 22.10.2019р.

Також, ухвалою суду у даній справі від 23.09.2019р. судом постановлено: заяву Приватного малого підприємства "ЛІЛЯ" (81400, Львівська область, Самбірський район, м.Самбір, вул.Купилева, буд.1; ідентифікаційний 22369941) від 20.09.2019р. б/н (вх. №2547/19 від.20.09.2019р.) про вжиття заходів забезпечення позову задоволити частково; вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 19.04.2019р. №76 "Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд" до набрання судовим рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/1897/19 законної сили; в решті заяву відхилити.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.10.2019р. у даній справі суд постановив відкласти підготовче засідання на 31.10.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.10.2019р. у даній справі судом постановлено клопотання Приватного малого підприємства "ЛІЛЯ" від 25.10.2019р. б/н (вх. №2903/19 від 29.10.2019р.) про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Самбірську міську раду Львівської області (81400, Львівська область, самбірський район, м.Самбір, пл.Ринок, буд.1; ідентифікаційний код 26269805) задоволити; залучити до участі у справі як співвідповідача (Відповідач 3) Самбірську міську раду Львівської області (81400, Львівська область, самбірський район, м.Самбір, пл.Ринок, буд.1; ідентифікаційний код 26269805).

Також, ухвалою суду у даній справі від 31.10.2019р. суд постановив відкласти підготовче засідання на 19.11.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.11.2019р. у даній справі судом постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 6 днів; підготовче засідання відкласти на 28.11.2019р.

В судовому засіданні 28.11.2019р. оголошувалась перерва в межах дня слухання до 16:00год. 28.11.2019р., про що представник Відповідача-2 повідомлялась в судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 28.11.2019р. суд постановив: в задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Каменецького Максима Костянтиновича від 28.11.2019р. вх.№3274/19 про відкладення розгляду справи та продовження строку підготовчого засідання на 15 днів відмовити; продовжити строк підготовчого провадження на 12 днів; підготовче засідання відкласти на 10.12.2019р.; явка повноважних представників Учасників справи не визнавалась обов`язковою.

Ухвалою суду у даній справі від 10.12.2019р. судом постановлено клопотання про відкладення розгляду справи від 10.12.2019р. (вх.№51870/19) відхилити.

Також, ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 10.12.2019р. суд постановив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 17.12.2019 р. о 14:10 год.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнана обов`язковою; викликано в судове засідання уповноважених представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 17.12.2019р. судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 02.01.2020р.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Позивача та Відповідача 2 в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, впродовж розгляду спору надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Представник Відповідача-1 в судове засідання не з`явився про причини неявки суду не повідомив, в судовому засіданні 17.12.2019р. з розгляду спору по суті надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у відзиві на позовну заяву, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Відповідача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Представник Відповідача-2 в судове засідання з`явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, якими заперечила проти позову повністю.

Представник Відповідача-3 в судове засідання не з`явився про причини неявки суду не повідомив, в судовому засіданні 17.12.2019р. з розгляду спору по суті надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у відзиві на позовну заяву Відповідача 1, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Відповідача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Позиція Позивача:

Позивач, з підстав, зазначених у позовній заяві, просить суд визнати недійсним та скасувати рішення Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 19.04.2019р. №76 та визнання недійсним укладеного 06.05.2019р. між Самбірською міською радою Львівської області та Фізичною особою-підприємцем Каменецьким Максимом Костянтиновичем Договору №163.

При цьому Позивач зазначає, що на земельній ділянці знаходяться будівлі Позивача, земельна ділянка була у його користуванні, з приводу речового права на земельну ділянку Позивач звертався до Відповідачів 1, 3, подавши необхідні документи, оскаржуване рішення Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 19.04.2019р. №76 Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд , яким надано дозвіл ФОП Каменецькому М.К. на розміщення 19 тимчасових споруд на земельній ділянці, яка належить Позивачу, є безпідставним та необґрунтованим, прийнятим упереджено з мотивів особистої неприязні, нерозсудливо, недобросовісно, непропорційно, без будь-якого обґрунтування підстав його прийняття та врахування права Позивача на участь в його прийнятті, а відтак, грубо порушує права та охоронювані законом інтереси Позивача, а укладений на його підставі із ФОП Каменецьким М.К. Договір від 06.05.2019р. №163 є недійсним.

Позиція Відповідача-1:

Відповідач 1 проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав відсутності доказів порушення права Позивача на земельну ділянку, оскільки Позивач користується землею без правовстановлюючих документів, земельна ділянка не сформована, а та її частина, яка знаходиться під належними Позивачу на праві приватної власності будівлями не виділена в окрему ділянку і їй не присвоєно кадастровий номер. Крім того, звертає увагу суду на недоліки технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки з метою передачі в оренду Позивачу в частині підстав її виготовлення.

В судовому засіданні 02.01.2010р. представник Відповідача 2 надала усні пояснення, якими також підтримала доводи відзиву Відповідача 1, проти позову заперечила повністю, в тому числі з підстав, що Позивач не є належним користувачем земельної ділянки, до суду з позовом про визнання договору укладеним не звертався, договірні відносити щодо оренди земельної ділянки у Позивача припинені, Позивачем не обумовлено період набуття права на земельну ділянку, приміщення Позивача знаходяться за різними адресами, Позивачем не надано первинних документів набуття права власності на приміщення, Позивачем не доведено яке право порушене, набуття права власності у Позивача на приміщення дановані до 2002р.

Представник Відповідача 3 в судовому засіданні 17.12.2019р. проти позову заперечив повністю, підтримав викладені Відповідачем 1 у відзиві доводи.

Відповідачі 2 та 3 не скористались своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України, не навели доводів та не подали доказів неподання відзиву з підстав, що не залежали від них.

При цьому суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.4 ст.165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачам можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Відповідача 1 та 3 за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

Приватне мале підприємство "ЛІЛЯ" зареєстровано 14.03.1997р., номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 1 406 120 0000 000022, що підтверджується відповідною Випискою з державного реєстру.

На земельній ділянці, що знаходиться за адресою: м.Самбір. вул.Купилева, 1 (біля бару Романтик ), розташовані об`єкти нерухомого майна, які знаходяться у приватній власності Позивача, а саме:

- готель та бар загальною площею 741,8м.кв., адреса: м.Самбір, вул.Купилева, 1 , власник - Приватне мале підприємство "ЛІЛЯ", на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08.12.2005р. серії ЯЯЯ №273081, виданого Виконавчим комітетом Самбірської міської ради Львівської області;

- нежитлова-будівля (магазин) загальною площею 47,5м.кв., адреса: м.Самбір. вул.Купилева,1/1, власник - Приватне мале підприємство "ЛІЛЯ", на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18.07.2007р. серії САВ №042789, виданого Виконавчим комітетом Самбірської міської ради Львівської області;

- нежитлова будівля загальною площею 948.5м.кв., адреса: м.Самбір, вул.Купилева, 1к, власник - Приватне мале підприємство "ЛІЛЯ", на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.05.2008р. серії САВ №852329, виданого Виконавчим комітетом Самбірської міської ради Львівської області;

- нежитлова будівля загальною площею 219,1м.кв., адреса: м.Самбір, вул.Купилева, 1п, власник - Приватне мале підприємство "ЛІЛЯ", на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.05.2008р. серії САВ №852326, виданого Виконавчим комітетом Самбірської міської ради Львівської області;

- нежитлова будівля, загальною площею 340.7м.кв., адреса: м.Самбір. вул.Купилева, 1н, власник - Приватне мале підприємство "ЛІЛЯ", на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.05.2008р. серії САВ №852327, виданого Виконавчим комітетом Самбірської міської ради Львівської області;

- нежитлова будівля, загальною площею 1463,2м.кв., адреса: м.Самбір, вул.Купилева, 1л, власник - Приватне мале підприємство "ЛІЛЯ", на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.05.2008р. серії ССІ №803173, виданого Виконавчим комітетом Самбірської міської ради Львівської області.

Впродовж 2011-2019р.р. Позивачем здійснюється подання декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної чи комунальної власності) та оплата орендної плати та земельного податку за земельну ділянку, яка розташована за адресою: Львівська область, Самбірський район, м.Самбір, вул.Купилева, 1, що підтверджується копіями вказаних декларацій та Довідки ГУ ДФС у Львівській області від 02.05.2019р. вих. №23329/10/56.12-09.

Так, в 2011р. Позивачем сплачено 65751,21грн. орендної плати; в 2012р. - 21917,08грн. земельного податку; в 2013р. - 21917,08грн. земельного податку; в 2014р. - 37740грн. земельного податку; в 2015р. - 47137,60грн. земельного податку; в 2016р. - 101322,27грн. земельного податку; в 2017р. - 107401,61грн. земельного податку; в 2018р. - 107401,61грн. земельного податку; в січні - квітні 2019р. - 60341,16грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що володів та користувався земельною ділянкою за адресою: м.Самбір, вул.Купилева, 1, та, у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди земельної ділянки звернувся до Самбірської міської ради Львівської області про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення щодо встановлення меж земельної ділянки внатурі з метою поновлення договору оренди землі для обслуговування належних йому на праві приватної власності будівель.

Рішенням Самбірської міської ради Львівської області від 09.12.2014р. №28 Про надання дозволу на виготовлення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки вирішено надати дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою поновлення договору оренди землі Приватному малому підприємству "ЛІЛЯ" за адресою: м.Самбір, вул.Купилева, 1, площею 6800кв.м. для обслуговування житлових будівель.

Пунктом 3 вказаного рішення зобов`язано заявників укласти з юридичною особою, в складі якої є сертифіковані інженери-землевпорядники, або із фізичною особою-підприємцем сертифікованим інженером-землевпорядником договір на виготовлення документації з землеустрою та подати виготовлену документацію в управління Держземагентства в Самбірському районі для реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та на затвердження в Самбірську міську раду Львівської області.

Рішенням Самбірської міської ради Львівської області від 03.03.2016р. №36 Про надання дозволу на складання проектів землеустрою щодо відводу земельних ділянок вирішено відмінити п.2 рішення Самбірської міської ради Львівської області від 09.12.2014р. №28 (п.3 рішення); дати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Приватному малому підприємству "ЛІЛЯ" в м.Самборі, по вул.Купилева, 1, орієнтовною площею 0,7га. для обслуговування нежитлових будівель для надання в оренду (п.3.1. рішення).

Пунктом 4 вказаного рішення зобов`язано заявників укласти з юридичною особою, в складі якої є сертифіковані інженери-землевпорядники, або із фізичною особою-підприємцем сертифікованим інженером-землевпорядником договір на виготовлення документації з землеустрою та подати виготовлену документацію в управління Держгеокадастру в Самбірському районі для реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та на затвердження в Самбірську міську раду Львівської області.

28.03.2019р. між Позивачем та ФОП Корда Б.В. укладено Договір №47 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі з метою передачі в оренду за адресою: м. Самбір. вул.Купилева, 1.

Позивач зазначає, що такий проект було розроблено ФОП Корда Б.В. та подано на затвердження головному архітектору м.Самбора, проте такий не було розглянуто у встановленому законодавством порядку та строки.

Листом від 07.02.2019р. вих. №35 Приватне мале підприємство "ЛІЛЯ" звернулось до Самбірського міського голови із вимогою негайно повідомити в письмовій формі про результат розгляду поданого на погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м.Самбір, вул.Купилева, 1, в оренду ПМП ЛІЛЯ , а також повернути цей проект землеустрою заявнику.

Окрім того, Листом від 01.03.2019р. вих. №38 Приватне мале підприємство "ЛІЛЯ" повторно звернулось до Самбірського міського голови із вимогою негайно повідомити в письмовій формі про результат розгляду поданого на погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м.Самбір, вул.Купилева, 1, в оренду ПМП ЛІЛЯ , а також повернути цей проект землеустрою заявнику.

13.03.2019р. за вих. №2/19-11/186-289/4-31 Відповідач 1 повідомив Позивача про те, що, згідно Журналу реєстрації вхідної кореспонденції Відповідача 3, жодних звернень від ФОП Корда Б.В. щодо погоджень проекту землеустрою не надходило. Твердження щодо надходження проекту та неправомірних дій працівників Відповідача 3 не відповідають фактичним обставинам та є безпідставними.

Листом від 01.03.2019р. вих. №39 Приватне мале підприємство "ЛІЛЯ" звернулось до Самбірського міськрайонного прокурора із проханням прийняти міри по припиненню неправомірних дій Самбірського міського голови щодо поданого на погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м.Самбір, вул.Купилева, 1, в оренду ПМП ЛІЛЯ .

Листом від 15.03.2019р. вих. №05-22/449вих-19 Самбірська місцева прокуратура повідомила Позивача про відсутність компетенції щодо розгляду прохання, викладеного у зверненні, та рекомендувала звертатися до суду.

Листом від 23.04.2018р. вих. №138/18 ФОП Корда Б.В. звертався до головного архітектора м.Самбора з проханням повідомити про надання висновку про погодження проекту землеустрою або вмотивовану відмову від такого затвердження.

Листом від 23.04.2018р. вих. №146/18 ФОП Корда Б.В. повідомив Позивача про те, що ним 03.04.2018р. подано головному архітектору м. Самбора на погодження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Самбір, вул. Купилева. 1. в оренду ПМП ЛІЛЯ , в результаті чого цей проект землеустрою було вилучено Самбірським міським головою Гамаром Ю.П. без надання будь яких обґрунтованих пояснень, в зв`язку із чим виключається можливість закінчення процедури погодження вищевказаного проекту.

ФОП Корда Б.В. звернувся із клопотанням від 25.04.2019р. вих. №51 до Самбірського міського голови та до Головного архітектора м. Самбора про погодження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки з метою передачі в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі Приватному малому підприємству "ЛІЛЯ".

В той же час, 19.04.2019р. Виконавчим комітетом Самбірської міської ради Львівської області прийнято рішення №76 Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд , яким вирішено надати дозвіл на розміщення дев`ятнадцяти тимчасових споруд приватному підприємцю Каменецькому Максиму Костянтиновичу у м.Самборі по вул.Купилева, 1 (біля бару Романтик ), орієнтовною площею 30м.кв. кожна на термін до 01.05.2020р.; приватному підприємцю Каменецькому Максиму Костянтиновичу протягом 10 днів після отримання рішення виконавчого комітету укласти з Самбірською міською радою Договір тимчасового користування земельною ділянкою під тимчасовими спорудами, літніми майданчиками, лотками для торгівлі, атракціонами та цирків шапіто при провадженні підприємницької діяльності; приватному підприємцю Каменецькому Максиму Костянтиновичу протягом 10 днів після отримання рішення виконавчого комітету укласти угоду із Самбірським комунальним підприємством Об`єднане на вивіз сміття згідно з нормами нагромадження; приватному підприємцю Каменецькому Максиму Костянтиновичу виготовити паспорт прив`язки тимчасової споруди та погодити його у відділі містобудування та архітектури виконавчого комітету Самбірської міської ради; приватному підприємцю Каменецькому Максиму Костянтиновичу встановлення тимчасової споруди провести після виконання п.5 даного рішення.

Пунктом 7 вказаного рішення передбачено, що рішення втрачає чинність у випадку не виконання його п.п.2.4,6 приватним підприємцем Каменецьким Максимом Костянтиновичем.

На підставі вказаного рішення 06.05.2019р. між Самбірською міською радою Львівської області та ФОП Каменецьким М.К. укладено Договір тимчасового користування земельною ділянкою під тимчасовими спорудами, літніми майданчиками, лотками для торгівлі, атракціонами та цирків шапіто при провадженні підприємницької діяльності №163, за умовами якого Самбірська міська рада Львівської області надає в тимчасове користування, а ФОП Каменецький М.К. бере в користування 19 земельних ділянок терміном з 19.04.2019р. до 01.05.2020р. орієнтовною площею 30м.кв. кожна для здійснення підприємницької діяльності.

Позивач підсумовує, що оскаржуване рішення Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 19.04.2019р. №76 Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд , яким надано дозвіл ФОП Каменецькому М.К. на розміщення 19 тимчасових споруд на земельній ділянці, яка належить Позивачу, є безпідставним та необґрунтованим, прийнятим упереджено з мотивів особистої неприязні, нерозсудливо, недобросовісно, непропорційно, без будь-якого обґрунтування підстав його прийняття та врахування права Позивача на участь в його прийнятті, а відтак, грубо порушує права та охоронювані законом інтереси Позивача, а укладений на його підставі із ФОП Каменецьким М.К. Договір від 06.05.2019р. №163 є недійсним.

З підстав наведеного Позивач просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 19.04.2019р. №76 Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд , а також визнати недійним укладений 06.05.2019р. між Самбірською міською радою Львівської області та ФОП Каменецьким М.К. Договір тимчасового користування земельною ділянкою під тимчасовими спорудами, літніми майданчиками, лотками для торгівлі, атракціонами та цирків шапіто при провадженні підприємницької діяльності №163.

21.10.2019р. Відповідачем 1 за вх. №43321/19 подано до суду Відзив на позовну заяву від 17.10.2019р. вих. №2/31-1122/1-21, у якому вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволені з підстав того, що Позивачем не доведено факту володіння та користування земельною ділянкою за адресою: м.Самбір, вул.Купилева, 1, оскільки вказана земельна ділянка не сформована, а та її частина, яка знаходиться під належними Позивачу на праві приватної власності будівлями не виділена в окрему ділянку і їй не присвоєно кадастровий номер.

Також, в обґрунтування своїх заперечень проти заявлених позовних вимог Відповідач 1 покликається на те, що Позивачем не доведено факту передання ФОП Корда Б.В. Самбірській міській раді Львівської області проекту землеустрою земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м.Самбір, вул.Купилева, 1.

Крім того, звертає увагу суду на недоліки технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки з метою передачі в оренду Позивачу в частині підстав її виготовлення. Так, в розділі 2 вказаної документації підставою для виконання зазначено рішення Самбірської міської ради Львівської області від 09.12.2014р. №28, котре скасовано рішенням Самбірської міської ради Львівської області від 03.03.2016р. №36 Про надання дозволу на складання проектів землеустрою щодо відводу земельних ділянок .

З підстав наведеного Відповідач 1 підсумовує, що Позивач використовує земельну ділянку за адресою: м.Самбір, вул.Купилева, 1 без правовстановлюючих документів, а відтак, оскаржуване рішення та договір не можуть порушувати прав та охоронюваних законом інтересів Позивача.

Щодо неврахування Відповідачем 1 інтересів Позивача при прийнятті оскаржуваного рішення зазначає, що проект рішення про надання дозволу Відповідачу 2 на розміщення тимчасових споруд був розміщений на сайті Відповідача 3 і протягом строку публікації на адресу Відповідача 3 жодних зауважень чи заперечень як від Позивача, так і від будь яких інших осіб не надходило.

Крім того Відповідач 1 акцентує, що чинним законодавством України на виконавчі органи міських рад не покладено обов`язку повідомляти осіб, яких стосується проект рішення, про час та дату засідання виконавчого комітету, на якому такий проект буде розглядатись.

29.10.2019р. Позивачем за вх. №44363/19 подано Відповідь на відзив Відповідача 1 від 25.10.2019р. б/н, у якій, в спростування доводів Відповідача 1, покладених ним в основу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог, зазначає, що Позивачем доведено факт звернення ФОП Корда Б.В. до Відповідача 3 із клопотанням про затвердження проекту землеустрою, а також повідомлення результатів розгляду такого проекту.

Також Позивач зазначає, що, в силу приписів ст.ст. 120 та 125 ЗК України у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому чинним законодавством порядку право власності у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на цій ділянці об`єкти нерухомого майна. Це правило застосовується і у випадку, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване у встановленому чинним законодавством порядку. Відсутність правовстановлюючих документів в даному випадку не може тлумачитись як самовільне захоплення земельної ділянки, в тому числі з урахуванням на правомірність набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на такій земельній ділянці нерухомого майна.

Окрім того, у поданих до суду 29.10.2019р. за вх. №44362/19 письмових поясненнях Позивач зазначає про правомірність користування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: м.Самбір, вул.Купилева, 1 на підставі Договору від 25.07.2005р. №88, а згодом, у зв`язку із набуттям у власність розташованих на такій земельній ділянці об`єктів нерухомого майна.

Щодо підстав визнання недійним договору Позивач зазначає про відсутність рішення Відповідача 3 про надання дозволу на укладення з Відповідачем 2 такого договору та підписання його головою ради з перевищенням встановлених повноважень.

Також Позивач звертає увагу суду, що в оспорюваному договорі відсутні всі його істотні умови, зокрема не визначено межі та розміри конкретних 19 земельних ділянок, які передаються Відповідачу 2 в строкове платне користування.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно ч.ч.1 та 2 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду України від 12.10.2016р. у справі №6-2225цс16, що зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою, визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю та споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного й цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень ст.120 ЗК в поєднанні з нормою ст.125 ЗК слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на ній об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у статті 120 ЗК України, особа яка набула права власності на будівлю чи споруду стає користувачем земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому користувачу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2018р. у справі №911/2285/16 та 04.06.2019р. у справі №914/1048/18.

Крім того, п. е ч.1 ст.141 ЗК передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно до ч.2 ст.19 Закону України Про оренду землі після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію добросовісний орендар земельної ділянки, наданої для потреб будівництва та обслуговування відповідного об`єкта, має право на першочергове укладення договору оренди землі на строк до 50 років або припинення дії договору оренди землі.

У відповідності до ч.1 ст.10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч.3 ст.16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на, землю.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно ч.5 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Згідно ч.6 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної ч місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення.

У відповідності до ч.1 ст.317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд

Частиною 1 ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року №475/97 ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України від 29.06.2004 №1906-ІV Про міжнародні договори України застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-ІV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

Європейський суд з прав людини у справі Беєлер проти Італії зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним. Втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати справедливий баланс між інтересами особи і суспільства.

При цьому суд звертається до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 15.02.2018р. у справі №910/5702/17 та від 04.06.2019р. у справі №914/1048/18 з посиланням на позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 06.12.2010р. у справі №40/3, відповідно до якої з виникненням права власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку у користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до абзацу 1 частини 2, абзацу 1 частини 3, частин 4, 6 статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Таким чином юридичній особі надано право на одержання земельної ділянки у користування, однак розглянути це питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Зазначена правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного суду України від 06.12.2010р. у справі №40/3 та постанові Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі №916/647/18.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що з врахуванням встановленого факту наявності належних Позивачу на праві приватної власності об`єкта нерухомого майна за адресою: м.Самбір, вул.Купилева, 1 в Позивача виникло право на одержання вказаної земельної ділянки у користування, з приводу оформлення якого Відповідачем 3 приймались відповідні рішення.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Відповідно до частини 1 та пункту "а" частини 2 статті 83 цього кодексу землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно з пунктами "а", "в" частини 1 статті 12 цього кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За змістом положень ст. 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який відповідно до своїх повноважень розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Приписами статті 22 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії.

За змістом статті 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Згідно ч.10 ст.123 ЗК України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

При цьому суд звертає увагу на те, що дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність чи користування. Однак надання дозволу дає особі правомірні, небезпідставні очікування, що після розробки проекту землеустрою земельну ділянку їй може бути надано, якщо для цього не буде законних перешкод. Зазначена правова позиція викладена у пункті 40 постанови Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №461/2132/17.

Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004р. №18-рп/2004 розтлумачив поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Використаний у частині 1 статті 2 ГПК України термін законний інтерес відповідає терміну охоронюваний законом інтерес , яке було розтлумачено Конституційним Судом України у вище наведеному рішенні. Отже, прагнення до користування конкретним матеріальним благом - земельною ділянкою, може бути змістом охоронюваного законом інтересу (див. mutatis mutandis висновки, викладені у пункті 44 постанови Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №461/2132/17).

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.09.2018р. у справі №521/17710/15-а висловила правову позицію, що на підставі рішення органу місцевого самоврядування, пов`язаного з наданням дозволу на розроблення технічної документації на право користування земельною ділянкою, за умови початку реалізації цього права особою, виникають правовідносини, пов`язані із реалізацію суб`єктивного права такої особи на отримання земельної ділянки в користування.

Також, Велика Палата Верховного Суду виклала подібну правову позицію у постанові від 22.01.2019р. у справі № 371/957/16-а, а саме зв`язку з прийняттям органом місцевого самоврядування на користь особи рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у неї виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних та охоронюваних законом інтересів, і зазначена особа, як суб`єкт цих правовідносин, має надати згоду на їх зміну чи припинення.

Враховуючи викладене, суд звертає увагу, що Позивач вжив заходів для реалізації свого охоронюваного законом інтересу щодо оформлення права користування на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м.Самбір, вул.Купилева, 1, у зв`язку з чим виникли правовідносини, пов`язані із реалізацію його суб`єктивного права на отримання земельної ділянки в користування, а орган місцевого самоврядування, реалізуючи принципи належного урядування повинен був врахувати таке право позивача, під час прийняття оскаржуваного рішення про надання Відповідачу 2 дозволу на розміщення тимчасових споруд.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2019р. у справі №914/1048/19.

Приписами ч.10 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 1 ст.21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії. виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що Відповідачем 1 при прийнятті оскаржуваного рішення порушено суб`єктивні та охоронювані законом інтереси Позивача, пов`язані із отриманням в користування земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м.Самбір, вул.Купилева, 1, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 19.04.2019р. №76 Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд є підставними та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Згідно ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Приписами ст.2 Закону України Про оренду землі встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України Про оренду землі орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно ст.15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Нормою ч.2 ст.16 Закону України Про оренду землі визначено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно зі ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч.3 ст.6 ЦК України).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.09.2018р. у справі №910/1048/17, що згідно ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Суд зазначає, що оскаржуваним рішенням Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 19.04.2019р. №76 Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд вирішено, серед іншого, приватному підприємцю Каменецькому Максиму Костянтиновичу протягом 10 днів після отримання рішення виконавчого комітету укласти з Самбірською міською радою Львівської області Договір тимчасового користування земельною ділянкою під тимчасовими спорудами, літніми майданчиками, лотками для торгівлі, атракціонами та цирків шапіто при провадженні підприємницької діяльності.

При цьому в матеріалах справи відсутні та Учасниками справи станом на час вирішення спору по суті не подані докази існування рішення Відповідача 3 згідно з його повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки за результатами проведення земельних торгів.

Відповідно до ч.2 ст.207 ГК України виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 2.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2011р. №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями), що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов`язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов`язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов`язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов`язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов`язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Як передбачено ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Приписами ст.204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Аналогічні приписи містяться і в ч.1 ст.181 ГК України, відповідно до якої, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2011р. №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями), що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

На підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку (п.2.9 Постанови).

З врахуванням висновків суду про порушення оскаржуваним рішенням Відповідача 1 суб`єктивних та охоронюваних законом інтересів Позивача, пов`язаних із отриманням в користування земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м.Самбір, вул.Купилева, 1; недоведення існування рішення Відповідача 3 згідно з його повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки за результатами проведення земельних торгів про набуття Відповідачем 2 права оренди 19 земельних ділянок, які знаходяться за адресою: м.Самбір, вул.Купилева, 1, а також недодержання Сторонами (Відповідачем 2 та Відповідачем 3) під час укладення Договору тимчасового користування земельною ділянкою під тимчасовими спорудами, літніми майданчиками, лотками для торгівлі, атракціонами та цирків шапіто при провадженні підприємницької діяльності від 06.05.2019р. №163 вимог ст.15 Закону України Про оренду землі щодо встановлення істотних умов договору оренди землі, зокрема визначення об`єкту оренди шляхом зазначення кадастрового номеру та розміру кожної із 19 земельних ділянок, передання яких в строкове платне користування було предметом Договору суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про визнання недійним укладеного 06.05.2019р. між Самбірською міською радою Львівської області та ФОП Каменецьким М.К. Договору тимчасового користування земельною ділянкою під тимчасовими спорудами, літніми майданчиками, лотками для торгівлі, атракціонами та цирків шапіто при провадженні підприємницької діяльності №163 є обґрунтованими та мотивованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачами 1, 2 та 3 не спростовано доводів позову, хоч їм було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

При цьому суд зазначає, що вищенаведеними висновками суду щодо наявності правових підстав до задоволення позовних вимог спростовуються і доводи Відповідачів 2, 3, викладені ними у поясненнях щодо заперечення позову.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення оскаржуваним рішенням Відповідача 1 суб`єктивних та охоронюваних законом інтересів Позивача, пов`язаних із отриманням в користування земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м.Самбір, вул.Купилева, 1; беручи до уваги недоведення факту існування рішення Відповідача 3 згідно з його повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки за результатами проведення земельних торгів про набуття Відповідачем 2 права оренди 19 земельних ділянок, які знаходяться за адресою: м.Самбір, вул.Купилева, 1, а також недодержання Сторонами (Відповідачем 2 та Відповідачем 3) під час укладення Договору тимчасового користування земельною ділянкою під тимчасовими спорудами, літніми майданчиками, лотками для торгівлі, атракціонами та цирків шапіто при провадженні підприємницької діяльності від 06.05.2019р. №163 вимог ст.15 Закону України Про оренду землі щодо встановлення істотних умов договору оренди землі, зокрема визначення об`єкту оренди шляхом зазначення кадастрового номеру та розміру кожної із 19 земельних ділянок, передання яких в строкове платне користування було предметом Договору суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 19.04.2019р. №76 Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд та визнання недійним укладеного 06.05.2019р. між Самбірською міською радою Львівської області та ФОП Каменецьким М.К. Договору тимчасового користування земельною ділянкою під тимчасовими спорудами, літніми майданчиками, лотками для торгівлі, атракціонами та цирків шапіто при провадженні підприємницької діяльності №163 є обґрунтованими та мотивованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

При цьому суд зазначає, що ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 23.09.2019р. судом постановлено: заяву Приватного малого підприємства "ЛІЛЯ" (81400, Львівська область, Самбірський район, м.Самбір, вул.Купилева, буд.1; ідентифікаційний 22369941) від 20.09.2019р. б/н (вх. №2547/19 від.20.09.2019р.) про вжиття заходів забезпечення позову задоволити частково; вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 19.04.2019р. №76 "Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд" до набрання судовим рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/1897/19 законної сили; в решті заяву відхилити.

Відповідно до ч.7 ст.145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Згідно ч.8 вказаної статті у випадку, якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження - вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

З підстав наведеного суд роз`яснює Учасникам справи, що вжиті ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 23.09.2019р. заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом 90 днів з дня набрання даним рішенням законної сили, і можуть бути скасовані за мотивованим клопотанням Учасника справи за умови відсутності відкритого за заявою Позивача виконавчого провадження із примусового виконання даного рішення.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п.2, 3 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову ставка судового збору встановлюються у розмірі 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року для працездатних осіб в розмірі 1921 гривня.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 3842грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви та 960,50грн. за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову судового збору, що в сумі складає 4802,50грн.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Квитанцію від 11.09.2019р. №0.0.1460929474.1 про сплату 3842грн. судового збору за подання позовної заяви до господарського суду. Оригінал вказаної Квитанції є додатком №1 до позовної заяви.

Окрім того, за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову Позивачем згідно Квитанції від 11.09.2019р. №0.0.1460928343.2 сплачено 960,50грн. судового збору.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору станом на час розгляду спору по суті Позивачем суду не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Окрім того, суд зазначає що Відповідачі 1, 2 та 3 наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористались.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами ч.9 ст.129 ГПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви та заяви про забезпечення позову судового збору, недоведення Відповідачами 1, 2 та 3 розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви в розмірі 3842грн. та заяви про забезпечення позову в розмірі 960,50грн. слід покласти на Відповідача 1, оскільки спір у справі виник внаслідок його неправильних дій, стягнути з Відповідача 1 на користь Позивача 4802,50грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.13, 14, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.2, 4, 13, 42, 43, 46, 48, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 120, 121, 123, 129, 146, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3, 6, 11, 15, 16, 21, 202-204, 207, 215, 216, 319, 321, 377 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 80, 120, 123, 134, 141 Земельного кодексу України, ст.ст.10, 59, 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст.ст. 22, 50 Закону України Про землеустрій , ст.ст.2, 6, 15, 16, 19 Закону України Про оренду землі , суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області (81400, Львівська область, Самбірський район, м.Самбір, пл.Ринок, буд.1; ідентифікаційний код 04056078) від 19.04.2019р. №76 Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд .

3. Визнати недійним укладений 06.05.2019р. між Самбірською міською радою Львівської області (81400, Львівська область, Самбірський район, м.Самбір, пл.Ринок, буд.1; ідентифікаційний код 26269805) та Фізичною особою-підприємцем Каменецьким Максимом Костянтиновичем ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) Договір тимчасового користування земельною ділянкою під тимчасовими спорудами, літніми майданчиками, лотками для торгівлі, атракціонами та цирків шапіто при провадженні підприємницької діяльності №163.

4. Стягнути з Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області (81400, Львівська область, Самбірський район, м.Самбір, пл.Ринок, буд.1; ідентифікаційний код 04056078) на користь Приватного малого підприємства ЛІЛЯ (81400, Львівська область, Самбірський район, м.Самбір, вул.Купилева, буд.1; ідентифікаційний код 22369941) 4802,50грн. судового збору.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 03.01.2020р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.