Постанова

від 14.01.2020 по справі 755/12118/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 755/12118/19

номер провадження: 22-ц/824/509/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника житлово-будівельного кооперативу Арсеналець-13 - адвоката Стащука Володимира Анатолійовича на ухвалу судді Дніпровського районного суду міста Києва від 09 серпня 2019 року у складі судді Савлук Т.В., у справі за заявою житлово-будівельного кооперативу Арсеналець-13 до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за утримання житлового будинку ,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2019 року житлово-будівельний кооператив Арсеналець-13 (далі - ЖБК Арсеналець-13 ) звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу, у якому просив видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за утримання житлового будинку (витрати на управління) та утримання прибудинкової території у розмірі 7 434 грн 91 коп., інфляційні у розмірі 709 грн 92 коп., три проценти річних у розмірі 285 грн 12 коп., а також судовий збір у розмірі 1 932 грн 10 коп.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва від 09 серпня 2019 року у прийнятті заяви ЖБК Арсеналець-13 про видачу судового наказу відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ЖБК Арсеналець-13 - адвокат Стащук В.А. подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що нормами чинного ЦПК України не передбачено підстав для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу. Вказує, що відмова у прийнятті заяви про видачу судового наказу була передбачена у редакції ЦПК України 2004 року, а тому вважає, що суд першої інстанції помилково застосував норму закону, яка втратила чинність.

Крім того зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вимоги заявника неможливо вирішити в наказному провадженні, так як в межах заявлених вимог про стягнення заборгованість за утримання житлового будинку (витрати на управління) і утримання прибудинкової території, необхідно встановити вину боржника у неналежному виконанні зобов`язань щодо оплати за надані послуги, а також, що заявником не долучено до заяви про видачу судового наказу розрахунок заборгованості. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що заявником при поданні заяви про видачу судового наказу були зроблені відповідні розрахунки заборгованості, що підтверджується розрахунком в самій заяві про видачу судового наказу. Також судом не враховано, що до обов`язків голови ЖБК Арсеналець-13 не входить обов`язок встановлювати вину боржника, заявник може в межах своїх повноважень надати лише розрахунок заборгованості з наданням підтверджуючих документів, а боржник не обмежений в праві звернутися до суду з заявою про скасування судового наказу, якщо ним будуть надані суду на підтвердження відсутності заборгованості або часткової заборгованості перед заявником.

Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37- 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак суддя першої інстанції прийняв судове рішення без дотримання норм процесуального права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людини при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

За правилом ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з п.3 ч.1 ст.161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір (ч.2 ст. 161 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст.163 ЦПК України у заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 3) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що у липні 2019 року ЖБК Арсеналець-13 звернувся до суду першої інстанції із заявою про видачу судового наказу, у якому просив видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за утримання житлового будинку (витрати на управління) та утримання прибудинкової території у розмірі 7 434 грн 91 коп., інфляційні у розмірі 709 грн 92 коп., три проценти річних у розмірі 285 грн 12 коп., а також судовий збір у розмірі 1 932 грн 10 коп.

Вирішуючи заяву ЖБК Арсеналець-13 про видачу судового наказу, суддя першої інстанції дійшов висновку про відмову у її прийнятті.

Однак такі висновки судді першої інстанції не ґрунтуються на нормах процесуального права, оскільки нормами чинного ЦПК України не передбачено підстав для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу.

Так, ст.165 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу, зокрема, згідно з частиною першою цієї статті визначено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності.

При цьому, колегія суддів вважає, що посилання судді першої інстанції на роз`яснення, які містяться у п.9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 23 грудня 2011 року №14 Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження , є помилковими, оскільки вони стосуються застосування судом ст.100 ЦПК України 2004 року (підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу чи її повернення), яка втратила чинність на підставі Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набрав чинності 15 грудня 2017 року.

Однак суддя першої інстанції на наведене уваги не звернув, внаслідок чого помилково постановив ухвалу про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вимоги заявника неможливо вирішити в наказному провадженні, так як в межах заявлених вимог про стягнення заборгованість за утримання житлового будинку (витрати на управління) і утримання прибудинкової території, необхідно встановити вину боржника у неналежному виконанні зобов`язань щодо оплати за надані послуги, а також, що заявником не долучено до заяви про видачу судового наказу розрахунок заборгованості, то вказані обставини підлягають вирішенню суддею першої інстанції при новому розгляді даної заяви про видачу судового наказу з урахуванням наведених вище вимог закону.

Відповідно до положень ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню на підставі ст.379 ЦПК України з направленням справи дляпродовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки постановлена з порушенням норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника житлово-будівельного кооперативу Арсеналець-13 - адвоката Стащука Володимира Анатолійовича задовольнити частково.

Ухвалу судді Дніпровського районного суду міста Києва від 09 серпня 2019 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді