Постанова

від 14.01.2020 по справі 305/1493/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 рокуЛьвів№ 857/13575/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Глушка І.В. та Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Луців І.І.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився;

від третьої особи - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Закарпаттяобленерго на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.09.2019р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Сільського голови с.Білин Рахівського району Закарпатської обл. Сагайди Миколи Васильовича, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Приватне акціонерне товариство Закарпаттяобленерго , про визнання бездіяльності протиправною та притягнення до відповідальності винної особи (суддя суду І інстанції: Микуляк П.П., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 16 год. 37 хв. 20.09.2019р., м.Ужгород; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 30.09.2019р.),-

В С Т А Н О В И В:

26.09.2017р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому, із урахуванням поданого до нього доповнення, просив визнати неправомірними дії відповідача Сільського голови с.Білин Рахівського району Закарпатської обл. Сагайди М.В. та притягнути його до відповідальності; судові витрати стягнути за рахунок відповідача (Т.1, а.с.2-5, 96-99).

Ухвалою суду від 11.12.2017р. залучено до участі в справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Приватне акціонерне товариство /ПрАТ/ Закарпаттяобленерго (Т.1, а.с.228).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.09.2019р. заявлений позов задоволено частково; визнано бездіяльність відповідача Сільського голови с.Білин Рахівського району Закарпатської обл. Сагайди М.В. щодо невинесення з серпня 2017 року питання про створення комісії щодо виявлення фактів заволодіння земельними ділянками, що належать мешканцям с.Білин працівниками ПрАТ Закарпаттяобленерго , на розгляд чергової сесії сільської ради; невинесення питання про створення комісії щодо обстеження аварійної ділянки берегоукріплення в ур. Рівні та ур. Буків с.Білин після проведених робіт на розгляд чергової сесії сільської ради; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (Т.5, а.с.33-39).

Згідно з додатковим рішенням суду від 04.12.2019р. заяву позивача ОСОБА_1 щодо розподілу судових витрат задоволено; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Білинської сільської ради судові витрати в розмірі 640 грн.; у задоволенні заяви третьої особи ПрАТ Закарпаттяобленерго про стягнення з позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн. відмовлено (Т.5, а.с.93-95).

Також судом винесено окрему ухвалу від 20.09.2019р., яку скеровано до Рахівського відділу Тячівської місцевої прокуратури для проведення перевірки щодо наявності ознак кримінального правопорушення у вказаних судом обставинах (Т.5, а.с.29-30).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила третя особа ПрАТ Закарпаттяобленерго , яка покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні заявленого позову відмовити в повному обсязі (Т.5, а.с.128-143).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що численними судовими рішеннями констатовано факт правомірності проходження спорудженої лінії електропередачі /ЛЕП/ потужністю 35 кВ по існуючій трасі Рахів-Кваси-Ясіня через с.Білин Рахівського району Закарпатської обл., в тому числі через земельну ділянку позивача, встановлено факт помилкового невідображення ЛЕП в технічній документації по землеустрою щодо посвідчення права спільної сумісної власності на земельну ділянку ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Оскільки правомірність проходження вказаної ЛЕП вже встановлена судовими рішення, правові підстави для задоволення заяв ОСОБА_1 про створення комісії по розслідуванню захвату земельних ділянок у громадян с.Білин, є відсутніми.

Водночас, по причині розгляду звернення позивача від 02.08.2017р. та надання на нього відповіді є відсутнім предмет розглядуваного спору. Вказане звернення позивача розглянуто на сесії Білинської сільської ради 08.08.2017р. та на черговій сесії ради, що стверджується протоколом від 20.11.2017р., згідно якого сільський голова ознайомив депутатів із зверненням позивача про необхідність створення комісії по розслідуванню випадків захоплення земельних ділянок працівниками ПрАТ Закарпаттяобленерго та дослідження ділянки берегоукріплення; вказана пропозиція не набрала достатньої кількості голосів, тому рішення не було прийнято. Таким чином, відповідач здійснив усі дії щодо створення відповідної комісії, право на які йому надані законодавством.

При цьому, позивачу слід було заявляти позовні вимоги до органу місцевого самоврядування, через що останній невірно визначив належного відповідача по цій справі.

Окрім цього, подана позовна заява носить абстрактний характер, під час судового розгляду не встановлено порушення відповідачем конкретних прав та інтересів позивача, а його право на участь в місцевому самоврядування було реалізовано у повному обсязі.

Під час розгляду справи судом не дотримано встановленого порядку дослідження доказів по справі, помилково враховано позицію, яка викладена у постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.0.2018р. у справі № 876/3216/18; під час формулювання резолютивної частини судового рішення судом не враховані приписи п.4 ч.2 ст.245 КАС України.

Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, відповідно до Акту узгодження земельних ділянок за січень 2007 року на території с.Білин Рахівського району Закарпатської обл. збудовано 37 опор ПЛ-35кВ на земельних ділянках громадян с.Білин, які рахуються за межами с.Білин та 7 опор збудовано у 2006 році без погоджень громадян с.Білин.

07.04.2014р. щодо порушення службовими особами ПрАТ Закарпаттяобленерго земельних прав громадян Рахівським РВ УМВС України в Закарпатській обл. розпочато кримінальне провадження за ст.197-1 КК України, факти про завершення якого на момент розгляду справи є відсутніми.

Позивач, який є мешканцем с.Білин, неодноразово звертався до різних державних установ та інстанцій для з`ясування правомірності Схеми планування території Рахівського району, в т.ч. с.Білин, якою передбачено винесення опор ЛЕП за межі села, та ставив питання перед державними органами, в т.ч. перед Рахівською районної державною адміністрацією /РДА/, про необхідність створення комісії, яка б займалася дослідженням питань захоплення земельних ділянок на території с.Білин третьою особою та дослідженням інших питань.

Однак, вказані звернення не мали позитивного результату.

02.08.2017р. позивач, як член виконавчого комітету Білинської сільської ради, звернувся до сільського голови с.Білин із заявою, в якій просив винести на розгляд членів виконкому з подальшим винесенням на розгляд чергової сесії сільської ради питання про створення комісії щодо виявлення фактів заволодіння земельними ділянками, які належать мешканцям с.Білин працівниками ПрАТ Закарпаттяобленерго , та питання про створення комісії щодо обстеження аварійної ділянки берегоукріплення після проведених робіт (Т.1, а.с.49).

Листом № 224 від 16.08.2017р. Виконавчий комітет Білинської сільської ради повідомив позивача про те, що його звернення від 02.08.2017р. було розглянуто на сесії сільської ради 08.08.2017р. та запропоновано депутатам дане питання направити на довивчення, винести на розгляд чергової сесії сільської ради, про що позивача буде повідомлено додатково (Т.1, а.с.48).

Додаткових повідомлень позивача з приводу розгляду його звернення від 02.08.2017р. матеріали справи не містять.

Згідно протоколу сесії сільської ради від 20.11.2017р. сільський голова ознайомив депутатів із зверненням позивача про необхідність створення комісії по розслідуванню випадків захоплення земельних ділянок працівниками ПрАТ Закарпаттяобленерго та дослідження ділянки берегоукріплення. Вказана пропозиція не набрала достатньої кількості голосів, через що рішення ради прийнято не було (Т.1, а.с.179).

Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з критичної оцінки доводів відповідача стосовно розгляду на сесії ради питання про створення комісії, однак жодного рішення за результатами такого розгляду прийнято не було.

Крім того, сільським головою для вирішення наболілого питання широкого кола осіб не ставилося питання про уповноваження існуючих постійнодіючих комісій, в т.ч. земельної, у вирішенні проблем, що склалися в селі, це питання на розгляд сесії сільської ради не виносилося.

В подальшому жодних дій щодо створення комісії та вирішення зазначених питань щодо захоплення ділянок та дослідження ділянки берегоукріплення відповідачем не було вчинено. Повідомлень, направлених позивачу про результати розгляду численних індивідуальних заяв та колективних заяв, суду не надано.

Окрім цього, у розглядуваному випадку відповідачем не дотримані приписи ст.ст.3, 4, 12, 25, 26, 33 і 42 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , а також не видано розпорядження про створення відповідної комісії, що суперечить усталеній практиці відповідача по аналогічним питанням.

Відповідачем не виконаний покладений на нього приписами ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доказування по справі, ним не доведено правомірності фактичної бездіяльності за наявності численних судових рішень, колективних звернень громадян. Також прослідковується непослідовність в діях сільського голови при вирішенні питання щодо необхідності створення комісій, оскільки в одних випадках ним виноситься розпорядження для погодження в подальшому на сесії сільської ради, а в інших випадках таке розпорядження не приймається.

Під час розгляду справи суд врахував позиції Львівського апеляційного адміністративного суду, викладену у постанові від 21.06.2018р. (справа № 876/32/18), щодо достатності обґрунтування позовних вимог позивача ОСОБА_1 з посиланням на норми Європейського Суду з прав людини /ЄСПЛ/ та вказав на обмеження законних прав позивача з боку відповідача, який в даному випадку порушує принцип справедливого балансу та нехтує правомірними очікування особи , визначення яких неодноразово надавалися в рішеннях ЄСПЛ.

Стосовно решта фактів, які викладені у позовній заяві та долучених до справи документів, суд вирішив вжити заходів реагування, що визначені ч.9 ст.249 КАС України.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду є правильними, оскільки такі ґрунтуються на фактичних обставинах справи, і відповідають вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Як слідує з фактичних обставин справи, позивачем заявлено значну кількість доводів, наведено великий обсяг обставин, які стосуються різноманітних тривалих правовідносин.

Разом з тим, під час розгляду справи ключовим питанням є правомірність бездіяльності відповідача, яка полягала у невинесенні з серпня 2017 року на розгляд чергової сесії сільської ради заявленого позивачем питання про створення комісій щодо виявлення фактів заволодіння земельними ділянками, що належать мешканцям с.Білин, працівниками ПрАТ Закарпаттяобленерго та щодо обстеження аварійної ділянки берегоукріплення в ур. Рівні та ур. Буків с.Білин після проведених робіт.

Також важливим моментом у цій справі є факт неоскарження самим відповідачем або органом місцевого самоврядування рішення суду першої інстанції або винесеної судом окремої ухвали, через що останні фактично погодилися з висновками суду першої інстанції.

В частині відповідності змісту позовної заяви вимогам ст.160 КАС України колегія суддів враховує, що доводи позивача обґрунтовані тим, що в с.Білин Рахівського району проходить ЛЕП різної потужності, а існуючі опори частково знаходяться на земельних ділянках приватних осіб без належних документів, через що слід створити комісію, яка зможе розглянути наявні факти заволодіння земельними ділянками, що належать мешканцям с.Білин, та окремо дослідити питання, пов`язані з влаштуванням берегоукріплення.

По причині наведеного, позивачем 02.08.2017р. була подана заява, в якій він з метою захисту інтересів мешканців села просив відповідача винести на розгляд сесії питання щодо створення комісії для виявлення фактів заволодіння земельними ділянками, що належать мешканцям с.Білин, працівниками ПрАТ Закарпаттяобленерго та виявлення фактів неналежного виконання робіт по облаштуванню берегоукріплення.

Позивач вважає, що дана заява та подальші подані ним заяви сільським головою безпідставно ігноруються.

Враховуючи наведене, позивач просить визнати протиправною бездіяльність сільського голови с.Білин в аспекті викладених обставин.

Таким чином, під час судового розгляду справи суд першої інстанції встановив дійсні обставини справи, а також детально з`ясував вимоги позивача, його обґрунтування та прийняв рішення по суті спору, чим забезпечив доступ позивача до правосуддя, уникаючи зайвого формалізму.

Частиною другою ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст.ст.1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (пункт 45 рішення ЄСПЛ у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain ).

Водночас, питання відповідності поданої позивачем позовної заяви отримало свою оцінку в постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2018р. (справа № 876/3216/18), якою скасовано ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.04.2018р. про залишення позовної заяви без розгляду (Т.3, а.с.270-273).

Відхід від вже висловленої судом апеляційної інстанції позиції поставить під загрозу сутність гарантованої Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Конституцією України права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

Стосовно правильності вирішення спору колегія суддів наголошує, що розглядувані правовідносини регулюються приписами Закону України № 280/97-ВР від 21.05.1997р. Про місцеве самоврядування в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Зокрема, статтею 3 цього Закону визначено, що громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад (ч.1). Будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються (ч.2).

Відповідно до ст.12 вказаного Закону сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста (ч.1).

Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях (ч.3).

Згідно з ст.26 наведеного Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій.

Пунктами 8, 9 і 20 ч.4 ст.42 цього Закону передбачено, що сільський, селищний, міський голова скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради; забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання, рішень ради з інших питань, що належать до її відання; оприлюднює затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання; видає розпорядження у межах своїх повноважень.

Згідно фактичних обставин справи 20.11.2017р. сільський голова ознайомив депутатів із зверненням позивача про необхідність створення комісії по розслідуванню випадків захоплення земельних ділянок працівниками ПрАТ Закарпаттяобленерго та дослідження ділянки берегоукріплення. Вказана пропозиція не набрала достатньої кількості голосів, через що рішення ради прийнято не було.

Після цього жодних дій щодо створення комісії та винесення зазначених питань про захоплення ділянок та дослідження ділянки берегоукріплення відповідачем не було вчинено; також останній не інформував позивача про результати вирішення вказаного питання.

Будь-якого обґрунтування такої поведінки відповідачем не наведено.

Між тим, частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що обов`язок доказування правомірності своїх дій та рішень в адміністративних справах покладається на суб`єкта владних повноважень, який подає до суду докази на обґрунтування правомірності своїх рішень, дій або бездіяльності, але ці докази були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності.

У процесі розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем не доведено з посиланням на конкретні докази наявність підстав для відмови у задоволенні звернення позивача.

Щодо відсутності достатньої кількості голосів для прийняття сільською радою відповідного рішення колегія суддів вважає, що як відповідачем, так і органом місцевого самоврядування не було наведено будь-яких підстав для відмови у задоволенні заяви позивача.

Єдина наведена підстава - недостатність кількість голосів депутатів для прийняття рішення радою - не надає достатніх юридичних підстав для такої відмови.

Допускаючи такий тривалий нерозгляд звернення позивача, незважаючи на актуальність поставлених ним питань, відповідач створив умови для юридичної невизначеності, а тому така поведінка посадової особи місцевого самоврядування має ознаки свавільної і не відповідає вимогам закону.

При цьому, в силу діючого законодавства позивач мав законні сподівання на вирішення його заяви.

Згідно п.3.1 рішення Конституційного Суду України № 17-рп/2010 від 29.06.2010р. одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення вказаних обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Таким чином, безпідставне та протиправне відтермінування суб`єктом владних повноважень прийняття рішення по зверненню позивача є прихованою формою відмови у його розгляді та прямо суперечить принципу правової визначеності.

Окрім цього, нормою ч.2 ст.245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти, зокрема, рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може .

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що бездіяльність відповідача є неправомірною через відсутність визначених законом підстав для невинесення питання про створення комісії на розгляд сесії сільської ради, а також в цілях недопущення втручання у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування, заявлений позов підставно задоволено лише частково.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі East/West Alliance Limited проти України (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією небезпідставної скарги та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/2003 від 30.01.2003р. підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за встановлених обставин справи найбільш ефективним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача Сільського голови с.Білин Рахівського району Закарпатської обл. Сагайди М .В. , яка полягала у невинесенні з серпня 2017 року на розгляд чергової сесії сільської ради питань про створення комісії щодо виявлення фактів заволодіння земельними ділянками, що належать мешканцям с.Білин, працівниками ПрАТ Закарпаттяобленерго та щодо обстеження аварійної ділянки берегоукріплення в ур. Рівні та ур. Буків с.Білин після проведених робіт.

В частині порушення спірною бездіяльністю відповідача прав та інтересів позивача колегія суддів виходить з того, що за змістом ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право на судовий захист передбачає можливість суб`єкта права чи охоронюваного законом інтересу звернутися до суду за захистом цього права чи інтересу у разі їх порушення або оспорення.

З аналізу викладеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Згідно з ч.1 ст.55 Конституції України та п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997р. № 9-зп (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Пунктом 8 ч.1 ст.4 КАС України позивача визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п.33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010р. у справі Перетяка та Шереметьєв проти України ).

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004, яким мотивує свої вимоги позивач, поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається у законах України, згідно з п.3.6 мотивувальної частини цього Рішення означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має стосуватися суб`єктивних прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка вважає, що має/мало місце порушення її прав, свобод, охоронюваних законом інтересів у публічно-правових відносинах. Однак, обов`язковою умовою реалізації судового захисту є об`єктивна наявність відповідного порушення права або охоронюваного законом інтересу на момент звернення до суду.

З викладеного вбачається, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Отже, передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом. А тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову (апеляційної скарги).

Колегія суддів вважає, що позивач навів вагомі доводи того, що оскаржувана бездіяльність відповідача безпосередньо зачіпає його інтереси як мешканця с.Білин.

Окрім цього, в цій справі колегія суддів враховує положення Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Апеляційний суд також приймає до уваги позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Оцінюючи в сукупності наведене, приймаючи до уваги факт невідповідності допущеної відповідачем бездіяльності вимогам закону, доведеність порушення прав та інтересів позивача такою поведінкою сільського голови, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є частково підставним та обґрунтованим, через що останній підлягає до часткового задоволення.

Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ПрАТ Закарпаттяобленерго .

З огляду на викладене, правові підстави для відшкодування витрат на правничу професійну допомогу згідно заяви апелянта від 13.01.2020р. є відсутніми.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Закарпаттяобленерго на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.09.2019р. в адміністративній справі № 305/1493/17 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Приватне акціонерне товариство Закарпаттяобленерго .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді І. В. Глушко С. М. Кузьмич Дата складення повного судового рішення: 15.01.2020р.