Постанова

від 16.01.2020 по справі 922/2756/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2020 р. Справа № 922/2756/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Страхова компанія АРКС , м. Київ (вх. №3452 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 15.10.2019 у справі № 922/2756/19 (суддя Присяжнюк О.О.; повне рішення складено 16.10.2019 )

за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія АРКС , м. Київ,

до Акціонерного товариства Страхова компанія Мега-Гарант , м. Харків

про стягнення 75826,31 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2019 року Приватне акціонерне товариство Страхова компанія АРКС (далі - ПрАТ СК АРКС ; позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Акціонерного товариства Страхова компанія Мега - Гарант (далі - АТ СК Мега - Гарант ; відповідач) шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в сумі 75826,31 грн., з яких:

-61754,72 грн. - заборгованості з виплати страхового відшкодування;

-1788,91 грн. - інфляційних втрат за період прострочення виплати страхового відшкодування з 19.12.2018 по 14.08.2019;

-1162,03 грн. - 3 % річних за період прострочення виплати страхового відшкодування з 19.12.2018 по 14.08.2019;

-13720,65 грн. - подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення виплати страхового відшкодування з 19.12.2018 по 14.08.2019;

Витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн. позивач просив покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту № 021а7ц5 від 20.01.2017 згідно Сертифікату 155 від 27.09.2017, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди та пошкодження автомобіля, який належить страхувальнику, позивачем було виплачено страхове відшкодування в сумі 63754,72 грн. Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України Про страхування до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, а відповідальність власника транспортного засобу, з вини якого сталася дорожньо-транспортна пригода, була застрахована відповідачем - АТ СК Мега-Гарант за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/8619335 від 23.03.2018.

Господарський суд Харківської області рішенням від 15.10.2019 відмовив у задоволенні позову у даній справі, посилаючись на обставини неправомірності перебування забезпеченого транспортного засобу на території України під час скоєння ДТП.

Позивач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що оскаржуване рішення ухвалене судом з неправильним застосуванням норм матеріального права. Позивач посилається зокрема на те, що до предмету доказування у даній справі не входить встановлення наявності порушень водієм (винуватцем ДТП, власником ТЗ) приписів Митного кодексу України, а встановлені судом порушення митних правил не впливають на обов`язок відповідача здійснити виплату страхового відшкодування, позаяк порушення митних правил ввезення автомобілів на територію України може бути предметом адміністративної відповідальності особи та не є підставою для звільнення від цивільної відповідальності учасників страхових відносин відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України Про страхування . Позивач просить визнати справу малозначною та розглядати її у порядку спрощеного провадження, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 15.10.2019 у справі № 922/2756/19 та ухвалити нове судове рішення, за яким стягнути з АТ СК Мега-Гарант на користь ПрАТ СК АРКС 75826,31 грн. шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, та судовий збір у розмірі 1921,00 грн. за подачу позовної заяви та 2881,50 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Разом із цим позивач звернувся до суду із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду у даній справі, посилаючись на те, що скарга подається протягом 20-ти днів з моменту отримання позивачем повного тексту рішення.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2019 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий (суддя-доповідач) Барбашова С.В., судді Істоміна О.А., Пелипенко Н.М.

Відповідно до частини першої статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, повний текст рішення Господарського суду Харківської області від 15.10.2019 у справі № 922/2756/19 підписано 16.10.2019, отримано позивачем 21.10.2019, про що свідчить штамп вхідної поштової кореспонденції установи позивача, а скарга подана 08.11.2019, тобто протягом 20-ти днів з моменту отримання позивачем повного тексту оскаржуваного рішення, тому відповідно до частини другої статті 256 Господарського процесуального кодексу України позивач має право на поновлення пропущеного строку на оскарження рішення суду у даній справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 поновлено позивачу строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 15.10.2019 по справі № 922/2756/19; відкрито апеляційне провадження у справі № 922/2756/19 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Страхова компанія АРКС , м. Київ на рішення Господарського суду Харківської області від 15.10.2019; відповідачу встановлено строк для подання до канцелярії Східного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу позивача та доказів надсилання (надання) скаржнику копії відзиву та доданих до нього документів до 04.12.2019 (включно); учасникам справи роз`яснено, що апеляційний розгляд справи № 922/2756/19 відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, зважаючи на нижченаведене.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України Про страхування договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України Про страхування залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

Згідно пункту 3 статті 20 Закону України Про страхування страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України Про страхування передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Частиною першою статті 25 Закону України Про страхування визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв`язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування .

Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України Про страхування , відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв`язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.

З матеріалів справи та положень статей 512, 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України Про страхування вбачається, що позивач набув право вимоги до відповідача в порядку суброгації.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України Про страхування від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов`язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.

Як обґрунтовано встановлено місцевим господарським судом та не оспорено учасниками справи, 20.01.2017 між Приватним акціонерним товариством СТРАХОВА КОМПАНІЯ АХА СТРАХУВАННЯ , правонаступником якого є ПрАТ СК АРКС (далі - позивач), та ТОВ СІЛЬПО-ФУД було укладено Генеральний договір добровільного страхування наземного транспорту за № 021а7ц5, предметом якого згідно Сертифікату № 155 від 27.09.2017 є транспортний засіб SKODA FABIA CLASSIC (д.р.н. НОМЕР_1 ), а 19.07.2018 о 16.05 год. в м. Харкові по вул. Академіка Павлова сталася дорожньо-транспортна пригода (зіткнення транспортних засобів) за участю:

(1) -автомобіля SKODA FABIA CLASSIC (д.р.н. НОМЕР_1 ), яким керував водій ОСОБА_1 (власник автомобіля - ТОВ СІЛЬПО-ФУД );

(2) -автомобіля Fiat Nuovo Doblo (др.н. НОМЕР_2 ), яким керував водій ОСОБА_2 , (власник автомобіля - ОСОБА_3 ),

(3)-автомобіля MAZDA RX-8 д.р.н. НОМЕР_3 , яким керував водій ОСОБА_4 , (власник автомобіля - МВ LYVYEM AUTO), внаслідок чого було пошкоджено автомобіль SKODA FABIA CLASSIC (д.р.н. НОМЕР_1 ), що був застрахований у АТ СК АХА СТРАХУВАННЯ , згідно Договору страхування № 021а7ц5/155 (що підтверджується відповіддю від НПУ про ДТП, в якій зафіксовано механічні пошкодження ТЗ, та актом огляду пошкодженого ТЗ з фотододатками).

При цьому судом першої інстанції встановлено, що згідно Довідки № 3018201354807738 про ДТП та Постанови Київського районного суду м. Харкова від 09.08.2018 (справа № 640/13065/18) дорожньо-транспортна пригода сталося внаслідок порушення водієм ОСОБА_4 пункту 12.1 Правил дорожнього руху України (стаття 124 КпАП України).

Страхувальник (ТОВ СІЛЬПО-ФУД ) звернувся до позивача із повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та із заявою на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу.

Відповідно до розрахунку суми страхового відшкодування, страхового акту № АХА2398512 від 07.08.2018 року, № АХА2423854 від 06.11.2018 та умов Договору страхування № 021а7ц5/155, розмір страхового відшкодування склав 63754,72 грн.

Дане страхове відшкодування було сплачено позивачем за відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу на СТО згідно платіжного доручення № 482637 від 08.08.2018 на суму 61154,72 грн. та № 512565 від 07.08.2018 на суму 2600,00 грн.

Поряд із цим, із матеріалів справи вбачається, що 23.03.2018 між АТ СК МЕГА-ГАРАНТ та громадянкою ОСОБА_5 було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і видано Поліс АК/8619335, згідно з яким була застрахована її відповідальність як власника автомобіля MAZDA RX-8 д.р.н. НОМЕР_4 НОМЕР_5 .

Положеннями статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Таким актом є Закон України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

У відповідності до статті 5 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Отже, колегія суддів вважає, що на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди ( ОСОБА_4 ) за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу MAZDA RX-8 д.р.н. НОМЕР_3 була застрахована відповідно до Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в АТ СК МЕГА-ГАРАНТ згідно полісу № АК/8619335, що підтверджуємся відповіддю від ППУ про ДТП та роздруківкою з бази МТСБУ щодо полісу № АК/8619335).

Зважаючи на викладене та враховуючи приписи статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України Про страхування , якими регулюються правовідносини між сторонами у справі, що розглядається, позивач, виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до АТ СК Мега-гарант , яке застрахувало цивільно-правову відповідальність власника автомобіля MAZDA RX-8 д.р.н. НОМЕР_4 НОМЕР_5 перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу.

Позивач реалізував своє право кредитора шляхом пред`явлення вимоги до відповідача, оскільки за договором страхування відповідальності (Закон України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ) останнє надало згоду на прийняття обов`язку сторони боржника у деліктному зобов`язанні, якщо воно виникне.

Натомість, заперечуючи проти позову, відповідач стверджує, що автомобіль MAZDA RX-8 д.р.н. НОМЕР_4 JMZSE17N250127531 був ввезений на територію України в режимі транзит ще 23.02.2018, відповідно, зазначений автомобіль не міг використовуватися на митній територій України інакше як з метою його вивезення за межі країни, а починаючи із 06.03.2018 - перебування зазначеного транспортного засобу в Україні було незаконним, оскільки згідно із частиною першою статті 90 Митного Кодексу України транзит - це митний режим відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів чи або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; для автомобільного транспорту встановлюється строк транзитних перевезень 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб).

За вказаних обставин відповідач в обґрунтування заперечень проти позову послався на те, що користування зазначеним автомобілем водієм ОСОБА_4 в момент ДТП 19.07.2018 було неправомірним, в зв`язку з чим у розумінні пункту 1.4. Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів така особа не може вважатися такою, відповідальність якої застрахована.

Відповідач, АТ СК Мега-гарант , також не вважає зазначену подію страховим випадком за полісом №АК/8619335, відтак у АТ СК МЕГА-ГАРАНТ не настав обов`язок щодо виплати страхового відшкодування за Полісом № АК/8619335.

Відмовляючи у задоволенні даного позову, суд першої інстанції, повністю погодившись із доводами відповідача та посилаючись на положення пункту 1.4. Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів та приписи частини першої статті 90 Митного Кодексу України, зазначив, що оскільки забезпечений транспортний засіб (автомобіля MAZDA RX-8 д.р.н. НОМЕР_4 НОМЕР_5 ) знаходився в режимі тимчасового ввезення та був ввезений на територію України в режимі транзит ще 23.02.2018, що підтверджується листом вих.№2210/12/03-70-07 від 11.12.2018 Волинської митниці ДФС, тому, починаючи із 06.03.2018, перебування зазначеного транспортного засобу в Україні було неправомірним, що зумовило відмову в задоволенні заявленого позову.

Проте з даними висновками не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 Цивільного кодексу України).

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права.

Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Тобто, володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом. При цьому, вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, необхідно встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку .

Відповідно до статті 380 Митного кодексу України тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб. Транспортні засоби особистого користування, що класифікуються за товарною позицією 8903 згідно з УКТ ЗЕД, можуть використовуватися громадянами, які ввезли їх в Україну, а також громадянами-резидентами та громадянами-нерезидентами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення, за умови використання транспортного засобу від імені і згідно з інструкціями користувача права на тимчасове ввезення . Такі транспортні засоби не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності в Україні, бути розкомплектовані чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.

Згідно з пунктом 1.4 частини першої статті 1 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та частиною четвертою статті 397 Цивільного кодексу України особами, відповідальність яких застрахована, вважаються страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом .

Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Отже, для вирішення питання, чи є особа, яка керувала під час скоєння ДТП транспортним засобом, особою, відповідальність якої застрахована відповідно до норм Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та умов договору про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності, дослідженню підлягають обставини правомірності володіння такою особою зазначеним транспортним засобом.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції колегією суддів не встановлено заволодіння застрахованим автомобілем MAZDA RX-8 д.р.н. НОМЕР_4 НОМЕР_5 неправомірним способом водієм ОСОБА_4 , тому посилання відповідача на відсутність підстав для виплати страхової суми страховою компанією, яка застрахувала цей автомобіль, є безпідставними.

Лист вих.№2210/12/03-70-07 від 11.12.2018 Волинської митниці ДФС також не підтверджує незаконне заволодіння винуватцем ДТП забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до пункту 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Крім того, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відтак, за наявності у водія транспортного засобу реєстраційного документа на цей транспортний засіб, законність володіння таким транспортним засобом презюмується.

При цьому, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено, а скаржником не надано належних та допустимих доказів в розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження відсутності реєстраційних документів у водія забезпеченого транспортного засобу - автомобіля MAZDA RX-8 д.р.н. НОМЕР_3 на момент скоєння ДТП, чи доказів відсутності посвідчення водія у фізичної особи ОСОБА_4 .

Отже факт неправомірності керування забезпеченим транспортним засобом винуватцем ДТП відповідачем не доведений і судом апеляційної інстанції не встановлений.

Виходячи з аналізу положень статті 627 Цивільного кодексу України та статті 44 Господарського кодексу України України, сторони є не лише вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, але й здійснюють власну діяльність на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу MAZDA RX-8 д.р.н. НОМЕР_4 НОМЕР_5 , будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/8619335, застрахована відповідачем.

Відповідачем не доведено, а судом апеляційної інстанції не встановлено спеціальних заборон щодо страхування автомобілів, ввезених в Україну на умовах тимчасового ввезення для особистого користування.

Разом із цим, позивач надав належні та допустимі докази, що підтверджують факт завдання шкоди водієм ОСОБА_4 , а також докази того, що відповідач є особою, яка відповідно до вимог чинного законодавства має зобов`язання щодо відшкодування шкоди, завданої забезпеченим транспортним засобом.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції приймає до уваги те, що договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АК/8619335) недійсним не визнавався.

В той же час колегія суддів апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити, що порушення митних правил ввезення автомобілів на територію України може бути предметом адміністративної відповідальності особи, яка ввезла такий транспортний засіб. Зазначені обставини, а також обставини неправомірного перебування забезпеченого транспортного засобу на території України під час скоєння ДТП, не є підставою для звільнення від цивільної відповідальності учасників страхових відносин відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України Про страхування .

З цих обставин колегія суддів погоджується із доводами заявника апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції положень пункту 1.4. Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів .

Таким чином на підставі статей 5, 22 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів та у зв`язку із укладенням відповідачем полісу, відповідач взяв на себе обов`язок за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації застрахованого транспортного засобу MAZDA RX-8 д.р.н. НОМЕР_4 НОМЕР_5 , а отже особою, за рахунок якої підлягає задоволенню набуте позивачем право зворотної вимоги у розумінні статті 993 Цивільного кодексу України, є саме відповідач.

Що стосується доводів відповідача, наведених у відзиві на позовну заяву вх. № 21896 від 13.09.2019 (том 1 аркуші справи 87-91), які полягають у тому, що позивач фактично просить стягнути збитки без урахування коефіцієнта фізичного зносу пошкодженого автомобіля, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до статті 22 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Відповідно до статті 9 Закону України Про страхування франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Таким чином, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування, страховик (позивач) набув права зворотної вимоги до страховика винної особи (відповідача у справі) на підставі статті 27 Закону України Про страхування у сумі виплаченого страхового відшкодування, але у визначених законодавством межах та із вирахуванням франшизи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявив вимогу до відповідача (страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) про відшкодування шкоди у розмірі повної вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу за вирахуванням встановленої договором франшизи.

Згідно з розрахунком суми страхового відшкодування його розмір склав 63754,72 грн., і був сплачений позивачем за відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу на СТО згідно відповідних платіжних доручень, про що було зазначено вище.

Відповідно до інформації, що міститься в роздруківці з бази МТСБУ стосовно поліса № АК/8619335 станом на 19.07.2018: Ліміт за шкоду майну становить 100000,00 грн. Франшиза встановлена в розмірі 2000,00 грн.

За даними позивача страхове відшкодування дорівнює 61754,72 грн. та розраховано останнім наступним чином: сума боргу в розмірі 63754,72 грн. - франшиза в розмірі 2000,00 грн. = 61754,72 грн.

Обґрунтовуючи розмір позовних вимог, позивач також послався на Звіт № 11/68/1 від 10.12.2018 про оцінку автомобіля MAZDA RX-8 д.р.н. НОМЕР_6 , наданий суб`єктом оціночної діяльності Шаповаловим В.І., відповідно до якого розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля SKODA FABIA CLASSIC (д.р.н. НОМЕР_1 ) внаслідок ДТП складає 67944,00 грн.

Однак колегія суддів апеляційної інстанції визначає, що в даному випадку, вартість матеріального збитку визначена позивачем у розмірі суми вартості відновлювального ремонту від цих пошкоджень, без урахування значення коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні.

Так, зі Звіту № 11/68/1 від 10.12.2018 про оцінку автомобіля MAZDA RX-8 д.р.н. НОМЕР_3 вбачається, що при розрахунку такої складової відновлювального ремонту зазначеного автомобіля, як вартість складових запчастин, суб`єктом оціночної діяльності Шаповаловим В.І. не враховано коефіцієнт фізичного зносу зазначеного автомобіля, що мав місце на момент скоєння ДТП, і відповідно, включено в рахунок повну вартість нових складових, які підлягають заміні під час ремонту, в розмірі 46111,19 грн.

Водночас, спеціальні норми Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Згідно зі статтею 29 та пунктом 32.7 статті 32 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов`язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів.

Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).

Відповідно до вимог пункту 8.2. цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:

Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З ), де:

С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.;

С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.;

С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.;

Е з - коефіцієнт фізичного зносу.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Тому пред`явлення позивачем до відповідача (страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним.

Колегія суддів в силу ч. 4. ст. 236 Господарського процесуального кодексу України приймає до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/5001/17.

Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановленні вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов`язковим.

Пунктами 7.38, 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, встановлено, що значення Е приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує:

5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД;

7 років - для інших легкових КТЗ;

3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД;

4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів;

5 років - для мототехніки.

Винятком, стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що у відповідача у зв`язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов`язок відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (100000,00 грн.), в межах суми фактичних затрат, право на вимогу якої перейшло до позивача у зв`язку з понесенням витрат на оплату ремонту автомобіля, на основі вартості, визначеної суб`єктом оціночної діяльності у звіті, але виходячи з вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнта зносу деталей та за вирахуванням франшизи .

Відповідно до технічного паспорту на автомобіль SKODA FABIA CLASSIC (д.р.н. НОМЕР_1 ), зазначений автомобіль випущений в 2008 році. Отже, станом на момент ДТП його вік перевищував 7 років і, відповідно, суб`єкт оціночної діяльності Шаповалов В.І. помилково не врахував коефіцієнт фізичного зносу зазначеного автомобіля при розрахунку вартості складових, необхідних для проведення його відновлювального ремонту.

Користуючись наданим правом та з метою усунення зазначеного недоліку АТ СК МЕГА-ГАРАНТ звернулося до суб`єкта оціночної діяльності Мороза С.М. із запитом щодо визначення розміру коефіцієнту фізичного зносу автомобіля SKODA FABIA CLASSIC (д.р.н. НОМЕР_1 ) станом на момент скоєння ДТП.

Відповідно до Звіту №45/08/19 від 29.08.2019 розмір коефіцієнту фізичного у автомобіля SKODA FABIA CLASSIC (д.р.н. НОМЕР_1 ) складає 0,60.

З урахуванням положень частин першої та шостої статті 9 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні у Звіті №45/08/19 від 29.08.2019 суб`єктом оціночної діяльності було обґрунтовано застосовано при визначенні розміру зносу пункти пункту 8.2., 7.38, 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092.

Крім того, значення коефіцієнта фізичного зносу (ЕЗ) застрахованого позивачем автомобіля 2008 року випуску прийнято таким, що дорівнює 0,6, оскільки на момент скоєння ДТП строк експлуатації зазначеного транспортного засобу перевищував 7 років.

Зазначені у Звіті №45/08/19 від 29.08.2019 висновки щодо розміру коефіцієнту фізичного автомобіля SKODA FABIA CLASSIC (д.р.н. НОМЕР_1 ) (станом на момент скоєння ДТП) позивачем не спростовані.

Таким чином, обсяг відповідальності відповідача, як страховика винної у вчиненні ДТП особи виник за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є обмеженим лімітом відповідальності (100000,00 грн.), зазначеним в полісі, і розраховується з урахуванням зносу деталей, замінених в процесі відновлення транспортного засобу та за мінусом франшизи:

Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З ) = 9 169,50 грн. + 12663,31 грн. + 46111,19 (1-0,6) = 40277,29 грн. - 2000,00 грн. = 38277,29 грн.

Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача за заявленим позовом підлягає стягненню 38277,29 грн. шкоди, що підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка її завдала. Позовні вимоги в частині стягнення шкоди в сумі 23477,43 грн. задоволенню не підлягають, у зв`язку з їх безпідставністю.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1788,91 грн. інфляційних втрат, 1162,03 грн. 3 % річних та 13720,65 грн. подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення сплати страхового відшкодування з 19.12.2018 по 14.08.2019.

Розглянувши вимоги позивача в цій частині колегія суддів встановила наступне.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

У разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату) (стаття 979 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Частиною другою цієї статті визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто передбачена зазначеною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов`язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3 % річних від простроченої суми здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

Згідно із статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Поряд із цим, для інституту суброгації встановлений особливий правовий режим, право вимоги за яким застосовується за договором майнового страхування відповідно до статті 27 Закону України Про страхування та статті 993 Цивільного кодексу України.

Правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, як і правовідношення з відшкодування шкоди в порядку суброгації, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов`язанням.

Тож, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін у справі як грошових зобов`язань, колегія суддів дійшла висновку, що на них також поширюється дія положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів також враховує, що під час вирішення питання щодо задоволення позову про стягнення зі страховика сум інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання для нарахування зазначених сум необхідно встановити період такого нарахування - дату, з якої починається прострочення виплати страхового відшкодування.

Так, заява позивача за вих.№7655/18/ЦВ від 14.09.2018 про відшкодування шкоди у розмірі 61154,72 грн. вручена відповідачу 19.09.2018, що підтверджується поштовою накладною (том 1 аркуш справи 17).

Відтак відповідна виплата повинна була бути здійснена відповідачем до 18.12.2018 включно.

Однак відповідач після її отримання виплату коштів позивачу не здійснив, а отже в даному випадку має місце прострочення виконання грошового зобов`язання з 19.12.2018.

Колегія суддів, перевіривши здійснені позивачем розрахунки суми інфляційних втрат та 3 % річних, період їх нарахування, дійшла висновку, що такі розрахунки невірні, оскільки позивачем неправомірно визначено обсяг відповідальності відповідача на суму 59154,72 грн. При цьому вказана сума жодним чином позивачем не обґрунтована.

Враховуючи те, що з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню 38277,29 грн. шкоди, тому за розрахунком суду апеляційної інстанції розмір інфляційних втрат за заявлений позивачем період прострочення складає 1157,55 грн., а 3 % річних - 751,91 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на вказані суми. В частині вимог про стягнення 631,36 грн. інфляційних втрат та 410,12 грн. 3 % річних у позові слід відмовити, у зв`язку з їх безпідставністю.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 13720,65 грн. подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення сплати спірного відшкодування, тобто пені, колегія суддів відзначає наступне.

Вирішуючи питання щодо можливості нарахування пені у страхових правовідносинах, колегія суддів враховує, що господарські суди повинні правильно визначати правовий режим, в порядку якого має здійснюватися відшкодування завданої шкоди, розмежовуючи при цьому режими регресу та суброгації.

За визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник з правовідносин з відшкодування шкоди, а не з договірних зобов`язань.

У даній справі подвійна облікова ставка НБУ нарахована позивачем (страховиком) на суму страхового відшкодування, від виплати якого ухиляється інший страховик (відповідач) в порядку суброгації.

Законами України Про страхування та Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП, а договірні відносини між сторонами відсутні, відтак, відсутні і правові підстави для стягнення подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно з вимогами статті 547 та пункту 1 частини другої статті 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається, а судом апеляційної інстанції не встановлено, укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не визначено, що виключає правові підстави для стягнення суми пені.

Водночас, згідно з пунктом 36.5 статті 36 Закону Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Разом з тим, положення пункту 36.5 статті 36 Закону Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не поширюються на правовідносини між страховиками, оскільки ця норма регулює відносини страховика і страхувальника за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За таких обставин, для позадоговірних зобов`язань, які виникли в порядку суброгації у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов`язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

З огляду на вказані обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача подвійної облікової ставки НБУ в сумі 13720,65 грн., нарахованої на суму простроченого страхового відшкодування, не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищезазначене, заявлені у даній справі позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення були неправильно застосовані норми матеріального права, неповно з`ясовані обставини справи, а тому рішення Господарського суду Харківської області від 15.10.2019 у справі № 922/2756/19 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Зважаючи на встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд частково погоджується із доводами позивача, наведеними в обґрунтування апеляційної скарги, та частково її задовольняє.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як передбачено частиною першою статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплаті судового збору за розгляд справи місцевим господарським судом у розмірі 602,80 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 904,20 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 277, ст.ст. 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Страхова компанія АРКС , м. Київ на рішення Господарського суду Харківської області від 15.10.2019 у справі № 922/2756/19 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 15.10.2019 у справі № 922/2756/19 скасувати і ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Страхова компанія АРКС (04070, м.Київ, вулиця Іллінська, 8; ідентифікаційний код юридичної особи 20474912) до Акціонерного товариства Страхова компанія Мега-Гарант (61057, місто Харків, вулиця Донця-Захаржевського, будинок 6/8; ідентифікаційний код юридичної особи 30035289) про стягнення 75826,31 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Страхова компанія Мега-Гарант (61057, місто Харків, вулиця Донця-Захаржевського, будинок 6/8; ідентифікаційний код юридичної особи 30035289) на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія АРКС (04070, м.Київ, вулиця Іллінська, 8; ідентифікаційний код юридичної особи 20474912):

38277,29 грн. - шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

1157,55 грн. - інфляційних втрат,

751,91 грн. - 3% річних.

В частині вимог про стягнення з Акціонерного товариства Страхова компанія Мега-Гарант (ідентифікаційний код юридичної особи 30035289) на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія АРКС (ідентифікаційний код юридичної особи 20474912) шкоди в сумі 23477,43 грн., 631,36 грн. інфляційних втрат, 410,12 грн. 3 % річних та 13720,65 грн. подвійної облікової ставки НБУ у позові відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Страхова компанія Мега-Гарант (61057, місто Харків, вулиця Донця-Захаржевського, будинок 6/8; ідентифікаційний код юридичної особи 30035289) на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія АРКС (04070, м.Київ, вулиця Іллінська, 8; ідентифікаційний код юридичної особи 20474912) 602,80 грн. судових витрат зі сплати судового збору за подачу позовної заяви.

Стягнути з Акціонерного товариства Страхова компанія Мега-Гарант (61057, місто Харків, вулиця Донця-Захаржевського, будинок 6/8; ідентифікаційний код юридичної особи 30035289) на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія АРКС (04070, м.Київ, вулиця Іллінська, 8; ідентифікаційний код юридичної особи 20474912) 904,20 грн. судових витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Харківської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 16.01.2020.

Головуючий суддя С.В. Барбашова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя Н.М. Пелипенко