Рішення

від 18.12.2019 по справі 631/1012/19

НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 631/1012/19

провадження № 2/631/916/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т.М.

за участі секретаря судового засідання М`ячиної Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

До Нововодолазького районного суду Харківської області звернулась адвокат Мякоти Т. М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 на підставі ордеру серії ПТ № 063617 від 23 серпня 2019 року та відповідно до договору про надання правничої (правової) допомоги № 61/19 від 16 серпня 2019 року, з позовом до ОСОБА_2 , в якому представник позивача просить визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна, що перебуває в спільній сумісній власності подружжя, право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями літера А-1 , загальною площею 48,3 квадратних метрів, житловою площею 18,8 квадратних метрів, веранда літера а , ганок літера а1 , сарай літера В , сарай літера Г , вбиральня літера Д , погріб літера Ж , огорожа літера N , ворота літера N1 , сарай літера Б , розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , та стягнути з відповідача судові витрати по справі, у тому числі витрати на правову допомогу.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначила, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 вересня 2000 року, який відповідно до рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 22 липня 2019 року було розірвано. За час перебування у шлюбі подружжям було придбано житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який відповідно до договору купівлі - продажу від 21 червня 2005 року, посвідченого державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області, зареєстроване за відповідачем по справі, ОСОБА_2 в реєстрі № 891, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий Нововодолазьким малим комунальним підприємством технічної інвентаризації, номер витягу 7624860 від 29 червня 2005 року, реєстраційний номер 10482564, номер запису 441 в книзі № 4.

Посилаючись на відсутність домовленості між подружжям щодо поділу майна в добровільному порядку та приписи статтей 60, 70 та 71 Сімейного кодексу України , представник позивача просила визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину придбаного у шлюбі майна.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 18 листопада 2019 року залишено позовну заяву без руху та наданий час позивачу для усунення недоліків.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 02 грудня 2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач, ОСОБА_1 , а також його представник - адвокат Мякота Т. М. у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були сповіщені завчасно відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України .

09 грудня 2019 року ОСОБА_1 через канцелярію суду подав заяву, яка була зареєстрована за вхідним № 8676/19-вх. відповідно до якої просив суд розгляд справи провести за його відсутності, зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити (а. с. 37).

Представник позивача - адвокат Мякота Т. М. через канцелярію суду також подала заяву, яка була зареєстрована за вхідним № 8901/19-вх від 18 грудня 2019 року, в якій просила розгляд справи проводити у судовому засіданні без її участі, просила залишити без розгляду позовну вимогу про стягнення з відповідача по справі витрат на правову допомогу, в іншій частині позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити (а. с. 44).

Відповідач, ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином шляхом направлення судової повістки відповідно до статті 128 Цивільного процесуального кодексу України.

На адресу суду засобами поштового зв`язку відповідач надіслала заяву, яка була зареєстрована за вхідним № 8763/19-вх. від 11 грудня 2019 року, відповідно до якої повідомила, що визнає позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення. Також ОСОБА_2 у своїй заяві підтвердила, що спірний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був придбаний в період перебування у шлюбі із позивачем та є спільною сумісною власністю подружжя, просила розгляд справи здійснювати без її участі (а. с. 40).

Положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у сторін свідчать їх відповідні заяви, долучені до матеріалів справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що підстав для визнання явки учасників справи обов`язковою для надання особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності, при цьому відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши доводи позовної заяви, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 77 вказаного нормативно - правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Приписами частини 2 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні приписи передбачені й частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Із матеріалів справи судом встановлено , що позивач по справі, ОСОБА_1 , та відповідач по справі, ОСОБА_2 , перебували у шлюбі, який був зареєстрований 23 вересня 2000 року Відділом реєстрації актів громадського стану Нововодолазького районного управління юстиції Харківської області.

Як зазначили сторони у своїх заявах, за час перебування у шлюбі подружжям був придбаний житловий будинок з надвірними будівлями літера А-1 , загальною площею 48,3 квадратних метрів, житловою площею 18,8 квадратних метрів, веранда літера а , ганок літера а1 , сарай літера В , сарай літера Г , вбиральня літера Д , погріб літера Ж , огорожа літера N , ворота літера N1 , сарай літера Б ,розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначена обставина учасниками справи не оспорювалась та належним чином не спростована, а тому у суду не має сумнівів щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання, а отже відповідно до частини 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України вона не підлягає доказуванню.

РішеннямНововодолазького районного суду Харківської області від 22 липня 2019 року (справа № 631/533/19), яке набрало законної сили 22 серпня 2019 року, шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що був зареєстрований 23 вересня 2000 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Нововодолазького районного управління юстиції Харківської області, актовий запис №67, розірвано (а. с. 7 - 8).

Як вбачається здоговору купівлі - продажу, посвідченого 21 червня 2005 року державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Змієвською Т. М., зареєстрованого в реєстрі за № 891 (бланк ВСВ № 559818) та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Нововодолазьким малим комунальним підприємством технічної інвентаризації, номер витягу 7624860 від 29 червня 2005 року, реєстраційний номер 10482564, номер запису 441 в книзі 4, покупцем житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого на землі сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 та право власності на зазначений житловий будинок в цілому зареєстроване за останнюю (а. с. 9, 10, 14).

Вирішуючи даний спір суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року.

Так, відповідно до положень частини 1 статті 2 Сімейного кодексу України цим кодексом регулюються, зокрема, майнові відносини між подружжям.

Статтею 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім?я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Про ознаки проживання однією сім`єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03 червня 1999 року №5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Виходячи з наведених норм кожна людина має право на сімейне життя, при цьому укладання шлюбу між чоловіком та жінкою не є обов`язковою умовою для створення їхньої сім`ї. Сім`я може бути створена на будь - яких підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя (частина 1 статті 36 Сімейного кодексу України).

Згідно статті 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Статтею 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Положеннями частини 1 статті 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь - яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Майном як особливим об`єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина 1 статті 190 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до приписів частини 3 статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 372 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

При цьому, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 Сімейного кодексу України ).

Положеннями частини 1 статті 69 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (частина 2 статті 71 Сімейного кодексу України).

Отже, суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1 та 2 статті 70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України . Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення , якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007 року № 11 ).

Зі змісту пунктів 23 та 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Визнаючи позовні вимоги в повному обсязі, відповідачем по справі підтверджується той факт, що грошові кошти, які були витрачені на придбання спірного майна, є спільним майном подружжя.

У ході судового розгляду справи не встановлено обставин відповідно до яких між сторонами укладався шлюбний контракт або досягались інші домовленості про розподіл спільного сумісного майна будь яким іншим чином, ніж визначено діючим законодавством України.

Отже, здійснюючи оцінку доказів наданих позивачем по справі ОСОБА_1 , з урахуванням визнання позову відповідачем по справі ОСОБА_2 , та презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, приймаючи до уваги, наведені вище норми закону та встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що придбаний сторонами під час шлюбу житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку з чим він підлягає поділу між сторонам, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за позивачем право власності на 1/2 частини житлового будинку.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з урахуванням наданих уточнень щодо залишення без розгляду вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу, суд відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина 1, частина 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України ).

Таким законом є Закон України Про судовий збір № 3674-VІ від 08 листопада 2011 року, який встановлює правові засади справляння, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 3 зазначеного вище Закону, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.

Так, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1% ціни позову, але не менш 0,4 розміру та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду (частина 1 абзацу 1 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір ).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при подачі позовної заяви до суду було сплачено судовий збір на загальну суму 768 гривень 40 копійок, що підтверджено квитанцією № 0.0.1478290051.1 від 21 вересня 2019 року, виданої Приватним акціонерним товариством Комерційний банк ПриватБанк .

Частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України ).

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про необхідність стягнути з ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 768 гривень 40 копійок.

З огляду на вище викладене, керуючись статтями 60, 69, 70, 71, 74 Сімейного кодексу України, статтею 5, частиною 3 статті 368, статтею 372 Цивільного кодексу України, статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 17 - 19, 67, 76 - 81, 83, 89, 128 - 131, 133, 211,214,223,235, частинами 1 та 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, 272, 273, 293,315, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку поділу майна, що перебуває в спільній сумісній власності подружжя, право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, літера А-1 , загальною площею 48,3 квадратних метрів, житловою площею 18,8 квадратних метрів, веранда, літера а , ганок літера а1 , сарай літера В , сарай літера Г , вбиральня літера Д , погріб літера Ж , огорожа літера N , ворота літера N1 , сарай літера Б , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судовому збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Нововодолазький районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання чи перебування: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання чи перебування: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складений та підписаний 23 грудня 2019 року.

Суддя: Т. М. Трояновська