Постанова

від 08.01.2020 по справі 910/4995/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" січня 2020 р. Справа№ 910/4995/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

за участю:

секретаря судового засідання: Гузир І.А.,

представників сторін:

позивача: Петраш С.А.,

відповідача: Гелеверя Р.В.,

третьої особи: не з`явилися,

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю Софа ЛТД

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 (повний текст складено 06.11.2019)

у справі № 910/4995/19 (суддя Приходько І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Софа ЛТД

до Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк ,

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю Біото

про розірвання договору поруки № 4Б15111И/П від 25.10.2016,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі №910/4995/19 відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Софа ЛТД до Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк про розірвання з 03.11.2016 договору поруки №4Б15111И/П від 25.10.2016.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не довів наявності правових підстав для розірвання спірного договору, в т.ч. невиконання відповідачем умов цього договору. Також місцевий суд виходив з того, що позивач не довів факту виконання ним зобов`язань за договором поруки в повному обсязі та неможливості реалізації позивачем своїх прав поручителя на стягнення відповідних коштів/майна з боржника.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2019 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Софа ЛТД на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі № 910/4995/19, розгляд справи призначено на 08.01.2020.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що: жодною стороною договору поруки не оскаржувалися дії позивача щодо виконання зобов`язань за цим договором; невиконання відповідачем свого обов`язку передати документи позивачу порушило його законні права, що є істотним порушенням, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості вимагати від третьої особи повернення (сплати) коштів, сплачених позивачем за договором поруки.

В судовому засіданні 08.01.2020 представник апелянта надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу.

Представник відповідача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.

Представники третьої особи в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності вказаних представників.

Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 25.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" (далі - позичальник) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - банк) був укладений кредитний договір № 4С16102, за умовами якого банк зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4.350.000.000,00 грн з метою фінансування поточної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, у визначених цим договором розмірах та терміни.

На виконання зобов`язань за кредитним договором № 4С16102 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" (далі - поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - кредитор) 25.10.2016 був укладений договір поруки №4Б15111И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "БІОТО" своїх зобов`язань за кредитним договором: №4Б15111И від 16.12.2015, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору (п. 1 договору).

Пунктом 2 даного договору передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

Поручитель з умовами Кредитного договору ознайомлений (п. 3 договору).

Згідно з п. 4 договору у випадку невиконання боржником зобов`язань за Кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до Кредитного договору.

У випадку невиконання боржником пункту 1 договору поруки кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (п. 5 договору).

Сторони дійшли згоди, що поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 договору поруки (п. 6 договору).

Відповідно до п. 7 договору у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 договору поруки, кредитор та поручитель дійшли згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за Кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "ПриватБанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

До поручителя, що виконав обов`язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов`язання (п. 8 договору).

Пунктом 9 даного договору передбачено, що у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за Кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в пункті 5 договору поруки, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

Згідно з п. 10 договору кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (п. 11 договору).

Пунктом 17 передбачено, що цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.06.2016, укладеної сторонами.

Позивач стверджує, що він виконав зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОТО" за кредитним договором №4Б15111И від 16.12.2015 перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 441.941.818,11 грн.

Також позивач зазначає, що на аналогічних умовах 25.10.2016 сторони уклали договори поруки №4Т14209И/П, №4Ф15102И/П, №4А15116И/П, №4К14363И/П, №4М14367И/П, №4С13268И/П, №4О15080И/П, №4Т12029И/П, №4В13010И/П та №4Я13815И/П, за якими позивач також виконав зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування на загальну суму 3.863.117.495,94 грн.

Позивач зазначає, що хоча в тексті договору і не міститься посилань на взаємопов`язаність Кредитного договору № 4С16102 від 25.10.2016 та вказаних вище договорів поруки, однак це підтверджується тим, що розділ 2 Кредитного договору встановлює зобов`язання банку надати кредит у розмірі 4.350.000.000,00 грн шляхом перерахування кредитних коштів на підставі розрахункових документів Товариству з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд". Тобто, отримання кредиту передбачає поступове поповнення рахунку позичальника грошовими коштами.

На думку позивача, відкриття банком кредитної лінії та поповнення одним платежем всієї суми у розмірі 4.305.119.314,05 грн свідчить про обізнаність відповідача про подальше використання позивачем грошових коштів, а саме на сплату за договорами поруки, які укладені між товариством та банком, загальна сума за якими складає 4.305.119.314,05 грн.

На переконання позивача, істотною умовою вищезазначених договорів та обставиною, яка передувала їх укладенню, є надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" відомостей щодо існування в Акціонерному товаристві Комерційного банку "ПриватБанк" сукупних залогових прав, які забезпечують права вимоги за кредитним зобов`язанням Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОТО" у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, а саме угоди про наявні майнові права на отримання товару на загальну суму 1.935.166.000,00 грн. Позивач зазначає, що загальна сума забезпечення виконання зобов`язань за всіма договорами поруки становила 12.261.126.000,00 грн.

Крім того, як вказує позивач, суттєвою умовою, що передувала укладенню договорів поруки з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд", стало надання відомостей про існування договорів застави з боку третіх осіб, які надали в якості засобу щодо виконання низкою юридичних осіб за укладеними договорами поруки №4А15116И/П, №4Б15111И/П, №4Ф15102И/П, №4К14363И/П, №4М14367И/П, №4015080И/П, №4С13268И/П, №4Т14209И/П, №4Т12029И/П, №4В13010И/П та №4Я13815И/П від 25.10.2016 своїх зобов`язань за кредитними договорами шляхом надання в заставу корпоративних прав на загальну суму 4.040.457.013,00 грн. Також надання позивачу відомостей щодо багатократного забезпечення виконання боржниками своїх зобов`язань, а саме: за загальної суми зобов`язань в розмірі 4.305.119.314,05 грн загальна сума забезпечення зобов`язань складала 16.301.583.013,00 грн.

На переконання позивача, суттєвість положення договорів поруки полягає саме в тому, що до Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" мають перейти саме всі права, а для переходу саме всіх прав мають бути надані від відповідача до позивача належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, які до теперішнього часу не надані.

Відтак, як про це вказує позивач, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" повинно було передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" до 03.11.2016 належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором №4Б15111И від 16.12.2015, однак такі документи передані не були.

Позивач також вказує, що невиконання Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" свого зобов`язання за договором поруки №4Б15111И/П від 25.10.2016, укладеним із Товариством з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд", щодо передачі прав вимог до боржників не дало змоги використовувати ці права в якості можливого забезпечення, в тому числі й зобов`язань самого позивача, та призвело до суттєвого погіршення його фінансово-майнового стану, тобто до спричинення з боку відповідача суттєвої шкоди позивачу. Наведені обставини, які, на думку позивача, свідчать про істотне порушення відповідачем умов оскаржуваного договору та підтверджують завдання позивачу суттєвої шкоди, стали підставою для звернення останнього до суду з позовом про розірвання договору поруки.

Колегія суддів відзначає, що згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як встановлено колегією суддів, з метою виконання зобов`язань за кредитним договором № 4С16102 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" (далі - поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - кредитор) 25.10.2016 був укладений договір поруки №4Б15111И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "БІОТО" своїх зобов`язань за кредитним договором №4Б15111И від 16.12.2015, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

Частинами 1 - 2 ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Так, частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1 та 2 ст. 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Умовами договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Разом із позовною заявою позивач надав платіжне доручення № 358 від 26.10.2016, з цільового призначення якого вбачається сплата коштів згідно з договором поруки №4Б15111И/П на суму 441.941.818,11 грн.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, має довести обставини на які посилається у позові щодо виконання замість боржника зобов`язання за Кредитним договором, погашення всієї заборгованості, зокрема, зі сплати кредиту та відсотків за Кредитним договором.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з місцевим судом у тому, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що 26.10.2016 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОТО" перед Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" за Кредитним договором становила саме 441.941.818,11 грн.

У письмових поясненнях по суті спору відповідач зазначив, що не заперечує отримання коштів згідно з наданим позивачем платіжним дорученням та зарахування їх на виконання зобов`язань за договором поруки. Однак, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження дійсного розміру заборгованості за Кредитним договором та того, що за рахунок коштів в розмірі 441.941.818,11 грн. було в повному обсязі погашено заборгованість за боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "БІОТО" за Кредитним договором, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту виконання зобов`язання боржника за вказаним кредитним договором в повному обсязі.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що позивачем документально не підтверджено, яким чином визначено, що саме така сума має бути сплачена за боржника.

У свою чергу, зі змісту договору поруки неможливо встановити суму заборгованості за Кредитним договором. При цьому суд також бере до уваги, що матеріалами справи, в т. ч. з поясненнями учасників судового процесу, не підтверджується, що банк направляв поручителю будь-яку письмову вимогу на погашення заборгованості боржника на виконання п. 5 договору поруки.

Колегія суддів також погоджується з доводами відповідача, що позивач не підтвердив належними засобами доказування те, що порушення договору поруки, які, за твердженням позивача, були допущені відповідачем, якимось чином позбавили Товариство з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" права на отримання від боржника коштів відповідно до виконаного позивачем за договором поруки зобов`язання боржника.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов`язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Тобто, законом безпосередньо закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов`язку за боржника.

Підтвердженням цього є також норма ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, якою встановлений вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов`язанні, серед яких передбачено і виконання обов`язку боржника поручителем.

Оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов`язанні після виконання ним обов`язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно. При цьому слід мати на увазі, що обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Оскільки позивач, як він зазначає, виконав вимоги договору поруки, то згідно з ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до нього як до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, мали б перейти усі права кредитора в цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. При цьому спеціальний порядок передачі прав від кредитора до поручителя Цивільним кодексом України не передбачений, з чого можна зробити висновок про їх автоматичний перехід від кредитора до поручителя в момент виконання останнім обов`язку боржника.

Водночас колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта в частині твердження про неможливість реалізації ним своїх прав поручителя на стягнення відповідних коштів/майна з боржника, оскільки доказів того, що позивачем вчинялися фактичні спроби реалізації таких прав до матеріалів справи не надано.

Частиною 1 ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 188 Господарського кодексу України регламентується порядок зміни та розірвання господарських договорів. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Водночас, жодних документальних доказів звернення позивача до відповідача з пропозицією про розірвання договору поруки суду надано не було.

У свою чергу, ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачає, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Колегія суддів зауважує, що однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

За загальними положеннями ГПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Однак, як вірно відзначено місцевим судом, жодну з наведених вище обставин позивач не обґрунтував та, відповідно, не довів належними та допустимим доказами.

Позивач не навів жодного обґрунтування з приводу того, в чому саме полягає завдана йому шкода, який її розмір, який причинно-наслідковий зв`язок існує між такою шкодою та порушеннями умов договору поруки, або того, яким саме чином позивач зазнав такої шкоди з огляду на відсутність з його боку будь-яких спроб фактично отримати очікуване ним за договором.

Позивач зазначав, що він очікував досягнення позитивного господарського результату, який, на думку позивача, мав полягати в отриманні ним як поручителем, котрий виконав кредитні зобов`язання, від боржника коштів/майна у обсязі більшому, ніж витрати позивача на виконання відповідних кредитних зобов`язань за боржника.

Однак колегія суддів вважає, що такі очікування позивача не обґрунтовані жодними об`єктивними чинниками, а навпаки - суперечать як самій, визначеній ст. 553-557 Цивільного кодексу України, правовій природі договору поруки (яка є способом забезпечення виконання основного зобов`язання та метою якої є саме забезпечення виконання боржником зобов`язання, а не отримання поручителем прибутку), так і відповідним нормам Глави 49 Цивільного кодексу України та Закону України "Про заставу" та Закону України "Про іпотеку", виходячи з яких, позивач в будь-якому випадку не мав би правових підстав претендувати на отримання за рахунок забезпечень коштів/майна в обсязі більшому, ніж обсяг реальних та законних вимог за відповідними зобов`язаннями боржника.

Іншою передбаченою законом підставою для розірвання договору є істотна зміна обставин, визначена статтею 652 Цивільним кодексом України.

Так, частиною 1 ст. 652 Цивільного кодексу України закріплено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Частиною 2 ст. 652 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов`язує можливість розірвання договору не лише з наявністю самого факту істотної зміни обставин (наявність якого в межах даної справи позивач довів) а й з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, за істотної зміни обставин.

Проте позивач жодним чином не обґрунтував та, відповідно, не довів належними та допустимими засобами доказування наявність чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, за істотної зміни обставин.

Крім того, у своєму позові позивач просив суд розірвати спірний договір поруки з 03.11.2016.

За змістом частини 3 статті 653 ЦК України договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до частини 5 статті 188 ГК України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Проте позивач у встановленому законом порядку не обґрунтував правових підстав розірвання спірного договору з дати, що передує зверненню до суду з даним позовом, прийняття рішення у даній справі та набрання ним законної сили.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене вище, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, місцевий суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги не є обґрунтованими та доведеними, в зв`язку з чим позов не підлягає задоволенню.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що судове рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Софа ЛТД на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі №910/4995/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі №910/4995/19 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4995/19.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Повний текст постанови складений: 10.01.2020.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз