Рішення

від 13.01.2020 по справі 657/680/19

КАЛАНЧАЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 657/680/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2020 Каланчацький районний суд Херсонської області

у складі:

головуючого судді Максимович І. В.

при секретарі Сайчишиній (Соколовській) В.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Краєзнавчого музею Каланчацької селищної ради Херсонської області про поновлення на роботі, суд -

В С Т А Н О В И В:

15.04.2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України за наказом №9 від 15.03.2019 року та зобов`язати відповідача поновити її на роботі, посаді Головного зберігача музейних фондів Краєзнавчого музею Каланчацької селищної ради Херсонської області, з 15 березня 2019 року та виплатити їй середньо заробітну плату за вимушений прогул з 15.03.2019 року по дату ухвалення рішення по даній справі.

Ухвалою судді від 19.04.2019 року відкрито провадження по справі, призначено підготовче судове засідання та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Ухвалою суду від 09.07.2019 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу. Будь-яких інших процесуальних дій по справі не вчинялося.

21 травня 2019 року представником відповідача Краєзнавчого музею Каланчацької селищної ради Херсонської області Лановенькою Т.В. до Каланчацького районного суду Херсонської області було подано відзив на позовну заяву.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що вона з 12.03.2018 року згідно наказу №5 Краєзнавчого музею Каланчацької селищної ради Херсонської області була прийнята на роботу на посаду Головного зберігача музейних фондів з неповним робочим часом по строковому договору, за умовами контракту до 15.04.2018 року, з 15.03.2018 року до 15.04.2018 року. Будь-якого контракту з відповідачем не укладала і його не існує в природі. Крім того відповідно до змісту ч.3 ст.21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору і сфера його застосування визначається законодавством України (Постанова КМУ від 19.04.1994 року №170 з змінами та доповненнями від 27.06.2000 року) Після ознайомлення з трудовим договором, який оформлений у формі наказу відповідача від 13.03.2018 року, 13 березня 2018 року, про що свідчить підпис позивача в наказі, вона в принципі була згідна що її прийнято на роботу на один місяць. Керівник відповідача - посадова особа ОСОБА_2 , 15.03.2018 року попросила її написати заяву про прийняття на роботу та продиктувала текс заяви. В заяві було зазначено, що позивач просить прийняти її на роботу за строковим трудовим договором з 15.03.2018 року. В дійсності позивач приступила до роботи з 15.03.2018 року. В той час є очевидним, що наказ від 12.03.2018 року про прийняття позивача за строковим трудовим договором є безпідставним та надуманим, оскільки на момент складання наказу 12.03.2018 року і на сьогодні не існує в природі контракту, а також і заява позивача про її прийняття на роботу датована 15.03.2018 року, тобто після складання та ознайомлення з наказом, не визначає конкретного терміну строкового трудового договору.

Тобто з огляду на зміст ст. 23 КЗпП України є очевидним, що відповідач на свій розсуд, з бажанням досягнення йому тільки відомої мети, самовільно та безпідставно визначила строк трудового договору в термін одного місяця.

З моменту укладання договору шляхом видачі наказу від 12.03.2018 року за №5 ні позивач ні відповідач питання про його розірвання не ставили.

Згідно наказу від 15.03.2019 року за №9 позивача звільнено з роботи на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України та п. 12.1 Трудового договору №1 від 15.03.2018 року. З цим наказом позивача було ознайомлено 18.03.2019 року.

Причиною безпідставного її звільнення з роботи позивач вважає конфлікт колективу музею з керівником відповідача ОСОБА_2 , про що свідчить письмове звернення до власника закладу - Каланчацької селищної ради від 18.03.2019 року.

З огляду на зазначене є всі законні підстави стверджувати, що позивач прийнята на роботу та допущена до неї на підставі трудового договору яким є наказ №5 від 12.03.2018 року. Факт ознайомлення з цим наказом позивачем 13.03.2018 року, про що свідчить відповідний її підпис, свідчить про її згоду з строком строкового договору - один місяць та запропонованими умовами праці. Також є очевидним, що її трудові відносини з відповідачем продовжилися після спливу строкового трудового договору, тобто після 15.04.2018 року і до 15.03.2019 року. За змістом ст. 39-1 КЗпП України укладений строковий договір між позивачем і відповідачем, наказ №5 від 12.03.2018 року на сьогодні є безстроковим, а тому відповідач безпідставно звільнив ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України за наказом № 9 від 15.03.2019 року.

Позивач вважає дії відповідача незаконними, а тому просить суд скасувати наказ про звільнення, поновити на роботі та на підставі ст. 235 КЗпП України позивач ОСОБА_1 просить виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.03.2019 року по день розгляду справи в розмірі 20667 грн..

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 232 КЗпП України визначено безпосередність розгляду трудових спорів у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формування причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, за винятком спорів, визначених у ч. 3 ст. 221, ст.222 КЗпП України.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, однак 10.01.2019 року подала до суду розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15.03.2019 року по 13.01.2020 року та заяву, в якій просила справу розглядати за її відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, однак подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та зазначила, що заперечує проти задоволення позовних вимог, заявлених позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України", суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права… Договірних держав.

У справі Bellet v. France, Суд зазначив, що"стаття 6 § 1 Конвенції, містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Розглянувши наявні у справі документи і матеріали, судом встановлено, що 12.03.2018 року згідно наказу №5 Краєзнавчого музею Каланчацької селищної ради Херсонської області ОСОБА_1 . було прийнято на роботу на посаду Головного зберігача музейних фондів з неповним робочим часом по строковому договору, за умовами контракту до 15.04.2018 року, з 15.03.2018 року до 15.04.2018 року. Будь-якого контракту з відповідачем ОСОБА_1 не укладала і його не існує в природі.

Відповідно до змісту ч.3 ст.21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору і сфера його застосування визначається законодавством України ( Постанова КМУ від 19.04.1994 року №170 з змінами та доповненнями від 27.06.2000 року).

Після ознайомлення з трудовим договором, який оформлений у формі наказу відповідача від 13.03.2018 року, 13 березня 2018 року про що свідчить підпис позивача в наказі, ОСОБА_1 в принципі була згідна що її прийнято на роботу на один місяць. Керівник відповідача - посадова особа ОСОБА_2 , 15.03.2018 року попросила її написати заяву про прийняття на роботу та продиктувала текс заяви. В заяві було зазначено, що позивач просить прийняти її на роботу за строковим трудовим договором з 15.03.2018 року.

В дійсності позивач приступила до роботи з 15.03.2018 року. В той час є очевидним, що наказ від 12.03.2018 року про прийняття позивача за строковим трудовим договором є безпідставним та надуманим, оскільки на момент складання наказу 12.03.2018 року і на сьогодні не існує в природі контракту, а також і заява позивача про її прийняття на роботу датована 15.03.2018 року, тобто після складання та ознайомлення з наказом, не визначено конкретного терміну строкового трудового договору.

З моменту укладання договору шляхом видачі наказу від 12.03.2018 року за №5 ні позивач ні відповідач питання про його розірвання не ставили.

Згідно наказу від 15.03.2019 року за №9 позивача звільнено з роботи на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України та п. 12.1 Трудового договору №1 від 15.03.2018 року.

З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_1 з наказом ознайомлена18.03.2019 року.

При зверненні до суду ОСОБА_1 також зазначила, що причиною безпідставного її звільнення з роботи позивач вважає конфлікт колективу музею з керівником відповідача ОСОБА_2 , про що свідчить письмове звернення до власника закладу - Каланчацької селищної ради від 18.03.2019 року.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що вона працювала бухгалтером краєзнавчого музею. В її посадові обов`язки входило перевіряти підстави для нарахування та виплати заробітної плати. Також пояснила, що коли прийшла працювати в.о. директора ОСОБА_2 в колективі почались конфлікти, а тому вони колективно звертались з письмовим зверненням до Голови Каланчацької селищної ради Зінчук В.К., щодо заміни керівника.

Згідно ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У відповідності до ч.2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше, як на один рік.

Відповідно до п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348).

Відповідно до пункту 5 розділу ІV зазначеного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньо годинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Згідно ст. 39-1 КЗпП України укладений між сторонами строковий договір, наказ №5 від 12.03.2018 року на сьогодні є безстроковим, а тому відповідач безпідставно звільнив ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України за наказом № 9 від 15.03.2019 року.

Таким чином, задоволенню також підлягає позовна вимога про виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15.03.2019 року по 13.01.2020 року в розмірі 20667 грн..

Мотиви, з яких виходить суд, та встановлені норми права.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Конституційним Судом України ухвалено рішення № 6-р (ІІ)/2019 щодо відповідності Конституції України (конституційності), відповідно до якого всі трудові відносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин. З приписів Конституції України випливає, що незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Конституційний Суд України зазначає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України, якою закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, та міжнародних правових актів.

Відповідно до ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки класичне право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Отже, невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, як законні та обґрунтовані.

На підставі п.1.ч.1ст.5 ЗУ Про судовий збір позивача звільнено від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заробітної плати, а тому суд вважає необхідним в порядку, передбаченому ст.141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн..

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно положень ст. 12, 13 ЦПК України, учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2006 року в справі Красношапка проти України вказано, що робітник, який вважає себе незаконно звільненим роботодавцем, має значний особистий інтерес у отриманні судового рішення щодо правомірності такої міри

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 14 жовтня 2010 року (справа Щокін проти України зазначив, що відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу якості закону . В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Аналогічна позиція висловлена і в окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду Бакуліної С.В. та Прокопенка О.Б. стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 916/3283/16.

На основі всебічно з`ясованих обставин, на які посилається позивач, як учасник справи, як на підставу заявлених вимог, підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 12, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Краєзнавчого музею Каланчацької селищної ради Херсонської області про поновлення на роботі - задоволити повністю.

Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України за наказом №9 від 15.03.2019 року.

Зобов`язати Краєзнавчий музей Каланчацької селищної ради Херсонської області поновити ОСОБА_1 на роботі, посаді Головного зберігача музейних фондів Краєзнавчого музею Каланчацької селищної ради Херсонської області, з 15 березня 2019 року та виплатити їй середньо заробітну плату за вимушений прогул з 15.03.2019 року по 13.01.2020 року в розмірі 20667 грн..

Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Головного зберігача музейних фондів Краєзнавчого музею Каланчацької селищної ради Херсонської області.

Стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць, допустити до негайного виконання.

Стягнути з Краєзнавчого музею Каланчацької селищної ради Херсонської області судовий збір в дохід держави в розмірі 768,40 грн..

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Херсонського Апеляційного суду через Каланчацький районний суд Херсонської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Максимович І. В.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України :

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ІНПП - НОМЕР_1 .

Відповідач: Краєзнавчий музей Каланчацької селищної ради Херсонської області, місце знаходження: Херсонська область, Каланчацький район, смт. Каланчак, вул. Михайлівська, 11, Код ЄДРПОУ - 41848897.