Постанова

від 16.01.2020 по справі 908/1082/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2020 м. Дніпро Справа № 908/1082/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Паруснікова Ю.Б. (доповідач),

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

розглянувши в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Мастер Плюс на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.09.2019 у справі № 908/1082/19 (суддя Азізбекян Т.А.) повний текст рішення складено 25.09.2019 та на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 30.10.2019 у справі № 908/1082/19 (суддя Азізбекян Т.А.) повний текст додаткового рішення оформлено і підписано 04.11.2019

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ПК Індустрія , м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Мастер Плюс , м. Мелітополь, Запорізької області

про стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог, рішення суду та додаткового рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім ПК Індустрія (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Мастер Плюс (далі - відповідач), в якій, з урахуванням заяви про часткову відмову від позову, просить стягнути з відповідача: суму основного боргу 17082,42 грн; пеню у сумі 26927,36 грн; штраф у сумі 18398,34 грн; інфляційні втрати у сумі 11881,36 грн; три відсотки річних у сумі 3609,23 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного з позивачем договору поставки, в частині строків оплати за поставлений товар.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.09.2019 у справі № 908/1082/19 - позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу 17082,42 грн, суму пені 26927,36 грн, суму штрафу 18398,34 грн, суму інфляційних втрат 11881,36 грн, суму 3 % річних 3609,23 грн, суму судового збору 1921,00 грн.

Провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 6387,20 грн - закрито.

Здійснено повернення позивачу витрат судового збору у сумі 32,65 грн.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване наявністю правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.10.2019 у справі № 908/1082/19 задоволено заяву позивача про відшкодування за рахунок відповідача 17000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 17000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Задовольняючи заяву позивача про відшкодування за рахунок відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, місцевий господарський суд врахував надані заявником докази в підтвердження факту понесених останнім витрат на оплату послуг адвоката, їх співмірність зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також враховані предмет позовних вимог і строк розгляду справи.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду відповідач оскаржує його в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду та просить скасувати оскаржуване ним рішення в частині стягнення з ТОВ Агро Мастер Плюс на користь ТОВ ТД ПК Індустрія штрафу в сумі 18398,34 грн і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у відповідній частині повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме задоволення позову в частині стягнення пені та штрафу одночасно, тобто притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі.

Незгода відповідача з додатковим рішенням полягає, на його думку в допущеному судом першої інстанції порушенні норм матеріального права, оскільки при ухваленні додаткового рішення судом не враховані: складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини справи.

Оскільки вказані вище істотні складові відсутні в ухваленому місцевим господарським судом рішенні, апелянт вважає, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі повинна бути зменшена до 8 тисяч гривень.

З урахуванням вищевикладеного апелянт просить змінити додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 30.10.2019 у справі № 908/1082/19 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 17000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката і ухвалити нове рішення, яким зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 8000,00 грн.

3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з доводами відповідача не погоджується, вважає, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачена ч. 2 ст. 231 ГК України, не суперечить ст. 61 Конституції України.

Згідно ст. 549 ЦК України пеня та штраф є видами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій. Тому, на переконання позивача у цій справі пеня та штраф не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

В підтвердження своєї правової позиції, позивач наводить перелік постанов Верховного Суду (від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 у справі № 903/647/17) і підкреслює, що у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

На думку позивача, судом першої інстанції правильно встановлені правові підстави для задоволення позовних вимог та відповідно правильно вирішено спір.

Разом з тим, відповідач не був позбавлений судом можливості подавати до суду будь-які докази, власні контррозрахунки на підтвердження своїх вимог і заперечень, проте не скористався цим правом.

Крім того, позивач вважає безпідставними доводи апелянта в частині оскарження додаткового рішення місцевого господарського суду від 30.10.2019, оскільки суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу лише за клопотанням іншої сторони, відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат, в силу приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Позивач акцентує увагу на тому, що відповідачем жодного клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції не заявлялося, а відповідно, суд першої інстанції не мав права зменшувати їх розмір за своєю ініціативою.

Позивач вважає правомірним додаткове рішення, яким суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 17000,00 грн, оскільки ця сума є узгодженою сторонами в п. 3.1. Договору про надання правничої (правової) допомоги від 08.04.2019, підтвердженою детальним описом в Акті здавання-прийому наданої правничої (правової) допомоги від 25.04.2019.

Крім того, позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить колегію суддів у випадку залишення апеляційної скарги без задоволення також покласти судові витрати у сумі 5000,00 грн на відповідача.

4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

16.09.2013 між продавцем - ТОВ Торговий Дім ПК Індустрія та покупцем - ТОВ Агро Мастер Плюс укладено договір поставки № 160913/1 (далі - договір), відповідно до предмету якого продавець, у порядку і на умовах, визначених цим договором зобов`язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти та своєчасно оплатити підшипники, ГТВ, кільця стопорні, ланцюги приводні, манжети та іншу продукцію виробничо-технічного призначення партіями, в асортименті, кількості і за цінами, вказаними у рахунках.

Розділом 4 договору визначено, що покупець здійснює оплату кожної партії товару по відповідному рахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 24 банківських днів з моменту відвантаження товару .

Розділом 7 договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань добросовісна сторона має право стягнення пені (штрафної санкції) у розмірі 0,1 % від суми невиконання зобов`язань за кожен день прострочення виконання зобов`язань.

За прострочення зобов`язань понад 60 днів винна сторона сплачує добросовісній стороні додатково штраф у розмірі 10 % від суми невиконаного в строк зобов`язання.

Договір підписаний з протоколом розбіжностей, за змістом якого п. 7.2 договору вирішено залишити у редакції основного договору без змін.

Сторонами за основним договором неодноразово укладались додаткові угоди з питання продовження дії договору № 160913/1 від 16.09.2013, за остаточною редакцією - до 31.12.2018.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, на підтвердження здійснених договірних поставок, позивач надав до місцевого господарського суду ряд первинних документів, які досліджено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні в повному обсязі.

Відповідачем факт здійснених позивачем договірних поставок на виконання умов договору не заперечувався.

Всього, позивачем до позовної заяви долучено видаткові накладні на поставку товару за період з 01.01.2016 по 26.04.2019 та рахунки на їх оплату на загальну суму 1173979,48 грн.

За даними позивача, станом на 01.01.2016 за відповідачем рахувалась заборгованість за раніше поставлений товар у сумі 90893,83 грн.

Позивач вказує, що відповідач здійснив лише часткову оплату вартості придбаної продукції. Станом на день подання позову до суду залишок заборгованості становив суму 69426,18 грн, що не заперечувалося відповідачем.

Під час розгляду справи відповідач здійснив часткову оплату суми боргу та надав суду разом з відзивом на позов відповідні платіжні доручення на загальну суму 32956,56 грн (а. с. 133-137 т. 1).

31.07.2019 позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області з заявою про зменшення позовних вимог в частині суми основного боргу до 23469,62 грн, в іншій частині позов просив залишити без змін (а. с. 139-146 т. 2).

04.09.2019 позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області з заявою про часткову відмову від позову в частині суми основного боргу в розмірі 6387,20 грн (оплата платіжними дорученнями: № 2912 від 29.08.2019 на суму 3000,00 грн, № 2890 від 28.08.2019 на суму 3387,20 грн). Остаточно просить стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу 17082,42 грн.

Відповідач визнав вищевказані обставини та не заперечував проти позовних вимог.

Предметом спору в цій справі є неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого від позивача товару за договором поставки.

Згідно положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Розділом 4 договору поставки № 160913/1 від 16.09.2013 чітко встановлено, що покупець здійснює оплату кожної партії товару по відповідному рахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 24 банківських днів з моменту відвантаження товару.

По факту поставки товару сторонами належним чином оформлені первинні документи - видаткові накладні та рахунки на оплату (довіреності, податкові накладні, розрахунки), що є правовою підставою для проведення розрахунків покупцем.

Місцевим господарським судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що відповідачем порушена розрахункова дисципліна та оплата вартості товару проведена не в повному обсязі.

Оскільки предметом оскарження рішення суду є лише доводи апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме задоволення позову в частині стягнення пені та штрафу одночасно, колегія суддів не здійснює перегляд рішення місцевого господарського суду в іншій його частині, а лише в межах доводів апеляційної скарги.

5. Мотиви з яких суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду та відхиляє доводи апеляційної скарги.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні з урахуванням обставин справи, колегія суддів дійшла до висновку, що доводи апелянта не спростовують законних та обґрунтованих висновків покладених в основу рішення суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як зазначалося вище, розділом 7 п. 7.2. договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань добросовісна сторона має право стягнення пені (штрафної санкції) у розмірі 0,1 % від суми невиконання зобов`язань за кожен день прострочення виконання зобов`язань.

За прострочення зобов`язань понад 60 днів винна сторона сплачує добросовісній стороні додатково штраф у розмірі 10 % від суми невиконаного в строк зобов`язання.

Договір підписаний з протоколом розбіжностей, за змістом якого п. 7.2. договору вирішено залишити у редакції основного договору без змін.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 26927,36 грн суми пені та 18398,34 грн штрафу, які стягнуто за оскаржуваним рішенням місцевим господарським судом у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання

Частиною 4 ст. 231 ГК України передбачено, що розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України. При цьому, чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України.

При цьому колегія суддів зазначає, що п. 7.2. договору поставки № 160913/1, яким на винну сторону (у даному випадку на відповідача), покладається відповідальність у вигляді сплати на користь добросовісної сторони (у даному випадку позивача) пені та штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов`язань (невиконаного в строк зобов`язання), не оспорюються відповідачем, у зв`язку з чим в силу вимог ст. 204 ЦК України презюмується правомірність вказаного правочину.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів відхиляє доводи апелянта стосовно допущеного судом першої інстанції порушення норм матеріального права, а саме задоволення позову в частині стягнення пені та штрафу одночасно, тобто притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, оскільки у цій справі пеня та штраф не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17.

На думку колегії суддів, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Крім того, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

16.07.2019 ТОВ Агро Мастер Плюс надало до Господарського суду Дніпропетровської області відзив за вих. № 2019/07/15 від 15.07.2019 (а. с. 133), в якому не заперечувало проти задоволення позову, а навпаки визнав позов, про що свідчать численні оплати за вказаним в позові договором. Відповідач просив суд першої інстанції підготовче засідання провести без участі свого представника, закінчити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.

Оскільки на момент розгляду справи по суті в суді першої інстанції, відповідач не висловлював своєї незгоди з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, то при розгляді апеляційної скарги він позбавляється права заперечувати обставини, які не заперечувалися ним в суді першої інстанції, оскільки в апеляційній інстанції надається оцінка обставинам, які були предметом спору в суді першої інстанції.

Вказані відповідачем в апеляційній скарзі підстави для скасування оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не досліджувалися, а відповідач не довів, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що позивач у своєму позові досить детально аргументував свою правову позицію стосовно можливості одночасного стягнення пені та штрафу, з наведенням відповідної правової позиції Верховного Суду.

Стосовно доводів апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення, колегія суддів зазначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Разом з тим, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Доказів звернення відповідача до суду першої інстанції з відповідним клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, з наданням розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до даної справи не надано, а відповідно, суд першої інстанції не мав права зменшувати їх розмір за своєю ініціативою.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильним висновки суду першої інстанції про доведення позивачем фактичного здійснення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Судом першої інстанції надано детальний аналіз поданих заявником доказів стосовно розміру понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката, враховано співмірність із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; а також предметом позовних вимог та строку розгляду справи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає безпідставними доводи та вимоги апеляційних скарг, а тому в їх задоволенні відмовляє.

6. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні та додатковому рішенні повно встановлені фактичні обставини справи, належним чином досліджено наявні в матеріалах справи докази, яким надана вірна правова оцінка у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а тому місцевий господарський суд дійшов до правильних та обґрунтованих висновків про задоволення позову та заяви про ухвалення додаткового рішення.

Підстав передбачених ст. 277 ГПК України для скасування або зміни оскаржуваного відповідачем рішення та додаткового рішення, колегією суддів не виявлено.

Доводи апелянта не спростовують правомірних висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

8. Розподіл судових витрат.

У зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати за її подання у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач також просив стягнути з відповідача на його користь 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивач до суду апеляційної інстанції надав, зокрема, копію договору про надання правової (правової) допомоги № 1 від 09.12.2019, укладеного між ТОВ ТД ПК Індустрія та адвокатом Трушкевич В.В.; Ордер від 09.12.2019 ДН № 105656 про надання ТОВ ТД ПК Індустрія адвокатом Трушкевич В.В. правової допомоги у Центральному апеляційному господарському суді та Верховному Суді, Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5637 від 25.09.2019, виданого Трушкевич В.В.; Акт здавання-прийому наданої правничої (правової) допомоги до Договору про надання правничої (правової) допомоги № 1 від 09.12.2019 з переліком робіт (наданих послуг) адвокатом Трушкевич В.В. по справі № 908/1082/19, зокрема: підготовка відзиву на рішення та додаткове рішення, з детальним розрахунком затраченого часу; Копію платіжного доручення від 10.12.2019 про сплату 5000,00 грн з призначенням платежу Спл за підг відз на апеляц скарги ТОВ Агро Мастер Плюс на ріш Госп суду Запорізької обл від 04.09.2019 згідно рахунка № 10/12 від 10 грудня 2019 Без ПДВ (а. с. 255-259 т. 2).

Відповідач заперечень щодо відшкодування заявлених позивачем витрат на правову допомогу у Центральному апеляційному господарському суді чи клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не надав.

З огляду на викладене, враховуючи що позивач довів надання йому адвокатом Трушкевич В.В. зазначених послуг у суді апеляційної інстанцій у заявленому розмірі, витрати на правову допомогу мають бути відшкодовані позивачу відповідачем повністю.

Керуючись ст.ст. 126, 129, 240, 269-270, 275, 276, 281-282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Мастер Плюс на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.09.2019 у справі № 908/1082/19 та на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 30.10.2019 у справі № 908/1082/19 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 04.09.2019 у справі № 908/1082/19 та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 30.10.2019 у справі № 908/1082/19 - залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Мастер Плюс (вул. Індустріальна, буд. 30/2, м. Мелітополь, Запорізька область, 72316, ідентифікаційний код 33700322) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім ПК Індустрія (пров. Сімферопольський, буд. 6, літера Д-1 , м. Харків, 61052, ідентифікаційний код 38773958) 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

На виконання цієї постанови, доручити Господарському суду Запорізької області видачу відповідних наказів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков

Судді: Л.А. Коваль

А.Є. Чередко