Рішення

від 13.01.2020 по справі 340/2700/19

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2020 року м. Кропивницький справа № 340/2700/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до третя особаГоловного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (вул. Академіка Корольова, 26, м. Кропивницький, 25030, код ЄДРПОУ - 39767636 ) Фермерське господарство "Лісове" (Миколаївська область, Первомайський район, с. Тарасівка, вул. Вишнева, 22, код ЄДРПОУ - 23084637 ) провизнання неправомірною відмову оформлену листом від 18.09.2019 року за №Л-7932/0-3898/0/17-19 та зобов`язати вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградської області (далі - відповідач), третя особа - Фермерське господарство Лісове (далі - третя особа), в якому просить суд:

- визнати неправомірною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області оформлену листом від 18.09.2019 року за № Л-7932/0-3898/0/17-19 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 5,20 умовних кадастрових га у власність ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства в межах Вільшанської селищної ради Кіровоградської області за рахунок земельних ділянок, які надані у постійне користування засновнику та члену фермерського господарства "ЛІСОВЕ" - ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 5,20 умовних кадастрових га у власність для ведення фермерського господарства в межах території Вільшанської селищної ради Кіровоградської області за рахунок земельної ділянки площею 25,0 га, яка надана у постійне користування засновнику та члену фермерського господарства "ЛІСОВЕ" - ОСОБА_2 на підставі державного акту на право постійного користування землею від 12.03.1998 року серії КР, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 63, який видано на підставі розпорядження Вільшанської райдержадміністрації.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є членом фермерського господарства Лісове , відповідним протоколом загальних зборів членів вказаного господарства вирішено розпаювати та в подальшому приватизувати земельну ділянку площею 25,0 га між членами фермерського господарства. В свою чергу, звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградської області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 5,20 умовних кадастрових га у власність для ведення фермерського господарства в межах Вільшанської селищної ради Кіровоградської області за рахунок земельних ділянок, які надані у постійне користування засновнику та члену фермерського господарства "ЛІСОВЕ" - ОСОБА_2 на підставі державного акту на право постійного користування землею від 12.03.1998 року серії КР №63. Однак, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградської області відповідним листом відмовило у задоволенні такої заяви. Вважаючи таку відмову протиправною та такою, що суперечить чинному законодавству, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.

Представником відповідача по справі подано до суду відзив на позовну заяву в якому він заперечує проти позову у повному обсязі, вважає його не обґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню, наголошує, що заява позивача була розглянута відповідно до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.10.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, позовні вимоги ОСОБА_1 виділено у самостійне провадження (а.с.2-5).

Ухвалою суду від 04.11.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (а.с.1).

18.11.2019 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.43-47).

Позивачем на виконання процесуальних приписів Кодексу адміністративного судочинства України подано відповідь на відзив (а.с.70-75).

Третя особа своїм правом на подання до суду письмових пояснень не скористалась.

Додаткових заяв чи клопотань до суду подано не було.

Відповідно до вимог статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Разом з тим, враховуючи перебування головуючого судді по справі у відпустці (інший неробочий день), з урахуванням положень ч.ч.1, 6 ст. 120, ст. 193 КАС України, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст.193, 263 КАС України.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, судом встановлені відповідні обставини.

Фермерське господарство Лісове зареєстровано як юридична особа 06.08.1993 року Первомайською районною державною адміністрацією Миколаївської області, що посвідчується відповідним свідоцтвом серії НОМЕР_2 (а.с.13).

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 відповідно до статуту Фермерського господарства Лісове у редакції 2019 року, є членом господарства (а.с.17-20).

Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії КР від 12.03.1998 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею №63, виданого на підставі рішення Вільшанської районної Ради народних депутатів Вільшанського району Кіровоградської області від 05.12.1997 року №110, ОСОБА_2 який є засновником та членом Фермерського господарства Лісове надано у постійне користування земельну ділянку площею 25,0 га, яка розташована на території Вільшанської селищної ради Кіровоградської області, земельна ділянка надана для ведення сільського (фермерського) господарства (а.с.16).

Відповідно до протоколу зборів фермерського господарства Лісове від 09.08.2019 року вирішено розпочати процедуру розпаювання земель господарства, оскільки відповідно до Закону України Про фермерське господарство членам фермерського господарства передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю), розташованого на території відповідної ради (а.с.21 зворот).

В свою чергу, ОСОБА_1 звернувся до головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 5,20 умовних кадастрових га у власність для ведення фермерського господарства в межах території Вільшанської селищної ради Кіровоградської області як члену ФГ Лісове за рахунок земельної ділянки площею 25,0 га, яка надана у постійне користування засновнику та члену фермерського господарства Лісове - ОСОБА_2 на підставі державного акту на право постійного користування землею від 12.03.1998 року серії КР, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею №63 (а.с.23).

До такої заяви позивачем додано: копію паспорту, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду, засвідчена копія Державного акту, копія статуту фермерського господарства Лісове , копія свідоцтва з ЄДР юридичних осіб, копія протоколу загальних зборів членів ФГ Лісове від 09.08.2019 року №2, копія довідки відділу у Вільшанському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 29.03.2019 року №6/137/-19; витяг з ДЗК; нотаріально засвідчена згода на виділення користувачем земельної ділянки.

На таку заяву, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області позивачу листом від 18.09.2019 року №Л-7932/0-3898/0/17-19 надало відповідь, за змістом якої вказано, що порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 Земельного кодексу України, за результатами поданих ОСОБА_1 матеріалів, встановлено, що така заява не відповідає вимогам вказаної статті, а саме: не додано графічні матеріали на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, згідно яких було б можливо визначити місце розташування земельної ділянки та належність її до адміністративно-територіальної одиниці. Тому, у головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області немає підстав для задоволення такої заяви (а.с.25).

Не погоджуючись з такою відмовою, що відображена у листі, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом порушеного на його думку, права.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Предметом даного спору, є встановлення правомірності дій головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області при винесенні листа від 18 вересня 2019 року № Л-7932/0-3898/0/17-19, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 5,20 умовних кадастрових га у власність для ведення фермерського господарства в межах території Вільшанської селищної ради Кіровоградської області як члену ФГ Лісове за рахунок земельної ділянки площею 25,0 га, яка надана у постійне користування засновнику та члену фермерського господарства Лісове - ОСОБА_2 на підставі державного акту на право постійного користування землею від 12.03.1998 року серії КР, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею №63.

Процесуальні питання оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень регламентовані Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тобто, спірним правовідносинам, що можуть бути предметом розгляду в адміністративних справах, повинні бути притаманні такі ознаки як порушення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, що вчинені обов`язково у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, що відносяться до сфери публічно-правових відносин та порушують права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст.8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року .

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Слід зазначити, що право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантується кожному (в тому числі юридичним особам) статтею 55 Конституції України.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

При цьому, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто, такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Приписами частини 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 3 статті 2 Земельного кодексу України об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою це право володіння користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

У відповідності до п. "б" ч.1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до вимог статті 92 Конституції України, статті 6 Земельного кодексу України виключно до повноважень Верховної ради України віднесено регулювання земельних відносин шляхом прийняття законів.

Відповідно до частини 2 вказаної статті Земельного кодексу України, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; заклади освіти незалежно від форми власності.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень засадами державної реєстрації прав є: обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Згідно статті 1 Закону України Про землеустрій проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом. Долучити до проекту землеустрою обґрунтування зміни цільового призначення земельної ділянки.

Згідно зі статтею 25 Закону України Про землеустрій документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Статтею 30 Закону України Про землеустрій передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Відповідно до положень статті 50 Закону України Про землеустрій проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що в межах наявних повноважень Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №60-р від 31.0.12018 року, яким передбачено передачу земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів у власність об`єднаних територіальних громад. Наслідком такої передачі стане набуття відповідними органами місцевого самоврядування прав на самостійне розпорядження набутими земельними ділянками.

Так, розпорядженням №60-р визначений механізм передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення в комунальну власність, кожним з пунктів 1-3 розпорядження передбачає певні обставини, за наявності яких застосовується дія такого пункту. Зокрема, пунктом 1 цього розпорядження передбачено формування земельних ділянок, що підлягають передачі в комунальну власність, шляхом проведення інвентаризації. Пунктом 2 положення передбачено, що земельні ділянки, які підлягають передачі в комунальну власність та права на які виставлені на земельні торги, будуть передані в комунальну власність після оголошення результатів земельних торгів та укладення договорів оренди.

