Рішення

від 11.01.2020 по справі 911/2774/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2020 р. м. Київ Справа № 911/2774/19

Господарський суд Київської області у складі судді Христенко О.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк , м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Антор-Експо ,

с. Новосілки Києво-Святошинського району

про стягнення 135 485,45 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк (надалі-позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Антор-Експо (надалі-відповідач) про стягнення 135 485,45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за Кредитним договором від 17.12.2014, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за кредитом в сумі 34 741,47 грн., заборгованість за відсотками в сумі 45 757,41 грн. та нарахована пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 54 986,57 грн.

Звертаючись до господарського суду, АТ КБ Приватбанк просив суд розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.11.2019 відкрито провадження у справі № 911/2774/19, задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи № 911/2774/19 здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи), встановлено відповідачу строк для подання заяв із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч.ч. 1-2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення відповідачу поштового відправлення.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позов та клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надіслав, доказів повної або часткової сплати ним заборгованості, яка є предметом даного спору, не надав, клопотань про відкладення розгляду справи з метою надання додаткового часу для подання відзиву від відповідача не надходило. Суд вважає, що у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для ухвалення рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

17.12.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю Антор-Експо було підписано Заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг.

Згідно вищезазначеної заяви, відповідач приєднався до розділу 3.2.4 Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови), що розміщені в мережі інтернет на сайті http://privatbank.ua.

Отже, у зв`язку із підписанням Заяви відповідачем та встановленням кредитного ліміту на рахунок відповідача позивачем, між сторонами склались відносини, що виникають з кредитного договору.

Відповідно до зазначеної заяви, позивачем встановлено на поточний рахунок відповідача № НОМЕР_1 кредитний ліміт овердрафту у розмірі 50 000,00 грн., що підтверджуються довідкою про розмір встановлених кредитних лімітів, яка наявна в матеріалах справи.

Позивач (банк) у позові вказує, що надав клієнту кредит у розмірі 50 000,00 грн., однак відповідач заборгованість по кредиту повністю не погасив, чим заборгував банку основну суму по кредиту, на яку було нараховано штрафні санкції та відсотки, нараховані на прострочену заборгованість.

В обґрунтування позовних вимог, банком подано до суду копію Заяви про приєднання до Умов та правил надання послуг, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості за договором від 17.12.2014, а також копію виписки по рахунку боржника.

Предметом позову є вимога банку про стягнення з позичальника заборгованості у розмірі 135 485,45 грн., з яких: 34 741,47 грн. заборгованість за кредитом, 45 757,41 грн. заборгованість за відсотками та 54 986,57 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором від 17.12.2014.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку позивач - АТ КБ ПриватБанк ).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Поруч з цим, у Заяві позичальника від 17.12.2014 відсутні умови договору щодо відсоткової ставки, яка підлягає сплаті за користування кредитом, а також відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (відсутні навіть посилання на відповідні Умови та Правила надання банківських послуг щодо їх нарахування).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості по тілу кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, а також пеню за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17.12.2014, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов та правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені), відсотків у вигляді комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного суду України від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15).

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) змінювалися самим АТ КБ ПриватБанк в період - з часу виникнення спірних правовідносин і до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Доказів того, що Умови та правила не змінювалися банком, до матеріалів справи не надано.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 в аналогічному спорі вказала, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 принципу справедливості розгляду справи судом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28.10.1999 у справі Брумареску проти Румунії , заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29.11.2016 у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії , заява № 76943/11, § 123).

Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Заяви.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з викладеного, суд не приймає до уваги положення, викладені в Умовах та правилах надання банківських послуг, що надані позивачем, позаяк суду не надано доказів погодження з позичальником саме цієї редакції Умов.

Як стверджує позивач, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість по кредиту на суму 34 741,47 грн., заборгованість за відсотками у розмірі 45 757,41 грн. та 54 986,57 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором.

Суд встановив, що між сторонами виникли кредитні правовідносини.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (п. 1 ч. 2 ст. 175 ГК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

Пунктом першим ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг сторони не передбачили, ані умов надання кредиту, ані строку повернення останнього.

Поруч з цим, суд відзначає, що відповідач тривалий час користується грошовими коштами позивача, дій направлених на погашення заборгованості не здійснює, чим порушує право позивача. З банківських виписок з рахунку відповідача вбачається, що сума позики в повному обсязі ним погашена не була, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем.

Слід зазначити, що своїм правом на подання відзиву на позов або контррозрахунку суми боргу відповідач не скористався.

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за договором банківського кредиту від 17.12.2014 виконав належним чином, на виконання договору надавши відповідачу 50 000,00 грн. кредиту.

В свою чергу, відповідач заборгованість по кредиту повністю не погасив, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок суми заборгованості, визнано його обґрунтованим та арифметично правильним, а відтак, заявлені позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по кредиту у розмірі 34 741,47 є такими, що підлягають задоволенню.

Натомість в Заявці, підписаній відповідачем, відсутній розмір відсотків та пені, а також порядок їх сплати, тому вимоги позивача про стягнення з відповідачів 45 757,41 грн. заборгованості за відсотками та 54 986,57 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором, судом не задовольняються.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи те, що сума боргу за кредитом, підтверджена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Антор-Експо (03027, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Новосілки, вул. Садова, 6, код ЄДРПОУ 31425352) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) 34 741 (тридцять чотири тисячі сімсот сорок одна) грн. 47 коп. заборгованості за кредитом та 521 (п`ятсот двадцять одна) грн. 12 коп. судового збору.

Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог у позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання повного тексту рішення - 11.01.2020.

Суддя О.О. Христенко