Рішення

від 13.01.2020 по справі 826/11703/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2020 року м. Київ № 826/11703/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Ойшо Україна про стягнення коштів у сумі 275 411,16 грн. В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі також - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ойшо Україна (далі також - відповідач, ТОВ Ойшо Україна , Товариство), в якому просило суд стягнути з відповідача адміністративно-господарську санкції у розмірі 259 969,14 грн. та пеню на суму 15 442,02 грн.

Позов мотивовано тим, що відповідач у 2017 році не виконав визначений ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю. А саме за даними поданого Товариством звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів форми №10-ПІ за 2017 рік з необхідного нормативу кількості осіб з інвалідністю, що мають бути працевлаштовані (2 особи), - не було працевлаштовано жодної такої особи. Крім того, позивач вважає, що відповідачем не було виконано в повній мірі обов`язку щодо працевлаштування осіб з інвалідністю на наявні вільні вакансії, оскільки товариство лише подавало звіти форми №3-ПН до територіальних органів державно служби зайнятості, але самостійно пошук вказаної категорії працівників не здійснювало. У зв`язку з наведеним до відповідача на підставі ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні були застосовані адміністративно-господарські санкції у вигляді штрафу (259 969,14 грн.). Проте вказана сума штрафу ТОВ Ойшо Україна добровільно та у строк до 15.04.2018 не була сплачена, що стало підставою для нарахування сум пені за період з 17.04.2018 по 24.07.2018 (всього у розмірі 15 442,02 грн.). Позивач вважає, що вказані суми штрафу та пені підлягають стягненню з відповідача в судовому порядку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2018 відкрито провадження у справі №826/11703/18 за вказаним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів та дану справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем до канцелярії суду поданий відзив на позовну заяву та додаткові матеріали, разом з доказами направлення копій таких на адресу позивача. Свої заперечення проти позову відповідач мотивував відсутністю Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів правових підстав для застосування до ТОВ Ойшо Україна адміністративно-господарських санкцій в силу того, що Товариство вжило всіх залежних від нього заходів з метою недопущення порушення вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо забезпечення можливості працевлаштування осіб з інвалідністю. Так, ТОВ Ойшо Україна подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2017 рік за формою №10-ІП. Крім того, Товариство регулярно упродовж 2017 року подавало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіти форми №3-ПН з відомостями про наявні вакансії для осіб з інвалідністю. А при зверненні таких осіб, жодному з них не було відмовлено з ініціативи товариства.

Крім того, представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про стягнення з позивача судових витрат, а саме - витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 56 200 грн., що були понесені ТОВ Ойшо Україна у зв`язку з розглядом цієї справи.

У свою чергу представником позивача через канцелярію суду подані заперечення проти вказаного клопотання відповідача від 06.02.2019, з посиланням на нормативну необґрунтованість такого клопотання.

Розглянувши подані представниками сторін документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що надані сторонами докази та повідомлені ним обставини є достатніми для розгляду справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та прийняття рішення у справі по суті з огляду на наступне.

Судом встановлено, що в лютому 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Ойшо Україна (код ЄДРПОУ 35534912) подало до Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік (поштова-річна) за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики №42 від 10.02.2007. Відповідно до цього Звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) на Товаристві складала 46 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , - становила 2 особи.

Київським міським відділенням Фонду за результатами дослідження даних зазначеного звіту форми №10-ПІ, з урахуванням отриманої Київського міського центру зайнятості інформації про подання ТОВ Ойшо Україна 30.01.2017, 01.03.2017, 31.03.2017, 28.04.2017, 31.05.2017, 30.06.2017, 31.07.2017, 31.08.2017, 28.09.2017, 31.10.2017, 30.11.2017 звітності форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , зроблено висновок, що відповідач не забезпечив у встановленому законом порядку можливість для працевлаштування 2 осіб з інвалідністю на вакантні посади. А саме, на переконання позивача, відповідач мав вжити заходи щодо пошуку відповідних працівників для зайняття 2 робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, самостійно, в т.ч. через за посередництвом інших суб`єктів господарювання.

За наведених обставин Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів розрахувало суму адміністративно-господарської санкції за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів та звернулося до суду із позовом про стягнення такої санкції (штрафу) разом із нарахованою пенею за прострочення сплати штрафу за період з 17.04.2018 по 24.07.2018.

За наданим позивачем розрахунком розмір адміністративно-господарських санкцій (штрафу), що підлягає стягненню з відповідача становить 259 969,14 грн., а сума пені, що також підлягає стягненню у судовому порядку, - 15 442,02 грн.

Розглядаючи спір по суті суд дійшов висновків про наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129, передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

За змістом норм ч. 1 - 3 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в України від 21.03.1991 №875-ХІІ зі змінами та доповненнями (далі - Закон №875-ХІІ) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним (ч. 4 ст. 19 Закону №875-XII).

Статтею 18 Закону №875-XII передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у них професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нормами ст. 18 1 Закону №875-XII передбачено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення від 05.07.2012 №5067-VI роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про:

- попит на робочу силу (вакансії);

- заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено Форму звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З аналізу наведених вище норм права вбачається, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи державної служби зайнятості.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Аналогічна правова позиція наведена в текстах постанов Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №823/1821/18, від 07.02.2018 у справі №П/811/693/17, від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18 .

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону №875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції , сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Тобто, Законом №875-XII передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Згідно з ч. 2 - 5 цієї ж статті Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом. України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

При цьому, чинним законодавством України також передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто, від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Наявні у справі матеріали свідчать про те, що відповідачем був своєчасно поданий до Фонду звіт форми №10-ПІ за 2017 рік, де зафіксовані, зокрема, наступні показники: середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становить 46 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлено інвалідність, - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , - 2 особи.

Згідно тексту листа Київського міського центру зайнятості від 25.05.2018 №05-6748/10-21/18, адресованим в.о. директора Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Усольцевій В.В., ТОВ Ойшо Україна протягом 2017 року подавало звіти форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) . Копії таких звітів Товариства форми №3-ПН, поданих ним до Київського міського центру зайнятості упродовж 2017 року, наявні у матеріалах цієї справи. За даними всіх цих звітів ТОВ Ойшо Україна регулярно повідомляло орган Державної служби зайнятості про наявність на товаристві 2 вакансій, на які можуть бути працевлаштовані особи з інвалідністю.

В цьому ж листі Київського міського центру зайнятості від 25.05.2018 зафіксовано, що протягом 2017 року особам з інвалідністю, які перебували на обліку в районних центрах зайнятості міста Києва, видавались 2 направлення на працевлаштування на ТОВ Ойшо Україна , з них: 1 безробітний відмовився від працевлаштування, а іншу особу з інвалідністю було працевлаштовано за виданим направленням.

Наявність обставин фактичних відмов роботодавця (відповідача) у працевлаштуванні осіб з інвалідністю позивачем документально не підтверджено та про існування таких суд не повідомлено.

Дослідивши та проаналізувавши надані представниками сторін документи суд дійшов висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо вжиття зі своєї сторони відповідних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для таких осіб, відмовляв особам з інвалідністю у прийнятті їх на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, та/або несвоєчасно звітував до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб інвалідністю у встановленому чинним законодавством порядку, позивачем не надано. Таким чином, позивач не надав суду документальних доказів на підтвердження того, що працевлаштування осіб з інвалідністю на обидві вакантні на ТОВ Ойшо Україна посади у 2017 році не відбулося з вини самого роботодавця (відповідача), що у свою чергу спростовує обгрунтованість висновку позивача про недотримання відповідачем вимог ст. 19 Закону №875-XII.

У взаємозв`язку з наведеним суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для сплати адміністративно-господарських стягнень у заявленій сумі 259 969,14 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Що стосується заявленого представником відповідача клопотання про стягнення з позивача судових витрат в частині стягнення витрат на професійну правничу у розмірі 56 200 грн., то суд не вбачає правових підстав для задоволення такого клопотання у зв`язку з наступним.

Відповідно до норм ч.ч. 1 і 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Порядок повернення понесених витрат на правову допомогу визначений ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Зокрема, згідно ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Окрім зазначеного суд звертає увагу на положення ч. 6 та ч. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких, визначено, що у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження обставини понесення ТОВ Ойшо Україна витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом в суді цієї справи представником відповідача були надано до суду копії наступних документів:

- договору №39/05-18 про надання правової допомоги від 18.05.2018, укладеного між ТОВ Ойшо Україна (як клієнтом) та Адвокатським об`єднанням Гвоздій та Оберкович , в особі керуючого партнера Гвоздія В.А., предметом якого є надання Адвокатським об`єднанням правової допомоги клієнту в обсязі, що визначається в додатках до цього договору;

- додатку №2 від 25.09.2018 до договору №39/05-18 від 18.05.2018, за змістом п. 1 якого розмір гонорару Адвокатського об`єднання за надання послуг згідно цього договору є фіксованим та складає 56 200 грн. Гонорар сплачується клієнтом на банківський рахунок Адвокатського об`єднання протягом періоду, зазначеного в рахунку. Гонорар сплачується незалежно від наявності чи відсутності підписаного між сторонами акта надання послуг. У свою чергу підписаний сторонами акт надання послуг підтверджує надання адвокатським об`єднанням послуг клієнту та відсутність між сторонами претензій за договором. Перелік послуг, що Адвокатське об`єднання надає клієнту за договором, наведений у п. 2 додатку №2 від 25.09.2018;

- акта надання послуг від 26.11.2018, не підписаного зі сторони Адвокатського об`єднання;

- звіту від 26.11.2018 про деталізований обсяг наданих послуг до додатку №2 від 25.09.2018 до договору №39/05-18 про надання правової допомоги від 18.05.2018, за які ТОВ Ойшо Україна здійснило оплату за рахунком №1274 від 25.06.2018, згідно платіжного доручення №110748 від 24.09.2018, що не підписаний зі сторони Адвокатського об`єднання;

- рахунку Адвокатського об`єднання за №1580 від 29.11.2018, виставленого на адресу ТОВ Ойшо Україна на оплату послуг, на суму 56 200 грн.;

- платіжного доручення ТОВ Ойшо Україна №110748 від 24.09.2018 на суму 78 500 грн. (без ПДВ) щодо оплати надання правової допомоги згідно іншого рахунку.

Проаналізувавши зміст перелічених документів суд дійшов висновку, що відповідачем не підтверджено обставини узгодження сторонами (ТОВ Ойшо Україна та Адвокатським об`єднанням) обсягу фактично наданих послуг правничої допомоги, а також не підтверджено факт понесення відповідачем витрат на правову допомогу за договором №39/05-18 від 18.05.2018 у розмірі 56 200 грн. У зв`язку з цим суд також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 2, 5 - 11, 12, 72 - 77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 22869098, адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104) до Товариства з обмеженою відповідальністю Ойшо Україна (код ЄДРПОУ 35534912, адреса: 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 19-21, літ. А ) про стягнення коштів у сумі 275 411,16 грн. відмовити.

Відмовити у задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю Ойшо Україна від 06.02.2019 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням положень п. 15.5 ч. 1 розд. VII Перехідні положення цього Кодексу.

Суддя Т.О. Скочок