Пунктом 3 розпорядження № 60-р передбачено, що до передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну, суб`єктами розпорядження земельними ділянками державної власності здійснюється передача права користування чи права власності на зазначені земельні ділянки за умови погодження з об`єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Аналіз наведених правових норм свідчить, що обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність правовстановлюючих документів на земельну ділянку, відповідної технічної документації оформлених у відповідності до вимог закону. У свою чергу, відсутність таких документів порушує передбачені державою принципи раціонального й ефективного використання та охорони земель та призводить до неефективного управління земельними ресурсами та землекористуванням.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Суд зазначає, що правовий статус головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016р. №333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521).

Згідно з пунктом 2 Положення, Держгеокадастр у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 3 Положення передбачено, що основними завданнями Держгеокадастру, зокрема, є реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з підпункту 13 пункту 4 Положення Головне управління Держгеокадастру в області розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Проаналізувавши вищевказані положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність у відповідача повноважень щодо надання громадянам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського, фермерського господарства.

Пунктом "в" частини 3 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

У відповідності до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки , погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного суду викладеною у постанові від 27.02.2018 року справа №545/808/17 та постанові від 20.01.2018 року по справі №802/928/17-а .

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року по справі №806/5106/15 .

При цьому, суд зауважує, що наведеними вище положеннями чинного законодавства чітко визначені як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.

Отже, у частині 7 ст. 118 Земельного кодексу України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:

а) надати дозвіл;

б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Судом встановлено, що позивач звернувся із відповідною заявою до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 5,20 умовних кадастрових га у власність для ведення фермерського господарства в межах території Вільшанської селищної ради Кіровоградської області (а.с.25).

Разом з заявою позивачем додано копії документів, відповідно до переліку.

Як вбачається з заяви та додатків будь-яких графічних матеріалів із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

За результатами розгляду такої заяви, із урахуванням поданих до неї документів, листом відмовлено у задоволенні такої заяви у зв`язку із її невідповідністю вимогам статті 118 Земельного кодексу України, в частині не долучення ОСОБА_1 до такої заяви графічних матеріалів із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки (а.с.25).

Суд констатує, що позивачем при зверненні із заявою до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не було долучено графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем при винесенні листа від 18.09.2019 року №Л-7932/0-3898/0/17-19 дотримано вимоги чинного земельного законодавства.

З огляду на вказане, суд не вбачає процедурних порушень з боку відповідача - головного управління Держгеокадастру у Кіровоградської області, як суб`єкта владних повноважень під час винесення листа від 18.09.2019 року Л-7931/0-3899/0/17-19.

Поряд з тим, суд звертає увагу позивача на те, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункту 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, досліджуючи спірні правовідносини судом встановлено, що позивач звертаючись з заявою до головного управління Держгеокадастру у Кіровоградської області додав витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 30.05.2019 (а.с.26-28, 32-34) та від 21.05.2019 (а.с.29-31). При цьому, у графі форма власності зазначено - державна власність.

Між тим, на час розгляду справи судом встановлено, що відповідно до відомостей публічної кадастрової карти земельні ділянки кадастрові №№3524355100:02:00:9079; 3524355100:02:00:9078; 3524355100:02:00:9077, що відповідно до державного акту на постійне користування належать ОСОБА_2 (фізичній особі), відноситься до комунальної владності , а не до державної (а.с.62-64).

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року №1391/29521, затверджено Положення про Головне управління Держгеокадаструів області.

Згідно з цим Положенням Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Відповідно до пп.13 п.4 Положення, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Відтак, до повноважень відповідача, як територіального органу Держгеокадастру, належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Кіровоградської області, у тому числі передача таких земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України.

Таким чином, головне управління Держгеокадастру у Кіровоградської області є неналежним суб`єктом щодо розгляду заяви позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності.

З огляду на встановлені обставини суд зазначає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права. Тобто, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та статті 8 КАС України, застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням може бути здійснене також шляхом використання практики Європейського суду з прав людини.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001 , рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

VI. Судові витрати.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати у відповідності до статті 139 КАС України розподілу та присудженню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 139, 246, 255, 260-263, 292-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградської області (25030, м.Кропивницький, вул. Академіка Корольова, 26; код ЄДРПОУ - 39767636), третя особа - Фермерське господарство Лісове (Миколаївська область, Первомайський район, с. Тарасівка, вул. Вишнева, 22; код ЄДРПОУ - 23084637) про визнання неправомірної відмови та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Згідно до пп.15.5 п.1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 13 січня 2020 року.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук