Рішення

від 17.05.2019 по справі 640/21157/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 травня 2019 року №640/21157/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Стерео Плаза Груп до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Стерео Плаза Груп" (далі - позивач), в особі представника Скоропада Богдана Олесьовича (далі - представник позивача), до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №6252615147 від 21.11.2018 року та №6242615147 від 21.11.2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв`язку з чим вони є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

05.02.2019 року представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на адміністративний позов, який прийнято судом.

14.02.2019 року представником позивача через канцелярію суду подано відповідь на відзив, яку прийнято судом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

В період з 18.06.2018 року по 23.10.2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Стерео Плаза Груп (код 38515227) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Акротус-Систем (код ЄДРПОУ 39474962), ТОВ Арнад плюс (код ЄДРПОУ 39759943), ТОВ Ренесанс Славія Інвестмент (код ЄДРПОУ 32852075), ТОВ Драйв Денс Київ (код ЄДРПОУ 35997875), ТОВ Тік Енергія (код ЄДРПОУ 36424719), ТОВ Біо Плюс (код ЄДРПОУ 36586825), ТОВ Світ Фуд (код ЄДРПОУ 38864306), ТОВ Металлсервіс Україна (код ЄДРПОУ 38946535), ТОВ Фондор Груп (код ЄДРПОУ 39161539), ТОВ СТ Мідл (код ЄДРПОУ 39165685), ТОВ Гран Бутік (код ЄДРПОУ 39721811), ТОВ Арабікус (код ЄДРПОУ 39795071), ТОВ Барбадос ЛТД (код ЄДРПОУ 39861332), ТОВ Бром Форс (код ЄДРПОУ 39879596), ТОВ Інтер Текноледжі (код ЄДРПОУ 39931839), ТОВ Елітстар Компані (код ЄДРПОУ 39931996), ТОВ Марино Торг (код ЄДРПОУ 39882792), ТОВ Домініка Трейд (код ЄДРПОУ 39883204), ТОВ Бурж Ком (код ЄДРПОУ 39936470), ТОВ Бурбон Трейд (код ЄДРПОУ 39941606), ТОВ Вендер Проджект (код ЄДРПОУ 394013691), ТОВ Коралсіті (код ЄДРПОУ 39472352), ТОВ ВТК Сіріус (код ЄДРПОУ 39707891), ТОВ Молгрант (код ЄДРПОУ 39832034), ТОВ Мідленд Інвест (код ЄДРПОУ 39852129), ТОВ Гард Комьюніті (код ЄДРПОУ 39873662), ТОВ Білд Комьюніті (код ЄДРПОУ 39873730), ТОВ Консалтком (код ЄДРПОУ 39932853), ТОВ Ленсі Груп (код ЄДРПОУ 39932921), ТОВ Макао Союз (код ЄДРПОУ 39938750), ТОВ Ареал Софт Груп (код ЄДРПОУ 39954814), ТОВ Компанія Інвест Гарант (код ЄДРПОУ 40136254), ТОВ Кортес-плюс (код ЄДРПОУ 39710362), ТОВ Форест-таун 2015 (код ЄДРПОУ 39882090), ТОВ Олмофо (код ЄДРПОУ 39930086), ТОВ Профбудкомплекс (код ЄДРПОУ 40028021), ТОВ ЄС Європейська будівельно-фасадна компанія (код ЄДРПОУ 36850050), ТОВ Енкод Констракшн (код ЄДРПОУ 39237361), ТОВ ТК Спектр (код ЄДРПОУ 39730370), ТОВ Фреш продакшн (код ЄДРПОУ 38799709), ТОВ Меджестик Лайн (код ЄДРПОУ 38952491), ТОВ Анадора (код ЄДРПОУ 39937233), ТОВ Сафарс (код ЄДРПОУ 39937516), ТОВ Альтерсвіфт (код ЄДРПОУ 39832055), ТОВ Врожай 2015 (код ЄДРПОУ 39983410), ТОВ Стандарт промбуд (код 40047395), ТОВ РЗХ Лімітед (код ЄДРПОУ 39526198), ТОВ Малаві (код ЄДРПОУ 39861589), ТОВ Наполі Груп (код ЄДРПОУ 39865997), ТОВ Багіра Фінанс (код ЄДРПОУ 38750731), ТОВ ІК Дельта (код ЄДРПОУ 39623466), ТОВ Голд Трейд (код ЄДРПОУ 39279857), ТОВ Шериф комфорт (код ЄДРПОУ 39735866), ТОВ Сурінам плюс (код ЄДРПОУ 39861463), ТОВ Промомаркетгруп (код ЄДРПОУ 39276264), ТОВ БК Нові Горизонти (код ЄДРПОУ 39387168), ТОВ Нова перспектива-2015 (код ЄДРПОУ 39816164), ТОВ Інтер буд (код ЄДРПОУ 39452095), ТОВ Будівельні Технології Кразбуд (код ЄДРПОУ 39323036), ТОВ Інтербілд Комьюніті (код ЄДРПОУ 39932429), ТОВ Ека Строй Плюс (код ЄДРПОУ 38637567). ТОВ Підлога-Бетон (код ЄДРПОУ 37909981), ТОВ Біз-лайн (код ЄДРПОУ 39621563), ТОВ ТД Метрокепітал Груп (код ЄДРПОУ 37354392), ТОВ Сільник (код ЄДРПОУ 37692894), ТОВ Фоса-Інтернейшнл (код ЄДРПОУ 38380067), ТОВ Панорама-Скайп (код ЄДРПОУ 39343141), ТОВ Омелюх Груп (код ЄДРПОУ 39343995), ТОВ БК Профбуд-2015 (код ЄДРПОУ 39669448), ТОВ Гранді плюс (код ЄДРПОУ 39962762), ПП Будпостач-Закарпаття (код ЄДРПОУ 37858019), ТОВ Салес ЛТД (код 39420964), ТОВ Аргенто Україна (код ЄДРПОУ 39621144), ТОВ Алтіма Трейд (код ЄДРПОУ 39870310), ТОВ Континент ДК (код ЄДРПОУ 38387020), ТОВ Нубіром (код ЄДРПОУ 39267705), ТОВ Астор Агротрейд (код ЄДРПОУ 39590404), ТОВ Ковад Проммонтаж (код ЄДРПОУ 34688267) за період з 01.01.2014 року по 29.07.2016 року.

За результатами перевірки складено акт від 30.10.2018 року №286/26-15-14-07-01-10/38515227.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ Стерео Плаза Груп при здійсненні господарських операцій з ТОВ Бром Форс :

1) п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 75234 грн., у тому числі за 2015 рік у сумі 75234 грн.;

2) п.198.1, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 83594 грн., у тому числі:

- за листопад 2015 року на суму 60491 грн.;

- за грудень 2015 року на суму 23103 грн.

Позивачем було подано відповідачу заперечення на акт від 08.11.2018 року, однак листом №104275/10/26-15-14-07-01-15 від 16.11.2018 року Про розгляд заперечення , який отримано 29.11.2018 року, відповідачем заперечення позивача залишено без задоволення, а акт перевірки - без змін.

На підставі акту перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення рішення №6252615147 від 21.11.2018 року, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 104493,00 грн., з яких 83594 грн. за податковими зобов`язаннями, 20899,00 грн. за штрафними (фінансовими санкціями) та №6242615147 від 21.11.2018 року, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 75234,00 грн., які було надіслано позивачу разом із вищевказаним листом.

На погоджуючись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 19 Конституції України зобов`язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон №996-XIV), Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі - Положення №88).

Відповідно до п. 1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Абзацом 1 п. 75.1.2 встановлено, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно п. 86.1 ст. 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Стаття 56 п. 56.1, 56.2, 56.3 ПК України встановлюють, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

У разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті (п. 56.19 ст. 56 ПК України).

Пунктом 77.8 статті 77 Податкового кодексу України, встановлено, що перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної планової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

Статтею 83 Податкового кодексу України, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є:

- документи, визначені цим Кодексом;

- податкова інформація;

- експертні висновки;

- судові рішення;

- податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Згідно з пунктом 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до пунктами 85.4 та 85.6 статті 85 Податкового кодексу України, при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Отже, під час проведення документальної перевірки дослідженню підлягає досить широке коло документів, до яких зокрема, віднесено податкові декларації (розрахунки), фінансову, статистичну та іншу звітність, регістри податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, отримані в установленому законодавством порядку органами державної податкової служби документи та податкова інформація, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків, експертні висновки.

Пункт 201.1 ст. 201 ПК України визначає, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до абз 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно абз. 1 п. 201.7 ст. 201 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пункти 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України передбачають, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.5 ст. 198.5 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон №996-XIV), Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (далі - Положення №88), первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що для встановлення правомірності формування платником податків податкового кредиту належить з`ясовувати реальність руху активів та коштів у процесі здійснення відповідних господарських операцій, факт використання придбаних товарів/послуг у його господарській діяльності та наявність їх економічної доцільності.

З матеріалів справи вбачається, що господарські відносини між позивачем та ТОВ Бром Форс виникли на підставі договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, відповідно до положень ст. 181 Господарського кодексу України.

Контрагентом позивача було виставлено рахунки для оплати: №БУ000000127 від 23.11.2015 року та №БУ000000262 від 08.12.2015 року згідно яких позивачу, який здійснює господарську діяльність у сфері організації концертних заходів (Код КВЕД 90.04), ТОВ Бром Форс поставляло електричне та освітлювальне обладнання, комп`ютерну та відеотехніку.

На підтвердження поставки зазначено в рахунках товару контрагентом позивачем надано видаткові накладні №БУ000000106 від 26.11.2015 року та №БУ000000252 від 12.12.2015 року на суму 365817,60 грн. та 135742,48 грн. відповідно.

З платіжних доручень №1758 від 01.12.2015 року та №1816 від 17.12.2015 року вбачається здійснення позивачем оплати товарів.

За результатами вказаних операцій ТОВ Бром Форс було видано та зареєстровано оформлені податкові накладні від 26.11.2015 року №98 та від 12.12.2015 року №68.

Рух активів також підтверджується картками рахунків 63, 1521, 1531, оборотно-сальдовими відомостями рахунків 1521,1531, відомостями нарахування амортизації за Групою 4 та Групою 11, актами введення в експлуатацію основних засобів.

На підтвердження наявності придбаних товарів позивачем надано інвентаризаційний опис основних засобів та малоцінних необоротних активів від 08.11.2018 року з фотоматеріалами.

Перевіряючи факт здійснення господарських операцій, на підставі яких платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність таких операцій в сукупності чинників, що впливають на їх реальний зміст. Зокрема, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

Отже, сама собою наявність або відсутність окремих документів чи допущення помилок в їх оформленні, на яку посилається відповідач, не може слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо іншими даними буде підтверджено фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податку у зв`язку з його господарською діяльністю.

В той же час, позивачем надано необхідні та належним чином завірені первинні документи на підтвердження реальності здійснених господарських операцій.

Відповідно статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами перевірок, які б факти в цих актах не були відображені. Вказані ж в Актах висновки є суто суб`єктивною думкою посадових осіб податкового органу, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними - нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача, про фіктивність якого стверджує відповідач, був належним чином зареєстрований як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак мав належний обсяг правосуб`єктності для здійснення господарських операцій.

При цьому, суд звертає увагу, що частиною 1 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов`язує виникнення цивільної правоздатності.

На момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов`язок контролювати звітність контрагентів на суб`єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб`єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов`язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

З урахуванням викладеного, твердження відповідача про те, що контрагентом позивача не подано податкову звітність або ж не задекларовано податкові накладні по відповідним господарським операціям не може бути доказом про нереальність господарських операцій.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов`язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов`язаннями.

Твердження відповідача про безтоварність вищевказаної господарської операції з поставки товарів ТОВ Бром Форс позивачу спростовується наявними у матеріалах справи доказами.

Так, в ухвалі від 10.08.2016 року у справі №804/8171/15 Вищий адміністративний суд України висловив позицію, що рішення податкового органу, яке тягне негативні наслідки для платника у сфері оподаткування, не може ґрунтуватися на припущеннях, на неточному розрахунку. Якщо під час перевірки податковим органом не встановлено змісту та учасників операції з безоплатної передачі (дарування) товару позивачеві, застосовувати такі негативні наслідки до платника податків є протиправним.

Також, з аналізу наданих позивачем доказів вбачається, що отримання/надання послуг/робіт ТОВ Стерео Плаза Груп його контрагентом відповідає меті та видам їхньої господарської діяльності.

На підтвердження своїх тверджень позивачем надано платіжні доручення, які підтверджують рух активів. Суми коштів відповідають зазначеним в рахунках-фактурах та видаткових накладних, а перерахунок коштів здійснювався у встановлені строки.

Надані позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентами первинні документи відповідають вимогам Положення №88 та не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення господарський операцій, підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентами позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкового кредиту.

Крім того, позивачем надано суду податкові накладні по кожній операції, складені та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і безтоварна операція є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб`єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов`язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, саме вирок суду в кримінальній справі, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) вироком у кримінальній справі, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності; 2) або постановою про адміністративний проступок.

З урахуванням викладеного, твердження відповідача стосовно того, що наявність кримінального провадження №12015000000000630 щодо діяльності ТОВ Бром Форс , за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 212 КК України, на даному етапі не можуть належним чином засвідчувати наявність певних обставин, а тільки після набрання законної сили рішеннями суду за результатами розгляду відповідних кримінальних проваджень.

В той же час, відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

При цьому, акт перевірки не містить в собі інформації про існування вироку та/або ухвали про закриття кримінальних проваджень, які набрали законної сили та якими б посадових осіб контрагента позивача або безпосередньо посадових осіб даного підприємства було визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 190, 205, 209, 212 КК України.

При цьому, суд звертає увагу на те, що факт відсутності певної інформації в податковій звітності контрагента саме по собі не може свідчити про відсутність факту здійснення між ними та позивачем господарської діяльності, а лише може бути підставою для висновку щодо допущення контрагентом порушення вимог законодавства при складанні податкової звітності.

Відповідачем не надано належних доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення спірних господарських операцій. Зокрема, не надано доказів, що підтверджували б невідповідність змісту угоди дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчили про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об`єкта оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Так само, наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Крім того, суд звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Крім того, суд акцентує увагу на тому, що підставою для донарахування платнику податку грошових зобов`язань може слугувати лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників. Однак, матеріали справи таких доказів не містять.

Аналогічні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 31 грудня 2011 року у справі № 21-47а10, від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, які, в свою чергу, узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини, згідно якої у справі Булвес АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що позивачем доведено факт здійснення господарських операцій, оскільки ним надано належні докази на підтвердження руху активів у процесі здійснення господарської діяльності, а також доведено зв`язок між фактом придбання у контрагентів товарів/послуг та господарською діяльністю позивача.

Твердження відповідача про відсутність мети у позивача при вчиненні відповідних господарських операцій є необґрунтованими, оскільки спростовується наданими позивачем доказами.

В той же час, у акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочину між позивачем та контрагентами недійсним та не можуть одночасно бути достатніми доказами безтоварності /неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Слід також зазначити, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, приймати рішення щодо реальності тих чи інших господарських операцій платника податку або права визнавати нікчемними вчинені ним правочини.

Суд в даному випадку враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 27.01.2016 по справі №4842/11/2670, а саме: за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, на виконання вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надані належні та допустимі докази на спростування фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, за наслідками яких прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Виходячи з наведеного в сукупності, суд дійшов висновку, що фактично були відсутні обставини, наявність яких дало б підстави ставити під сумнів реальність господарських операцій позивача з контрагентом, оскільки позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, а, відтак, у відповідача також відсутні підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, визначених оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Внаслідок викладеного, суд дійшов висновку, що товариством з обмеженою відповідальністю Стерео Плаза Груп надано належні копії первинних документів, які підтверджують господарські операцї з ТОВ Бром Форс , а тому прийняті ГУ ДФС у м. Києві податкові повідомлення рішення №6252815147 від 21.11.2018 року та №6242615147 від 21.11.2018 року є протиправними, та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до положень частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення №4273 від 06.12.2018 року, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 2695,91 грн.

Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат у розмірі 2695,91 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5-11, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Стерео Плаза Груп (код ЄДРПОУ 38515227, адреса: 03039, м. Київ, просп. Червонозоряний, 119) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 03151, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №6252615147 від 21.11.2018 року та №6242615147 від 21.11.2018 року

3. Стягнути здійснені Товариством з обмеженою відповідальністю Стерео Плаза Груп документально підтверджені судові витрати у розмірі 2695,91 грн. (дві тисячі шістсот дев`яносто п`ять гривень дев`яносто одна копійка) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко