Рішення

від 18.03.2019 по справі 826/15675/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 березня 2019 року №826/15675/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Київській області, про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач), представник позивача - адвоката Льошин Василь Валерійовича, до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Київській області, в якому просить:

1) скасувати наказ Державної міграційної служби України №305 від 13.09.2018 року;

2) зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням висновків суду.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що наказ Державної міграційної служби України №305 від 13.09.2018 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем є протиправним, необґрунтованим, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2018 року позовну заяву залишено без руху.

11.10.2018 року представником позивача через канцелярію суду подано позовну заяву з усуненими недоліками, яку прийнято судом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

26.11.2018 року представником третьої особи через канцелярію сулу подано відзив на позовну заяву, який прийнято судом.

05.12.2018 року представником позивача через канцелярію суду подано заперечення на відзив, які прийнято судом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації, який був змушений покинути її територію у зв`язку з переслідуванням та вчиненням свавільних дій владою щодо осіб, які мають відмінні з нею політичні погляди на ситуацію, що склалася між Україною та Російською Федерацією. В Росії він висловлював критику на адресу влади щодо анексії Криму та ведення бойових дій на сході України, приймав участь в масових заходах на підтримку України. Крім того, в Україні він був учасником Майдану і підтримував повалення режиму Януковича. Факт підтримки цілісності України та засудження дій Російської Федерації підтверджується скрін-шотом з його особистої сторінки в соціальній мережі Вконтакте .

У зв`язку з такими політичними поглядами та діями ОСОБА_1 проти нього в Російській Федерації фабрикуються кримінальні справи, налаштовується проти нього суспільство та розповсюджується інформація нібито він виступає за порушення цілісності Російської Федерації.

Таким чином, на думку позивача, у Російській Федерації на нього чекає політичне переслідування з боку влади, позбавлення його волі за його політичні переконання і навіть можливість фізичної розправи з боку радикально налаштованих проти України організацій та рухів.

У зв`язку з вищевикладеним позивач 23.08.2018 року звернувся до Управління ДМС України в Київській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

13.09.2018 року наказом Управління Державної міграційної служби України в Київській області №305 ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з вказаним наказом, позивач звернувся з позовом до суду.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту від 08.07.2011 року № 3671-VI (далі - Закон №3671-VI).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 даного Закону, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI).

При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Пунктами 1,2 ст. 5 Закону передбачено, що Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов`язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Стаття 9 Закону 3671-VI встановлює, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.

У разі відсутності у заявника документів, що посвідчують особу, або якщо такі документи є фальшивими, для встановлення особи заявника центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з відповідними органами Служби безпеки України згідно із законодавством проводиться ідентифікація особи.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, направляє особу, яка подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на медичне обстеження, що проводиться в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Документи, отримані або підготовлені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника.

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може бути припинено за відповідним клопотанням заявника.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Проте, заява позивача зазначеним критеріям не відповідала, що і зумовило прийняття оскаржуваного рішення.

За результатами розгляду заяви встановлено, що ОСОБА_1 , громадянин Російської Федерації, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Шуя Російської Федерації, за національністю - росіянин, віросповідання - християнин.

Зі слів позивача, рідна мова - російська, на середньому рівні володіє українською та англійською мовами. Вищу освіту здобув в ГМУ ім. Ушакова м. Новоросійськ, на підтвердження чого відповідних документів не надав.

Позивач зазначає, що країну громадянської належності покинув у жовтні 2017 року нелегально, на автомобілі, та цього ж дня прибув в Україну, нелегально перетнувши кордон на території Харківської області.

Причиною виїзду з країни походження позивач називає незаконне його переслідування та загрозу застосування тортур до нього з боку співробітників відділу по роботі з екстремізмом РФ через його політичні погляди. Шукач захисту стверджує, що проти нього буде сфальсифіковано кримінальну справу, його відрахують з навчального закладу, та позбавлять майна.

Позивачем була надана роздруківка з його сторінки vk.com, де начебто розміщено запис на сторінці акаунту ОСОБА_1, що знаходиться у закритому доступі на території України.

Також позивач зазначає, що у 2014 році висловлював свою політичну позицію шляхом участі у мітингах та протестах, на підтвердження чого доказів не надав.

Таким чином, основними мотивами звернення за захистом позивач зазначає причини щодо переслідування та жорстокого поводження відносно його з боку правоохоронних органів РФ.

Водночас, суд зауважує, що позивачем не надано жодних підтверджуючих документів щодо застосування будь-якого насилля стосовно себе. Позивачем надані тільки роздруківки з інтернет-джерел, які містять загальну інформацію, позивачем не наведено жодного конкретного факту, або інших доказів того, що його побоювання в разі повернення на батьківщину є обґрунтованими.

ОСОБА_1 із заявою про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, звернувся із порушенням вимог статті 5 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту , оскільки, як особисто повідомив, нелегально кордон України перетнув у жовтні 2017 року, а із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся 23.08.2018 року. Варто зауважити, що дана стаття не несе в собі будь-яких санкцій щодо порушення строку подання заяви, однак вказує на рівень побоювання позивача зазнати переслідувань або загрози своєму життю та безпеці.

Крім того, позивач повідомив, що стосовно нього порушена кримінальна справа за ст. 111 Кримінального кодексу Російської Федерації та надано копію постанови старшого слідчого Ергаєва В . Г. Про часткове припинення кримінального переслідування від 12.03.2018 року .

Згідно ст. 6 Закону Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту , не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

- яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй;

- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

- яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

В матеріалах справи відсутня інформація про те, що ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину за ст. 111 Кримінального кодексу Російської Федерації, однак з наданої позивачем постанови вбачається, що злочин, у якому підозрюється позивач, є неполітичного характеру.

Наведене вище може вказувати на те, що метою приїзду позивача в Україну та звернення за захистом і отримання статусу біженця було не через побоювання зa своє життя, здоров`я чи свободу в РФ, а спроба уникнути кримінальної відповідальності, оскільки у заявника відсутнє будь-яке документальне підтвердження стосовно арешту, затримання, надходження повісток, порушених кримінальних справ політичного характеру, тобто відсутність факту обвинувачення та вироку у країні громадянської приналежності. Отже, його побоювання щодо існування переслідування в крані громадянської приналежності є необґрунтованими, носять суб`єктивний характер та не підтверджені жодними доказами.

З аналізу вищевикладеного, у розумінні пункту 62 Керівництва (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженця) позивача можна кваліфікувати мігрантом, тобто особою, яка з причин, що відрізняється від умов, які містяться у визначенні біженець , добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці. Це може бути пов`язано з бажанням змін або пригод, сімейний або іншими причинами особистого характеру.

Оскільки позивачем не обґрунтовано фактами чи документами побоювання стати жертвою переслідування, суд приходить до висновку, що наказ Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 13.09.2018 року №305 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства.

Суд при вирішенні даної справи також враховує правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , яке згідно із Законом України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

За змістом ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 2, 5-11, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 (паспорт: Тип Р , номер НОМЕР_2 , ІНН відсутній, адреса: АДРЕСА_1 (Державна установа Київській слідчий ізолятор)) до Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470, адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9), третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Київській області (код ЄДРПОУ: 37826158, адреса: 04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, 11), про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко