Постанова

від 09.01.2020 по справі 355/424/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2020 року

м. Київ

головуючий у суді І інстанції Литвиненко О.Л.

справа № 355/424/19

провадження № 22-ц/824/2691/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Каховської міської ради Херсонської області на рішення Баришівського районного суду Київської області від 18 липня 2019 року по справі за позовом Каховської міської ради Херсонської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року Каховська міська рада звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу майна, що підлягає приватизації від 15 грудня 2008 року, посвідченого нотаріусом Каховського районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №3506 набув право власності на об`єкт нерухомості, а саме: комплекс, нежитлові будівлі теплопункту, який розташований по АДРЕСА_1 . Одночасно з набуттям права власності на об`єкт нерухомості відповідач вступив у фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6510400000:01:001:0547 площею 0,518 га, на якій розташоване майно.

Позивачем проведено обстеження меж земельної ділянки та встановлено, що на ній розташований діючий комплекс автомийки. Договір оренди земельної ділянки між сторонами не укладено.

Рішенням Каховської міської ради № 455/31 від 30 січня 2008 року Про визначення ставок орендної плати за користування земельними ділянками та території міста Каховка встановлено, що за земельні ділянки, на яких розміщені СТО, мийки для автомобілів, автостоянки, пункти шиномонтажу встановлюється ставка від нормативної оцінки земельної ділянки у розмірі 5%.

Вважає, що розмір орендної плати за володіння і користування цією земельною ділянкою в період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року підлягає нарахуванню у розмірі 37350 гривень 39 копійок (2016 рік - 12450 гривень 13 копійок, 2017 рік - 12450 гривень 13 копійок, 2018 рік - 12450 гривень 13 копійок).

У зв`язку із зазначеним позивач звернувся до суду та просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Каховської міської ради Херсонської області безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності у сумі 37350 гривень 39 копійок.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 18 липня 2019 року в задоволені позову Каховської міської ради Херсонської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати відмовлено.

Не погоджуючись із указаним рішенням, Каховська міська рада Херсонської області звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просила оскаржуване рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав мотивованої оцінки обставинам справи, не навів своє відношення до аргументів позивача, в оскаржуваному рішенні не навів мотиви незастосування норм права, якими обґрунтовував підстави позову позивач.

Указує, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статей 263, 264 та 265 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), оскільки судом зроблені висновки стосовно відсутності підстав для стягнення збитків на підставі статей 1166 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та 156, 157 Земельного кодексу України (далі ЗК України), тоді як підставою позову про стягнення неодержаної орендної плати за використання без оформлення земельної ділянки позивач зазначав положення статті 1212 ЦК України.

21 листопада 2019 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення по справі, в яких останній просив відмовити у задоволені апеляційної скарги.

Зазначає, що кілька разів звертався до позивача із проханням укласти договір купівлі-продажу землі, однак всі звернення були проігноровані. А тому, більше 6 років позивач не виконує власне рішення, щодо продажу відповідачу земельної ділянки у власність.

Указує, що у нього немає будь-яких підстав для сплати орендної плати за землю, оскільки він має право користуватися цією земельною ділянкою в якості власника згідно із рішенням Каховської міської ради Херсонської області про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення, яке міський голова не виконує, а саме в частині щодо підписання договору купівлі-продажу.

Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини 1 статті 274 ЦПК України .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для задоволення позову згідно з вимогами статті 1212 ЦК України та на підставі статей 22, 1166 ЦК України і статей 156, 157 ЗК України.

Однак, апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу майна, що підлягає приватизації від 15 грудня 2008 року, посвідченого нотаріусом Каховського районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за номером 3506, набув право власності на об`єкт нерухомості - комплекс нежитлових будівель теплопункту, який розташований по АДРЕСА_1 . Вказаний об`єкт нерухомості знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 6510400000:01:001:0547 площею 0,518 га, яка перебуває у комунальній власності Каховської міської ради Херсонської області.

Судом першої інстанції не встановлено та сторонами не указано обставин, які свідчать, що відповідач є суб`єктом підприємницької діяльності чи використовує спірну земельну ділянку як підприємець для здійснення господарської діяльності у період, за який позивач просить стягнути з відповідача суму неодержаного доходу від оренди цієї ділянки. Тому колегія апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до сформованого станом на 03 вересня 2018 року витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку спірна земельна ділянка має цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування та віднесена до категорії земель житлової та громадської забудови.

Згідно з актом обстеження та визначення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 загальною площею 0,0518 га, яка надана для обслуговування комплексу нежитлових будівель теплопункту від 02 жовтня 2018 року встановлено, що на земельній ділянці розташований комплекс автомийки з допоміжними спорудами.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач указує на ту обставину, що він є власником спірної земельної ділянки, якою відповідач без оформлення будь-якого права на неї фактично користується безкоштовно. Законодавством підстав для безкоштовного користування чужою земельною ділянкою не передбачено, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати згідно із статтею 1212 ЦК України, оскільки відповідач кошти у розмірі орендної плати зберігає безпідставно.

Відповідач заперечуючи щодо наявності у нього обов`язку сплачувати орендну плату надав до матеріалів справи витяг з рішення Каховської міської ради 45 сесії VI скликання від 26 вересня 2013 року № 859/45 "Про внесення змін до рішення міської ради 44 сесії VI скликання від 25 липня 2013 року №833/44 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення".

Відповідно до указаного витягу з рішення, Каховська міська рада Херсонської області розглянувши заяву громадянина ОСОБА_1 про викуп земельної ділянки з розстроченим платежем, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, керуючись статтями 127, 128 ЗК України, вирішила внести зміни до рішення міської ради 44 сесії VI скликання від 25 липня 2013 року №833/44 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення", а саме до пункту 21, який викладено в наступній редакції: "Затвердити умови розрахунків земельної ділянки по АДРЕСА_1 з перерахуванням одноразового платежу 50% від ціни продажу протягом тридцяти днів з дня нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу та з розстрочкою решти суми на 12 місяців з щоквартальним погашенням рівними долями з урахуванням індексу інфляції до 25 числа останнього місяця кварталу, за графіком, що є невід`ємною частиною договору купівлі-продажу".

Отже, відповідач набув право власності на об`єкт нерухомості (споруди), на підставі чого позивачем було винесено рішення про продаж йому земельної ділянки для обслуговування належної йому нерухомості з умовою розстрочення платежу. Тому відповідач вважає, що обов`язок сплати орендної плати за спірну земельну ділянку у нього відсутній, оскільки відповідний договір оренди між сторонами не укладався. Позивачем також рішення про відмову у передачі у власність йому земельної ділянки не приймалось, тому між сторонами має бути укладений саме договір про перехід до відповідача права власності, а не права користування спірною земельною ділянкою.

Відмовляючи у задоволенні вимог позову суд першої інстанції виходив із того, що положення статей 1212-1214 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються, а застосовуються положення закону щодо відшкодування збитків. Також судом першої інстанції відмовлено у стягненні заявленої позивачем до стягнення суми як збитків (шкоди) з підстав недоведеності розміру шкоди належними доказами.

Такого висновку суд першої інстанції дійшов без врахування правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, що полягає у наступному.

Частина перша статті 1166 ЦК Українивстановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних приписів ЦК Українита ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України ). Підставою для відшкодування є наявність складу цивільного правопорушення, зокрема, об`єктивної та суб`єктивної сторони (шкоди, протиправного діяння її заподіювача, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вини останнього). За відсутності хоча б одного з елементів цього складу цивільно-правова відповідальність не настає. Зокрема, особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України ).

Натомість, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відповідний висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом приписів глави 83 ЦК України (відповідний висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).

За змістом глав 82 і 83 ЦК Українидля деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Судом було вірно встановлено, що відповідач є власником об`єктів нерухомості, які розміщені на спірній земельній ділянці, що належить до комунальної власності.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України . Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 ЗК України).

За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частина перша статті 93 ЗК Українивстановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 ЗК України ).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

Виникнення права власності на жилий будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника жилого будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

Відтак, Велика Палата Верховного Суду своїй постанові від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-цвважає, що відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок.

До моменту оформлення власником об`єктів нерухомості права оренди земельних ділянок, на яких ці об`єкти розташовані, відносини з фактичного користування земельними ділянками без укладених договорів їх оренди та недоотримання їхнім власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегією суддів також встановлено, що відповідач, як власник об`єктів нерухомості, що знаходяться на спірній земельній ділянці, звернувся до Каховської міської ради Херсонської області із заявою про викуп земельної ділянки з розстроченим платежем, на якій розташований об`єкт нерухомого майна у порядку статей 127, 128 ЗК України. За наслідком розгляду указаної заяви міською радою було прийняте рішення про продаж відповідної ділянки відповідачеві, однак сам договір купівлі-продажу земельної ділянки між сторонами укладено не було.

Відповідно до частини 6 статті 128 ЗК України рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки. Згідно із частиною 7 указаної статті договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату або про сплату першого платежу (у разі продажу земельної ділянки з розстроченням платежу) є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації.

Однак, відповідачем не надано суду першої інстанції доказів, які свідчать про сплату першого платежу чи сплати повної вартості за земельну ділянку та набуття права власності на цю земельну ділянку шляхом укладення і нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу та отримання правовстановчого документа чи реєстрації відповідного права.

Таким чином, відповідач права власності на момент звернення позивача з цим позовом на спірну земельну ділянку не набув, однак нею користується фактично, що встановлено актом обстеження та визначення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0518 га від 02 жовтня 2018 року.

Отже, до оформлення речового права на спірну земельну ділянку відповідач використовує земельну ділянку.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Заперечуючи проти задоволення вимог позову відповідач також вважає безпідставним стягнення з нього безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, оскільки ним було сплачено земельний податок.

Згідно із нормою підпункту 14.1.147. пункту 14.1 статті14 Податкового кодексу України (далі ПК України) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. При цьому землекористувачами, які сплачують плату за землю у формі земельного податку слід вважати саме постійних користувачів, про що зазначено у підпункті 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України ). Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (підпункт 286.1 статті 286 ПК України).

За вимогами пункту 287.1 статті 287 ПК України землекористувачі сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтями 125 та 126 ЗК України в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, право власності на земельну ділянку а також право постійного користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації такого права в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Виходячи з наведеного, а також ураховуючи те, що право постійно користування щодо спірної земельної ділянки, або право власності на спірну земельну ділянку за відповідачем не зареєстровано, у відповідача не виник обов`язок сплачувати земельний податок.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, про що зазначено у пункті 288.1. статті 288 ПК України, що узгоджується з положеннями статті 125 ЗК України.

Тому, у спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до моменту оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України. Тобто в такому разі колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею. Отже, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

До позовної заяви позивачем додано розрахунок суми безпідставно збережених коштів у сумі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності територіальної громади міста Каховка, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 6510400000:01:001:0547.

З розрахунку вбачається, що сума, яка заявлена до стягнення 37350,39 грн, розрахована як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою для даної земельної ділянки. Указана сума визначена шляхом множення вартості одного квадратного метра спірної земельної ділянки з урахуванням нормативно-грошової оцінки земель міста Каховка (480,70грн за 1 кв.м) станом на рік розрахунку на загальну площу земельної ділянки (518 кв.м), що використовується відповідачем, а також на розмір ставки орендної плати за земельну ділянку (5%), яка склала 12450,13 грн за рік.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 (далі - Методика).

Відповідач не заперечував проти встановленої площі земельної ділянки, розміру нормативно-грошової оцінки, цільового призначення земельної ділянки та періоду, за який позивачем нараховано суму до стягнення.

У надісланих суду апеляційної інстанції поясненнях на апеляційну скаргу відповідач висловлює свою незгоду лише щодо встановленої ставки річної орендної плати у розмірі 5%, вважаючи її імовірною.

Однак, колегія суддів не може визнати указані заперечення обґрунтованими, оскільки згідно з вимогами Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , повноваження щодо встановлення місцевих податків і зборів відносяться до виключної компетенції сесії ради. За вимогами Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки та може перевищувати граничний розмір орендної плати (12 відсотків), у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.

Рішенням Каховської міської ради від 30 січня 2008 року №455/31 "Про визначення ставок орендної плати за користування земельними ділянками на території міста Каховка" встановлено, що за земельні ділянки, на яких розміщенні СТО, мийки для автомобілів, автостоянки, пункти шиномонтажу встановлюється ставка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в розмірі 5%.

Таким чином, колегією апеляційного суду обставин, що спростовують правильність розрахунку визначеного позивачем розміру орендної плати, не встановлено а тому, підстав вважати розрахунок необґрунтованим у суду апеляційної інстанції немає.

З урахуванням наведеного колегія апеляційного суду дійшла висновку про необхідність скасування помилкового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову у повному обсязі, а саме стягнення з відповідача на користь позивача 37350,39 грн суми безпідставно збережених коштів у сумі орендної плати за користування земельною ділянкою у період з 2016 року по 2018 рік.

Апеляційним судом також враховано, що спір виник із приводу нерухомого майна, розташованого у Херсонській області, а тому за правилами виключної підсудності позов мав розглядатися за місцезнаходженням даного майна.

Разом із тим, відповідно до частини 2 статті 378 ЦПК України справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Оскільки рішення суду першої інстанції із цих підстав відповідачем не оскаржувалось і при розгляді справи про непідсудність справи ніким не заявлялось, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування рішення у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності) та направлення за встановленою законом підсудністю.

Отже, оскаржуване судове рішення необхідно скасувати з підстав, передбачених статтею 376 ЦПК України, та позовні вимоги Каховської міської радості Херсонської області задовольнити у повному обсязі.

Згідно з положеннями частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги та задоволенням позову про стягнення грошових коштів у сумі 37350,39 грн підлягає стягненню на користь Каховської міської ради документально підтверджені судові витрати сплачені позивачем при поданні позову у сумі 1921 грн та апеляційної скарги у сумі 2881,50 грн, що становить загальну суму 4 802, 50 грн.

Керуючись статтями 367 , 368 , 374 , 376 , 381 , 382 , 384 ЦПК України , апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Каховської міської ради Херсонської області задовольнити.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 18 липня 2019 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , виданий Каховським РВ УМВС України в Херсонськй області 29 серпня 1976 року) на користь Каховської міської ради (юридична адреса: 74800, Херсонська область, місто Каховка, вулиця Велика Куликовська, 103, р/р НОМЕР_3 , МФО 899998, УК у Каховському районі/ м. Каховка/24062200 (код отримувача 38008980)) 37350 (тридцять сім тисяч триста п`ятдесят) гривень 39 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , виданий Каховським РВ УМВС України в Херсонськй області 29 серпня 1996 року) на користь Каховської міської ради (юридична адреса: 74800, Херсонська область, місто Каховка, вулиця Велика Куликовська, 103, р/р НОМЕР_3 , МФО 899998, УК у Каховському районі/ м. Каховка/24062200 (код отримувача 38008980)) судовий збір у розмірі 4 802 (чотири тисячі вісімсот дві) гривні 50 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків зазначених в статті 389 ЦПК України.

Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба