Постанова

від 09.01.2020 по справі 920/787/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2020 р. Справа№ 920/787/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Євсікова О.О.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровського обласного управління АТ "Ощадбанк"

на рішення Господарського суду Сумської області від 24.09.2019 (повний текст рішення складено 25.09.2019)

у справі №920/787/19 (суддя Яковенко В.В.)

За позовом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровського обласного управління АТ "Ощадбанк"

до Приватного підприємства "Гранд ТСМ"

про стягнення 33 058, 21 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У 2019 році Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровського обласного управління АТ "Ощадбанк" звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Приватного підприємства "Гранд ТСМ" про стягнення 33 058, 21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено свої зобов`язання за договором в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг у зв`язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 22 272, 69 грн. Також позивачем нараховано пеню в розмірі 2 554, 29 грн. за період з 30.12.2016 року по 30.06.2017 року, 3% річних в розмірі 1 548, 22 грн. за період з 30.12.2016 року по 20.05.2019 року та інфляційні втрати в розмірі 6 683, 01 грн. за період з 30.12.2016 року по 20.05.2019 року.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 24.09.2019 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "ГРАНД ТСМ" на користь акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровське обласне управління АТ "Ощадбанк прострочену заборгованість за договором на інкасацію готівкових коштів у розмірі 20 772, 69 грн., пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань у розмірі 2 515, 16 грн., інфляційних втрат у розмірі 6 537, 35 грн., 3% річних у розмірі 1 458, 59 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 817 грн. 84 коп..

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не надано суду доказів належного та своєчасного виконання взятих на себе зобов`язань за договором та повної оплати вартості послуг наданих позивачем протягом серпня, жовтня 2016 року, лютого, березня 2017 року, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, проте частковому оскільки позивачем невірно розраховано прострочену заборгованість з урахуванням оплат відповідача. Місцевим господарським судом також здійснено власний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із частковим задоволенням основної заборгованості.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровського обласного управління АТ "Ощадбанк" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 24.09.2019 року у справі №920/787/19 в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що при ухвалені рішення суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи. Зокрема, скаржник зазначає, що згідно розпорядження №15/05-17-03 від 23.05.2017 року комісійна винагорода за послуги інкасації по клієнту ПП Гранд ТСМ за березень 2017 року в сумі 4 354, 83 грн. була зменшена на 1 500, 00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №174554856 від 23.05.2017 року. Таким чином, як зазначає позивач в своїй апеляційній скарзі на виконання умов договору останнім було надано послуг на суму 36 872, 69 грн., а відповідачем сплачено суму в розмірі 14 600, 00 грн. Також скаржник просить вважати вірними розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат позивача виходячи з суми заборгованості в розмірі 22 272, 69 грн.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2019 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Євсіков О.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровського обласного управління АТ "Ощадбанк" на рішення Господарського суду Сумської області від 24.09.2019 року у справі №920/787/19, розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровського обласного управління АТ "Ощадбанк" на рішення Господарського суду Сумської області від 24.09.2019 року у справі №920/787/19 вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Зупинено дію рішення Господарського суду Сумської області від 24.09.2019 року у справі №920/787/19.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.02.2016 року між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (далі позивач - виконавець) та Приватним підприємством "ГРАНД ТСМ" (далі відповідач - замовник) укладено договір № 30/92-16 на інкасацію готівкових коштів, за умовами якого виконавець зобов`язується власними силами і засобами, відповідно до Додатку №1-Перелік та адреси місць інкасації, що с невід`ємною частиною цього договору, здійснювати збирання та доставку в касу Виконавця готівкових коштів Замовника для послідуючого перерахунку і зарахування на рахунки Замовника. (а.с. 24-26).

Пунктом 1.2. договору сторони визначили, що замовник зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги з інкасації коштів в розмірах і в строки, що передбачені цим Договором.

Відповідно до п. 2.1. договору виконавець зобов`язується здійснювати власними силами та засобами приймання готівкових коштів Замовника в опломбованих інкасаторських сумках (мішках), їх доставку до каси Виконавця, перерахування та зарахування на поточний рахунок Замовника № НОМЕР_1 в АТ "Ощадбанк" 305482 (код установи банку), не пізніше наступного операційного дня з дати прийняття готівкових коштів на умовах, визначених цим Договором.

Інкасація готівкових коштів Замовника проводиться шляхом приймання сумок (мішків) з готівковими коштами інкасаторами Виконавця безпосередньо в касах Замовника в погоджені з Сторонами дні та години (п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору комісійна винагорода за надані Виконавцем послуги з інкасації Замовнику визначено в Додатку №1 до цього Договору.

Згідно з п. 4.2. договору комісійна винагорода за кожний повторний заїзд інкасаторів Виконавця на вимогу Здавача, відповідно до п. 3.3. Договору, становить 250 грн.

Пунктом 4.3. договору передбачено, що звітний період (тобто період, за який Замовник сплачує Виконавцю комісійну винагороду за надані послуги) встановлюється з першого по останнє число включно кожного календарного місяця строку дії цього Договору.

Виконавець щомісячно не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, направляє Замовнику рахунок-фактуру та акт наданих послуг за цим Договором .

Оплата за надані Виконавцем послуги в розмірах, передбачених п. 4.1. та п. 4.2. цього Договору, проводиться Замовником щомісячно не пізніше передостаннього банківського дня місяця, в якому був виставлений Виконавцем рахунок-фактура Замовнику щодо сплати комісійної винагороди за період, впродовж якого послуги були надані, та підлягають оплаті. Під банківським днем Сторони розуміють день, в який банківські установи в Україні в установленому порядку здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів.

З наведених вище умов договору вбачається, що підставою для оплати за надані послуги є рахунок-фактура та акт наданих послуг.

Цей Договір набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток Сторін і діє протягом 1 (одного) календарного року (п. 8.1. договору).

Додатком № 1 до договору, який згідно з п. 9.8 останнього є його невід`ємною частиною, сторонами визначено місце інкасації, дні та години здійснення інкасації, а саме: магазин КАПІ-10 (м. Павлоград, вул.. Іскрівська, 3-а; пн.-нд. 18:00-18:30; розмір комісійної винагороди Виконавця становить 1500 грн. за місяць); магазин КАПІ-9 (м. Павлоград, вул.. Нова, 2-в; пн.-нд. 18:15-18:45; розмір комісійної винагороди Виконавця становить 1500 грн. за місяць); магазин КАПІ-2 (м. Тернівка, вул.. Харківська, 5; пн..-нд. 18:15-18:45; розмір комісійної винагороди Виконавця становить 1500 грн. за місяць). (зворот а.с. 26).

Позивачем в своїй позовній заяві було зазначено, що ним було виставлено відповідачу рахунки на оплату послуг, які долучено до матеріалів справи, а саме рахунок № 1097- інк від 31.08.2016 року на суму 12 000, 00 грн. (а.с. 28), рахунок № 1380 від 31.10.2016 року на суму 12 000, 00 грн. (а.с. 30), рахунок № 231 від 28.02.2017 року на суму 10 017, 86 грн. (а.с. 31) та рахунок № 382 від 31.03.2017 року на суму 2 854,83 грн. (а.с. 33).

Крім того матеріали справи містять акти прийому-здачі наданих послуг, а саме акт № 1097- 16 від 31.08.2016 року на суму 12 000, 00 грн. (а.с. 29), акт № 1380-16 від 31.10.2016 року, на суму 12 000,00 грн. (а.с. 30), акт № 231-17 від 28.02.2017 року на суму 10 017,86 грн. (а.с. 32) та акт № 382-17 від 31.03.2017 року на суму 2 854,83 грн. (а.с. 33).

Місцевим господарським судом було вірно вставлено, що Акти № 1097-16 від 31.08.2016 року, № 231-17 від 28.02.2017 року про надання виконавцем протягом серпня місяця 2016 року, лютого місяця 2017 року послуг з інкасації готівкових коштів підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб, проте Акти № 1380-16 від 31.10.2016 року, № 382-17 від 31.03.2017 року про надання виконавцем послуг з інкасації готівки у жовтні місяця 2016 року та у березні 2017 року замовником не підписані.

Однак позивачем надано у доказ надсилання не підписаних актів рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень. (зворот а.с. 30, зворот а.с. 33).

Позивачем в свою чергу в позовній заяві було також зазначено, що відповідачем сплачено за надані послуги частково, а саме 20.01.2017 року в розмірі 12 000, 00 грн., 23.05.2017 року в розмірі 1 500, 00 грн. та 24.05.2017 року в розмірі 2 600, 00 грн.

У доказ зазначеної вище оплати позивач надає виписку філії - Дніпропетровське обласне управління АТ Ощадбанк" по ПП "Гранд ТСМ" за період з 30.12.2016 року по 17.07.2019 року зі змісту якої вбачається, що в графі кредит зазначено оплату на суму всього 16 100, 00 грн. (а.с. 34).

В матеріалах справи також наявна претензія №103.20-12/1-99/13050/2018-03 від 09.02.2018 року, яку позивач направив відповідачу та просив розглянути претензію на загальну суму 27 912, 28 грн. в місячний строк з дня одержання та добровільно сплатити зазначену заборгованість. (а.с. 35). Зазначена претензія була повернута на адресу позивача з відміткою поштового відділення "за закінченням встановленого строку зберігання". (а.с. 36).

Отже спір у справі виник у зв`язку тим, що на думку позивача у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 22 272, 69 грн., яку відповідач у строки, передбачені договором не сплатив.

Місцевий господарський ухвалюючи оскаржуване рішення позовні вимоги задовольнив частково у зв`язку з тим, що позивачем невірно розраховано прострочену заборгованість з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів оплати відповідача.

Звертаючись з апеляційною скаргою позивач зазначає, що згідно розпорядження №15/05-17-03 від 23.05.2017 року комісійна винагорода за послуги інкасації по клієнту ПП Гранд ТСМ за березень 2017 року в сумі 4 354, 83 грн. була зменшена на 1 500, 00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №174554856 від 23.05.2017 року. Таким чином, як зазначає позивач в своїй апеляційній скарзі на виконання умов договору останнім було надано послуг на суму 36 872, 69 грн., а відповідачем сплачено суму в розмірі 14 600, 00 грн. Також скаржник просить вважати вірними розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат позивача виходячи з суми заборгованості в розмірі 22 272, 69 грн.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неповного дослідження судом першої інстанції матеріалів справи з огляду на наступне.

По-перше колегія суддів звертає увагу, що скаржником долучено до апеляційної скарги додаткові докази, а саме розпорядження №15/05-17-03 від 23.05.2017 року та меморіальний ордер №174554856 від 23.05.2017 року.

Проте, колегією суддів не приймаються до уваги вказані вище додаткові документи виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3, ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

З матеріалів справи вбачається, що подані апелянтом докази, не були подані на розгляд в суді першої інстанції і відповідно не розглядались останнім, при цьому, скаржник не був позбавлений можливості надати такі докази під час розгляду справи в суді першої інстанції, однак своїм правом не скористався. Окрім цього, скаржник не зазначає будь-яких підстав для визнання поважними причини не подання зазначених доказів в суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Колегією суддів встановлено, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

У відповідності до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом першої інстанції встановлено та перевірено колегією суддів, що матеріалами справи підтверджується факт надання послуг, а саме:

- рахунок № 1097- інк від 31.08.2016 року на суму 12 000, 00 грн. (а.с. 28);

- рахунок № 1380 від 31.10.2016 року на суму 12 000, 00 грн. (а.с. 30);

- рахунок № 231 від 28.02.2017 року на суму 10 017, 86 грн. (а.с. 31);

- рахунок № 382 від 31.03.2017 року на суму 2 854,83 грн. (а.с. 33);

- акт № 1097- 16 від 31.08.2016 року на суму 12 000, 00 грн. (а.с. 29);

- акт № 1380-16 від 31.10.2016 року, на суму 12 000,00 грн. (а.с. 30);

- акт № 231-17 від 28.02.2017 року на суму 10 017,86 грн. (а.с. 32);

- акт № 382-17 від 31.03.2017 року на суму 2 854,83 грн. (а.с. 33).

Отже із зазначених вище доказів вбачається, що позивачем надано відповідачу послуг всього на суму 36 872, 69 грн.

Крім того, як зазначено позивачем в своїй позовній заяві відповідачем сплачено за надані послуги частково, а саме 20.01.2017 року в розмірі 12 000, 00 грн., 23.05.2017 року в розмірі 1 500, 00 грн. та 24.05.2017 року в розмірі 2 600, 00 грн.

Всього на суму 16 100, грн., що було також підтверджено позивачем в позовній заяві. (зворот а.с. 4).

В матеріалах справи також наявна виписка філії - Дніпропетровське обласне управління АТ Ощадбанк" по ПП "Гранд ТСМ" за період з 30.12.2016 року по 17.07.2019 року зі змісту якої вбачається, що в графі кредит зазначено оплату на суму всього 16 100, 00 грн. (а.с. 34).

Однак в апеляційній скарзі позивач вже зазначає, що відповідачем було сплачено за договором суму в розмірі 14 600, 00 грн., що суперечить його доводам в позовній заяві, а також наявним у матеріалах справи доказам. (виставлені рахунки та банківська виписка).

Як вже було зазначено вище, умовами договору передбачено, що підставою для оплати відповідачем наданих позивачем послуг є рахунок та акт. (п.п. 4.1.,4.2.,4.3. договору).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З огляду на викладене, наявність в матеріалах справи доказів надання позивачем послуг на суму 36 872, 69 грн. (рахунки та акти, а.с. 28-33), а також докази часткової оплату відповідачем в розмірі 16 100, 00 грн. (банківська виписка, а.с. 34), місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що оскільки відповідачем не надано жодних претензій щодо якості та обсягу послуг, строків їх надання, у відповідача наявна перед позивачем заборгованість за надані послуги з інкасації коштів в розмірі 20 772, 69 грн. із розрахунку 36 872 ,69 грн. (повна сума наданих послуг) - 16 100, 00 грн. (часткова оплата відповідачем за надані послуги).

Крім того, позивачем, також, заявлено до стягнення пеню в розмірі 2 554, 29 грн. за період з 30.12.2016 року по 30.06.2017 року, 3% річних в розмірі 1 548, 22 грн. за період з 30.12.2016 року по 20.05.2019 року та інфляційні втрати в розмірі 6 683, 01 грн. за період з 30.12.2016 року по 20.05.2019 року.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів встановила, що місцевим судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги в цій частині частково (з врахуванням часткового задоволення основної заборгованості), а саме: 3 % річних в розмірі 1 458, 59 грн., та інфляційні втрати в розмірі 6 537, 35 грн.

Щодо стягнення пені колегія судді зазначає наступне.

Згідно з п. 3 ч. 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 5.4. договору визначено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання грошових зобов`язань, передбачених розділом 4 цього Договору, Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого грошового зобов`язання за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч.1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У відповідності до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Здійснивши розрахунок пені (з урахуванням часткового задоволення основної заборгованості), колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 2 515, 16 грн.

Отже, доводи викладені в апеляційній скарзі не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи та свідчать про надуманість та необґрунтованість.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що зобов`язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав). Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.05.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5011-5/14825-2012.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, та вважає, що правові підстави для скасування рішення Господарського суду Сумської області від 24.09.2019 року у справі № 920/787/19, зазначені скаржником у апеляційній скарзі відсутні.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано позивачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та адвокатські витрати покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровського обласного управління АТ "Ощадбанк" на рішення Господарського суду Сумської області від 24.09.2019 року у справі №920/787/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 24.09.2019 року у справі № 920/787/19 залишити без змін.

3.Поновити дію рішення Господарського суду Сумської області від 24.09.2019 року у справі №920/787/19

4. Повернути до Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/787/19.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

О.О. Євсіков