Постанова

від 15.01.2020 по справі 233/6320/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 233/6320/19

Номер провадження 22-ц/804/402/20

Головуючий у 1-й інстанції Наумик О.О.

Доповідач Азевич В.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2020 року

Донецький апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Азевича В.Б.,

суддів: Гапонова А.В., Кішкіної І.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 233/6320/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 листопада 2019 року (суддя Наумик О.О., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Костянтинівка Донецької області),-

В С Т А Н О В И В:

В вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства Українська залізниця (далі - АТ Українська залізниця ) про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що з 08 липня 2016 року по 17 липня 2017 року вона працювала у Публічному акціонерному товаристві Українська залізниця агентом комерційним станції Кумшацький виробничого підрозділу Станція Дебальцеве структурного підрозділу Донецька дирекція залізничних перевезень регіональної філії Донецька залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця . З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати їй заробітну плату, хоча продовжував її нараховувати. Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року становить 15 560,07 грн (за вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів до виплати належить 12 434,13 грн), що підтверджується довідкою, виданою за місцем роботи. Однак ця довідка не засвідчена печаткою відповідача у зв`язку з вилученням печаток із структурних підрозділів, що залишилися на непідконтрольній органам державної влади території. Отримати належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати вона не може. Первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у регіональній філії Донецька залізниця ПАТ Українська залізниця . Добровільно сплатити заборгованість по заробітній платі відповідач відмовляється. Просила стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 12 434,13 грн.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ Українська залізниця на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року після утримання обов`язкових податків та зборів у загальному розмірі 11 155,61 грн. Стягнуто з АТ Українська залізниця судовий збір у розмірі 768,40 грн в дохід держави.

Представник АТ Українська залізниця на вказане судове рішення подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості по заробітній платі в розмірі 11 155,61 грн та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції не надав належну правову оцінку доводам відповідача, вважає їх безпідставними та відхилив посилання відповідача щодо наявності форс-мажорних обставин, які є причиною відсутності у відповідача первинних документів обліку фактично відпрацьованого робочого часу позивачем за період з 20.03.2017 по 17.07.2017 року. Вказує, що суд першої інстанції помилково вважав, що надані відповідачем письмові докази, а саме довідка від 18.10.2019 року № 1203/2 про доходи ОСОБА_1 , яка видана структурним підрозділом Донецька дирекція залізничних перевезень РФ Донецька залізниця АТ Українська залізниця не спростовують відомості наведені в довідці (без номеру та дати), та яку суд визнав єдиним, але належним та допустимим доказом у справі на обґрунтування вимоги позивача. На думку скаржника, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що в спірний період позивач, знаходячись з відповідачем у трудових правовідносинах, виходив на роботу та виконував свої посадові обов`язки, тому йому мала бути нарахована та виплачена заробітна плата не зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази про фактичний вихід на роботу позивача.

Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою Апеляційне провадження .

В частині 1 статті 274 ЦПК України зазначено, що в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових відносин.

Крім того, згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

В даній справі спір виник із трудових правовідносин, тому така справа відповідно до вищевказаних норм розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Апеляційна скаргавідповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як передбачено частиною 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 16.03.2005 р. перебувала з відповідачем у трудових правовідносинах. 17.07.2017 р. звільнена у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП.

Зазначені обставини підтверджені відповідними записами у трудовій книжці позивача і не спростовані відповідачем.

Постановою Кабінету Міністрів України №938 від 31.10.2018 року Публічне акціонерне товариство Українська залізниця змінило тип з публічного на приватне та повне найменування на Акціонерне товариство Українська залізниця .

З тексту нової редакції Статуту АТ Укрзалізниця , розміщеного на офіційному сайті Верховної Ради України за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/go/735-2015-n випливає, що Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Суд вважав встановленим той факт, що при звільненні позивача відповідач не провів з ним повного розрахунку із заробітної плати.

Так, відповідно до наданої позивачем довідки (а.с.4) за період з березня 2017 року по липень 2017 року позивачу була нарахована заробітна плата в розмірі 15 560,07 грн, у тому числі: березень - 4 440,07 грн, квітень - 815,77 грн, травень - 966,61 грн, червень - 270,20 грн, липень - 9 067,42 грн.

Сума до виплати визначена в розмірі 12 434,13 грн, у тому числі: березень - 3 530,67 грн, квітень - 648,69 грн, травень - 768,63 грн, червень - 214,86 грн, липень - 7 271,28 грн.

За довідкою відповідача від 18.10.2019 №1203/2 позивачу у січні-березні 2017 року була нарахована заробітна плата в розмірі 11 258,77 грн, в тому числі в січні - 5 103,32 грн, в лютому - 4 547,61 грн, в березні - 1 607,84 грн, з нарахованої заробітної плати в означений період визначено до виплати 8 952,78 грн, в тому числі за січень - 4 058,08 грн, за лютий - 3 616,18 грн, за березень - 1 278,52 грн (а.с.59).

Відомістю на виплату грошей №25 за березень 2017 р. підтверджена обставина виплати позивачу заробітної плати в сумі 1 278,52 грн (копія - на а.с. 60-61).

З огляду на встановлені обставин, суд першої інстанції вважав позов обґрунтованим і таким, що підлягає частковому задоволенню із стягненням з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати у розмірі 11 155,61 грн (12 434,13 грн - 1 278,52 грн).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в спорах, що виникають з трудових правовідносин про порушення трудових прав, діє презумпція вини роботодавця. Відповідачем не спростована та обставина, що у спірний період часу позивач перебував з ним у трудових правовідносинах, за що йому мала бути нарахована та сплачена заробітна плата. Проте, свого обов`язку з оплати праці позивача відповідач не виконав, факт нарахування позивачу заробітної плати у спірний період часу та невиплати нарахованої заробітної плати відповідачем не спростований. Доказів про те, що у період з березня 2017 року по липень 2017 року позивач не виконував свою трудову функцію, відповідачем не надано. При цьому суд не взяв до уваги посилання відповідача щодо форс-мажорних обставин, що, на його думку, є підставою для невиконання обов`язку виплати ним заробітної плати позивачу, оскільки обставина непереборної сили є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання обов`язку (яким може бути стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку), а не підставою звільнення від обов`язку по оплаті праці робітника.

Однак, суд першої інстанції дійшов такого висновку внаслідок неповно з`ясованих обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення суду підлягає зміні.

Згідно з частиною 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про оплату праці , частиною 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

З довідки, яка надана позивачем для підтвердження розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати випливає, що сума нарахованої заробітної плати з березня 2017 року по липень 2017 року складає 15 560,07 грн, сума до виплати - 12 434,13 грн.

Відповідачем до відзиву на позовну заяву до суду першої інстанції надано довідку № 1203/2 від 18.10.2019 року, згідно з якою ОСОБА_1 за період березень-липень 2017 року нараховано заробітну плату в розмірі 1 607,84 грн, до виплати - 1 278,52 грн.

Згідно із копією відомості на виплату грошей ОСОБА_1 17 липня 2017 року отримала заробітну плату за першу половину березня 2017 року в розмірі 1 278,52 грн.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) в березні 2017 року позивачу у справі ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату в розмірі 4 440,07 грн (збігається із розміром нарахованої заробітної плати за цей місяць, зазначеним в довідці, яка подана позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог), з квітня по липень 2017 року нарахування відсутні.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічні положення закріплені у частині 1 статті 81 ЦПК України.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Поняття доказів зазначено у частині 1 статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

За змістом статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, за змістом частин 1, 2, 4, 6 статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано довідку, згідно з якою сума нарахованої заробітної плати за березень - липень 2017 року складає 15 560,07 грн (сума до виплати - 12 434,13 грн).

Вказана довідка надана на аркуші паперу формату А-4, містить підпис начальника виробничого підрозділу Станція Дебальцеве Ковтун О.В. та головного бухгалтера Боєвої І.Б. , проте не містить дати, печаток та штампів підприємства, яке видало таку довідку.

Проте, достовірність викладеної інформації в довідці викликає сумніви, оскільки в довідці зазначена наявність заборгованості за березень - липень 2017 року в сумі - 15 560,07 грн (сума до виплати - 12 434,13 грн, в тому числі за березень 2017 року - 4 440,07 грн (сума до виплати - 3 530,67 грн)), в той час як зазначена довідка додана позивачем до позовної заяви, з якою він звернувся до суду в вересні 2019 року, а відповідно до відомості на виплату грошей за березень 2017 року позивачу вже було виплачено 1 278,52 грн ще 17 липня 2017 року.

Крім того, інформація щодо заборгованості по заробітній платі спростовується даними із реєстру застрахованих осіб, наданою Бахмутсько-Лиманським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області на запит суду апеляційної інстанції, в якій зазначено, що за березень 2017 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в сумі 4 440,07 грн, в квітні - 0 грн, в травні - 0 грн, в червні - 0 грн, в липні - 0 грн.

Таким чином, надані позивачем докази були прийняті судом першої інстанції всупереч вимогам статті 95 ЦПК України.

Відповідно до пункту 11 статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платники податків, зазначені у пункті 1 частини 1 статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум, зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення).

Таким чином, надана позивачем довідка не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження заборгованості по заробітній платі за спірний період з АТ Українська залізниця перед позивачем.

Враховуючи, що відповідач виплатив позивачу заробітну плату за першу половину березня 2017 року в сумі 1 278,52 грн після утримання обов`язкових податків та зборів (без утримання обов`язкових податків та зборів сума складає 1 607,84 грн) апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що розмір заборгованості по заробітній платі АТ Українська залізниця перед ОСОБА_1 за березень 2017 року складає 2 832,23 грн без утримання податку та інших обов`язкових платежів, виходячи з розрахунку: 4 440,07 грн - 1 607,84 грн.

Інші докази того, що позивач в спірний період виконував свої посадові обов`язки та їй було нараховано, але не виплачено заробітну плату, у справі відсутні.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення заборгованості по заробітній платі підлягає зміні до 2 832,23 грн без утримання податку та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позову слід відмовити за недоведеністю вимог.

Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивача звільнено від сплати судового збору за подачу позову на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір від 08 липня 2011 року №3674-VII.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, то з відповідача в дохід держави необхідно стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 139,86 грн.

Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1 152,60 грн. Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, з держави на користь відповідача підлягає частковому відшкодуванню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 942,80 грн, а з врахуванням необхідності стягнення з відповідача в дохід держави судового збору в розмірі 139,86 грн, відповідачеві за рахунок держави підлягає відшкодуванню різниця зазначеного судового збору в сумі 802,94 грн.

За пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Оскільки в даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Донецький апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця задовольнити частково.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 листопада 2019 року в частині стягнення заборгованості по заробітній платі змінити, а в частині стягнення судового збору - скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за березень 2017 року в сумі 2 832 (дві тисячі вісімсот тридцять дві) гривні 23 (двадцять три) копійки, без утримання податку та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Компенсувати Акціонерному товариству Українська залізниця за рахунок держави судовий збір в сумі 802 (вісімсот дві) гривні 94 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді: В.Б. Азевич

А.В. Гапонов

І.В. Кішкіна