Рішення

від 15.01.2020 по справі 910/13678/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2020Справа № 910/13678/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Акціонерного товариства "Укрнафтопродукт" (бульвар Верховної ради, буд. 34, м. Київ, 02094, код ЄДРПОУ 00018201)

до Міністерства фінансів України (вул. Грушевського 12/2, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 00013480)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державна акціонерна компанія "Хліб України" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського 1, код ЄДРПОУ 20047943)

про зобов`язання вчинити дії,

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Рижий А.А.

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Укрнафтопродукт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, яким просить зобов`язати Міністерство фінансів України вчинити дії, що є обов`язковими для нього в силу договору сторін та постанови Уряду.

Позовні вимоги мотивовані наявністю підстав для зобов`язання відповідача зарахувати в погашення витрат державного бюджету за проведеними платежами за отримані під гарантію Кабінету Міністрів України іноземні кредити за контрактами № SP-112 від 29.12.1995 та № VN-2-96 від 01.10.1996 заборгованості відповідача перед позивачем в частині непроведених розрахунків за поставлене сільгосптоваровиробникам пальне згідно з розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 27.06.1996 № 411-р, від 29.09.1996 № 591-р та від 28.06.1997 № 332-р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 відкрито провадження у справі # 910/13678/19 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.11.2019, встановлено відповідачу строк для подання відповіді на позовну заяву, позивачу - строк для подання заперечень на відзив та ін.

25.10.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву та заява про застосування позовної давності Міністерства фінансів України.

У поданому відзиві відповідач проти позову заперечує повністю, вважаючи його необґрунтованим, а позовні вимоги повністю недоведеними. Згідно з поданим відзивом, підстави для проведення зарахування, що його вимагає позивач, відсутні, оскільки договір № 12/3-29-95-22-04/06 про розрахунки за нафтопродукти, що надійшли сільгосптоваробиробникам під зустрічну поставку сільськогосподарської продукції до державних ресурсів не підписано, а Акціонерне товариство "Укрнафтопродукт" має прострочену заборгованість перед Державним бюджетом України.

01.11.2019 судом отримано від позивача відповідь на відзив, заперечення на заяву про застосування строків позовної давності та заяву про залучення третіх осіб.

У відповіді на відзив позивач заперечує твердження відповідача про наявність у нього простроченої заборгованості перед бюджетом, оскільки численними судовими рішеннями було встановлено, що Акціонерне товариство "Укрнафтопродукт" виконало зобов`язання та погасило витрати державного бюджету за проведеними платежами за отримані під гарантію Кабінету Міністрів України іноземні кредити за контрактами № SP-112 від 29.12.1995 та № VN-2-96 від 01.10.1996. До того ж, судовим рішенням, що набрало законної сили, відповідача було зобов`язано укласти договір№ 12/3-29-95-22-04/06 про розрахунки за нафтопродукти, що надійшли сільгосптоваробиробникам під зустрічну поставку сільськогосподарської продукції до державних ресурсів і цим позовом Акціонерне товариство "Укрнафтопродукт" просить суд зобов`язати відповідача виконати свої обов`язки в натурі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 до участі у справі залучено Державну акціонерну компанію "Хліб України" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача; підготовче засідання відкладено на 04.12.2019.

04.12.2019 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 04.12.2019 судом постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання про продовження строку підготовчого провадження в порядку ч. 3ст. 177 Господарського процесуального кодексу України та про відкладення підготовчого засідання на 11.12.2019.

11.12.2019, вчинивши всі передбачені процесуальним законодавством дії за ст.ст. 182-183 Господарського процесуального кодексу України, суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи для судового розгляду по суті на 18.12.2019.

У судовому засіданні 18.12.2019 під час розгляд спору по суті представник позивача підтримав позовні вимоги про примусове виконання Міністерством фінансів України зобов`язання за договором № 12/3-29-95-22-04/06 про розрахунки за нафтопродукти, що надійшли сільгосптоваробиробникам під зустрічну поставку сільськогосподарської продукції до державних ресурсів.

Зокрема, згідно з поданим позовом і поясненнями представника позивача Акціонерне товариство "Укрнафтопродукт" просить суд зобов`язати Міністерство фінансів України зарахувати в погашення витрат Державного бюджету за проведеними платежами за отримані під гарантію Кабінету Міністрів України іноземні кредити за контрактами № SP-112 від 29.12.1995 та № VN-2-96 від 01.10.1996 заборгованість відповідача перед позивачем в частині непроведених розрахунків за поставлене сільгосптоваровиробникам пальне згідно з розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 27.06.1996 № 411-р, від 29.09.1996 № 591-р та від 28.06.1997 № 332-р.

Мотивуючи свої вимоги, позивач посилається на ухилення відповідача від виконання його зобов`язань, які, окрім указаної угоди, були покладені на Міністерство фінансів України постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.1998 № 957 "Про забезпечення акціонерною холдинговою компанією "Укрнафтопродукт" сільськогосподарських товаровиробників нафтопродуктами у 1998 році".

Звернення позивача до суду обумовлене необхідністю захисту майнових прав товариства, за яким, згідно з відомостями Міністерства фінансів України, обліковується заборгованість перед Державним бюджетом України. Така заборгованість, серед іншого, спричиняє негативний вплив на процедуру приватизації державного пакету акцій товариства та його інвестиційну привабливість.

За твердженнями позивача, Акціонерне товариство "Укрнафтопродукт" належним чином та своєчасно виконало свою частину зобов`язань за договором та постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.1998 № 957, тоді як відповідач весь час ухилявся від укладення договору та зарахування платежів і, відповідно, списання бюджетної заборгованості товариства, що зумовило звернення до суду з цим позовом, не зважаючи на наявність такого, що набрало законної сили, рішення суду, яким суд зобов`язав Міністерство фінансів України укласти відповідний договір з позивачем.

Підтримуючи позов і не погоджуючись з запереченнями відповідача, викладеними і відзиві на позовну заяву, позивач стверджує, що строк позовної давності Акціонерним товариством "Укрнафтопродукт" не пропущено, адже до позовних вимог підлягають застосуванню застереження за ч. 9 ст. 15 Бюджетного кодексу України.

Представник відповідача проти позову заперечував та, при цьому, просив суд застосувати наслідки пропуску позивачем строків позовної давності для звернення до суду та відмовити у задоволенні позову.

Згідно з відзивом на позовну заяву та поясненнями представника відповідача позов є необґрунтованим, оскільки позивач не виконав свої зобов`язання за угодами № 7 та № 26, адже не забезпечив навіть частково платежі за акредитивом в обсязі сум, отриманих ним з Державного бюджету, що призвело до витрат бюджетних коштів за гарантованими державою кредитами. За даними Міністерства фінансів України станом на 01.09.2019 позивач має заборгованість перед Державним бюджетом України в сумі 17 041 897,23 доларів США, що є різницею, яка виникла при застосуванні сторонами різних коефіцієнтів обміну палива на зерно та різної ціни на паливо при проведенні звірки розрахунків. Також відповідач наголошує на тому, що у позовній заяві позивач не обґрунтував як факту укладення договору № 12/3-29-95-22-04/06, так і обставин невиконання Міністерством фінансів України його умов, а самі лише посилання позивача на те, що договір є укладеним, не відповідає дійсним обставинам справи та не підтверджується доказово.

18.12.2019 у судовому засіданні, заслухавши пояснення представників сторін по суті спору, дослідивши докази, суд на місці ухвалив відкласти судове засідання на 15.01.2020.

У судовому засіданні 15.01.2020 представник позивача позові підтримав повністю. Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з`явились, про причини неявки суду не повідомили.

Третя особа свою правову позицію по суті спору суду не донесла, уповноваженого представника для участі в засіданнях не направляла, письмові пояснення не подала. Оскільки про наявність у провадженні суду справи № 910/13678/19 Державна акціонерна компанія "Хліб України" повідомлялася своєчасно та належним чином, суд не вбачає процесуальних перешкод для вирішення спору по суті за відсутності в засіданнях представника третьої особи та її письмових пояснень у матеріалах справи.

15.01.2020 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Укрнафтопродукт" - позивач у справі є юридичною особою згідно з законодавством України і відповідно до свого статуту є правонаступником Українського об`єднання по забезпеченню нафтою і нафтопродуктами "Укрнафтопродукт".

З розділу І статуту позивача слідує, що його найменування змінювалося в порядку чинного у відповідний період часу законодавства і ним були: Приватне акціонерне товариство "Укрнафтопродукт", Публічне акціонерне товариство "Укрнафтопродукт", Відкрите акціонерне товариство "Укрнафтопродукт", Акціонерна холдингова компанія "Укрнафтопродукт", Українське об`єднання по забезпеченню нафтою і нафтопродуктами "Укрнафтопродукт".

10.05.1995 Урядом України в особі Міністерства фінансів України та Урядом Сполучених Штатів Америки в особі Агентство з міжнародного розвитку укладено Гарантійну структурну угоду від 10.05.1995 задля втілення особливої програми підтримки Агентством з міжнародного розвитку придбання покупцями з України якісних сільськогосподарських товарів та послуг, вироблених або тих, що походять із Сполучених Штатів Америки. Угода була ратифікована Законом України від 14.07.1995 № 309-95-ВР.

У рамках цієї угоди Українське об`єднання по забезпеченню нафтою і нафтопродуктами "Укрнафтопродукт", правонаступником якого є позивач, укладалися зовнішньоекономічні торгівельні контракти на закупівлю паливно-мастильних матеріалів для потреб сільського господарства України. Зокрема, з Компанією "Texaco Refining and Marketing Inc." та Компанією "Sanstone venture" укладено контракт № SP-112 від 29.12.1995 з додатком № 1 від 17.07.1996 та контракт № VN-2/96 від 01.10.1996 з доповненням № 1 від 17.12.1996 з Компаніями "Total Oil Inc". та "Energy Management Group, LLC".

Згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.01.1996 № 21-р, Урядом було вирішено надати гарантії на користь Агентства міжнародного розвитку в рамках Гарантійної структурної угоди за зобов`язаннями з акредитивів, які відкриватиме Державний експортно-імпортний банк України у доповнення до зобов`язань підприємств, що закуповуватимуть товари, в тому числі за зобов`язаннями позивача в частині його розрахунків за контрактом № SP-112 (Гарантія Кабінету Міністрів України щодо акредитиву від 12.01.1996 № 40-116/96).

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 № 161-р (зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.08.1996 № 502-р) Державний експортно-імпортний банку України на доповнення до зобов`язань позивача за контрактом № SP-112 за заявою позивача відкрив йому акредитив на загальну суму 40 000 000,00 доларів США (платежі за акредитивом повинні були здійснюватися протягом 540 днів від дати транспортного документу), а також уклав з позивачем угоду про умови, порядок та забезпечення розрахунків за акредитивом від 12.08.1996 № 7 (далі - угода № 7) з наступним додатком від 20.11.1997 № 1.

Виконання грошових зобов`язань позивача перед банківською установою за угодою № 7 від 20.11.1997 було забезпечено заставою. Згідно із договорами застави від 02.02.1996 № 213 та від 14.02.1996 № 223 предметом застави є право вимоги на сільськогосподарську продукцію загальною вартістю 12 340 740,00 доларів США та право вимоги на нафтопродукти загальною вартістю 40 000 000,00 доларів США відповідно.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.06.1996 № 411-р (зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.09.1996 № 591-р) Міністерство сільського господарства і продовольства України, Міністерство фінансів України і Міністерство економіки України наказом від 24 09 1996 № 301/202/130 з подальшими змінами затвердили Порядок забезпечення сільськогосподарських товаровиробників нафтопродуктами в рахунок фінансування заготівлі сільськогосподарської продукції за державним замовленням 1996 року та проведення за них розрахунків шляхом поставки зерна до державних ресурсів (далі - Порядок).

Порядок передбачав наступний механізм розрахунку за поставлені сільськогосподарським товаровиробникам нафтопродуктів. Позивач, як постачальник нафтопродуктів, укладає договори на поставку з постачальницькими організаціями в Автономній Республіці Крим та областях згідно з розподілом. Останні, в свою чергу, укладають договори з сільськогосподарськими товаровиробниками та передають їм нафтопродукти за актами передачі-приймання. Товаровиробники розраховуються за отримані нафтопродукти шляхом поставки до державних ресурсів зерна. Головне управління Державного казначейства України на підставі розподілу, а також інформації щодо забезпечення товаровиробників нафтопродуктами, перераховує управлінням Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим та областях кошти для проведення розрахунків за поставлені нафтопродукти, які в свою чергу перераховують їх позивачеві. При цьому, для оплати витрат, понесених позивачем на території України, Головним управлінням Державного казначейства України надається аванс у розмірі 50 відсотків від вартості поставлених нафтопродуктів.

Відповідно до п. 1.2 угоди № 7 позивач зобов`язався забезпечити своєчасно і в повному обсязі платежі за акредитивом, а також здійснювати розрахунки за акредитивом за рахунок власних коштів, які компанія одержує за поставку нафтопродуктів сільськогосподарським товаровиробникам згідно з механізмом, визначеним Порядком, а також за рахунок будь-яких інших надходжень від господарської діяльності в будь-якій валюті.

Згідно із заявами позивача на переведення за акредитивом здійснені платежі в розмірі 39 959 771,16 доларів США, а саме: 12 508 658,05 доларів США за заявою від 25.02.1998; 12 387 225,42 долари США за заявою від 17.03.1998 № 41; 11 404 840,01 долари США за заявою від 21.04.1998 № 68; 3 659 047,68 долари США за заявою від 14.10.1998 № 183.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.1996 № 1577, з урахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.06.1996 № 411-р, Урядом надано гарантії Агентству міжнародного розвитку в рамках Гарантійної структурної угоди за зобов`язаннями щодо акредитиву, який відкрито Державним експортно-імпортним банком України на доповнення до зобов`язань позивача щодо розрахунків за власні коштиза продукції, що закуповуватиметься за контрактом № VN-2/96 (гарантія Кабінету Міністрів України щодо акредитиву від 29.01.1997 № 40-297/96).

На виконання вищезазначених постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України Державний експортно-імпортний банк України та позивач уклали угоду від 20.11.1997 № 26 про умови, порядок та забезпечення розрахунків за акредитивом (далі - угода № 26) на загальну суму 20 000 000,00 доларів США.

Виконання зобов`язань позивача перед банківською установою за угодою № 26 було забезпечено заставою. Згідно з договором застави від 28.10.1996 № 263 предметом застави було право вимоги на нафтопродукти загальною вартістю 20 000 000,00 доларів США (платежі за акредитивом повинні здійснюватися протягом 540 днів від дати транспортного документу).

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 № 332-р Міністерство сільського господарства і продовольства України, Міністерство фінансів України і Міністерство економіки України прийняли наказ від 11.07.1997 № 207/150/77 "Про внесення змін і доповнень до Порядку забезпечення сільськогосподарських товаровиробників нафтопродуктами в рахунок фінансування заготівлі сільськогосподарської продукції за державним замовленням 1996 року та проведення за них розрахунків шляхом поставки зерна до державних ресурсів, затвердженого спільним наказом Мінсільгосппроду України, Мінфіну України та Мінекономіки України від 24 вересня 1996 № 301/202/130". Порядком передбачено, зокрема, що на позивача покладаються обов`язки з виконання державного замовлення 1997 року в частині фінансування сільськогосподарських товаровиробників - виконавців державного замовлення дизельним пальним в обмін на зерно урожаю 1997 року, яке постачається до державних ресурсів.

Відповідно до п. 3.1 угоди № 26 позивач зобов`язався забезпечити своєчасно і в повному обсязі платежі за акредитивом, а також здійснювати розрахунки за акредитивом за рахунок власних коштів, які він одержує за поставку нафтопродуктів сільськогосподарським товаровиробникам згідно з механізмом, визначеним Порядком, а також за рахунок будь-яких інших надходжень від господарської діяльності в будь-якій валюті.

Згідно із заявами на переведення за акредитивом були здійснені платежі в розмірі 19 541 496,72 доларів США, а саме: 11 836 288,14 доларів США за заявою від 06.10.1998 № 181, 7 705 208,71 доларів США за заявою від 14.10.1998 № 184.

За умовами п. 2 Порядку загальна кількість та вартість нафтопродуктів, що поставляються позивачем сільськогосподарським товаровиробникам в рахунок фінансування державного замовлення 1996 і 1997 років, відповідає кількості та вартості нафтопродуктів, поставлених за контрактом між позивачем та американським постачальником з урахуванням фактичних витрат позивача з приймання та доставки нафтопродуктів до обласної постачальницької організації.

Для цілей ведення обліку господарських операцій, що здійснювалися в рамках Гарантійної структурної угоди, Уряд України встановлював коефіцієнти обміну нафтопродуктів виробництва США, що закуповувалися позивачем на продовольче зерно, що надійшло до державних ресурсів, зокрема, були винесені розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.09.1996 № 591-р та від 28.06.1997 № 332-р.

27.06.21998 Кабінетом Міністрів України винесено поставу № 957 "Про забезпечення акціонерною холдинговою компанією "Укрнафтопродукт" сільськогосподарських товаровиробників нафтопродуктами у 1998 році", згідно з якою позивача було зобов`язано у строк до 01.10.1998 провести розрахунки з державним бюджетом на суму 28,3 млн. грн. за дизельне паливо, закуплене ним у рамках Гарантійної структурної угоди між Урядом України та Урядом США від 10.05.1995, за умови поставки до 15.08.1998 на цю суму через Державну акціонерну компанію "Хліб України" світлих нафтопродуктів сільськогосподарським товаровиробникам (п. 1). Також позивача зобов`язано залишки дизельного палива станом на 01.01.1998 в кількості 3996,5 тонн, закупленого у рамках Гарантійної структурної угоди, поставити сільськогосподарським товаровиробникам через Державну акціонерну компанію "Хліб України" на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 04.01.1998 №77, а отримані кошти в сумі 2,21 млн. грн. перерахувати в державний бюджет до 01.10.1998 (п. 3). У свою чергу, на Міністерство фінансів України було покладено обов`язок зарахувати вартість сільськогосподарської продукції, зазначеної в п. 2 цієї постанови, в погашення наданих об`єднанню "Укрнафтопродукт" кредитів (п. 4) та укласти з позивачем угоду про проведення взаєморозрахунків згідно з цією постановою (п. 5).

У зв`язку з неповерненням сільськогосподарськими товаровиробниками Державній акціонерній компанії "Хліб України" зерна та іншої сільськогосподарської продукції з урожаю 1998 року за отримані нафтопродукти Кабінетом Міністрів України 05.11.1998 винесено постанову № 1747 "Про заходи щодо проведення розрахунків за отримані нафтопродукти Державною акціонерною компанією "Хліб України", відповідно до якої на Міністерство фінансів України покладалося зобов`язання переоформити заборгованість Державної акціонерної компанії "Хліб України", її дочірніх та заготівельних підприємств перед Акціонерною холдинговою компанією "Укрнафтопродукт" за поставлені нафтопродукти на суму 30,51 млн. грн. у заборгованість Державної акціонерної компанії "Хліб України" перед державним бюджетом.

За твердженнями позивача, ним були виконані вимоги постанов Уряду № 957 та № 1747, здійснено відповідні поставки у визначених Кабінетом Міністрів України строках та обсягах, що підтверджується актами Контрольно-ревізійного управління в м. Києві від 26.04.2001 № 080 та від 07.08.2003 № 13-П-100/610, засвідчені копії яких приєднано до позовної заяви. Проте, як зазначає позивач, Міністерство фінансів України власну частину зобов`язань не виконало, зарахування своєї заборгованості в рахунок погашення боргу компанії перед Державним бюджетом України не провело, визначену Урядом угоду не уклало. У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з позовом про зобов`язання укласти відповідний договір.

Рішенням Вищого арбітражного суду України від 17.12.1998 у справі № 8/59 за позовом Акціонерної холдингової компанії "Укрнафтопродукт" до Міністерства фінансів України, за участю третьої особи Державної акціонерної компанії "Хліб України" Міністерство фінансів України було зобов`язано у десятиденний термін укласти з Акціонерною холдинговою компанією "Укрнафтопродукт" договір, редакція якого приєднано до вказаного рішення, а саме договір № 12/3-29-95-22-04/06 про розрахунки за нафтопродукти, що надійшли товаровиробникам під зустрічну поставку сільськогосподарської продукції до державних ресурсів.

Як вбачається з п. 2.1 договору, приєднаного до рішення Вищого арбітражного суду України, позивач зобов`язався у строк до 01.10.1998 здійснити розрахунки з державним бюджетом шляхом поставки світлих нафтопродуктів за договором з Державною акціонерною компанією "Хліб України" на суму 28330,9 тис. грн з коштів в сумі 54198 тис грн, отриманих в оплату за поставлене на виконання розпоряджень Кабінету Міністрів України № 411-р та № 332-р дизпаливо, за виключенням коштів в сумі 25867,1 тис грн, використаних на оплату витрат по доставці дизпалива на території України та шляхом поставки залишків дизельного палива сільгосптоваровиробникам через Державну акціонерну компанію "Хліб України" в кількості 3996,5 тон на суму 2,21 млн грн.

Відповідно до п. 2.2 цього ж договору Міністерство фінансів України зобов`язалося після оформлення належним чином Державною акціонерною компанією "Хліб України" поставленого в1996-1997 позивачем дизпалива в кількості 12954 тон, зарахувати його вартість в рахунок погашення витрат державного бюджету за проведеними платежами за отримані під гарантію Кабінету Міністрів України іноземні кредити за контрактами № SP-112 від 29.12.1995 та № VN-2-96 від 01.10.1996.

Згідно з п. 2.3 цього ж договору Міністерство фінансів України зобов`язалося зарахувати в погашення витрат Державного бюджету України за проведеними платежами за отримані під гарантію Кабінету Міністрів України іноземні кредити за контрактами № SP-112 від 29.12.1995 та № VN-2-96 від 01.10.1996 заборгованість Міністерства фінансів України перед позивачем в частині непроведених розрахунків за поставлене сільгоспвиробникам пальне згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 411-р, № 591-р та № 332-р.

Вказуючи на те, що відповідач ухилився від укладення договору № 12/3-29-95-22-04/06 про розрахунки за нафтопродукти, що надійшли товаровиробникам під зустрічну поставку сільськогосподарської продукції до державних ресурсів на вищевказаних умовах, позивач звернувся до суду з позовом про визнання укладеним цього договору з 28.12.1998.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2018 у справі № 910/1031/18 за позовом Приватного акціонерного товариства "Укрнафтопродукт" до Міністерства фінансів України про визнання укладеним договору у позові було відмовлено повністю. Рішення було залишено без змін постановою суду апеляційної та касаційної інстанцій з мотивів того, що перердоговірний спір між сторонами було вирішено Вищим арбітражним судом України у справі № 8/59, а позовні вимоги про визнання договору укладеним з 28.12.1998 не можуть собою підмінити виконання наявного судового рішення, адже такі позовні вимоги спрямовані на примусове виконання рішення Вищого арбітражного суду України від 17.12.1998 у справі №8/59.

У подальшому, з метою захисту своїх майнових прав позивач звернувся до суду з позовом, яким просить зобов`язати Міністерство фінансів України виконати договірні зобов`язання, що виникли відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.1998 № 957 та з договору № 12/3-29-95-22-04/06 про розрахунки за нафтопродукти, що надійшли товаровиробникам під зустрічну поставку сільськогосподарської продукції до державних ресурсів у редакції, приєднаній до рішення Вищого арбітражного суду України від 17.12.1998 у справі №8/59.

На переконання позивача вказаний договір є укладеним та не виконується з боку відповідача.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на відсутність укладеного між сторонами договору, відсутність факту виникнення взаємних договірних зобов`язань, а також на наявність у позивача заборгованості перед Державним бюджетом України, адже позивач не забезпечив покриття акредитивів, незважаючи на достатність отриманих від органів Державного казначейства України коштів та через невірне застосування встановлених Урядом коефіцієнтів обміну палива на зерно, застосування непогодженої ціни пального при проведенні звіряння розрахунків.

Заперечуючи правову позицію відповідача позивач, серед іншого, вказує на те, що він забезпечив виконання вимог Уряду за постановами від 27.06.1998 № 957 та від 05.11.1998 № 1747, а також на те, що численними судовими рішеннями, у тому числі у справах про банкрутство, судами в межах їх підвідомчості були встановлені факти відсутності у підприємства заборгованості за контрактами № SP-112 від 29.12.1995 та № VN-2-6 від 01.10.1996 (рішення Вищого арбітражного суду України від 20.07.1999 у справі № 8/77 за позовом Акціонерної холдингової компанії "Укрнафтопродукт" до Головного управління Державного казначейства України про визнання недійсним акту; рішення Вищого арбітражного суду України від 19.01.2000 у справі № 8/8 за позовом Акціонерної холдингової компанії "Укрнафтопродукт" до Головного управління Державного казначейства України про визнання недійсним акту; рішення Господарського суду міста Києва у справі № 38/545 від 21.11.2003 за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва до Акціонерної холдингової компанії "Укрнафтопродукт" про стягнення заборгованості за іноземними кредитами, одержаними під гарантії Уряду України; ухвала Господарського суду міста Києва від 29.08.2008 у справі про банкрутство Акціонерної холдингової компанії "Укрнафтопродукт" № 44/24-б, що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2009).

Проаналізувавши правові позиції сторін, суд не вбачає підстав для задоволення заявленого позову, зважаючи на наступне.

Право кожної особи на захист свого цивільного права уразі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства встановлено у ст. 15 Цивільного кодексу України.

У ст. 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують положенням ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожна особа маг право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права т інтересні

Отже підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і, таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б факт порушення права особи, за захистом яке вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

За приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасника відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого с зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України суб`єктами майново-господарських зобов`язань можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб`єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов`язання виникає між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами, зобов`язаною та управненою сторонами зобов`язання є відповідно боржник і кредитор.

Частиною 1 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами. (ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частинами 2, 3 ст. 181 Господарського кодексу України визначено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Як визначено у ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Згідно з ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Як встановлено судом, у 1998 році уповноваженим судом було вирішено наявний між сторонами переддоговірний спір за обраним позивачем на власний розсуд способом захисту порушеного права. Так, судовим рішенням, що набрало законної сили відповідача було зобов`язано укласти договір № 12/3-29-95-22-04/06 у редакції, приєднаній до рішення Вищого арбітражного суду України.

У поясненнях представників сторін містилися посилання на те, що позивач направив відповідачеві для підписання договір № 12/3-29-95-22-04/06 у редакції, приєднаній до рішення Вищого арбітражного суду України, у відповідь на що відповідач надав протокол розбіжностей. Проте, до матеріалів справи № 910/13678/19 документального підтвердження таких обставин приєднано не було.

Станом на час вирішення спору у справі № 910/13678/19 суду не було подано доказів наявності укладеного (такого, що містить підписи сторін, їх печатки) в установленому порядку позивачем та відповідачем договору № 12/3-29-95-22-04/06. Також не було подано належних і достовірних доказів того, що цей договір відбувся.

Сам факт наявності судового рішення про зобов`язання укласти договір не призвів до виникнення між сторонами договірних зобов`язань, не породив взаємних прав і обов`язків, наведених у тексті договору, приєднаного до рішення Вищого арбітражного суду України.

Відмовляючи у позові, суд враховує, що наслідком задоволення позову про зобов`язання укласти договір стало зобов`язання відповідача вчинити дії, від яких він ухиляється - підписання тексту двосторонньої угоди.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вжиття заходів, спрямованих на фактичне підписання спірного договору, примусове виконання рішення суду у справ № 8/59.

На переконання суду, у межах описаних правовідносин сторін та з огляду на їх характер, пов`язаність з бюджетним законодавством, використанням бюджетних коштів, надання державних гарантій тощо, постановлення рішення про зобов`язання укласти договір не має своїм наслідком виникнення у відповідача договірних зобов`язань перед позивачем та обов`язку провести спірне зарахування, оскільки проведення розрахунків було поставлено в залежність від факту укладення договору (п. 5 постанови Кабінету міністрів України від 27.06.1998 № 957). Також суд зауважує, що у межах спірних правовідносин сторін суд не є органом, до повноважень якого входить контроль за дотриманням вимог Уряду, вміщених у його актах, виданих на виконання його ж повноважень та згідно з компетенцією. Відповідно до п. 6 зазначеної постанови контроль за її виконанням було покладено на віце-прем`єр міністра України.

Як вказувалося вище, позов про визнання спірного договору укладеним з 28.12.1998 задоволений не був.

Отже, враховуючи все вказане вище, позовні вимоги про примусове виконання зобов`язань за договором судом відхиляються через відсутність укладеного сторонами договору. З огляду на предмет та підстави позову у цій справі, права позивача не можуть вважатися порушеними через невиконання відповідачем договірних зобов`язань, оскільки договір між сторонами не відбувся.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з того, що до предмету доказування у цій справі не входять обставини того, чи правильними є розрахунки сторін в частині питання наявності або відсутності у позивача простроченої заборгованості перед Державним бюджетом України з погашення витрат бюджету за іноземними кредитами, отриманими під гарантію Кабінету Міністрів України, її розміру, порядку та строків нарахування. Спір у справі № 910/13678/19 розглядається в межах заявлених позовних вимог - примусове виконання обов`язку за договором № 12/3-29-95-22-04/06 від 28.12.1998. У зв`язку з цим суд не вважає за належне приймати в якості обставин, які не потребують доказуванню, факти, встановлені у судових рішеннях, на які посилається позивач, заперечуючи відзив відповідача та надавати їм правову оцінку.

Щодо вимог відповідача про застосування наслідків пропуску строків позовної давності у вигляді відмови у позові, суд зазначає наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу протягом строку позовної давності.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Частиною 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд погоджується з відповідачем відносно того, що позивачу було відомо про факти невиконання обов`язкових, на думку позивача, договірних зобов`язань ще з 1998 року. Тобто, розглядаючи заявлений спір, суд враховує пропуск позивачем загального строку позовної давності, проте не застосовує наслідки такого пропуску, встановлені у ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, оскільки підставами для відмови у позові суд визначає описані вище фактичні обставини, якими спростовуються посилання позивача на наявність правових підстав вважати відповідача таким, що порушив договірні зобов`язання. Тобто, застосування строків позовної давності у цій справі не відбувається у зв`язку з відмовою у позові по суті.

З огляду на відхилення позовних вимог, судові витрати у справі покладаються на позивача в порядку п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 73-80, 129, 236-241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства "Укрнафтопродукт" до Міністерства фінансів України про зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Позивач - Акціонерне товариство "Укрнафтопродукт" (02094, м. Київ, бульв. Верховної ради, 34, ідентифікаційний код 00018201)

Відповідач - Міністерство фінансів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, ідентифікаційний код 00013480)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 16.01.2020

Суддя І.О. Андреїшина