Рішення

від 10.01.2020 по справі 916/1611/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" січня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1611/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Горнович Л.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Бошелюк Ю.М. (на підставі довіреності);

від відповідача: Лисенко Т.С. (на підставі довіреності);

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства „Максимус» (58023, м. Чернівці, вул. Руська, 248 В);

до відповідача: Приватного підприємства „Мир Лео» (65033, м. Одеса, вул. Желябова, 4)

про стягнення 1747186,99 грн.

ВСТАНОВИВ :

Суть спору: 07.06.2019 року до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Приватного підприємства „Максимус» вх. ГСОО №1653/19 до відповідача - Приватного підприємства „Мир Лео» , в якій позивач просив суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 719817,16 грн., інфляційні збитки у розмірі 18978,28 грн. та 3 % річних у розмірі 8391,55 грн., а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №19022017 від 19.02.2017р. та наявність у відповідача заборгованості зі сплати вартості поставленого товару у розмірі 719817,16 грн., на яку позивачем здійснено нарахування передбачені ст. 625 ЦК України про стягнення яких позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Ухвалою суду від 27.06.2019 року за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/1611/18 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 24.07.2019 року.

19.07.2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. ГСОО №14399/19) згідно якого відповідач проти позову заперечував та просив суд в задоволенні позову ПП «Максимус» відмовити в повному обсязі. Обґрунтовуючи свою позицію відповідач посилався на те, що оплату товару за накладними №138 від 05.12.2018 року та №145 від 17.12.2018 року було здійснено з запізненням, а саме 27.12.2018 року в силу введення, зокрема, на території Одеської області воєнного стану, що за твердженням відповідача було узгоджено з позивачем. При цьому відповідач зазначає, що оплата за зазначеними вище накладними та накладною №3 від 15.01.2019 року проводилась відповідачем 06.05.2019 року, а тому відповідач звернувся до позивача з проханням здійснити звірку взаєморозрахунків за час співпраці. Більш того, відповідач наполягає, що якби він не проводив оплату товару за накладними №№138, 145, то у позивача виникло право не здійснювати подальші поставки товару, тому, за думкою відповідача, здійснення позивачем поставки за накладною №3 свідчить про відсутність у позивача претензій щодо сплати товару поставленого раніше. Крім того, відповідач стверджує, що розрахунок наданий позивачем є невірним та спростовується тим, що на момент поставки товару згідно видаткових накладних від 05.12.2018 р. №138 та від 17.12.2018 р. №145 на території, зокрема, Одеської області було введено воєнний стан, у відповідності до Указу Президента України від 26.11.2018р. № 393/2018 Про введення воєнного стану в Україні , яким було постановлено ввести в Україні воєнний стан із 14 години 00 хвилин 26 листопада 2018 року строком на 30 діб до 14 години 00 хвилин 26 грудня 2018 року, в зв`язку з чим, враховуючи дію даних форс-мажорних обставин, побоюючись виникнення ускладнень, збоїв при здійсненні фінансових операцій у безготівковій формі відповідачем було направлено 30.11.2018р. на адресу позивача повідомлення про те, що розрахунок за поставлений товар в період від 26.11.2018р. по 26.12.2018р. буде проведено 27.12.2018р., тобто, після припинення дії воєнного стану. При цьому, відповідач стверджує, що дане повідомлення ПП „Максимус» було отримано, про що було повідомлено представнику ПП „Мир Лео» у телефонному режимі. За таких обставин відповідач наполягає, оскільки день розрахунку за поставлений товар згідно накладних №№138, 145 було узгоджено як 27.12.2018р. то нарахування штрафних санкцій має здійснюватися з 29.12.2018р., однак, позивачем при здійсненні розрахунок інфляційних збитків та трьох відсотків річних не враховано обставини звільнення ПП „Мир Лео» від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань в період з 26.11.2018р. по 26.12.2018р., що за думкою відповідача свідчить про помилковість розрахунку позивача.

При цьому у судовому засіданні від 24.07.2019 року судом було встановлено, що відповідний відзив на позовну заяву було подано без доказів його надіслання позивачу. В подальшому відповідачем було подано із відповідним клопотанням докази надіслання відзиву позивачу вх. ГСОО №25843/19.

У судовому засіданні від 24.07.2019 року судом, в порядку ч.2 п.3 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 05.08.2019 року.

05.08.2019 року до суду від позивача надійшла заява в порядку ст.46 Господарського процесуального кодексу України про зміну предмета позову (вх. ГСОО № 2-3658/19), в якій позивач просив стягнути з відповідача основний борг у розмірі 719817,16 грн., пеню у розмірі 1000000 грн., інфляційні збитки у розмірі 18978,28 грн. та 3 % річних у розмірі 8391,55 грн.

Враховуючи, що вищевказану заяву позивачем подано в порядку та строки визначені Господарським процесуальним кодексом України, суд здійснює розгляд позовних вимог в редакції заяви позивача від 05.08.2019р. за вх. ГСОО №2-3658/19, про що зазначено в протоколі судового засідання від 22.08.2019 року.

Судове засідання від 05.08.2019 року не відбулося, оскільки з 13 год. 30 хв. до 14 год. 40 хв. всі працівники та відвідувачі суду були евакуйовані з адміністративної будівлі, у зв`язку з проведенням ГУДСНС України в Одеській області спільно з ГУНП в Одеській області оперативно-розшукових заходів з приводу анонімного повідомлення про закладення вибухового приладу в адміністративній будівлі суду, про що Господарським судом Одеської області складено відповідну довідку.

Ухвалою суду від 05.08.2019р. підготовче засідання було призначено на 22.08.2019р.

22.08.2019 року відповідачем було подано клопотання (вх. ГСОО №2-3950/19) про призначення у справі №916/1611/19 судової почеркознавчої експертизи. В обґрунтування поданого клопотання, відповідачем було зазначено, що підписи на відповідних видаткових накладних, які надані позивачем до позову в якості його обґрунтування, не належать директору підприємства відповідача - Сивак І.О. та означений у спірних накладних товар у кількості та за асортиментом директор не приймав.

Крім того, 22.08.2019 року відповідачем було подано до суду заперечення на заяву про зміну предмета позову вх. ГСОО №16855/19, в яких він наполягає, що з боку відповідача не було порушено жодного зобов`язання за договором поставки №19022017 від 19.02.2017 року та наполягає, що розрахунок пені обмежується розміром подвійної облікової ставки.

22.08.2019 року відповідачем також було подано заяву вх. ГСОО № 16858/19, згідно якої відповідач просив суд в порядку ч. 11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, виключити видаткову накладну від 05.12.2018р. №138, від 17.12.2018р. №145 та від 15.01.2019р. №3 з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів до закінчення проведення почеркознавчої експертизи. Зазначене клопотання, з огляду на результати апеляційного перегляду ухвали суду про призначення у даній справі судової експертизи, в подальшому не було підтримано заявником, в зв`язку з чим, було залишено судом без розгляду, що підтримано представниками сторін у судовому засіданні від 10.01.2020 року.

У судовому засіданні від 22.08.2019 року в порядку ч.3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, судом було оголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів до 25.09.2019 року та в порядку ч. 2 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 06.09.2019 року.

06.09.2019 року до суду ПП „Максимус» було подано клопотання в порядку ст.81 Господарського процесуального кодексу України (вх. ГСОО № 2-4267/19), у відповідності до якого заявник просив суд, зокрема, витребувати від ГУ ДФС в Одеській області належним чином засвідчені копії податкових декларацій з податку на додану вартість підприємства відповідача за період 2018-2019 р.р. включно, додатків №5 «Розшифровка податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкових декларацій, та всі коригуючі декларації з додатками (в т.ч. Додаток № 5 «Розшифровка податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» ), реєстри виданих та отриманих податкових накладних за вказаний період; вказати суми отриманого податкового кредиту Приватного підприємства «Мир Лео» від ПП „Максимус» за період 2018 - 2019 рр. включно.

Ухвалою суду від 06.09.2019 року було поновлено строк ПП «Максимус» для подання клопотання про витребування доказів; клопотання ПП „Максимус» про витребування доказів вх. ГСОО №2-4267/19 від 06.09.2019 року - задоволено; витребувано від Головного управління ДФС в Одеській області належним чином засвідчені копії податкових декларацій з податку на додану вартість ПП „Мир Лео» за період 2018-2019 р.р. включно, додатків №5 «Розшифровка податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкових декларацій, та всі коригуючі декларації з додатками (в т.ч, Додаток № 5 «Розшифровка податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» ), реєстри виданих та отриманих податкових накладних за вказаний період; письмові відомості щодо суми отриманого податкового кредиту ПП „Мир Лео» від ПП „Максимус» за період 2018 - 2019 рр. включно.

При цьому, у судовому засіданні від 06.09.2019 року судом, в порядку ч. 2 п. 3 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 12.09.2019 року о 16:30.

Ухвалою суду від 12.09.2019 року у справі №916/1611/19 клопотання ПП «Мир Лео» від 22.08.2019 року за вх. №ГСОО 2-3950/19 про призначення почеркознавчої експертизи - задоволено частково; призначено у справі № 916/1611/19 судову почеркознавчу експертизу; провадження у справі №916/1611/19 зупинено на час проведення експертизи та повернення матеріалів справи до Господарського суду Одеської області.

Разом із супровідним листом від 30.09.2019 року справу було надіслано до Одеського науково-дослідний інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Між тим, 30.09.2019 року до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області надійшла апеляційна скарга ПП „Максимус» на ухвалу суду від 12.09.2019 року.

Разом із супровідним листом від 02.10.2019 року до Південно-західного апеляційного господарського суду направлено матеріали оскарження ухвали суду від 12.09.2019 року.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.10.2019 року апеляційну скаргу ПП „Максимус» було задоволено та ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.09.2019 року у справі № 916/1611/19 скасовано. Оригінал вказаної постанови направлено супровідним листом до Господарського суду Одеської області.

З огляду на викладені обставини, після повернення матеріалів справи до Господарського суду Одеської області, ухвалою господарського суду від 15.11.2019 року провадження у справі № 916/1611/19 було поновлено та призначено підготовче засідання на 29.11.2019р.

Під час перебування матеріалів справи в апеляційній інстанції, на виконання вимог ухвали суду від 06.09.2019р. про витребування доказів, до суду від Головного управління ДФС в Одеській області із супровідним листом за вх. ГСОО №20307/19 від 04.10.2019 року надійшли відповідні документи.

Ухвалою суду від 29.11.2019 року підготовче засідання було відкладено, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 06.12.2019 року.

У судовому засіданні від 06.12.2019 року судом було постановлено протокольну ухвалу, в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, якою підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 13.12.2019р.

13.12.2019 року до суду від відповідача надійшли пояснення вх. ГСОО №25778/19 в яких останній зазначає, що у відповідних податкових деклараціях відсутні відомості про обсяг товару, який би відповідав обсягам заявленим позивачем, а тому відповідач вважає позов необґрунтованим.

У судовому засіданні від 13.12.2019 року судом було оголошено перерву у розгляді справи до 10.01.2020 року.

У судовому засіданні від 10.01.2020 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.01.2020 року проти позову заперечував та просив суд у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 10.01.2020 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 11.01.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення щодо договору поставки містяться і у ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Як встановлено матеріалами справи, 19.02.2017 року між ПП „Максимус» (надалі - постачальник) та ПП „Мир Лео» (надалі - покупець) було укладено договір поставки №19022017 (надалі - договір), згідно умов якого постачальник зобов`язався передавати у власність покупця товар окремими партіями, в асортименті та кількості, згідно видаткових накладних у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов`язався на умовах в порядку та строки, передбачені цим договором приймати товар від постачальника та своєчасно проводити за нього оплату.

Відповідно до п. 2.1 договору, поставка товару здійснюється за домовленістю сторін цього договору транспортом та за рахунок покупця.

За умовами п. 2.2 договору, замовлення передається постачальнику в будь-якій зрозумілій сторонами формі (шляхом заповнення бланку замовлення, електронною поштою, факсимільним, тощо).

Згідно п. 2.4 договору, передача товару постачальником і його приймання покупцем за асортиментом, кількістю і ціною здійснюється на підставі відповідної накладної. Датою поставки товару вважається дата підписання накладних. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами оформленої належним чином накладної.

За умовами п. 2.5 договору, товар вважається поставленим постачальником та прийнятим покупцем - згідно кількості, яка зазначена в накладній, та якості, відповідно до сертифікату якості. Товар, який фактично прийнятий покупцем, вважається поставленим постачальником належним чином, відповідно з вимогами та побажаннями покупця, та поверненню не підлягає.

Із змісту п. 3.1 договору вбачається, що асортимент, кількість товару, що поставляється, зазначаються в видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 3.3 договору, перевірка кількості, якості та маркування товару здійснюється у відповідності до видаткової накладної та (при наявності) інших документів. При виявленні будь-яких недоліків, покупець у присутності постачальника складає акт, в якому відображається кількість перевіреного товару та характер виявлених недоліків. Участь представника постачальника у підписанні акту обов`язкова. Покупець має право відмовитися від приймання товару, який не відповідає за кількістю, якістю або маркуванню, зазначеним у видатковій накладній та іншим документам. Протягом 5 робочих днів після підписання даного акту, постачальник зобов`язаний усунути недоліки зазначені в акті та підтверджені покупцем.

Умовами п. 4.2 договору встановлено обов`язок покупця, зокрема, належним чином забезпечувати приймання товару за кількістю та якістю в порядку і терміни, встановлені цим договором; забезпечити розгрузку товару, який постачається за цим договором, на своїй території; належним чином оформляти та підписувати усі відповідні документи, передбачені умовами цього договору; своєчасно оплатити товар в розмірах і терміни, встановлені цим договором.

Пунктом 5.1 договору визначено, що ціна товару зазначається у видаткових накладних (специфікаціях), які являються невід`ємною частиною даного договору.

У відповідності до п. 5.2 договору, всі розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України - гривні, шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок постачальника. Датами здійснення оплати покупцем за цим договором є день зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Оплата кожної партії поставленого товару здійснюється покупцем на умовах оплати 100% вартості (ціни) товару протягом 1 банківського днів з моменту підписання обома сторонами видаткової накладної.

За умовами п. 8.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2017 року.

Пунктом 8.2 договору передбачено, якщо жодна із сторін, за один місяць до закінчення строку дії договору, письмово не повідомить іншу сторону про припинення цього договору, його дія автоматично пролонгується на наступний календарний рік, без складення додаткової угоди до договору.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов договору №19022017 від 19.02.2017р. позивачем у період з 05.12.2018р. по 15.01.2019р. було передано у власність відповідача товар на загальну суму 719817,16 грн., що підтверджується видатковими накладними №138 від 05.12.2018р. на суму 229461,70 грн., №145 від 17.12.2018р. на суму 366560,03 грн. та №3 від 15.01.2019р. на суму 123795,43 грн. (том І а.с. 16-18 з оборотом).

Разом з тим, оригінали зазначених вище накладних були дослідженні судом та в подальшому були залучені до матеріалів справи (том І а.с. 193-198).

При цьому, позивач наполягає, що вартість поставленого товару за спірними накладними не сплачена, в зв`язку з чим, заборгованість ПП „Мир Лео» за спірними поставками становить 719817,16 грн., яка у добровільному порядку відповідачем не сплачена із зазначенням причин необхідності надання позивачем звірки взаєморозрахунків за весь час співпраці.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, в порушення вимог ст.ст. 73-74 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили про сплату грошових коштів у спірній сумі, як і не спростовано наявності заборгованості у розмірі 719817,16 грн. за договором №19022017 від 19.02.2017р.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, із наявних в матеріалах справи первинних документів вбачається, що між сторонами у справі відбулись господарські операції з приводу поставки товару.

Відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконав умови укладеного між сторонами договору поставки №19022017 від 19.02.2017р., а саме за фактично отриманий товар за спірними накладними не розрахувався у визначений договором строк, в зв`язку з чим, на момент розгляду справи за ним рахується заборгованість у сумі 719817,16 грн.

Надаючи правову оцінку доказам, наданим позивачем в підтвердження обставин наявності між сторонами у справі господарських операцій з приводу спірних поставок товару, у сукупності обставин справи та викладених відповідачем заперечень суд зазначає таке.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

За приписами ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Так, суд зазначає, що оригінали спірних накладних містять відтиск печатки підприємства відповідача, тому навіть якщо видаткова накладна підписана представником покупця без зазначення його прізвища, посади, номера довіреності, її слід вважати повноцінним первинним документом у разі наявності відбитку штампу або печатки підприємства - отримувача товару на видатковій накладній за умови, що відсутні документи, які свідчать про їхню втрату, підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі підприємства. Суб`єкт господарської діяльності несе повну відповідальність за законність використання його печатки, у тому числі за засвідчення видаткових накладних. Адже контроль за виготовленням, зберіганням та використанням печаток і штампів підприємства покладено на канцелярії організацій та відповідальних за діловодство. Керівник підприємства призначає осіб, які персонально відповідають за їхній облік і зберігання.

Разом з тим, усі вищевказані видаткові накладні скріплені печаткою ПП „Мир Лео» і належних доказів, які б свідчили про те, що відповідач звертався до правоохоронних органів з заявою про втрату, підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі підприємства печатки ПП „Мир Лео» , відповідачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

При цьому, посилання відповідача на наявні в матеріалах справи податкові декларації та відсутність в них відображення товару обсягом заявленого до стягнення позивачем судом до уваги не приймаються, оскільки обставини ведення податкового обліку підприємством відповідача не є предметом розгляду даної справи, тоді як спірні видаткові накладні є більш вірогідними доказами, які подані позивачем в підтвердження здійснення поставки спірного товару на користь відповідача, ніж податкові декларації.

Більш того, суд критично відноситься до позиції відповідача у справі, оскільки вона є нелогічною, що виявилось у викладенні заперечень відповідачем щодо взагалі не приймання спірного товару, відсутності заборгованості за накладними №№138, 145, не можливості поставки позивачем товару за накладною №3 у разі наявності заборгованості за накладними №№138, 145, а також тверджень щодо невідповідності асортименту та кількості товару у накладних, при цьому, без зазначення саме невідповідності до чого.

З урахуванням чого, суд вважає таку позицію відповідача, як намагання уникнути від виконання обов`язків прийнятих відповідачем за договором №19022017 від 19.02.2017р. та такою, що суперечить змісту укладеного між сторонами договору, а саме щодо порядку прийняття товару як за кількістю та асортиментом.

Приймаючи до уваги вищевикладене суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПП „Максимус» в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором №19022017 від 19.02.2017р. з приводу спірних поставок товару у розмірі 719817,16 грн.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача щодо стягнення з відповідача пені та нарахувань передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, враховуючи твердження відповідача, з посиланням на п. 9.1, 9.2 договору №19022017 та Указу Президента України від 26.11.2018 року №393/2018 „Про введення воєнного стану в Україні, яким було введено в Україні воєнний стан із 14 год. 00 хв. 26.11.2018р. строком на 30 діб до 14 год. 00 хв. 26.12.2018р., в зв`язку з чим, відповідач вважає, що розрахунок позивача в частині нарахування в період від 26.11.2018р. по 26.12.2018р. є невірним, адже нарахування штрафних санкцій, з огляду на викладені обставини, за думкою відповідача, має здійснюватись після припинення воєнного стану, тобто з 27.12.2018 року. При цьому, зазначення відповідачем таких обставин, як форс-мажорних, суд зазначає таке:.

Із змісту ст. 607 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Відповідно до п. 9.1 договору, сторона звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором, якщо це невиконання або неналежне виконання стало наслідком дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), яке сторона не могла ні передбачити, ні запобігти їм усіма можливими заходами, Сторона, що зазнала вплив форс-мажорних обставин, повинна повідомити у письмовій формі про це іншу сторону на протязі 5 днів від дати, коли такі обставини відбулися. В повідомленні має бути вказаний зміст обставин, їх характер і вплив на виконання зобов`язань за цим договором. Дія форс-мажорних обставин має бути підтверджена Торгівельно-Промисловою Палатою або іншим компетентним органом того регіону, де вказані обставини мали місце.

Згідно п. 9.2 договору, під обставинами непереборної сили маються на увазі будь-які обставини, що перешкоджають стороні виконувати зобов`язання за цим договором і що знаходяться поза розумним контролем сторони, включаючи: стихійні лиха, пожежу, вибух, повінь, землетрус, епідемію, війну, окупацію, громадські непорядки, страйки, природні або штучні катастрофи та інші. Якщо обставини форс-мажору триватимуть понад 60 днів, то кожна сторона має право достроково розірвати цей договір, попередньо повернувши іншій стороні всі борги по договору, і при цьому ні одна із сторін не буде мати право на відшкодування збитків.

Відповідно до ч.2 ст.14-1 Закону України „Про торгово-промислові палати в Україні» , форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно з п.2 ч.3 ст.14 Закону України „Про торгово-промислові палати в Україні» , торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Відповідно до ч.1 ст.14-1 Закону України „Про торгово-промислові палати в Україні» , торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Так, умовами договору, а саме п. 9.2 передбачено, що сторона, яка зазнала вплив форс-мажорних обставин, повинна повідомити у письмовій формі про це іншу сторону на протязі 5 днів від дати, коли такі обставини відбулися.

Однак, суд зазначає, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Обов`язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Між тим, відповідачем до суду не надано жодного доказу, підтверджуючого існування форс-мажорних обставин, оскільки форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) мають бути засвідчені Торгово-промисловою палатою України шляхом видачі відповідного сертифікату, як і не підтверджено звернення відповідача до позивача та узгодження з ним наявності форс-мажорних обставин.

Посилання відповідача на підтвердження форс-мажорних обставин положеннями Указів президента України №393/2018, господарським судом до уваги не приймаються, оскільки прийняті нормативні акти не засвідчують жодних фактичних обставин конкретно щодо відповідача у справі.

З огляду на викладене, твердження відповідача щодо неправомірності періоду здійснених нарахувань у період по 26.12.2018р. є необґрунтованими та безпідставними, в зв`язку з не приймаються судом до уваги.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем 3% річних у розмірі 9219,83 грн. суд вважає його вірним та таким, що підлягає задоволенню.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 8763,70 грн., нарахованих по 11.12.2018р, заявлених до стягнення на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, суд встановив його помилковість, а саме, позивачем невірно визначено правомірний період нарахування відповідних відсотків річних, тобто допущено аналогічну помилку що й при здійсненні розрахунку пені.

З урахуванням викладеного, суд здійснив власний розрахунок 3% річних та встановив, що загальна сума 3% річних становить 8543,36 грн.

Розрахунок річних

Сума боргуПеріод простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів (грн.) 93923,07 07.08.2018-11.12.2018 127 3% 980,40 524695,30 07.08.2018-11.12.2018 127 3% 5476,96 206339,23 11.08.2018-11.12.2018 123 3% 2086,00 Всього: - - - 8543,36 Отже, загальна сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача становить 8543,36 грн.

Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних у сумі 18978,28 грн., встановив його помилковість у визначені сукупного індексу інфляції, невідповідність застосованих індексів інфляції періоду заявленого до стягнення позивачем.

За таких обставин, суд з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування інфляційних за заборгованістю по накладним №138, 145 по 14.05.2019 року та заборгованості за накладною №3 по 10.05.2019 року за допомогою системи „Ліга Закон» здійснив власний розрахунок інфляційних та встановив, що їх розмір складає 29741,44 грн., який перевищує розмір інфляційних заявлених позивачем до стягнення.

Враховуючи вищевикладене суд, дотримуючись приписів ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, не виходить за межі заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних, в зв`язку з чим розмір інфляційних, які підлягають стягненню з відповідача становлять 18978,28 грн.

Розрахунок інфляційних

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 07.12.2018 - 24.05.2019 229461.70 1.050 11473.46 19.12.2018 - 24.05.2019 366560.03 1.042 15273.93 17.01.2019 - 24.05.2019 123795.43 1.031 3881.57 Всього: - - 29741,44

З приводу нарахування позивачем пені, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання . Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

За умовами п.п. 6.2.1 договору, за порушення термінів розрахунків передбачених цим договором покупець сплачує постачальнику неустойку у розмірі 3% від суми вартості поставленого і неоплаченого товару, за кожен день прострочення.

При цьому, суд зазначає, що із змісту п.п. 6.2.1 договору вбачається, що за своєю правовою природою передбачена погоджена за взаємною згодою сторонами неустойка є пенею, яка застосовується у разі порушення грошового зобов`язання відповідачем.

Крім того, правову природу заявленої на підставі пп. 6.2.1 договору неустойки як пені також визначено і самим позивачем, що ніяким чином не заперечується відповідачем.

За приписами ч. 2 ст.343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума, якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, в силу приписів ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» , яким врегульовано договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України також викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018р. у справі №910/10224/14, від 23.05.2018р. у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019р. у справі №916/4692/15.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування відповідачу пені у розмірі 3041320,42 грн., яку позивачем заявлено до стягнення у розмірі 1000000,00 грн. (том І а.с. 81), встановив, що її розмір перевищує граничний розмір пені, який розраховується виходячи із розміру подвійної облікової ставки НБУ, оскільки за підрахунком суду загальний розмір пені, обчислений судом у межах заявленого позивачем періоду по 24.05.2019 року, застосовуючи розмір подвійної облікової ставки НБУ становить 110066,22 грн.

Розрахунок пені

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУ (%)Розмір подвійної облікової ставки НБУ в день (%)Сума пені за період прострочення (грн.) 229461,70 07.12.2018-13.12.2018 7 18,0000 0,099 1584,23 14.12.2018-31.01.2019 49 18,0000 0,099 11089,60 01.02.2019-14.03.2019 42 18,0000 0,099 9505,37 15.03.2019-25.04.2019 42 18,0000 0,099 9505,37 26.04.2019-24.05.2019 29 17,5000 0,096 6380,92 366560,03 19.12.2018-31.01.2019 44 18,0000 0,099 15907,70 01.02.2019-14.03.2019 42 18,0000 0,099 15184,62 15.03.2019-25.04.2019 42 18,0000 0,099 15184,62 26.04.2019-24.05.2019 29 17,5000 0,096 10193,38 123795,43 17.01.2019-31.01.2019 15 18,0000 0,099 1831,49 01.02.2019-14.03.2019 42 18,0000 0,099 5128,18 15.03.2019-25.04.2019 42 18,0000 0,099 5128,18 26.04.2019-24.05.2019 29 17,5000 0,096 3442,53 Всього - - - - 110066,22

Отже, загальна сума пені що підлягає стягненню з відповідача становить 110066,22 грн.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог ПП „Максимус» та стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 719817,16 грн., пені у розмірі 110066,22 грн., інфляційних у розмірі 18978,28 грн. та 3% річних у розмірі 9216,83 грн.

При здійсненні вищевказаних висновків суд враховує, що ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Крім того, суд вважає за необхідне окремо наголосити, що добросовісність у правовідносинах означає здійснення сторонами заходів, спрямованих на уникнення правопорушення.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 26207,80 грн. покладаються на позивача та відповідача пропорційно розміру задоволених судом вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства „Мир Лео» (65033, м. Одеса, вул. Желябова, 4; код ЄДРПОУ 38642891) на користь Приватного підприємства „Максимус» (58023, м. Чернівці, вул. Руська, 248 В; код ЄДРПОУ 32572955) 719817/сімсот дев`ятнадцять тисяч вісімсот сімнадцять/грн. 16 коп. основного боргу, 110066/сто десять тисяч шістдесят шість/грн. 22 коп. пені, 18978/вісімнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят вісім/грн. 28 коп. інфляційних та 9216/дев`ять тисяч двісті шістнадцять/грн. 83 коп. 3% річних.

3.В решті позову відмовити.

4.Стягнути з Приватного підприємства „Мир Лео» (65033, м. Одеса, вул. Желябова, 4; код ЄДРПОУ 38642891) на користь Приватного підприємства „Максимус» (58023, м. Чернівці, вул. Руська, 248 В; код ЄДРПОУ 32572955) 12868/дванадцять тисяч вісімсот шістдесят вісім/грн. 03 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його підписання.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11 січня 2020 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська